Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
06 жовтня 2025 року справа №520/32136/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Київського районного суду м. Харкова про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61001, код ЄДРПОУ 26281249), Київського районного суду м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 7 Б, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61168, ЄДРПОУ 02893746), в якому просять суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ голови Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2024 №02-02/177, яким внесені зміни до наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 10.01.2023 № 02-02/04 «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » щодо скасування п. 2 ч. 2 Наказу в частині виплати судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 % як такій, що має стаж роботи на посаді судді 09 рокі 02 місяці 21 день, та яким скасовано наказ голови Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 № 02- 02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 » у розмірі 30 відсотків, як такій, стаж роботи якої становить більше 10 років;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо зупинення виплати щомісячної доплати до посадового окладу за вислугу років, передбаченої ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 08.11.2024;
- зобов'язати нарахувати та виплатити щомісячну доплату до посадового окладу за вислугу років, передбачену ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 у розмірі 30 відсотків від посадового окладу на підставі наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 № 02-02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 » з 08.11.2024 до дня набрання рішенням суду в цій справі законної сили;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ голови Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2024 №02-02/177, яким внесені зміни до наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 10.01.2023 № 02-02/04 «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » щодо скасування п. 2 ч. 2 Наказу в частині виплати судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 % як такій, що має стаж роботи на посаді судді 09 рокі 02 місяці 21 день, та яким скасовано наказ голови Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 № 02- 02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 » у розмірі 30 відсотків, як такій, стаж роботи якої становить більше 10 років та дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо зупинення виплати щомісячної доплати до посадового окладу за вислугу років, передбаченої ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 08.11.2024 є такими, що не базуються на нормах закону та суперечать рішенню Конституційного Суду № 11-р/2018, згідно з яким позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим лише у випадках притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а не через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, оскільки в цьому випадку позбавлення судді цього права є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія вказаної ухвали надіслана відповідачам, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідачів.
Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував.
Представником Київського районного суду м. Харкова, на адресу суду, відзив на позовну заяву не надано.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя у період з 23.12.2024 по 15.01.2025, з 28.04.2025 по 02.05.2025, з 14.07.2025 по 28.07.2025 перебував у відпустці, 01.08.2025 перебував на навчанні та з 04.08.2025 по 05.08.2025 перебував у відпустці.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Указом Президента України «Про призначення та звільнення суддів» № 425/2016 від 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Троїцького районного суду Луганської області строком на п'ять років. Наказом голови Троїцького районного суду Луганської області від 17 жовтня 2016 року №18-О позивача зараховано на посаду судді Троїцького районного суду Луганської області.
Наказом голови Троїцького районного суду Луганської області від 02 листопада 2018 року № 12-О позивачу встановлено доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу.
Згідно рішення Голови Верховного Суду від 23 грудня 2022 року №551/0/149-22 ОСОБА_1 є такою, що відряджена з Троїцького районного суду Луганської області до Київського районного суду м. Харкова, де з 09 січня 2023 року приступила до виконання повноважень судді та згідно наказу голови суду від 10 січня 2023 року №02-02/04 “Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » з 11 лютого 2023 року зарахована до штату Київського районного суду м. Харкова.
Наказом голови Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року № 02-02/134 позивачу встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу з 18 жовтня 2023 року.
Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області 07.11.2024 за вих. №02-29/4112/24-вих скеровано на адресу Київського районного суду м. Харкова інформаційний лист ДСА України «Про результати заходів з внутрішнього аудиту» від 28.10.2024 №6-20993/24 для виконання та використання в роботі.
У вказаному листі ДСА України «Про результати заходів з внутрішнього аудиту» від 28.10.2024 №6-20993/24, зокрема в п. 1 рекомендовано територіальним управлінням ДСА України, місцевим загальним судам як розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня, забезпечити нарахування та виплату суддівської винагороди з суворим дотриманням вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018. При цьому, зосередити особливу увагу на те, що відповідно до частини десятої статті 135 Закону №1402, яка є чинною, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
На думку ДСА України, рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 визначено лише три виключення з цього правила стосовно суддів, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них причин. Зазначені три причини, які тягнуть за собою ці випадки, викладені у резолютивній частині рішення і розширеному тлумаченню не підлягають.
Зазначені у листі випадки і причини стосуються лише тих суддів, які були обрані безстроково за новими положеннями Конституції і Закону №1402 і не втратили зокрема, внаслідок закінчення п'ятирічного терміну, на який його було обрано, до таких випадків і причин рішенням Конституційного Суду України не віднесено.
Як стверджує ДСА України ця категорія суддів взагалі позбавлена повноважень здійснювати правосуддя не внаслідок якихось причин (залежних чи незалежних від них), а в силу вимог закону.
Спираючись на таку позицію, ТУ ДСА України у Харківській області направило до Київського районного суду м. Харкова листа за №02-29/4143/24-вих від 08.11.2024, в якому зазначено про таке.
Так, згідно інформації, що є у розпорядженні територіального управління, наказом Київського районного суду м. Харкова від 10.01.2023 №002-02/04 11.01.2023 до штату суду зараховано суддю ОСОБА_1 , відряджену з Троїцького районного суду Луганської області. На підставі цього наказу ОСОБА_1 виплачується в т.ч. щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 20 % як такій, що має стаж роботи на посаді судді станом на 08.01.2023 09 років 2 місяці 21 день.
Наказом Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 №02-02/134 судді ОСОБА_1 з 18.10.2023 встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 30% як такій, стаж роботи якої становить більше 10 років.
Указом Президента України «Про призначення і звільнення суддів» від 29.09.2016 ОСОБА_1 призначено строком на 5 років на посаду судді Троїцького районного суду Луганської області.
До теперішнього часу рішення про призначення ОСОБА_1 суддею безстроково відсутнє, через що ОСОБА_1 не здійснює правосуддя, зокрема, в Київському районному суді м. Харкова.
Таким чином, суддя Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 не має права на отримання доплат до посадового окладу, передбачених ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Про ці порушення також було зазначено Північно-Східним офісом Держаудитслужби в акті від 28.10.2023 №202008-22/04.
На підставі викладеного, керуючись п. 10 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 територіальне управління рекомендувало розглянути питання щодо скасування зазначених вище наказів Київського районного суду м. Харкова щодо встановлення судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років.
На підстави зазначених вище: інформаційного листа ДСА України «Про результати заходів з внутрішнього аудиту» від 28.10.2024 №6-20993/24 та листа ТУ ДСА України у Харківській області №02-29/4143/24-вих від 08.11.2024, наказом Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2024 №02-02/177:
1. Внесені зміни до наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 10.01.2023 № 02-02/04 «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 », скасувавши п. 2 ч. 2 Наказу в частині виплати судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 % як такій, що має стаж роботи на посаді судді 09 рокі 02 місяці 21 день.
2. Скасовано наказ голови Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 № 02-02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 ».
Вважаючи такі дії та прийняте рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ( далі Закон № 1402- VIII ) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Положеннями частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат, у тому числі, за: 1) вислугу років.
Відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, тощо.
Відповідно до розрахунку стажу роботи на посаді судді станом на 11.11.2024 я маю 10 років 10 місяців 23 дні відповідного стажу.
Частиною 9 статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Конституцією України та спеціальними законодавчими актами визначено гарантії незалежності суддів, що є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
В підпункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України зазначено, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453- VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402.
Рішенням Конституційного Суду України, встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії.
До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.
Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою.
Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов'язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
Суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).
У зв'язку із чим, Рада суддів України зазначила, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).
Конституційний Суд України, в своєму рішенні зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини 10 статті 133 Закону №2453 у редакції №192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Крім того, застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до зауваження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Рада суддів України в Рішенні №21 від 19.04.2019 щодо права суддів на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) зазначила, що у пункті 3.4 Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018, у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосудця, то позбавлення судці цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Крім того, на виконання Рішення XVІIІ чергового з'їзду суддів України Радою суддів України, як виконавчим органом з'їзду суддів, досліджено питання врегулювання щодо нарахування та виплати доплат суддям, які з незалежних від них причин не здійснюють відправлення правосуддя.
Рада суддів України рішенням №35 від 03.09.2021 року зазначила, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 про що, своїм пунктом першим резолютивної частини звернула увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади.
Також, з п.2 зазначеного рішення слідує, що обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя на підставі частини 10 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ з наступними змінами допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1- 7/2018.
Крім того, рішенням Ради суддів України №10 від 14.03.2022 були затверджені окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, згідно Розділу ІІ яких визначено, що суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виплачується за наявності однієї із умов, серед яких у п.5: суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин (закінчення строку повноважень, тимчасове зупинення роботи суду, тимчасове зупинення відправлення правосуддя тощо).
Кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, у моєму випадку на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом, а саме у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку призначення на посаду.
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Таким чином, положення Закону України "Про судоустрій та статус суддів" визначає певну дискрецію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо порядку, процедури та строків проведення кваліфікаційного оцінювання, на які ані я, ані відповідачі не можуть вплинути.
Конституційний Суд України зазначив, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.
Юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 151-2 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними і обов'язковими до виконання.
Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (пункти 3, 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Також суд враховує, що положення частини 10 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які визнані рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11-р/2018 не конституційними були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII.
Конституційний Суд України у Рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 зазначав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України (пункт 7 рішення №4-рп/2016).
Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не може бути застосованою. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Хочу зазначити, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 червня 2018 року №133/зп-18 на виконання вимог пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді суддів місцевих та апеляційних судів, зокрема, судді Троїцького районного суду Луганської області ОСОБА_1 . У наступному позивача допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди». На сьогодні кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді позивача, як судді Троїцького районного суду Луганської області Комісією не завершено. У межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді ОСОБА_1 , як судді Троїцького районного суду Луганської області, рішення щодо зупинення кваліфікаційного оцінювання та щодо звернення до Вищої ради правосуддя для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмови в її відкритті Комісією не ухвалювались.
З огляду на викладене, враховуючи, що позивач перебуваючи на посаді судді Київського районного суду м. Харкова не здійснює правосуддя у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку її призначення на посаду, у зв'язку із чим не здійснює правосуддя до закінчення щодо неї кваліфікаційного оцінювання, тобто через обставини, що не залежать від волі позивача чи обумовлені її поведінкою, має право на доплату за вислугу років у розмірі 30 % від посадового окладу.
Зазначені у цій справі обставини неодноразово були предметом розгляду судами адміністративної юрисдикції, в тому числі в Касаційному адміністративному суді в складі Верховного Суду (№120/1655/21- а від 13.10.2021, № 120/4286/21-а від 29.06.2023, №120/4286/21- а від 12.06.2024, №280/2445/23 від 21.10.2024, №240/7793/24 від 04.11.2024).
Відповідно до п. ч. 1 та ч. 2 ст. 24 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ; а з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Приймаючи наказ від 10.01.2023 № 02-02/04 «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 », а саме п. 2 ч. 2 цього Наказу в частині виплати судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 % як такій, що має стаж роботи на посаді судді 09 рокі 02 місяці 21 день, та наказ від 26.10.2023 № 02-02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 », голова Київського районного суду м. Харкова реалізувала свої владні управлінські функції та на виконання вимог частини п'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII, що давало підставу ТУ ДСА України у Харківській області нараховувати та виплачувати відповідну доплату судді.
Суд зазначає, що наказ від 10.01.2023 № 02-02/04 «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 », а саме п. 2 ч. 2 цього Наказу в частині виплати судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 % як такій, що має стаж роботи на посаді судді 09 років 02 місяці 21 день, як акт індивідуальної дії вичерпав свою дію виконанням та з моменту настання права на доплату у підвищеному розмірі.
Що стосується наказу від 26.10.2023 № 02-02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 », яким встановлено доплату у розмірі 30 %, то він також має визначений строк дії: з часу настання десятирічного стажу роботи на посаді і вичерпується щомісячними виплатами кожного місяця.
Скасування та внесення змін у вказані вище акти індивідуальної дії наказом Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2024 №02-02/177 створює ситуацію повної правової невизначеності щодо права позивача, встановленого частиною п'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII, яке настало в силу досягнення відповідного стажу та тривало на підставі цих наказів протягом майже двох років.
Суд звертає увагу, що у питанні скасування акту індивідуальної дії, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд, має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності.
Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на те, що ненормативні (індивідуальні) правові акти суб'єкта владних повноважень є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані або змінені органом чи посадовою особою, що його видав, після їх виконання; мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб'єкта права, якому надаються відповідні права або на якого покладаються відповідні обов'язки. І об'єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб'єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи.
З огляду на викладене, оскаржуваний наказ Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2024 №02-02/177, яким:
- внесені зміни до наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 10.01.2023 № 02-02/04 «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 », скасувавши п. 2 ч. 2 Наказу в частині виплати судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 % як такій, що має стаж роботи на посаді судді 09 рокі 02 місяці 21 день;
- скасовано наказ голови Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 № 02-02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 »,
не відповідає критеріям, визначеним пунктом 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме прийнятий не на підставі та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним та скасування.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон № 1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним і скасування наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2024 №02-02/177, яким внесені зміни до наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 10.01.2023 № 02-02/04 «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » щодо скасування п. 2 ч. 2 Наказу в частині виплати судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 % як такій, що має стаж роботи на посаді судді 09 рокі 02 місяці 21 день, та яким скасовано наказ голови Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 № 02- 02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 » у розмірі 30 відсотків, як такій, стаж роботи якої становить більше 10 років; визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо зупинення виплати щомісячної доплати до посадового окладу за вислугу років, передбаченої ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 08.11.2024; зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну доплату до посадового окладу за вислугу років, передбачену ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 у розмірі 30 відсотків від посадового окладу на підставі наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 № 02-02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 » з 08.11.2024 до дня набрання рішенням суду в цій справі законної сили.
Стосовно звернення судового рішення у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць з огляду на зобов'язальний характер дій відповідачів, що мають бути вчинені на виконання судового рішення у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61001, код ЄДРПОУ 26281249), Київського районного суду м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 7 Б, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61168, ЄДРПОУ 02893746) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ голови Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2024 №02-02/177, яким внесені зміни до наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 10.01.2023 № 02-02/04 «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » щодо скасування п. 2 ч. 2 Наказу в частині виплати судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 % як такій, що має стаж роботи на посаді судді 09 рокі 02 місяці 21 день, та яким скасовано наказ голови Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 № 02- 02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 » у розмірі 30 відсотків, як такій, стаж роботи якої становить більше 10 років.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо зупинення виплати щомісячної доплати до посадового окладу за вислугу років, передбаченої ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 08.11.2024.
Зобов'язати нарахувати та виплатити щомісячну доплату до посадового окладу за вислугу років, передбачену ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 у розмірі 30 відсотків від посадового окладу на підставі наказу голови Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 № 02-02/134 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 » з 08.11.2024 до дня набрання рішенням суду в цій справі законної сили.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Тітов