03 жовтня 2025 рокусправа № 380/15384/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (місцезнаходження: 79006, м. Львів, вул. Підвальна, 6; ЄДРПОУ: 38627339), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 25 червня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення) включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 25 червня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення) включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області до 24.11.2020. Зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №380/6669/24 відповідач здійснив перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 та індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 23 листопада 2020 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Однак, при здійсненні такого нарахування і виплати відповідач не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Для відновлення свого порушеного права позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 04.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач 12.08.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. З аналізу вищевикладеного слідує, що обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що також не має ознак постійного доходу. Враховуючи вищевказане, вважає, що право на компенсацію втрати частини доходу виникає у тому випадку, коли виплата містить ознаки постійного доходу, однак виплата індексації грошового забезпечення - не містить ознак постійного доходу, натомість має ознаки періодичного характеру. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Тобто, положення зазначених статей Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області.
Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (по особовому складу) від 24.11.2020 №333 о/с «Про кадрові питання» капітана служби цивільного захисту ОСОБА_1 , провідного інспектора Сколівського районного відділу Головного управління ДСНС України у Львівській області з 24.11.2020 звільнено зі служби за пунктом 173, підпунктом 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, виключивши з кадрів ДСНС України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №380/6669/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2025, зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 та здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 23 листопада 2020 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 23 листопада 2020 року на загальну суму 79 705,33 грн, яка надійшла на банківський рахунок позивача 25.06.2025.
Вважаючи, що він має право на виплату компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України “Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у статті 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159.
Відповідно до пункту 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Як уже встановлено судом, підставою для звернення позивача до відповідача із запитом про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів стало неповне нарахування позивачу індексації грошового забезпечення. Так, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №380/6669/24 відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 23 листопада 2020 року на загальну суму 79 705,33 грн, яка надійшла на банківський рахунок позивача 25.06.2025.
Частиною 3 вказаної статті Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення визначаються Законом України від 03 липня 1991 року №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення".
В силу приписів статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За змістом положень частини першої статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до частин 3-5 статті 4 Закону №1282-XII, обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозованого рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частинами 1, 2, 6 статті 5 Закону №1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №1078), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Згідно з пунктом 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Положеннями пункту 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 11.12.2019 у справі № 638/5794/17, від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17, від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19, від 21.12.2021 у справі № 820/3423/18, від 30.11.2023 у справі №380/21619/21.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Суд приходить до висновку, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення у повному обсязі, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину недоотриманої заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
При розгляді справи суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, згідно з яким умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до підприємства, установи чи організації за виплатою такої компенсації. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку роботодавця) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі сум індексації грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону№ 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі військовою частиною, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Отже, за встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про наявність в спірному випадку підстав для задоволення позовних вимог та необхідність зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації.
Щодо моменту, з якого позивачу належить виплатити компенсацію втрати частини доходів суд зазначає, що у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 Верховний Суд зазначив, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постановах від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24 та від 04 вересня 2025 року у справі №420/16557/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.
Тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року (моменту порушення строку виплати індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі №380/6669/24) по 25 червня 2025 року (дата фактичної виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №380/6669/24).
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн відповідно до квитанції від 17.07.2025 №5204-6467-8765-3288.
Разом із цим, пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з статтею 2 Закону України №108/95-ВР, до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до статті 34 Закону України №108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З наведених норм випливає, що передбачена Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаційною виплатою, передбаченою чинним законодавством, що відносить її до складових заробітної плати в розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці".
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі №380/8976/21, від 29.11.2023 у справі №560/11895/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а та від 14.12.2023 у справі №600/4606/23-а.
Таким чином, оскільки спір у вказаній справі виник щодо нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів, яка є складовою заробітної плати, до вказаних правовідносин має застосовуватись пункт 1 частини першої статті 5 Закону №3674-VI, який передбачає звільнення від сплати судового збору позивачів у справах щодо нарахування заробітної плати.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, з огляду на те, що позивач за змістом спірних правовідносин звільнений від сплати судового збору, судові витрати в цій частині розподілу не підлягають. Водночас, суд роз'яснює позивачу його право на звернення до суду із клопотанням про повернення надмірно/зайво сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області щодо нездійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати 25 червня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (місцезнаходження: 79006, м. Львів, вул. Підвальна, 6; ЄДРПОУ: 38627339) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати 25 червня 2025 року - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна