Іменем України
03 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1442/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 16 липня 2025 року надійшов позов адвоката Князь Інни Іванівни (далі - представник позивачки) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачці в період з 01 березня 2018 року по 10 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» станом на 01.01.2019, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивачки за період з 01 березня 2018 року по 10 березня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» станом на 01.01.2019, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 17 липня 2017 року по 10 березня 2023 року.
Відповідно до довідки від 18 лютого 2025 року № 848, наданої до матеріалів справи № 360/84/25, з'ясовано, що відповідач в період з 01 березня 2018 року по 10 березня 2023 року, нараховував та виплачував позивачці грошову винагороду з порушенням Порядку нарахування, що діяв на той час.
Представник позивачки зазначає, що за схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту (додаток 2 Постанови № 704) позивачка за своєю посадою з 15 липня 2017 року по 31 жовтня 2020 року мала тарифний розряд 16, тарифний коефіцієнт - 2,4, з 31 жовтня 2020 року по 10 березня 2023 року - тарифний розряд 22, коефіцієнт - 2,72.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб: станом на 01 січня 2018 року встановлений у розмірі 1762,00 грн; станом на 01 січня 2019 року - 1921,00 грн; станом на 01 січня 2020 року - 2102,00 грн; станом на 01 січня 2021 року - 2270,00 грн; станом на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн; станом на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн.
З огляду на викладене, правильний розрахунок посадового окладу позивачки: з 01 березня по 31 грудня 2018 року = 2,4 х 1762,00 = 4228,80 грн; з 01 січня по 31 грудня 2019 року = 2,4 х 1921,00 = 4610,40 грн; з 01 січня по 31 жовтня 2020 року = 2,4 х 2102,00 = 5044,80 грн; з 01 листопада по 31 грудня 2020 року = 2,72 х 2102,00 = 5717,44 грн; з 01 січня по 31 грудня 2021 року = 2270,00 х 2,72 = 6174,40 грн; з 01 січня по 31 грудня 2022 року = 2481,00 х 2,72 = 6748,32 грн; з 01 січня по 10 березня 2023 року = 2684,00 х 2,72 = 7300,48 грн.
Проте відповідач розраховував розмір грошового забезпечення позивачки у спірному періоді, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.
Такі дії відповідача, на думку представника позивачки, є протиправними, оскільки позивачка має право на перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та інші види виплат, які розраховуються із базової величини окладу за військовим званням та/або посадового окладу, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Вважаючи порушеним право позивачки на належне грошове забезпечення, представник позивачки звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою від 21 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачці (представнику позивачки) усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 10 березня 2023 року із зазначенням підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали від 21 липня 2025 року від представника позивачки 31 липня 2025 року надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
За наслідком розгляду заяви про поновлення строку для звернення до адміністративного суду від 31 липня 2025 року, ухвалою від 04 серпня 2025 року позовну заяву в частині позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 10 березня 2023 року включно повернуто позивачці.
Ухвалою від 04 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року включно; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; запропоновано відповідачу подати відзив на позов та зобов'язано відповідача надати до суду докази, яких не вистачає для розгляду справи.
Від ІНФОРМАЦІЯ_4 до суду 20 серпня 2025 року надійшов відзив, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній у спірний період, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас, 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова КМУ № 103), якою пункт 4 Постанови КМУ № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Вимоги позивачки щодо обрахунку її посадового окладу та окладу за військове звання, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, є необґрунтованими, оскільки це суперечить приписам Постанови № 704.
Скасування пункту 6 Постанови КМУ № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням позивача та відповідно розміру його грошового забезпечення станом на 01.01.2019, 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не створює таких підстав.
Також слід звернути увагу на відсутність належних, допустимих та достовірних доказів здійснення зміни - збільшення з 29 січня 2020 року по теперішній час посадових окладів або інших складових грошового забезпечення позивачки у зв'язку з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, отже слід дійти висновку, що відсутні передбачені законом підстави для перерахування грошового забезпечення позивачу станом на 01.01.2019, 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022.
Отже, представник відповідача вважає, що розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивачки за спірний період були визначенні ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідності до вимог чинного законодавства, тому у відповідача відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи в електронній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 15 липня 2017 року по 10 березня 2023 року проходила службу в ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), що підтверджено наданими в матеріали справи копіями: витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 від 17 липня 2017 року № 135, витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 від 10 березня 2023 року № 49, посвідчення офіцера серії НОМЕР_2 , витягу із послужного списку позивача.
Позивачка є учасником бойових дій, що підтверджено наданою в матеріали справи копією посвідчення від 04 квітня 2016 року серії НОМЕР_3 .
Дослідженням наданих в матеріали справи довідок ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18 лютого 2025 року № 848 про нараховане та виплачене грошове забезпечення (основні та додаткові щомісячні види), у тому числі посадовий оклад, а також індексацію тощо, ОСОБА_1 за період з серпня 2017 року по липень 2022 року та від 14 серпня 2025 року № 4050 про нараховане та виплачене грошове забезпечення (основні та додаткові щомісячні види), у тому числі посадовий оклад, а також індексацію тощо, ОСОБА_1 за період з березня 2018 року по липень 2022 року встановлено, що позивачці у спірному періоді виплачувалося грошове забезпечення, виходячи з таких складових: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, таємність, премія, АТО (ООС), індексація.
Також у довідках наявна інформація про виплату позивачці одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а саме: у грудні 2018 року виплачено нараховану у листопаді 2018 року матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 455,28 грн; у лютому 2019 року - нараховану у січні 2019 року грошову допомогу для оздоровлення в сумі 13952,48 грн; у лютому 2020 року - нараховану у січні 2020 року грошову допомогу для оздоровлення в сумі 14096,85 грн; у листопаді 2020 року - нараховану у жовтні матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 1130,00 грн; у березні 2021 року - нараховану у лютому 2021 року грошову допомогу для оздоровлення в сумі 15580,50 грн; у жовтні 2021 року - нараховану у вересня 2021 року матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у сумі 1200,00 грн; у березні 2022 року - нараховану у лютому 2022 року грошову допомогу для оздоровлення в сумі 16247,93 грн; у серпні 2022 року - нараховану у липні 2022 року матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у сумі 1270,00 грн.
Із заяв по суті справи судом з'ясовано, що спірною є правомірність дій відповідача щодо застосування в період з березня 2018 року по 18 липня 2022 року включно такої розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення позивачки, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої - третьої статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерством оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 4 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир) (абзац п'ятий пункту 8 розділу І Порядку № 260).
Згідно із пунктом 11 розділу І Порядку № 260 у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, перебування на лікуванні в лікарняних закладах та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни, за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні за періоди цих змін.
Пунктом 14 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 260 посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) (далі - постанова № 704).
Згідно із пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 260 оклади за військовими званнями виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до постанови № 704.
Пунктом 1 розділу ІV Порядку № 260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у визначених розмірах.
Абзацом першим пункту 1 розділу VI Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків.
Згідно із пунктом 1 розділу ХІ Порядку № 260 військовослужбовцям, яким надано доступ до державної таємниці та які виконують службові обов'язки в умовах режимних обмежень у зв'язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці відповідно до функціональних обов'язків, займаються розробкою, виготовленням, обліком, зберіганням і використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці, виплачується надбавка до посадових окладів.
Абзацами першим-четвертим пункту 2 розділу ХІ Порядку № 260 установлено, що розмір надбавки військовослужбовцям (крім військовослужбовців режимно-секретних органів), які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється у відсотках до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації:
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості», - 20 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХVІ Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абзац перший пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260).
Згідно із пунктом 1 розділу ХХІV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Абзацами першим, третім пункту 7 розділу ХХІІІ Порядку № 260 визначено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також суд зважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 роки відповідно, не містять.
Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно із правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 у справі № 160/1088/19).
Отже з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивачки керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
Оскільки, як вже вище вказано, до січня 2020 року положення Постанови № 704 щодо застосування для розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, відповідно й дії відповідача щодо застосування цієї Постанови в такій редакції, не входили у суперечність із положеннями Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2019 року», якими було установлено, що для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року, тобто у розмірі 1762,00 грн, суд дійшов висновку про відсутність у позивачки права на перерахунок її грошового забезпечення за період з березня 2018 року по 29 січня 2020 року, тобто про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Проте, з 29 січня 2020 року відновлено дію первинної редакції пункту 4 Постанови № 704, відповідно до якої розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В даному випадку позивачка не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні її грошового забезпечення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного року.
В той же час, дії відповідача щодо незастосування при обчисленні грошового забезпечення позивачки 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року позивачкою не оспорюються.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні.
Щодо установлення у статтях 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до положень Закону України від 15.07.1999 № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
На переконання суду, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у цьому Законі є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас, Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, зокрема розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні.
Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 966-XIV, а положення Законів України «Про державний бюджет на 2020, 2021, 2022 рік» вважати загальними нормами.
Зважаючи на вище наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно у спірному періоді не здійснено нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням позивачки виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року.
Оскільки за вищенаведеними положеннями Порядку № 260 визначено, що щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення визначаються в залежності від розміру посадового окладу, суд також погоджується з твердженнями позивачки, що їх нарахування та виплата у спірному періоді також мали здійснюватися з розміру посадового окладу, розрахованого з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року.
Доводи відповідача вищевикладених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.
Щодо тих обставин, що з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, та установлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, суд зазначає таке.
Згідно із частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище Рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
Оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами до набрання чинності Постановою № 481, суд дійшов висновку, що положення цієї Постанови є незастосовними при розгляді даної справи.
Підсумовуючи все вище викладене, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав для застосування при обчисленні позивачці грошового забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачці посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року та інших виплат, що обчислюються із них, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є обґрунтованою та підлягає задоволенню із її словесним коригуванням.
Як наслідок задоволення основної вимоги, підлягає задоволенню й позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивачки (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704.
Щодо позовних вимог в частині компенсації позивачці суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
Таким чином, виплата перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року має бути проведена позивачці з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судовим збором судом не вирішується, оскільки позивачка згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.
Щодо стягнення на користь позивачки судових витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 10000,00 грн, суд зазначає таке.
У позовній заяві та заяві, поданій до суду 28 серпня 2025 року, вказано, що загальний розмір понесених позивачкою витрат на правничу допомогу адвоката складає 10000,00 грн.
Від ІНФОРМАЦІЯ_4 до суду 19 серпня 2025 року подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому зазначено, що позовна заява не містить ознак проведення значного обсягу робіт з її підготовки, витраченого значного часу та використання допоміжних матеріалів, відсутні дані щодо залучення фахівця та експерта для підготовки позову, а отже, сума, яку позивач просить стягнути з відповідача в якості витрат на правову допомогу є завищеною та безпідставною.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження понесених позивачкою витрат до суду надано: сканкопію договору про надання правової допомоги від 14 липня 2025 року № 936.
Дослідженням договору про надання правової допомоги від 14 липня 2025 року № 936 судом установлено, що цей договір укладений між Адвокатським бюро «Інни Князь» (далі - Бюро) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт), згідно з яким Бюро взяло на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, адміністративного, господарського судочинства, органах державної виконавчої служби, приватних виконавців, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань щодо представництва інтересів в адміністративній справі щодо зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити певні дії (пункт 1.1).
Відповідно до пункту 2.2 Договору безпосереднє представництво інтересів Клієнта від імені Бюро за цим договором здійснює адвокат Князь Інна Іванівна.
Згідно з пунктами 3.1 - 3.3 Договору гонорар встановлюється у формі фіксованого розміру і не залежить від часу витраченого адвокатом для надання послуг клієнту. Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу за представлення інтересів Клієнта у суді першої інстанції, складає 10000,00 грн, в апеляційній інстанції - 8000,00 грн. Строк оплати гонорару - впродовж 30 календарних днів з моменту ухвалення рішення.
На підтвердження повноважень адвоката в матеріали справи надано ордер від 14 липня 2025 року серії ВТ № 1065076 на надання правничої допомоги Смелянській І.С. на підставі договору від 14 липня 2025 року № 936 у Луганському окружному адміністративному суді адвокатом Князь І.І.
Суд дійшов висновку, що витрати позивачки на правничу допомогу адвоката підтверджені належними доказами та стосуються цієї справи.
Проте, зважаючи, що спір у цій справі не є складним за своєю процесуальною специфікою, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, вирішувався судом у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін, суд погоджується з твердженнями відповідача, що визначений за договором від 14 липня 2025 року № 936 гонорар є неспівмірним з виконаними адвокатом роботами.
З урахуванням наведеного, враховуючи, що позовну заяву в частині позовних вимог, поданих до суду після закінчення строків звернення до адміністративного суду, установлених законом, повернуто представнику позивача, а також, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку про можливість компенсації позивачу витрат на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 4000,00 грн, що є співмірним і обґрунтованим розміром.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 , фактичне місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_7 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова