Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 жовтня 2025 року Справа№640/27460/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 . АДРЕСА_1 ) щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з 29.08.2018 по 28.08.2021 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України віл 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з 29.09.2018 по 29.08.2021 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
На підставі ст. 1 Закону № 2825 Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований.
П. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-ІХ Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон № 3863), який набрав чинності 26 вересня 2024 року), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абз. 4 цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, ця справа передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Абдукадировій К.Е.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 року адміністративну справу прийнято до провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.09.2018 №218дск ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення, у тому числі і грошового.
Під час виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 28 вересня 2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.21 по справі №640/574/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
28 серпня 2021 року військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки.
28 серпня 2021 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.21 по справі № 640/574/21 військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 28 вересня 2018 року, у розмірі 16 409,00 грн. Зазначена виплата підтверджується листом військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2021 № 222/4/2159.
Таким чином, остаточний розрахунок при звільненні військова частина НОМЕР_1 здійснила лише 28 серпня 2021 року.
30 серпня 2021 року, у зв'язку з затримкою розрахунку грошовим забезпеченням під час звільнення, позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 29.08.2018 по 28.08.2021.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 15.09.21 №222/4/2249 у задоволенні вимог звернення відмовила.
Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку під час звільнення та бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про необґрунтованість доводів позивача та викладено прохання у позові відмовити, з огляду на таке.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.21 по справі №640/574/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зазначене рішення відповідачем виконано в добровільному порядку (кошти зараховані 28.08.2021), позивачу виплачено грошову компенсацію за всі невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки в сумі 16 409,00 грн.
Рішення суду набрало законної сили - 30.08.2021. Зараховано кошти на виконання рішення суду - 28.08.2021
Таким чином, зобов'язання щодо виплати коштів виникло на підставі рішення суду від 30.07.2021 та виконано в строки що визначено чинним законодавством, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи приписи ч.5 ст.262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_5 ), наказом військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.09.2018 №218дск ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення, у тому числі і грошового.
Під час виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 28 вересня 2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.21 по справі №640/574/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
28 серпня 2021 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.21 по справі № 640/574/21 військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 28 вересня 2018 року, у розмірі 16 409,00 грн. Зазначена виплата підтверджується листом військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2021 № 222/4/2159.
Таким чином, остаточний розрахунок при звільненні військова частина НОМЕР_1 здійснила лише 28 серпня 2021 року.
30 серпня 2021 року, у зв'язку з затримкою розрахунку грошовим забезпеченням під час звільнення, позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 29.08.2018 по 28.08.2021.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 15.09.21 №222/4/2249 у задоволенні вимог звернення відмовила.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтями 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, враховуючи встановлену судом бездіяльність відповідача щодо непроведення відповідачем повного розрахунку з позивачем, останній має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день прийняття судом даного рішення.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 28.09.2018, тоді як виплати на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.21 по справі №640/574/21 відповідачем здійснені 28.08.2021р.
Тобто, належні до виплати суми грошового забезпечення відповідач виплатив позивачу на виконання судового рішення у справі №640/574/21, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на з 28.09.2018 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2018 роки.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із довідкою про розмір грошового забезпечення позивачу нараховане грошове забезпечення за липень - серпень у розмірі 35 697,60 грн., тобто за два останні повні місяці перед звільненням (17848,80грн. за місяць).
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 575,77 грн.
Суд встановив, що період затримки виплати з 28.09.2018 (наступний день після звільнення) по 27.08.2021 (день, що передує виплаті) складає 1064 днів.
Враховуючи вищевказані положення ст.ст.116-117 КЗпП України, Порядку №100, приймаючи до уваги те, що днем звільнення позивача є 27.09.2018р., а днем прийняття даного рішення є 28.08.2021, позивач фактично просить стягнути з відповідача кошти за весь час затримки розрахунку.
Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв'язку з несвоєчасними виплатами працівникам.
Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №825/325/16.
У той же час, застосовуючи вказані висновки Верховного Суду, суд враховує, що позивач з даним позовом звернувся до суду у квітні 2025 року, що (у взаємозв'язку з непроведенням відповідачем остаточного розрахунку щодо виплати компенсації при звільненні позивача) призвело до необумовленого об'єктивними причинами збільшення кількості днів прострочення проведення розрахунку та, відповідно, збільшення сум середнього заробітку, заявлених позивачем до стягнення з відповідача.
Не заперечуючи факту непроведення виплати відповідачем позивачу суми компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд не вважає справедливою та співмірною вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок (невиплату компенсації) під час звільнення, яка, фактично, становить 611 800,00 грн., що є більшим ніж сама сума компенсації, що належить до виплати позивачу та перевищує суму середньомісячного заробітку позивача у спірний період.
Разом з цим, запропонований Верховним Судом у справі у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
З урахуванням викладеного, враховуючи розмір заборгованості, дії позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3000,00 грн.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до положень статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, з урахуванням приписів ч.2 ст.9 КАС України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню із обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні
Керуючись ст.ст. 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-139, 143, 159-165, 168, 173, 192-196, 230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРІЮУ НОМЕР_2 . АДРЕСА_1 ) щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з 29.08.2018 по 28.08.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України віл 8 лютого 1995 року № 100.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з 29.09.2018 по 28.08.2021 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 у розмірі 3 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 03 жовтня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя К.Е. Абдукадирова