06 жовтня 2025 рокуСправа №160/6364/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Савченко А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» до Дніпровської митниці про визнання дій протиправними та скасування рішення,
установив:
26 лютого 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із вищезазначеною позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA110130/2024/000307/1 від 23 вересня 2024 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ТОВ «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» з метою митного оформлення товарів подало до митниці електронну митну декларацію, в якій обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. Позивач додатково надав наявні в нього документи та повідомив митний орган, що не має можливості надати інші витребувані документи, з огляду на їх відсутність. Проте, відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості. При цьому, позивач зауважує, що зазначена в митній декларації митна вартість товарів у повній мірі співпадає з митною вартістю товарів, що відображена у документах, поданих відповідно до статті 53 Митного кодексу України, які у повній мірі підтверджують розмір заявленої митної вартості товару за ціною контракту. Натомість, всі вказані у спірному рішенні зауваження митниці носять формальний характер та не свідчать про дійсну наявність розбіжностей, а надані позивачем документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості. Таким чином, не погоджуючись з висновками відповідача та винесеним ним рішенням, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року вказана позовна заява була залишена без руху та встановлено позивачу строк десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, шляхом надання доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме: всі ксерокопії документів, складених іноземною мовою, повинні бути складені (переведені) державною мовою, у відповідності до вимог ст.15, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.
На виконання вимог ухвали суду від 05.03.2025 року, позивачем 14.03.2025 року усунуто означені недоліки позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 року, прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6364/25, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
31.03.2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду від представника позивача надійшло клопотання про стягнення на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн та витрат, пов'язаних із залученням перекладача у розмірі 6039,00 грн.
07.04.2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду від Дніпровської митниці надійшли заперечення на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу та витрат пов'язаних з залученням перекладача.
08.04.2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду до суду надійшов відзив Дніпровської митниці на позовну заяву ТОВ «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН», в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час здійснення Дніпровською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною деклараціэю, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатами розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, однак, такі документи декларантом надані не були, у зв'язку із чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості. Таким чином, посадові особи митниці при прийнятті спірного рішення про коригування митної вартості заявленого позивачем товару діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Також, 08.04.2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду від Дніпровської митниці надійшла заява про повернення позовної заяви без розгляду
10.04.2025 року позивач через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив, в якій висловлено позицію, аналогічну викладеній в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.
15.04.2025 року до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останнім підтримано власну правову позицію викладену у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 року було відмовлено у задоволенні клопотання Дніпровської митниці про залишення позову без розгляду у справі №160/6364/25
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» (код ЄДРПОУ: 37542705) є юридичною особою зареєстрованою 18.02.2011 року про що внесено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1 203 102 0000 028208. Основним видом економічної діяльності ТОВ «МОТОТЕХІМПОРТ» є 22.21 Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас.
20.07.2023 року між ТОВ «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» (м. Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська обл., Україна), як Покупцем, та компанією FUJIAN JINGJIU INTERNATIONAL TRADING CO., LTD (Китай), як Продавцем, укладено зовнішньоекономічний контракт № 20072023, відповідно до п. 1.1 якого предметом контракту є поставка стрічки клейкої пакувальної (далі «Товар»). Поставка товару здійснюється відповідно до замовлення Покупця. Кожне замовлення укладається у формі проформи інвойс, яка є невід'ємною частиною цього Зовнішньоекономічного контракту. У кожній проформі інвойс сторони погоджують конкретний перелік товару та інші умови.
Відповідно до п. 2.3 та п. 2.4 Контракту, ціни окремих позицій будуть вказані у проформі інвойс до цього контракту. Ціни за товар вказуються відповідно до курсу долару США за 1 кг ваги, або за певну одиницю на умовах FOB FUZHOU. Умови поставки можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, про що підписується додаткова угода.
Відповідно до п. 3.1 контракту, оплата товару проводиться згідно умов зазначених у проформі інвойс.
З метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів, представником позивача до митного посту Дніпровської митниці подано електронну митну декларацію (далі - ЕМД): №24UA110130021551U4 від 23.09.2024 року, в якій митна вартість поставленого товару визначена за ціною контракту (основний метод).
На підтвердження заявленої митної вартості товарів під час проведення митного контролю та митного оформлення позивачем разом з вказаною митною декларацією надано документи, передбачені ч.2 ст.53 Митного кодексу України, що перелічені у графі 44 цієї ЕМД, зокрема: сертифікат якості (Certificate of quality) 13/09 від 13.09.2024, сертифікат якості (Certificate of quality) ZX23061609 від 16.05.2024р, сертифікат якості (Certificate of quality) ZX24040301 від 20.05.2024, сертифікат якості (Certificate of quality) ZX24040302 від 20.05.2024, сертифікат якості (Certificate of quality) ZX24040303 від 02.05.2024, сертифікат якості (Certificate of quality) ZX24040304 від 03.05.2024, сертифікат якості (Certificate of quality) ZX24040305 від 05.05.2024, сертифікат якості (Certificate of quality) ZX24040306 від 15.05.2024, пакувальний лист (Packing list) б/н від 28.05.2024, рахунок-проформа (Proforma invoice) YY240403Н013 від 03.04.2024, рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) YY240403Н013 від 28.05.2024, коносамент (Bill of lading) SZACM24050025 від 03.06.2024, автотранспортна накладна (Road consignment note) 729 від 17.09.2024, декларація про походження товару (Declaration of origin) YY240403Н013 від 28.05.2024, платіжний документ, що підтверджує вартість товару №142 від 09.04.2024, платіжний документ, що підтверджує вартість товару №156 від 10.09.2024, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №28 від 20.09.2024, документ, що підтверджує вартість перевезення товару №13 від 20.09.2024, прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 02.04.2024, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №140824 від 14.08.2024, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 20072023 від 20.07.2023, договір (контракт) про перевезення №01/08-22 від 01.08.2022, договір (контракт) про перевезення №01052024-001 від 01.05.2024, договір (контракт) про перевезення №17092024-001 від 17.09.2024, інші некласифіковані документи 13/09 від 13.09.2024, копія митної декларації країни відправлення №350820240084522386 від 30.05.2024.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митниця дійшла висновку про наявність розбіжностей у наданих на підтвердження заявленої митної вартості документах, які, на думку митниці, впливають на числове значення митної вартості, у зв'язку із чим повідомлено декларанта про те, що подані ним документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
Судом встановлено, що митним органом виявлено наступні розбіжності у поданих позивачем документах:
1) Декларантом до митного оформлення разом з МД поданий проформа інвойс від 03.04.2024 № YY240403Н013 та інвойс від 28.05.2024 № YY240403Н013. Відповідно наданій проформі-інвойсу від 03.04.2024 № YY240403Н013 сума вартості товару на умовах FOB FUZHOU складає 37607,85 дол. США та ціна зазначається дол. США/рулон. В комерційному інвойсі від 28.05.2024 № YY240403Н013 вартість партії товару на тих же комерційних умовах поставки зазначена на рівні 37399,06 дол. США та ціна зазначається дол. США/метр. Причому, якщо перераховувати вартість визначену відповідно проформі-інвойсі встановлену відповідно інвойсу, то вартість товару виставлена по позиційно за одиницю товару не розраховується.
2) Декларантом до митного оформлення товарів надано банківські платіжні документи, що стосується товару від 09.04.2024 № 142, від 10.09.2024 № 156 що не містять підписів та печаток уповноваженого банку. Відповідно до положень частини 2 статті 53 МКУ, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, у тому числі, якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Відповідно до Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», платник заповнює реквізити платіжного документу, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів. Пунктом 2.1 даного Положення визначено, які реквізити воно має містити, в тому числі «підписи відповідальних осіб платника згідно з наданим до банку платника переліком осіб, які відповідно до законодавства України мають право розпоряджатися рахунком. У разі подання електронного розрахункового документа відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком, накладають відповідний електронний(і) підпис(и) згідно з вимогами, установленими нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України». Проте надані до митного контролю платіжні документи сформовані в електронному вигляді та не містять жодних поміток передбачених вищезазначеним положенням. Таким чином, дані платіжні доручення не є документом, що підтверджують факт остаточної оплати товару.
3) Наданий прайс-лист компанії FUJIAN JINGJIU INTERNATIONAL TRADING CO., LTD від 02.04.2024, наданий декларантом, має суб'єктивний характер (складений для ТОВ «Українська торгівельна компанія «Флагман») та містить цінову інформацію виключно щодо товарів, зазначених у проформі інвойсі від 03.04.2024 YY240403Н013 та інвойс від 28.05.2024 № YY240403Н013, що суперечить суті прайслиста як комерційної пропозиції продавця необмеженій кількості потенційних покупців в умовах вільної конкуренції.
Враховуючи викладене та посилаючись на ч.5 ст.54 Митного кодексу України, відповідач з метою упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, в рамках проведення консультацій з метою обґрунтування вибору методу визначення митної вартості, зобов'язав декларанта протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів ; 3)якщо здійснювалось страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 4) каталоги, специфікації, прейскуранти виробника товару; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Листом вих. №23/09 від 23.09.2024 року позивачем повідомлено митний орган про неможливості надання інших додаткових документів, з огляду на те, що усі наявні у підприємства документи, які підтверджують вартість товарів та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, надані митниці разом з митною декларацією, вони повною мірою підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки наданих до митного оформлення документів та проведення відповідних консультацій з декларантом, Дніпровською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA110130/2024/000307/1 від 23 вересня 2024 року, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості.
Так у митного органу наявна інформація щодо митного оформлення товарів, ідентичних та/або подібних/аналогічних оцінюваним за основними та/або другорядними методами визначення митної вартості у максимально наближений час, у співставних обсягах:Товар скориговано за ЕМД від 01.05.2024 №24UA401020024664U8 (UА401020/2024/024664) на рівні 1,93 дол. США/кг, за якою товару у співставному обсязі імпортовано на умовах FOB FUZHOU за прямим контрактом та кодом згідно з УКТЗЕД3919908060.
Не погодившись з вищевказаним рішенням відповідача про коригування митної вартості товару, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави дійти висновків, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).
Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019р. в адміністративній справі №803/667/17.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Суд зауважує, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 815/3451/16, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16, від 10.10.2019 у справі №809/1469/16.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.
Судом встановлено, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості, однак, суд не погоджується з такими висновками митного органу, з огляду на таке.
Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірних рішень про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.
Щодо сумнівів відповідача щодо повноти оплати ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» за імпортовані товари, суд зазначає.
Так, 20.07.2023 року між ТОВ «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» (м. Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська обл., Україна), як Покупцем, та компанією FUJIAN JINGJIU INTERNATIONAL TRADING CO., LTD (Китай), як Продавцем, укладено зовнішньоекономічний контракт № 20072023.
Відповідно до п. 2.3 та п. 2.4 Контракту, ціни окремих позицій будуть вказані у проформі інвойс до цього контракту. Ціни за товар вказуються відповідно до курсу долару США за 1 кг ваги, або за певну одиницю на умовах FOB FUZHOU. Умови поставки можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, про що підписується додаткова угода.
Відповідно до п. 3.1 контракту, оплата товару проводиться згідно умов зазначених у проформі інвойс.
Крім того, судом береться до уваги, що у міжнародному законодавстві існують декілька видів інвойсів.
Проформа-інвойс - це документ, у якому зазначається обов'язок продавця товарів (виконавця послуг) поставити товари (надати послуги) покупцю за наперед обговореною ціною.
Ціна послуг та перелік товарів у цьому виді інвойсу не є остаточним, та у подальшому може змінюватись.
Відмінність проформи-інвойсу полягає в тому, що деякі дані можуть бути не остаточними, та до нього ще можуть бути внесені зміни.
Комерційний інвойс - це документ, що використовується для митної декларації під час продажу товарів, експортованих через міжнародні кордони. Цей документ є обов'язковим для проходження митниці. Він виписується одночасно із відвантаженням товару та надсилається покупцеві.
Згідно даних проформи-інвойсу від 03.04.2024 YY240403Н013, сторонами погоджено найменування, асортимент, кількість товару на суму 37607,85 дол. США. Умови оплати: 11285,00 дол. США передоплата, решта суми - з моменту отримання копії коносаменту прибуття товару на склад Покупця.
На виконання умов проформи-інвойсу від 03.04.2024 YY240403Н013, ТОВ «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» 09.04.2024 р. сплатив на користь продавця FUJIAN JINGJIU INTERNATIONAL TRADING CO., LTD (Китай) 11285,00 дол. США, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією в іноземній валюті № 1492, в якій в графі70 є посилання на проформу-інвойс від 03.04.2024 YY240403Н013.
Як зазначає позивач, під час формування остаточного замовлення, сторони контракту змінили кількість товару до поставки, про що зазначено у комерційному інвойсі від 28.05.2024 № YY240403Н013 на суму 37399,06 дол. США.
У зв'язку із здійсненою передоплатою у розмірі 11285,00 дол. США позивачу необхідно було сплатити решту у розмірі 26114,06 дол. США, щоі було зроблено позивачем відповідно до платіжною інструкцією № 156, в якій є посилання на комерційний інвойс від 28.05.2024 № YY240403Н013.
Згідно правового висновку, сформованого у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19, Верховний Суд дійшов висновку, про те що інвойс є розрахунково-платіжним документом, в якому виставляються суми до сплати покупцю, та в наданих до митного оформлення інвойсах міститься вся необхідна інформація для визначення митної вартості товару за ціною договору. Інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, є належним та допустимим засобом доказування митної вартості.
Ціна товару згідно із комерційного інвойсу та прайс-листу розраховується за точною кількістю поставлених метрів плівки, а не за рулон.
Суд примає доводи позивача про те, що різниця у ціні за 1 рулон пояснюється тим, що загальна довжина фактично поставленого рулону по комерційному інвойсу відрізняється від довжини рулонів зазначених в проформі-інвойсу, тому числові розбіжності, які могли стати підставою для коригування митної вартості, відсутні.
Отже, надані позивачем до митного оформлення документи, повною мірою підтверджують заявлену митну вартість товарів.
Надані повідомлення SWIFT є належним та допустимим документом, які підтверджують оплату поставленого товару.
Вимоги до SWIFT-повідомлень встановлені в міжнародному стандарті затвердженому у ДСТУ ISO 15022-2:2004 «Цінні папери. Схема повідомлень. Словник полів даних. Частина 1. Правила та настанови щодо побудови полів даних і повідомлень», затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.11.2004 року № 258. Згідно цих стандартів мають бути обов'язково заповнені поля, а також обов'язково має бути зазначений код відправлення.
У наданих позивачем повідомленнях SWIFT міститься посилання на Зовнішньоекономічний контракт, проформу інвойс, зазначено дату операції, суму операції у валюті долар США та найменування банку відправника і банку отримувача, є код відправлення.
Тобто надане платіжне доручення SWIFT містить усі реквізити, які вимагаються ДСТУ ISO 15022-2:2004 «Цінні папери. Схема повідомлень. Словник полів даних. Частина 1. Правила та настанови щодо побудови полів даних і повідомлень», затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.11.2004 року № 258.
Про належність та достатність повідомлень системи SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications), як доказів здійснення операції з переведення іноземної валюти, зазначив Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року (справа № 826/9719/16, провадження №К/9901/16498/18).
Суд наголошує, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються.
У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак, суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митних декларацій на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018р. у справі №804/4680/16.
Щодо твердження митниці про суб'єктивний характер наданого митного оформлення прайс-листа.
Згідно наданого до митного оформлення прайс листа, він містить всі необхідні відомості щодо ідентифікації товару - найменування товару, артикул, ціна тощо.
У постанові від 23 жовтня 2020 року у справі № 810/690/17 Верховним Судом сформовано висновок про те, що прайс-лист: по - перше, не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів, по - друге, прайс-лис - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, по - третє, жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.
Також, прайс лист (прейскурант) є документом, який складений контрагентом позивача, тому на зміст та форму такого документа позивач впливати не може.
Крім того, прайс-лист та комерційна пропозиція є документами довільної форми і діючим законодавством, у тому числі міжнародним, не встановлено типової форми для них. Згідно з загальноприйнятою світовою практикою, прайс-лист має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов'язковим зазначенням валюти, контактну інформацію про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів. Наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов оплати, торгової марки чи технічних характеристик товарів, не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №0840/3083/18, від 13.09.2019 у справі №820/859/17, від 06.02.2020 у справі №520/10709/18).
Чинним міжнародним законодавством не встановлено типової форми комерційної пропозиції та прайс-листа. Згідно загальноприйнятої світової практики прайс-лист має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов'язковим зазначенням валюти, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.
Враховуючи те, що прайс-лист містить посилання на особу, якій надається пропозиція, та вказівку на найменування товару, кількість, умови поставки, ціну одиниці товару, а інформація, що міститься в комерційній пропозиції та прайс-листі відповідає іншим документам, які надавались позивачем до митного оформлення, не виникає ніяких сумнівів що надані документи, передбачені ч.3 ст.53 МКУ, стосуються саме задекларованого товару і містять інформацію щодо ціни товару, яка пропонується для придбання.
Відомості, зазначені у прайс-листі та комерційній пропозиції знайшли своє підтвердження у первинних документах, специфікації та інвойсі. Комерційна пропозиція та прайс-лист по своїй суті виступають пропозицією продавця потенційному покупцю придбання товарів за пропонованими продавцем цінами. Такі пропозиції у формі прайс-листа та комерційної пропозиції можуть надаватись до укладання домовленостей на придбання товарів. Такі домовленості можуть оформлюватись як у формі специфікації до контракту, як передбачено укладеним контрактом, так і у формі рахунку-фактури (інвойсу).
З наведеного слідує, що подані декларантом до митного органу документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Натомість, зазначені митницею у повідомленнях декларанту та рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об'єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
Крім того, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Між тим, спірні Рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення Позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії валі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).
Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.
Отже, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано Позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що надані позивачем до митного оформлення документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом, а тому вказані митницею у спірному рішенні обставини не можуть бути підставами для відмови у прийнятті митної вартості товарів, заявленої позивачем, та коригування такої митної вартості.
Зважаючи на те, що під час митного оформлення митницею не було висловлено жодних обґрунтованих сумнівів щодо розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості товарів у вищенаведених поданих декларантом документах щодо ціни товарів, про що свідчить аналіз змісту спірних рішень про коригування митної вартості товару, слід дійти висновку, що наведені документи не містили жодних розбіжностей саме у числових значеннях складових митної вартості товарів, у зв'язку із чим наявні підстави вважати, що митний орган не навів жодних обґрунтованих сумнівів щодо неможливості визначення митної вартості товарів за поданими декларантом документами, а тому відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не мав правових підстав для витребування додаткових документів у декларанта.
З огляду на вищезазначене, зауваження митного органу до наданих на підтвердження заявленої митної вартості товарів документів, що викладені у спірних рішеннях про коригування митної вартості товарів, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.
У зв'язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для витребування додаткових документів у декларанта та для коригування заявленої ним митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товарів за ціною договору.
Суд також звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Законом чітко встановлено умови, за наявності яких, у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи закону зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Натомість, під час розгляду цієї справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.
Відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв'язку з чим рішення митного органу про коригування митної вартості товарів не можуть вважатися обґрунтованими та правомірними.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
За таких обставин, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного, а також зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, у сумі 3028,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення їх з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Крім того, позивачем заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 8000,00 грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що до матеріалів справи позивачем подано договір про надання правової (правничої) допомоги від 02.01.2019 року № 64, додаткову угоду №1 від 31.12.2020 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.01.2019 року № 64, додаткову угоду №1/1 від 31.12.2020 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.01.2019 року № 64, додаткову угоду №1/2 від 31.12.2020 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.01.2019 року № 64, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої (правової) допомоги; додаткову угоду №24 від 20.02.2025 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.01.2019 року № 64, акт приймання-передачі наданих послуг №23 від 27.03.2025, звіт про надану правничу допомогу від 27.03.2025.
Згідно умов укладеного між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «СМАРТ ЮРИСТ» в особі адвоката Соколова Д.І. договору від 02.01.2019 №64, клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсягах та на умовах передбачених цим договором.
Додатковою угодою №1/2 від 31.12.2024 сторони договору продовжили його дію до 31.12.2026.
На виконання умов договору, 27 березня 2025 року позивач та АО «СМАРТ ЮРИСТ» уклали додаткову угоду №24 до договору, відповідно до умов якої Адвокатське об'єднання на умовах договору зобов'язується надати позивачу наступні послуги з надання правової допомоги: « 1. Підготовка та подача до Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративного позову до Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ ВП 43971371) про визнання протиправними та скасування Рішення про коригування №UA110130/2024/000307/1 від 23 вересня 2024 року; 2. Супровід адвокатами Адвокатського об'єднання у суді першої інстанції справи за позовом КЛІЄНТА до Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ ВП 43971371) про визнання протиправними та скасування Рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2024/000307/1 від 25 жовтня 2024 року». Вартість послуг за додатковою угодою № 24 до договору складає 8 000,00 грн.
Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 26 до договору клієнт, тобто позивач, оплачує надані послуги з правничої допомоги на підставі рахунку на оплату після набрання законної сили рішення суду першої інстанції.
27 березня 2025 року Адвокатське об'єднання «СМАРТ ЮРИСТ» виставило позивачу рахунок на оплату № 442, відповідно якого вартість послуг, що передбачені додатковою угодою № 24 від 20 лютого 2025 року до Договору про надання правової допомоги № 64 від 02 січня 2019 року складає 8 000,00 грн
Обсяг та види наданої правничої допомоги сторонами підтверджено актом №23 приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2025 та звітом про надану правничу допомогу від 27.03.2025.
Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20.
Отже, відсутність доказів фактичної оплати наданої правничої допомоги не має вирішального впливу на вирішення цього питання, з огляду також і на те, що згідно умов додаткової угоди №3, сторони визначили таку оплату після набрання рішенням законної сили.
Судом наголошується, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У наданому до суду клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, відповідач зауважує, що заявлена до відшкодування вартість наданої позивачу послуги є значно завищеною та не співмірною зі складністю справи. Написання позовної заяви не вимагало значної юридичної і технічної роботи для такого високого розміру гонорару. Предмет спору у даній категорії справи не є складним, містить один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складеність процесуальних документів не є важкими.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 року (справа №826/9047/16), суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд дійшов висновку про неспівмірність суми гонорару 8000 грн. зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів.
Суд враховує, що спірні правовідносини в цій справі є поширеними, судова практика та законодавства є послідовними, що підтверджується в т.ч. наведеною самим позивачем судовою практикою Верховного Суду щодо кожного з аргументів відповідача, наведеного в оскаржуваному рішенні відповідача, в силу чого формування правової позиції по справі не потребувало значних інтелектуальних зусиль та витрат часу.
Таким чином, враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність обмежити розмір витрат на правничу допомогу, який належить відшкодувати, з урахуванням конкретних обставин та з огляду на розумну необхідність судових витрат для цієї справи, сумою 3500 грн.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних із перекладом документів, суд зазначає, що згідно з пунктом 3 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частини 5 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Для підтвердження понесених витрат на залучення перекладача представником позивача надано акт надання послуг №248 від 12.03 2025 року підписаний ТОВ «ФОРМАТ ПОСЛУГА» та ТОВ «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН», відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи на загальну саму 6039,00 грн.; рахунок на оплату від 12.03.2025 №248 на суму 6039,00 грн; платіжна інструкція від 28.03.2025 №1717 про оплату 6039,00 грн згідно з рахунком від 12.03.2025 №248.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням учасника справи або призначається з ініціативи суду.
Тобто, залучення перекладача до участі в адміністративному судочинстві здійснюється за ухвалою суду на підставі клопотання учасників справи або з ініціативи суду.
Під час судового розгляду справи №160/6364/25 питання щодо залучення перекладача судом не вирішувалось, клопотання про залучення перекладача до участі у справі до суду не надходило.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання позивача про стягнення витрат, пов'язаних із залученням перекладача у розмірі 6039,00 грн задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» (52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, м. Підгородне, вул. Джерельна, 7, код ЄДРПОУ 37542705) до Дніпровської митниці (місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) про визнання дій протиправними та скасування рішення, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товару №UA110130/2024/000307/1 від 23 вересня 2024 року.
Стягнути з Дніпровської митниці (місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» (52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, м. Підгородне, вул. Джерельна, 7, код ЄДРПОУ 37542705) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
Стягнути з Дніпровської митниці (місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» (52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, м. Підгородне, вул. Джерельна, 7, код ЄДРПОУ 37542705) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3500,00грн. (три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Савченко