06 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5307/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за п'ятнадцять повних календарних років служби відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII); зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити відповідно до пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за п'ятнадцять повних календарних років служби, з урахування проведених виплат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у відповідача та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.02.2025 №43 був звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я з 18.02.2025, його календарна вислуга років на день звільнення становить 15 років 08 місяців 13 днів. Однак відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.02.2025 №43 позивачу виплачено грошову допомогу у разі звільнення з військової служби за 9 календарних років у розмірі 50% місячного грошового забезпечення відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, що, на думку позивача, є протиправним, оскільки при звільненні зі зс рф у 1999 році він не отримував одноразової грошової допомоги при звільненні.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Представник відповідача у відзиві на позов позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції вказав, що пунктом 2 статті 15 Закону №2011-XII передбачено право військовослужбовця на одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби. Водночас у частині, яка стосується повторного звільнення, вказується, що така допомога нараховується лише за період служби після останнього зарахування на військову службу, за винятком випадків, коли при попередньому звільненні таке право не було реалізоване. Положення цього Закону передбачає виняток лише для осіб, які не набули права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні, однак це не стосується служби в іноземних збройних силах, які не підпадають під юрисдикцію українського законодавства, адже отримання одноразової грошової допомоги при звільненні позивача регулюється законодавством рф станом на 1999 рік. Більше того, позивач не надав жодних доказів (документального підтвердження) щодо не отримання грошової допомоги при звільненні у 1999 році, що унеможливлює застосування винятку з цієї правової норми. Відтак, вважає, що Військова частина НОМЕР_1 при обчисленні та нарахуванні позивачу вищезазначеної грошової допомоги за 9 повних календарних років служби діяла відповідно до чинного законодавства України.
У додаткових поясненнях представник відповідача зазначив, що витягом з наказу командира вч НОМЕР_2 від 11.05.1999 №66 фактично підтверджено, що при попередньому звільненні із лав зс рф позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 5 окладів, що свідчить про те, що при попередньому звільненні він набув та реалізував право на отримання грошової допомоги при звільненні, а отже має право виключно на отримання одноразової грошової допомоги без урахування періоду попередньої служби.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.02.2025 №43 полковника ОСОБА_1 , начальника адміністративного відділу штабу Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача Сухопутиних військ Збройних Сил України від 14.02.2025 №205 з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я - за наявності інвалідності) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 18.02.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 6-7).
Відповідного до цього наказу вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 18.02.2025 становить: календарна 15 років 08 місяців 13 днів, пільгова - 00 років 09 місяців 24 дні, загальна - 16 років 06 місяців 07 днів.
Цим же наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.02.2025 №43 наказано виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у разі звільнення з військової служби відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII за 9 календарних років у розмірі 50% місячного грошового забезпечення.
Листом від 21.04.2024 №49 Військова частина НОМЕР_1 , у відповідь на адвокатський запит представника позивача, повідомила, що пунктом 2 статті 15 Закону №2011-XII передбачено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. Оскільки до проходження військової служби у лавах Збройних Сил України з 2015 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби з зс рф у 1999 році, тому грошова допомога у разі звільнення була виплачена за 9 календарних років (а.с. 8).
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом №2011-XII.
Згідно зі статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби, зокрема, за станом здоров'я (підпункт 1 пункту 2).
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Пунктом 1 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до пункту 7 розділу XXXII Порядку №260 у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Предметом розгляду цього спору є обставини наявності підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років служби (з врахуванням вислуги років за час попереднього проходження служби).
З аналізу статті 15 Закону №2011-XII та пункту 7 розділу XXXII Порядку №260 випливає, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.
Водночас вказаними нормами встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як-то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.
Отже, для визначення періоду за який виплачується грошова допомога визначальною є обставина набуття чи не набуття особою права на отримання відповідної допомоги під час проходження служби у попередніх періодах.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в зс рф та наказом командира вч НОМЕР_2 від 11.05.1999 №66 його звільнено в запас у зв'язку з організаційно-штатними заходами (а.с .38 зворот).
Пунктом 8 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами) (далі - Постанова №393; у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 10 Постанови №393 строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Так, пунктом 1 Постанови №393 передбачено, що до вислуги років зараховується військова служба (служба) у період з 1 січня 1992 р. у Збройних Силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства держав, які входили до складу колишнього Союзу РСР, якщо зарахування таких періодів до вислуги років передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у такому випадку обчислюється згідно із законодавством відповідної держави, на території якої військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проходили військову службу (службу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд зазначає, що відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України від 07.06.2001 №2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Так, зазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
Суд зазначає, що відповідно до Указу Президента України від 27.11.2023 №789/2023 Україна вийшла з Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, учиненої 14.02.1992 в м. Мінську, а також з Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, учиненого 19.01.1996 в м. Москві.
Поряд з цим, на час проходження позивачем військової служби в рф вказані міжнародні угоди були чинними. Тому їх положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
За змістом пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI (у редакції, чинній на момент звільнення позивача у 1999 році з військової служби в рф) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, при звільненні з військової служби за вислугою строку служби, віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на службі виплачується грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується грошова допомога у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується.
Також пунктом 10 Постанови №393 (у редакції, чинній на момент звільнення позивача у 1999 році з військової служби в рф) було передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.
Особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільненим зі служби за дискредитацію, або у зв'язку із засудженням за вчинення злочину (в тому числі у зв'язку із засудженням умовно), грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується. Не підлягає виплаті грошова допомога також особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, звільненим з військової служби у зв'язку з переведенням на службу в органи внутрішніх справ або зарахованим з цих органів на військову службу.
Таким чином, при попередньому звільненні зі служби позивач набув право на грошову допомогу, яке передбачене пунктом 10 Постанови №393 та статтею 15 Закону №2011-XII, оскільки на час його звільнення у 1999 році законодавство передбачало виплату військовослужбовцям грошової допомоги при звільненні.
Більше того, зі змісту наказу командира вч НОМЕР_2 від 11.05.1999 №66 слідує, при звільненні з військової служби в рф позивачу було виплачено одноразову допомогу в розмірі 5 окладів (а.с.38 зворот).
За наведених обставин, враховуючи зазначені норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України та ту обставину, що позивач повторно звільнений зі служби, суд вважає, що позивачу належить виплатити одноразову грошову допомогу за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.10.2021 у справі №808/2314/17.
Підсумовуючи вище наведене суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при повторному звільненні за 9 календарних років, тобто за період його календарної служби з дня останнього зарахування на службу без врахування періоду попередньої служби, відтак у задоволенні взаємопов'язаних позовних вимог належить відмовити повністю.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя О. О. Андрусенко