06 жовтня 2025 року
Справа № 646/4711/25
№ провадження 1-кп/646/1237/2025
іменем України
06.10.2025 року Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4
та обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023170020002245 від 09.10.2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, освіта базова загальна середня, військовослужбовця, неодруженого, не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Відповідно до наказу командира військової частини № НОМЕР_1 від 13.06.2023 року № 116 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини № НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду старшого бойового медика 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини № НОМЕР_1 .
Указом Президента України за № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв'язку із військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.
Відповідно до вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службової обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Згідно з вимогами ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України виїзд військовослужбовців, що проходять військову службу за мобілізацією, за межами гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.
Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року за № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Однак, ОСОБА_5 під час проходження військової служби, перебуваючи на посаді старшого бойового медика 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини № НОМЕР_1 , 29.08.2023 року без дозволу командування та поважних причин, в умовах воєнного стану вирішив незаконно ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, не одержавши дозволу відповідних командирів і начальників, за відсутністю поважних причин, 29.08.2023 року самовільно залишив розташування підрозділу військової частини № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 незаконно перебував поза межами розташування особового складу військової частини № НОМЕР_1 , проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та без поважних причин, до 05.11.2024 року, коли він з'явився до правоохоронного органу.
Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 свою провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, в скоєному щиро розкаявся. Фактичні обставини справи не оспорював, підтвердивши факти і обставини їх вчинення, так як це зазначено вище. Також зазначив, що 29.08.2023 року, перебуваючи в районі м. Куп'янська Харківської області, він самовільно, оскільки не бажав подальше несення військової служби, залишив місце тимчасової дислокації військової частини, в якій проходив військову службу, та поїхав додому. З'явився до правоохоронного 05.11.2024 року. Від свого командира офіційного дозволу на залишення військової частини він не отримував. Він розумів, що в період з 29.08.2023 року по 05.11.2024 року самовільно залишив місце служби під час дії в країні воєнного стану.
Пояснення ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні при обставинах, визнаних судом встановленими та викладених у вироку, беручи до уваги, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду не оспорювали фактичні обставини справи, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, роз'яснивши положення ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченого ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, та розглядає справу у відповідності до ст. 349 КПК України.
Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , кримінальне правопорушення було вчинено обвинуваченим, в діяннях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а тому вина ОСОБА_5 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження -самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він не судимий, має базову загальну середню освіту, є військовослужбовцем, неодружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, з 2008 року неодноразово оглядався лікарем-наркологом (востаннє 15.06.2017 року), за місцем служби характеризується позитивно.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, суд, відповідно до ст. 66 КК України, визнає його щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлені.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд керується ст. 65 КК України та практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.062005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання, принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, наявність пом'якшуючої та відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу обвинуваченого, який приймав участь у відсічі агресії РФ проти України, критичну оцінку ним своєї протиправної поведінки, думку прокурора, який вважав за доцільне призначення покарання у виді позбавлення волі, суд приходить до висновку, що виправлення, перевиховання ОСОБА_5 та попередження нових злочинів можливо лише в умовах реального відбування покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року).
Строк відбуття покарання ОСОБА_5 необхідно рахувати з 06.10.2025 року.
Цивільний позов не заявлявся, речові докази, судові витрати - відсутні.
Приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та оцінюючи сукупність обставин, встановлених ст. 178 КПК України, враховуючи вид та міру покарання, яке призначається судом ОСОБА_5 , суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_5 залишити без змін - у виді тримання під вартою.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України суд вважає за необхідне зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув'язнення з 12.05.2025 року по 05.10.2025 року включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 373, 374, 475 КПК України, суд -
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з 06.10.2025 року.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_5 залишити без змін - у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув'язнення з 12.05.2025 року по 05.10.2025 року включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Основ'янський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий - суддя