Справа № 199/5850/25
(2/199/3532/25)
Іменем України
06.10.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.06.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №143026.
Договір складається з індивідуальної частини договору про споживчий кредит (далі - індивідуальна частина), графіку(ів) платежів, які містять персональні умови кредитування Позичальника та загальної для всіх клієнтів Кредитодавця, публічної частини про споживчий кредит, що розміщена на веб-сайті Кредитодавця https://finx.com.ua за посиланням: https://finx.com.ua/docs. Позичальник уклав Договір, приєднавшись до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку(ів) платежів, як невід'ємних частин (складових) Кредитного договору, шляхом підписання індивідуальної частини/акцепту, відповідно до розділу V цієї індивідуальної частини.
Електронний підпис одноразовий ідентифікатор b77a60e0 відправлено на номер телефону НОМЕР_1 відповідача та введено ним 10.06.2024 12:59:16 підтверджується на кожній сторінці індивідуальної частини.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 6945.00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 5000.40 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті; у розмірі 1944.60 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.
Комісія за надання кредиту складає 1944,60 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 28,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту,якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено
Отже, відразу після вчинених дій відповідача, 10.06.2024 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС" ініціювало переказ коштів згідно договору на платіжну картку № НОМЕР_3 , що в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію Кредитодавця.
Виходячи з вищевказаного, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується Довідкою №11 від 29.01.2025, яка підписана Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС" в особі директора Македонського Олександра Євгеновича за допомогою сервісу «Вчасно».
Всупереч умов Договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі - 12667,10 грн., яка складається з наступного: 6945,00 грн. - заборгованість по кредиту; 5321,10 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 401,00грн. - комісія за кредитним договором.
10.10.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Позивач уклали Договір факторингу № 10102024 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 143026 від 10.06.2024.
Згідно з п.1.1. Договору факторингу Клієнт передає (відступає) Фактору за плату, а Фактор приймає належні Клієнту грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Клієнтом і Боржниками (Портфель Заборгованості).
Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу №10102024 від 10.10.2024 від ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 12667,10 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №10102024 від 10.10.2024 та платіжною інструкцією №4519 від 12 листопада 2024, яка свідчить про виконання Фактором своїх обов'язків за вищевказаним Договором факторингу.
В ході передачі прав вимоги за факторинговим договором, право вимоги за Договором №10102024 від 10.10.2024 перейшло до позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до відповідача в розмірі 12667,10 грн.
01 травня 2025 року ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідач надала відзив на позовну заяву, де зазначила, що матеріали справи не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором в розмірі 12667,10 грн. Вважає, що договір порушує її права як споживача та підлягає визнанню недійсним в частині нарахування процентів. Заперечує проти стягнення з неї комісії.
Дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.06.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №143026.
Договір складається з індивідуальної частини договору про споживчий кредит (далі - індивідуальна частина), графіку(ів) платежів, які містять персональні умови кредитування Позичальника та загальної для всіх клієнтів Кредитодавця, публічної частини про споживчий кредит, що розміщена на веб-сайті Кредитодавця https://finx.com.ua за посиланням: https://finx.com.ua/docs. Позичальник уклав Договір, приєднавшись до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку(ів) платежів, як невід'ємних частин (складових) Кредитного договору, шляхом підписання індивідуальної частини/акцепту, відповідно до розділу V цієї індивідуальної частини.
Електронний підпис одноразовий ідентифікатор b77a60e0 відправлено на номер телефону НОМЕР_1 відповідача та введено ним 10.06.2024 12:59:16 підтверджується на кожній сторінці індивідуальної частини.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 6945.00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 5000.40 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті; у розмірі 1944.60 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.
Комісія за надання кредиту складає 1944,60 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 28,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту,якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено
Отже, відразу після вчинених дій відповідача, 10.06.2024 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС" ініціювало переказ коштів згідно договору на платіжну картку № НОМЕР_3 , що в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію Кредитодавця.
Виходячи з вищевказаного, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується Довідкою №11 від 29.01.2025, яка підписана Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС" в особі директора Македонського Олександра Євгеновича за допомогою сервісу «Вчасно».
10.10.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Позивач уклали Договір факторингу № 10102024 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 143026 від 10.06.2024.
Згідно з п.1.1. Договору факторингу Клієнт передає (відступає) Фактору за плату, а Фактор приймає належні Клієнту грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Клієнтом і Боржниками (Портфель Заборгованості).
Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу №10102024 від 10.10.2024 від ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 12667,10 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №10102024 від 10.10.2024 та платіжною інструкцією №4519 від 12 листопада 2024, яка свідчить про виконання Фактором своїх обов'язків за вищевказаним Договором факторингу.
В ході передачі прав вимоги за факторинговим договором, право вимоги за Договором №10102024 від 10.10.2024 перейшло до позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до відповідача в розмірі 12667,10 грн.
Відповідно до розрахунку, заборгованість відповідача становить 12667,10 грн., яка складається з наступного: 6945,00 грн. - заборгованість по кредиту; 5321,10 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 401,00грн. - комісія за кредитним договором. Дану суму позивач підтверджує випискою з особового рахунку на період 10.10.2024 по 25.02.2025.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, письмові докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов до наступних висновків.
Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У відповідності дост.639ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом статей 626,628ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ст.525,526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Частиною 1ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ст. 3 ЗУ «Про електрону комерцію», електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформленою в електронній формі.
За ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні статей641,644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Електронний Договір та всі додаткові угоди до нього, підписані електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та мають таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін.
Відповідно до ч. 5ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію").
У справі №561/77/19 від 16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася».
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов висновку: «Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Також з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 12 січня 2021 р. розглянув справу № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20): «Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині..."»
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.1077, ч. 1 ст.1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено: «Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимог и факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом».
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «… боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право па погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким Відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки Первісного кредитора, які вказані в Кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст.509,526,1054 ЦК України, Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Згідно ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, з огляду на досліджені письмові докази судом встановлено, що позивач належним чином виконав зобов'язання за кредитним договором, надав відповідачу в користування кредитні кошти, також судом встановлено, що відповідач допустив порушення умов договору, грошові кошти у визначений строк не повернув, порушив графік погашення заборгованості.
Також у постанові ВС від 15.02.2023 р. у справі № 920/437/22 зазначено, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18).
Суд наголосив, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься й у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. у справі № 7-рп/2013).
Відповідно до розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача по тілу кредиту за кредитним договором № 143026 - 6945,00 грн., а також погоджений відповідно до графіку платежів за кредитним договором, підписаний ОСОБА_1 ідентифікатором b77a60e0, розмір заборгованості по відсоткам розмірі 5321,10 грн., які суд вважає за необхідне стягнути з відповідача.
Однак, не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача комісії в розмірі 401,00 грн., оскільки у Постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Оскільки з наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 установлено, що позивачем нараховано відповідачеві до сплати комісію за обслуговування кредиту, проте не визначив які саме дії входять до такого обслуговування, підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача комісії за договором суд не вбачає.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача понесені витрати з надання професійної правничої допомоги згідно договору №04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року, які складають 7000,00 грн
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 1 ст. 133, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, належать до витрат пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року по справі № 550/936/18.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
На підтвердження понесених витратна професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази:-договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); - документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); - докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); - інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Позивачем надано Договір про надання правничої допомоги №04/02/25-01від 04.02.2025, Додаткова угода до нього № 3 від 04.02.2025 та Акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №04/02/25-01від 04.02.2025.
В результаті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наданих представником позивача доказів, суд доходить висновку про можливість часткового задоволення вимоги представника позивача щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне з відповідача стягнути на користь ТОВ «ФК «Ейс» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», ст.ст. 10, 11, 15-16, 203, 204, 526, 530, 533, 536, 545, 612, 625, 640, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 4, 10-13, 19, 43, 49, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 263, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956, адреса: 02090, м. Київ, Харківське шосе, 19 оф. 2005) заборгованість за кредитним договором № 143026 від 10.06.2024 року в розмірі 12266,10 грн., що складається з: 6945,00 грн. - заборгованість по кредиту; 5321,10 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, а також судові витрати по справі, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн., та судового збору у розмірі 2422,40 грн., а всього 15688 (п'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім) гривень 50 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя В.В. Руденко