1 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 280/5691/24
провадження № 11-195апп25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Булейко О. Л., Воробйової І. А., Дашутіна І. В., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.
перевірила наявність підстав для прийняття до провадження справи № 280/5691/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут" до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року (головуючий суддя Юрко І. В., судді Білак С. В., Чабаненко С. В.),
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз збут» (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової службиу Запорізькій області (далі також - відповідач, контролюючий орган, Головне управління ДПС в Запорізькій області), в якому просило:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2023 року № 739208010703, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» в розмірі 1840993,75 грн (1472795,00 грн основного зобов'язання та 368198,75 грн штрафних санкцій).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
16 липня 2024 року до суду надійшло клопотання представника контролюючого органу про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтоване пропуском позивачем строку звернення до суду. Вказано, що позивач оскаржив спірне податкове повідомлення-рішення до ДПС України, проте рішенням про результати розгляду скарги від 12 березня 2024 року, яке позивач отримав 15 березня 2024 року, скаргу залишено без задоволення.
Оскільки позивач звернувся до суду 24 червня 2024 року, представник стверджував, що Товариство пропустило місячний строк звернення до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання належним чином оформленої заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин пропуску такого строку.
25 липня 2024 року позивач подав заяву про поновлення строку, у якій просив визнати поважними причини пропуску Товариством строку для подання позовної заяви та поновити пропущений строк.
Суд першої інстанції, керуючись приписами частини четвертої статті 122, статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також з урахуванням правових висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульованих у постанові від 26 листопада 2020 року (справа № 500/2486/19), ухвалою від 11 вересня 2024 року визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом та відмовив у задоволенні заяви Товариства про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а позовну заяву залишив без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року скасовано, а справу № 280/5691/24 направлено до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Третій апеляційний адміністративний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що позивач дотримав передбачений частиною четвертою статті 122 КАС України строк звернення до суду з цим позовом, а тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Суд зазначив, що законодавець чітко визначив, що строки звернення до суду встановлюються КАС України та іншими законами; будь-які інші кодекси не встановлюють строків звернення до суду з адміністративними позовами.
Відтак, як ствердив апеляційний суд, при прийнятті рішення про залишення без розгляду адміністративного позову на підставі статті 123 КАС України суд першої інстанції безпідставно керувався положеннями ПК України, що не є законом у розумінні КАС України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, визначений частиною четвертою статті 122 КАС України та складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду його скарги, не ґрунтується на нормах чинного законодавства та суперечить усталеній практиці Верховного Суду.
Скаржник наполягає, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції контролюючий орган зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційну скаргу вмотивовано тим, що суд апеляційної інстанції застосував приписи статті 122 КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2020 року (справа № 500/2486/19), від 27 січня 2022 року (справа № 160/11673/20), від 17 серпня 2023 року (справа № 380/1581/21), від 12 липня 2024 року (справа № 440/3740/23), від 23 липня 2024 року (справа № 520/29245/23), від 08 серпня 2024 року (справа № 440/18128/21), від 29 серпня 2024 року (справа № 560/17663/23).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року в цій справі для перевірки наведених у ній доводів.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про розгляд справи за участі представника, призначено справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року адміністративну справу № 280/5691/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що ключовим у цій справі є питання можливості касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, яким скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Частиною першою статті 328 КАС України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (частина друга статті 328 КАС України).
Відповідно до зазначених пунктів частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові) (пункт 3), відмови у відкритті провадження у справі (пункт 4), залишення позову (заяви) без розгляду (пункт 12), закриття провадження у справі (пункт 13), відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (пункт 17), заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження (пункт 20).
Зміст наведених вище норм засвідчує, що законодавець у частині першій статті 328 КАС України не навів деталізації того, які саме постанови суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені у касаційному порядку, а оскільки відповідно до частини четвертої статті 241 цього ж Кодексу перегляд судових рішень (до яких процесуальний закон відносить й ухвали) в апеляційному та касаційному порядку закінчується ухваленням постанови, то це дає підстави припустити, що право на касаційне оскарження постанов апеляційного суду може поширюватись на усі випадки оскарження постанов апеляційного суду, незалежно від їх змісту та наслідків ухвалення.
Суд касаційної інстанції зазначив, що питання щодо можливості касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, яким скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд в ухвалі від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24, постановленій у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, сформулював висновки, згідно з якими, якщо відповідне втручання чи обмеження щодо прав і свобод учасника адміністративного процесу усунуте судом апеляційної інстанції, а ухвала суду першої інстанції, яка становила таке втручання, скасована, то і відсутній предмет касаційного перегляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року закрито касаційне провадження у справі № 380/970/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СГП «Львівське» до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року.
Закриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд виходив з того, що постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про: повернення заяви позивачеві (заявникові), відмову у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження й тому не підлягає перегляду в касаційному порядку відповідно до глави 2 розділу III КАС України.
Вказаний висновок обґрунтований тим, що така постанова не вирішує спір по суті та не перешкоджає подальшому провадженню у справі, не має жодного впливу на процесуальні права учасників справи, зокрема на можливість реалізації ними фундаментального права на доступ до суду, а отже, не може їх порушувати, не охоплюється нормами статті 328 КАС України як судове рішення, яке може бути оскаржене до суду касаційної інстанції.
Верховний Суд в ухвалі від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24 зауважив, що у разі ухвалення судом апеляційної інстанції постанови про скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвали про: повернення позовної заяви, відмову у відкритті провадження у справі, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі), та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, усуваються перешкоди для подальшого провадження у справі, тому суд касаційної інстанції в силу положень КАС України не має повноважень для перегляду такої постанови апеляційного суду.
Разом з тим колегія суддів зазначає, щоподібне питання до того, що було передано на вирішення об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 380/970/24, вже поставало перед Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у справі № 373/86/21.
Так, 16 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу у справі № 373/86/21, переданій Касаційним цивільним судом з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13, від 16 липня 2020 року у справі № 904/4673/19, від 14 січня 2021 року у справі № 640/3901/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 640/21735/18 щодо можливості оскарження у касаційному порядку постанов апеляційного суду, якими скасовано ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду, або повернення, або відмову у відкритті провадження, або закриття провадження у справі, тобто усунуто перешкоди, які унеможливлювали провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості / неможливості оскарження постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, зокрема про повернення позовної заяви з підстав пропуску строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 лютого 2022 року у справі № 373/86/21 зазначила, що слід ураховувати всі обставини, що мають значення для справи, задля уникнення обмеження права особи на касаційний перегляд, що є порушенням конституційного права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може обмежуватись.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 лютого 2022 року у справі № 373/86/21 висновувала, що постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, підлягає оскарженню в касаційному порядку, оскільки поновити права особи, яка подає касаційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, неможливо.
У вказаній ухвалі Велика Палата Верховного Суду здійснювала аналіз судової практики касаційних судів різних юрисдикцій із цього питання, який свідчить про допуск до касаційного перегляду відповідних постанов апеляційного суду (зокрема постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13, від 16 липня 2020 року у справі № 904/4673/19, постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 640/3901/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 640/21735/18).
Наведене вище свідчить про наявність різних підходів судів касаційної інстанції різних юрисдикцій до вирішення питання можливості касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, яким скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Так, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду дійшов до висновку, що постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про: повернення заяви позивачеві (заявникові), відмову у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження й тому не підлягає перегляду в касаційному порядку відповідно до глави 2 розділу III КАС України.
Натомість Велика Палата Верховного Суду, а також колегії суддів інших касаційних судів виснували, що така постанова апеляційної інстанції підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Відтак наразі наявні протилежні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, а також в раніше ухваленому рішенні у складі колегії суддів іншого касаційного суду.
Наведені обставини, на думку суду, є підставою згідно з частинами третьою та четвертою статті 346 КАС України для передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду та Великої Палати Верховного Суду.
Окрім того, суд зазначає, що в цій ситуації є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду також на підставі частини п'ятої статті 346 КАС України, оскільки колегія суддів переконана, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Касаційний адміністративний суд зазначив, що згідно із частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. За змістом частини четвертої статті 17 цього Закону єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Відповідно до вимог частин третьої і четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду та Великої Палати.
За вимогами частини п'ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій ? четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 346 цього Кодексу (частини перша, четверта статті 347 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики.
За пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII).
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду переглядає судові рішення в касаційному порядку саме з метою забезпечення однакового застосування судами норм права та виключно у визначених законом випадках.
Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки
в протилежному випадку це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що необхідність відступу від власного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в рішенні, виникає з певних об'єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), № 76943/11, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року "С.В. проти Сполученого Королівства" (S.W. v. тне United Kingdom), № 20166/92, § 36).
В основі принципу юридичної визначеності лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено -вирішено і не має переглядатися до безмежності"). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
Велика Палати Верховного Суду звертає увагу на те, що у її провадженні перебувала справа № 367/252/24 за позовом приватного виконавця в інтересах фізичної особи до двох фізичних осіб про визнання недійсними шлюбного договору й договорів дарування та визначення частки боржника в спільному майні. Ухвалою від 16 лютого 2024 року Подільський районний суд міста Києва позовну заяву приватного виконавця повернув особі, яка її подала. Постановою від 19 квітня 2024 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу приватного виконавця задовольнив, ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року скасував, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції. Фізична особа, в інтересах якої приватний виконавець подав позов, у червні 2024 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2024 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного судуу справі № 380/970/24 дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про: повернення заяви позивачеві (заявникові), відмову у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження й тому не підлягає перегляду в касаційному порядку відповідно до глави 2 розділу III КАС України, та закрив касаційне провадження за такою скаргою.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовним, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності потрібно насамперед визначити, які саме правовідносини є спірними, й лише після цього порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій), і у разі потреби, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. З метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування потрібно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за потреби, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини у справах № 280/5691/24 та № 367/252/24 є подібними, оскільки в обох випадках предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі (у справі № 280/5691/24 - про залишення позовної заяви без розгляду, у справі № 367/252/24 - про повернення позовної заяви), та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Спільним є змістовий критерій, що полягає у праві сторін на касаційний перегляд таких постанов апеляційного суду, а також у застосуванні норм процесуального права, які регулюють межі касаційного оскарження.
Ураховуючи встановлену подібність правовідносин, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №?367/252/24 (провадження № 14-21цс25), підлягає застосуванню і в справі №?280/5691/24. Зокрема, положення про те, що постанова апеляційного суду, ухвалена за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, може бути оскаржена в касаційному порядку незалежно від результату такого апеляційного перегляду, є визначальним для оцінки процесуальної ситуації в обох справах. Відповідно, касаційне провадження у справі №?280/5691/24 є допустимим, а постанова апеляційного суду підлягає перегляду по суті.
На відміну від позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка вважала, що у таких випадках предмета касаційного перегляду немає (оскільки перепони для провадження у справі усунуті), Велика Палата підкреслила, що таке тлумачення процесуального права є надмірно обмежувальним і не відповідає конституційним принципам, зокрема принципу доступу до правосуддя. Воно також не враховує ситуацій, коли апеляційний суд допустив помилку, скасувавши законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції. У таких випадках лише касаційна інстанція може перевірити законність дій апеляційного суду та забезпечити дотримання процесуального балансу сторін.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №?367/252/24 наголосила, що право особи на касаційне оскарження визначається не результатом апеляційного перегляду, а самим фактом його наявності. Тобто якщо відповідна ухвала суду першої інстанції була оскаржена в апеляційному порядку, незалежно від того, чи апеляційний суд її скасував або залишив у силі, особа має право звернутись до касаційного суду. Такий підхід прямо випливає з норм чинного процесуального законодавства (зокрема, статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, статті 328 КАС України, статті 287 Господарського процесуального кодексу України), які не ставлять касаційне оскарження в залежність від результатів апеляційного розгляду.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що в судовій практиці Верховного Суду вже склалась стабільна правова позиція, відповідно до якої касаційні скарги на постанови апеляційного суду, ухвалені за результатами перегляду ухвал першої інстанції, які перешкоджають провадженню, розглядаються по суті. Цей підхід застосовується і в цивільному, і в адміністративному, і в господарському судочинстві, що свідчить про його універсальність і відповідність законодавчій логіці.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 відступила від раніше сформованого висновку об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі №?380/970/24 та чітко зазначила: ухвали суду першої інстанції, які належать до переліку, визначеного процесуальними кодексами, після їх перегляду в апеляційному порядку можуть бути предметом касаційного оскарження - незалежно від результату апеляційного розгляду. Це гарантує реалізацію права кожного учасника процесу на ефективний та повноцінний доступ до правосуддя, включаючи можливість перегляду рішень у всіх трьох судових інстанціях.
Згідно із частиною шостою статті 347 КАС України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повернути справу на розгляд відповідної колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 347 КАС України з огляду на відсутність підстав для її розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Це зумовлено тим, що порушене у справі питання вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, за результатами якого сформульовано правовий висновок щодо застосування відповідної норми права в подібних правовідносинах.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 346-347 КАС України, Велика Палата Верховного Суду,
Справу № 280/5691/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут" до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.
Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді: О. Л. Булейко І. А. Воробйова І. В. Дашутін А. А. Ємець Л. Ю. Кишакевич В. В. Король О. В. Кривенда М. В. Мазур К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів О. В. Ступак О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Н. В. Шевцова