02 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/12717/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут»
- не з'явився,
відповідача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» - Бондаренко О.О., адвоката (дов. від 20.11.2024),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 (суддя Бондарчук В.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 (головуючий суддя Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.)
у справі № 910/12717/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» (далі - ТОВ «Черкасиенергозбут», позивач)
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго», відповідач, скаржник)
про стягнення 43 316 344,13 грн.
ТОВ «Черкасиенергозбут» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «НЕК «Укренерго» (з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення 40 981 463,39 грн, з яких: 40 003 981,97 грн основного боргу; 482 513,16 грн інфляційних втрат; 128 994,79 грн 3% річних.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел від 01.07.2019 № 0479-09021 (далі - договір).
Господарський суд міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/12717/24 ухвалив рішення про задоволення позову, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.07.2025 залишив без змін.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані доведеністю позивачем неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором у частині повної та своєчасної оплати вартості отриманих послуг, як правової підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у порядку статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Перевіривши розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача сум основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив правильність та обґрунтованість такого розрахунку, у зв'язку із чим визнав правомірними вимоги про їх стягнення.
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, ПрАТ «НЕК «Укренерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України, викладених у: - постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19 та від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 (сплата 3% річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові); - постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (щодо права суду за певних умов зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника).
Доводи скаржника зводяться до того, що: - відповідач не здійснював користування коштами, належними до сплати позивачу, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованими; - відповідач як оператор системи передачі не міг своєчасно розрахуватися з позивачем виключно внаслідок недостатності коштів на рахунку передачі. При цьому відповідач здійснює виплати пропорційно на недискримінаційній основі у межах залишку коштів на відповідному рахунку та не може спрямувати на оплату послуг кошти, отримані від надання інших послуг; - вина відповідача в затримці оплати послуг, наданих позивачем, відсутня; - відповідач знаходиться у надзвичайно складному становищі під час забезпечення енергетичної безпеки нашої держави, оскільки саме на нього як оператора системи передачі покладений обов'язок сталого функціонування енергетичної системи та відновлення, ремонту пошкодженої енергетичної інфраструктури високовольтних магістральних ліній електропередач; - Велика Палата Верховного Суду принципово наголошує на тому, що зменшення судом нарахованих процентів річних та штрафних санкцій відповідно до частини другої статті 625 ЦК є юридично можливе, а відтак відмова судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях у розгляді питання про зменшення зазначених нарахувань є хибною та такою, що не відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18.
ТОВ «Черкасиенергозбут» у відзиві на касаційну скаргу проти її доводів заперечило з посиланням, зокрема на дотримання судами попередніх інстанцій матеріального та процесуального права, та просило касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін.
Згідно з ухвалою Суду від 05.09.2025 задоволено клопотання ТОВ «Черкасиенергозбут» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів її представника - адвоката Моцайко В.С.
Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.09.2025 32.2-01/2385 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12717/24 у зв'язку із запланованим відрядженням судді Булгакової І.В.
Згідно з ухвалою Суду від 01.10.2025 задоволено заяву ПрАТ «НЕК «Укренерго» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів її представника - адвоката Бондаренко О.О. З огляду на те, що всі учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, Суд вирішив за можливе здійснювати транслювання перебігу судового засідання 02.10.2025 у цій справі в мережі Інтернет.
Від ТОВ «Черкасиенергозбут» 01.10.2025 надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.
З огляду на те, що участь представників учасників справи у судовому засіданні не визнавалася обов'язковою, Суд вважав за можливе розглянути касаційну скаргу позивача у справі за відсутності представників ТОВ «Черкасиенергозбут».
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- ТОВ «Черкасиенергозбут» (постачальник послуг) та ПрАТ «НЕК «Укренерго» (замовник) 01.07.2019 уклали договір, відповідно до якого для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом надає замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Замовник сплачує постачальнику вартість послуг відповідно до умов цього договору (пункти 1.1., 1.2. договору);
- вартість та порядок оплати послуги визначаються з урахуванням вимог Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг(далі - НКРЕКП, Регулятор) від 26.04.2019 № 641 (надалі - Порядок № 641), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом постачальником послуг, визначеними згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (надалі - ПРРЕЕ) та Порядком продажу та обліку електричної енергії, виробленої активними споживачами, та розрахунків за неї, затвердженим постановою НКРЕКП від 29.12.2023 № 2651 (пункт 2.1. договору);
- положеннями пункту 1 додаткової угоди від 13.08.2024 № 9 до Договору пункт 8.1. викладено в наступній редакції: «Цей договір набирає чинності з 01.07.2019 та діє до 31.12.2023»;
- на виконання умов договору у період з червня по серпень 2024 року постачальник послуг надав замовнику послуги за договором на загальну суму 61 664 931,35 грн, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг: від 30.06.2024 № 06/2024 у сумі 20 780 276,05 грн, від 31.07.2024 № 07/2024 у сумі 18 909 646,97 грн, від 31.08.2024 № 08/2024 у сумі 21 975 008,33 грн, які підписано представниками сторін електронним цифровим підписом;
- за надані послуги замовник розрахувався лише частково на загальну суму 21 660 949,38 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: від 06.08.2024 № ПУП004658 у сумі 4 156 055,21 грн, від 06.09.2024 № ПУП005307 у сумі 6 234 082,82 грн, від 25.09.2024 № ПУП005854 у сумі 393 026,08 грн, від 06.09.2024 № ПУП005325 у сумі 3 781 929,39 грн, від 07.10.2024 № ПУП005982 у сумі 4 395 001,67 грн, від 24.10.2024 № ПУП006139 у сумі 159 997,87 грн, від 13.11.2024 № ПУП006901 у сумі 806 873,74 грн, від 25.12.2024 № ПУП007855 у сумі 125 692,56 грн, від 30.12.2024 № ПУП007980 у сумі 89 705,16 грн, від 21.02.2025 № ПУП008341 у сумі 365 973,47 грн;
- звертаючись із позовом ТОВ «Черкасиенергозбут» (з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог) вказало про неналежне виконанням ПрАТ «НЕК «Укренерго», як замовником послуг, зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманих послуг, як підстави для стягнення основного боргу у сумі 40 003 981,97 грн, 3% річних у сумі 128 994,79 грн та інфляційних втрат у сумі 482 513,16 грн за період прострочення з 07.08.2024 по 15.10.2024.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі самим скаржником з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову в повному обсязі, тобто й у частині стягнення основного боргу, скаржник у контексті визначеної ним підстави касаційного оскарження та наведених в її межах доводів стверджує про неврахування судами попередніх інстанціях правових висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України, стосовно того, що: - сплата 3% річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; - суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку згідно зі статтею 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас у межах визначеної підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник аніяк не спростовує висновки судів попередніх інстанціях у частині стягнення основного боргу за укладеним між сторонами договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, задовольняючи які суди виходили з порушення відповідачем умов указаного договору в частині оплати наданих позивачем послуг у повному обсязі. Наведені скаржником доводи з посиланням на відповідне нормативне обґрунтування не охоплюються визначеною скаржником підставою касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), а також не обґрунтовані належним чином іншими підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 2-4 частини другої статті 287 ГПК України, тому такі знаходяться поза межами поставлених скаржником перед Верховним Судом питань у межах цієї справи, що, в свою чергу, незважаючи на прохальну частину касаційної скарги про скасування рішень судів та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, позбавляє Суд можливості відреагувати на доводи скаржника в цій частині.
Беручи до уваги зазначене, Суд вважає безпідставними та необґрунтованими (з відповідним посиланням на підстави касаційного оскарження передбачені ГПК України в цій частині) вимоги скаржника про скасування рішення судів у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу.
Отже, фактично предметом касаційного перегляду у цій справі є виключно рішення місцевого господарського суду, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, в частині, якою задоволені позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання отриманих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, у наведеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, Велика Палата конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», вказавши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.
Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права та/або умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у спірних правовідносинах не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Так, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (на неврахування якої вказує скаржник) Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки, штрафу та процентів річних, зокрема зазначила, що з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пеня, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у частині другій статті 625 ЦК України, та встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, ураховуючи несправедливість, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи № 902/417/18, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити в їх стягненні з цих підстав. При цьому відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме: встановлення такої процентної ставки на рівні 40% і 96% річних та їх явній невідповідності принципу справедливості. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені, штрафу, процентів річних є правом суду. При цьому господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Під час розгляду справи № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду врахувала, що станом на момент звернення з позовом до суду сума боргу за договором поставки складала 98 381,92 грн і повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, тоді як позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення.
Водночас за обставинами спору у справі, що розглядається (№ 910/12717/24), суди попередніх інстанцій встановили, що річні розраховано за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3 відсотків. Тобто, судами в цій справі не досліджувалося питання зменшення ставки відсотків річних, збільшеної в порівнянні з розміром, визначеним статтею 625 ЦК України, та наявності передумов для його реалізації, як за ініціативою суду, так і за наслідками розгляду заяви/клопотання відповідача.
Проаналізувавши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 за критеріями подібності, з огляду на відмінність підстав позовів та фактичних обставин справ, доказової бази, Суд висновує про неподібність зазначеної скаржником справи за наведеними правовими ознаками зі справою, що переглядається, а тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин, що переглядається.
Отже, застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на які посилається ПрАТ «НЕК «Укренерго» у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Крім того, Суд зазначає що у питанні можливості зменшення процентів річних має враховуватися саме остання правова позиція Верховного Суду, зокрема застосуванню підлягають правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, де Велика Палата Верховного Суду вказала, що розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
Стосовно посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 щодо безпідставності стягнення з відповідача 3% річних, оскільки він не здійснював користування грошовими коштами, належними до сплати позивачу, Суд зазначає таке.
Звертаючись із касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «Укренерго» вказує про неправильне застосування судами у спірних правовідносинах положень частини другої статті 625 ЦК України, стверджуючи, що встановлення витрат відповідача як оператора системи передачі на виконання спеціальних обов'язків в іншому розмірі, ніж це затверджено структурою тарифу, відповідно до умов Закону України «Про ринок електричної енергії» не передбачено. При цьому наголошує, що цим Законом не передбачено покриття витрат оператора системи передачі на виконання спеціальних обов'язків з інших джерел, аніж з тарифу на послуги з передачі електричної енергії, та поза розміром, ніж це встановлено у затвердженому Регулятором тарифі. Використання коштів на цілі або у розмірах, не передбачених встановленою структурою тарифу, є нецільовим використанням коштів. Сума коштів, сплачених оператором системи передачі на користь постачальників універсальних послуг щодо забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел перевищувала витрати, які встановлені Регулятором у щорічному тарифі на зазначені цілі; між тим відповідач здійснює виплати пропорційно на недискримінаційній основі в межах залишку коштів на відповідному рахунку.
Разом із тим Суд зауважує, що предметом розгляду Верховним Судом у наведених скаржником справах № 914/1001/19, № 920/653/19 не було питання розрахунків за електричну енергію з використанням спеціального тарифу, встановленого Регулятором для електричної енергії з альтернативних джерел.
Так, у справі № 914/1001/19 предметом позову було стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені у зв'язку з простроченням відповідачем оплати наданих позивачем послуг щодо сервісного обслуговування холодильного обладнання відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з доведеності позивачем факту несвоєчасної сплати відповідачем наданих послуг згідно з укладеним сторонами договором. Тому нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних та пені визнано обґрунтованим. Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, постановою залишив рішення попередніх інстанцій без змін та виснував, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні втрати, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
У справі ж № 920/653/19 предметом спору було стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору на виконання робіт (підряду) щодо механічної та термічної обробки деталей (сировини, матеріалів) замовника в частині своєчасної та повної оплати за виконані позивачем роботи. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивач виконав обумовлені договором роботи, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками актами приймання виконаних робіт, однак відповідач здійснив лише часткову оплату. Враховуючи встановлене судом порушення відповідачем умов договору щодо здійснення оплати, позивач правомірно заявив до стягнення з відповідача пеню, 3% річних, інфляційні втрати за порушення виконання зобов'язання. Суди встановили, що розрахунок пені і 3% річних є правильним, тому задовольнили позовні вимоги щодо цих вимог у повному обсязі. Між тим у частині стягнення інфляційних втрат відмовили, за встановлених обставин помилкового їх нарахуванням відповідачу. Постановою Верховного Суду оскаржувані судові рішення залишені без змін. Водночас Суд дійшов висновку в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України про те, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, правовідносини між сторонами у справах № 914/1001/19 та № 920/653/19 виникли щодо наявності підстави для застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 ЦК України у спорах, які виникли з укладених суб'єктами господарювання цивільно-правових договорів, водночас за інших встановлених обставин справи, які не є подібними до цієї справи та не враховують обставин, про які в обґрунтування своїх доводів вказує скаржник. Крім того, у справах № 914/1001/19 та № 920/653/19 не досліджувалося питання щодо користування боржником коштами, належними до сплати кредиторові.
У справі, яка наразі переглядається касаційною інстанцією (№ 910/12717/24), спірні правовідносини виникли у зв'язку із простроченням відповідача здійснення розрахунку за договором. Так, судами встановлено часткову оплату відповідачем наданих йому послуг з порушенням встановленого строку, що є користуванням чужими грошовими коштами та підставно застосували до нього відповідальність, визначену частиною другою статті 625 ЦК України. Між тим в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі не вбачається застосування по-іншому висновку Верховного Суду про характер і спосіб нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що свідчить про необґрунтованість аргументів скаржника у наведеній частині.
Таким чином, у справі, що переглядається, та у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв'язку з наявністю різних обставин у таких справах, що формують зміст правовідносин, та їх різною оцінкою судами в кожному конкретному випадку.
Вказане свідчить про неподібність справ № 914/1001/19, № 920/653/19 зі справою, що переглядається.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також у постановах Верховного Суду: від 03.04.2020 у справі № 920/653/19, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, - не знайшли свого підтвердження.
Щодо інших аргументів касаційної скарги, - то такі за оцінкою Верховного Суду фактично стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією з основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності.
Отже, категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає у тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
За наведених обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 у справі № 910/12717/24.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 у справі № 910/12717/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов