8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
(додаткова)
06 жовтня 2025 року м. ХарківСправа № 922/1085/25
Господарський суд Харківської області у складі
судді Шарко Л.В.
розглянувши заяву представника відповідача Лозівської міської ради Харківської області про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колективне сільськогосподарське підприємство "ім. Орджонікідзе", Харківська обл., Лозівський р-н, с. Катеринівка
до Лозівської міської ради Харківської області, Харківська обл., м. Лозова, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, за участю Харківської обласної прокуратури, м. Харків, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (Лозівської міської ради Харківської області): Державний реєстратор прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Нехворощанської сільської ради Полтавської області Веременич Дмитро Сергійович, Полтавська обл., с. Нехвороща, Селянське (Фермерське) господарство "Лан", Харківська обл., Лозівський р-н, с. Чернігівське, ОСОБА_1 , Харківська обл., Лозівський р-н, с. Катеринівка
про витребування майна
без виклику представників учасників справи,
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.09.2025 постановлено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Колективне сільськогосподарське підприємство "ім. Орджонікідзе" про відмову від позову у справі № 922/1085/25 задовольнити.
Прийнято відмову ТОВ "Колективне сільськогосподарське підприємство "ім. Орджонікідзе" від позову до Лозівської міської ради Харківської області, ГУ Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, за участю Харківської обласної прокуратури, м. Харків, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Лозівської міської ради Харківської області): Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Нехворощанської сільської ради Полтавської області Веременича Дмитра Сергійовича, Селянського (Фермерського) господарства "Лан", Посохова Володимира Миколайовича, про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності.
Провадження у справі № 922/1085/25 закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову.
23.09.2025 до суду від представника відповідача Лозівської міської ради Харківської області надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому відповідач просить суд стягнути з ТОВ "Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Орджонікідзе" на користь Лозівської міської ради Харківської області витрати на правову допомогу в розмірі 42000,00 грн.
Заява обґрунтована тим, що між відповідачем - Лозівською міською радою Харківської області та Адвокатським бюро "Наталі Третьякової" було укладено угоду №5 від 21.10.2024 про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1. якого Адвокатське бюро зобов'язується надати Лозівській міській раді Харківської області правову допомогу, а міська рада зобов'язується прийняти і оплатити її.
Відповідно до п.2.1. вказаного договору розмір гонорару за надання правової допомоги визначається окремим договором.
Рішенням Лозівської міської ради Харківської області від 05.09.2024 №2115 затверджено Програму забезпечення правового супроводу діяльності Лозівської міської ради Харківської області на 2025-2027 роки. Відповідно до Програми відповідальним виконавцем та головним розпорядником бюджетних коштів зокрема є Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області.
На виконання умов договору №5 від 21.10.2024 та Програми, затвердженої рішенням Лозівської міської ради Харківської області від 06.09.2024 №2115 між Виконавчим комітетом Лозівської міської ради та АБ "Наталі Третьякової" було укладено договори, відповідно до п. 1.1. яких виконавець зобов'язується здійснити надання юридичних послуг, а саме представництво інтересів Лозівської міської ради Харківської області в судах за позовом ТОВ "КСП ім. Орджонікідзе" до Лозівської міської ради Харківської області у справі №922/1085/25.
Отже, на переконання представника відповідача, понесення судових витрат відповідачем підтверджується належним чином складеними документами.
Відповідач зазначає, що Лозівська міська рада Харківської області відповідно до зазначених документів понесло витрати на правову допомогу в загальному розмірі 42000,00 гривень, які мають бути відшкодовані позивачем. Витрати Лозівської міської ради Харківської області на правову допомогу є реальними, обгрунтованими та необхідними. Відповідач не вчиняв дій, спрямованих на затягування розгляду справи та збільшення витрат на правову допомогу, розмір витрат на правову допомогу є фіксованим. Судові дебати по справі у разі відмови позивача від позову не проводились.
Ухвалою суду від 24.09.2025 заяву відповідача Лозівської міської ради Харківської області про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу прийнято до розгляду. Постановлено розгляд заяви здійснювати без повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу строк для подання до суду письмових пояснень, заперечень, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів з моменту отримання копії даної ухвали.
Від позивача у встановлений судом строк письмових пояснень, заперечень, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не надійшло.
Суд, розглянувши заяву відповідача Лозівської міської ради Харківської області про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначає таке.
Як встановлено судом, провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України за заявою позивача.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Пункт 1 частини другої статті 46 ГПК України передбачає право позивача на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог).
Стаття 191 ГПК України визначає, що позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову - це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі №180/2161/19).
За результатами відмови позивача від позову суд, прийнявши таку відмову, закриває провадження у справі на підставі пункту 4 ч.1 ст. 231 ГПК України.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (частина четверта статті 231 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина п'ята статті 244 ГПК України).
Згідно з пунктів 1-3 частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови.
Тобто, з урахуванням вищенаведеного, суд відзначає, що у разі, якщо закінчено судове провадження (тобто, закрито провадження у справі/залишено позов без розгляду/вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд, у порядку статті 244 ГПК України, має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення/постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.
Відповідно, в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додаткового рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.
Водночас порядок ухвалення додаткового рішення встановлений, зокрема частиною третьою статті 244 (якщо вирішено спір по суті спору) та частиною шостою статті 130 ГПК України (у разі закриття провадження у справі/залишення позову без розгляду).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц) судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати- це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (до такого).
Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Так, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Стаття 129 ГПК України регламентує загальні правила розподілу судових витрат.
Положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
Разом з тим, у статті 130 ГПК України "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду" закріплений розподіл судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі.
Згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №904/1478/19 дійшла висновку, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з першим реченням частини третьої статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому за рахунок позивача понесених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов'язані з розглядом справи.
Отже, у випадку відмови позивача від позову, відповідач вправі заявити про відшкодування йому понесених витрат і це право закріплено, зокрема в частині третій статті 130 ГПК України.
Водночас механізм реалізації закріпленого у частині третій статті 130 ГПК України права на відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи (до яких належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу), закріплений у частині п'ятій статті 130 ГПК України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Отже, у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому понесених витрат (і судового збору, і пов'язаних з розглядом справи), при цьому розподіл витрат, пов'язаних з розглядом справи, здійснюється у відповідності до вимог частини 5 статті 130 ГПК України.
У контексті наведеного, суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20, де відзначено, що правовий аналіз статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема закриття провадження у справі, суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
Також аналогічна правова позиція викладена у п.7.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Отже, при застосуванні частини 5 статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.
Відтак відповідно до приписів частини п'ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема:
- чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов;
- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;
- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача;
- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.
Суд зазначає, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду (викладених у постановах від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17) очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина 5 статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Разом з тим, поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).
Відповідно до положень статей 2, 4, 14, 130, 191 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відмова від позову за заявою позивача є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.
Подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред'явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.
Так само і сам по собі факт подання заяви/клопотання про залишення позову без розгляду, чи то відмову від позову у справі не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2024 року у cправі № 905/1840/21.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).
При розгляді даної справи судом не встановлено того, що позивач від моменту звернення до суду із позовною заявою до закриття провадження у справі діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, протидіяв вирішенню спору, чи мав на меті ущемлення прав та інтересів відповідача.
Відповідачем Лозівською міською радою Харківської області не доведено необґрунтованості дій позивача, які призвели до закриття провадження у справі, не надано доказів на підтвердження таких дій позивача чи свідчень зловживання ним своїми процесуальними правами при поданні заяви про відмову від позову
Аргументованих обґрунтувань наведених вище обставин як і доказів на їх підтвердження заява Лозівської міської ради Харківської області не містить.
Оскільки відповідачем Лозівською міською радою Харківської області не доведено, а судом не встановлено, що закриття провадження у справі відносно відповідача відбулось внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій позивача, відтак, відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відповідача - Лозівської міської ради Харківської області.
З огляду на викладене, відсутні законні підстави для задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини 5 статті 130 ГПК України.
Згідно з наказом Голови Господарського суду Харківської області №82-к від 22.09.2025 "Про направлення на навчання суддів" у період з 29.09.2025 по 03.10.2025 суддя Л. В. Шарко перебувала на навчанні, отже, ухвала підписується суддею у перший робочий день після закінчення навчання та після увільнення на час навчання від роботи.
Керуючись ст. ст. 74, 130, 232-235, 255 ГПК України, суд
У задоволенні заяви Лозівської міської ради Харківської області про ухвалення по справі № 922/1085/25 додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена, в порядку ст.ст. 255 - 257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.
Ухвала підписана "06" жовтня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.