65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"03" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/550/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши заяву Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (вх. №2-1406/25 від 09.09.2025) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі № 916/550/25
за позовом: Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (02002, м. Київ, вул. А. Аболмасова, буд.5, група приміщень 57, офіс 7)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Аметист» (65062, м. Одеса, Гагарінське плато, буд. 5 Б)
про стягнення 11 205,00 грн,
Громадська спілка «Українська ліга авторських та суміжних прав» звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Аметист», в якій просила суд стягнути з відповідача суму основного боргу, що складає 11205 грн, а також судові витрати.
04.09.2025 рішенням Господарського суду Одеської області позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Аметист» на користь Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» суму заборгованості в розмірі 11 205 грн 00 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 3028 грн 00 коп.
09.09.2025 від Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» надійшла заява (вх. № 2-1406/25) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій заявник просить суд стягнути з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
12.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято заяву Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (вх. №2-1406/25 від 09.09.2025) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі № 916/550/25 до розгляду та постановлено її розгляд здійснити без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Даною ухвалою також запропоновано відповідачу надати до суду письмові пояснення щодо заяви позивача та документи, що їх обґрунтовують, з урахуванням строків, передбачених ст. 244 ГПК України.
Суд враховує, що ухвала суду від 12.09.2025 була направлена позивачу до Електронного кабінету та доставлена до нього 12.09.2025 о 15:31 год, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного документу з вих. № 916/550/25/52173/25.
Відповідачу ухвала суду від 12.09.2025 була направлена на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 65062, м. Одеса, Гагарінське плато, буд. 5 Б.
Судом з'ясовано, що відправлення № 0610279655748 не вручене під час доставки з причин відсутності адресата за вказаною адресою та 23.09.2025 повернуто відправнику.
Згідно з ч.5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, суд також вжив додаткових заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом публікування оголошення на сайті Судової влади України.
За наведеного суд констатує, що сторони є належним чином повідомленими про розгляд даної заяви господарським судом, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної заяви.
Також, суд вважає за необхідне зауважити, що суддя Господарського суду Одеської області Цісельський О.В. у період з 15.09.2025 по 25.09.2025 включно перебував у запланованій щорічній відпустці, у період з 29.09.2025 до 03.10.2025 брав участь у підготовці суддів місцевих господарських судів.
Станом на 03.10.2025, до суду від відповідача жодних пояснень щодо заяви позивача про розподіл судових витрат не надходило.
Так, згідно з ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги поточну ситуацію, яка склалась у м. Одесі та Одеській області, необхідність отримання належних доказів повідомлення відповідача про розгляд заяви, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням наведеного, розгляд даної заяви проводився за наявними матеріалами.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відтак, судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Розглянувши заяву Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав», господарський суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивач у першій заяві по суті спору, а саме у позовній заяві, зазначив, що відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат очікує понести витрати на правничу (правову) допомогу адвоката, які складають 10000,00 грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/550/25 ухвалено 04.09.2025, повний текст також складено 04.09.2025.
Громадська спілка «Українська ліга авторських та суміжних прав» звернулася з заявою про стягнення витрат на правничу допомогу у справі 916/550/25 09.09.2025 шляхом подання її через систему «Електронний суд».
Крім того, разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про намір надати до суду відповідні докази на підтвердження розміру понесених судових витрат, пов'язаних зі наданням професійної правничої допомоги адвоката, протягом п'яти днів з моменту ухвалення судового рішення у цій справі.
Таким чином, позивачем дотримано вимоги ч.8 ст.129 ГПК України при зверненні до суду з заявою про розподіл судових витрат.
Щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу та його обґрунтованості, суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №686/28627/18 зазначено таке: «Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики). Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов'язання про сплату та строки сплати.».
Також у даній постанові зазначається: «Також Верховний Суд враховує практику та рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18) (офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf). Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.».
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відображеною в пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34 - 36 рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч. 5, 6 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Суд відзначає, що позивачем надані докази на підтвердження понесених ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу, але звертає увагу на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Інтелкрафтс» укладено договір про надання професійної правничої допомоги №23.60 від 27.01.2025, відповідно до п. 1.1. якого Адвокатське об'єднання зобов'язується надавати клієнту професійну правничу допомогу в обсязі і на умовах, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується прийняти і оплатити надану йому правову допомогу.
Професійна правнича допомога, що надається за цим договором: підготовка позовної заяви та всіх необхідних документів, пов'язаних з розглядом справи, звернення до суду, представництво інтересів клієнта в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у господарській справі за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Аметист» про стягнення заборгованості за договором № ТЗ-46/06/24-Н від 01.06.2024 року (п.1.2. договору).
Згідно з п.4.1. договору надання професійної правничої допомоги клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню винагороду у наступних розмірах: підготовка позовної заяви, звернення до суду та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції - 10000,00 грн (десять тисяч гривень), без ПДВ (п/п 4.1.1.).
Пунктом 4.2. договору встановлено, що клієнт оплачує винагороду Адвокатському об'єднанню у строки, погоджені сторонами, але не пізніше дати розгляду справи по суті на відповідній стадії судового розгляду. Оплата здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної грошової суми на поточний рахунок Адвокатського об'єднання.
За результатами надання професійної правничої допомоги на кожній стадії судового процесу складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті зазначається, яка саме правнича допомога була надана, та її вартість (п.4.4. договору).
Наказом №23.60 від 27.01.2025 було доручено здійснювати судове представництво та інше юридичне супроводження за договором про надання професійної правничої допомоги №23.60 від 27.01.2025 адвокату Гуйді Дмитру Миколайовичу.
В матеріалах справи наявна довіреність від 01.11.2024, видана Гуйді Д.М., та свідоцтво останнього про право на заняття адвокатською діяльністю.
На підставі вищевикладеного, в межах договору адвокатом Гуйда Д.М. було надано позивачу правничу допомогу загальною вартістю 10000,00 грн, а саме підготовка та складання позовної заяви з додатками, заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з додатками, підготовка всіх копій документів та їх завіряння належним чином, формування та відправка документів відповідачу та в суд.
На підтвердження зазначеного позивачем надано акт приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги від 08.09.2025 на суму 10000,00грн.
Із матеріалів справи слідує, що 05.03.2025 позивачем сплачено на рахунок Адвокатського об'єднання «Інтелкрафтс» грошові кошти в сумі 10 000,00 грн. за договором від 27.01.2025 №23.60, що підтверджується платіжною інструкцією № 2774 від 05.03.2025.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Таким чином, описані в договорі та акті документи, зокрема, позовна заява, яка подана до суду, тобто послуги у цій справі є реальними і такими, що відповідають обставинам справи.
У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 269).
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Так, суд зазначає, що справа розглядалась без виклику сторін, а відповідач не заперечував позовні вимоги, предмет доказування у справі №916/550/25 охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної, спір є типовим.
Зважаючи на час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних розрахунків позову, суд приходить до висновку про те, що розмір заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивачем значно завищено.
В контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.
Судом також прийнято до уваги, що загальна ціна позову 11205,00 грн та розмір гонорару адвоката - 10 000,00 грн., свідчить про необґрунтованість та непропорційність цих витрат до предмета спору.
Таким чином, господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для покладення судом витрат на професійну правничу допомогу на відповідача саме в розмірі 10000,00 грн (що на 1205,00 грн менше за ціну позову), адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат, співмірності з ціною позову та ринковими цінами на правничу допомогу і адвокатські послуги.
Отже, оцінюючи розмір гонорару на предмет співмірності його розміру, суд враховує, що гонорар у сумі 10000,00 грн не є співмірним із ціною позову, яка складає 11205,00 грн, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг). При цьому суд бере до уваги, що робота адвоката, направлена на підготовку та посвідчення копій, є складовою підготовки та складання позовної заяви, та в будь-якому випадку не пов'язана з саме правовою допомогою. При цьому, позивач був не позбавлений можливості використання функціоналу «електронний суд» для мінімізації таких витрат.
Окрім того, позивачем до розміру витрат на оплату послуг адвоката включено також витрати на підготовку заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з додатками.
У даному випадку суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, відповідно до якої заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною. З огляду на, що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи по суті спору.
Крім цього, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду погодився з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України, про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).
Відповідно до положень ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведених висновків, дослідивши надані представником позивача докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, враховуючи малозначність цієї справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 123, 129, 130, 221, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (вх. №2-1406/25 від 09.09.2025) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі № 916/550/25 - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Аметист» (65062, м. Одеса, Гагарінське плато, буд. 5 Б, код ЄДРПОУ 45429226) на користь Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (02002, м. Київ, вул. А. Аболмасова, буд.5, група приміщень 57, офіс 7, код ЄДРПОУ 42502769) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст. 327 ГПК України.
Повне додаткове рішення складено 03.10.2025.
Суддя О.В. Цісельський