23 вересня 2025 року Справа № 915/963/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Могили А.С.
за участі представників учасників справи:
від позивача (представник позивача) - Бессчастна А.В.,
від відповідача (представник відповідача) - Кришнева В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована Компанія «МКФ», вул. Нікольська, 25/1, м. Миколаїв, 54006, код ЄДРПОУ 37104825
електронна пошта: skmkf.ltd@gmail.com
представник позивача: адвокат Бессчасна Анна Віталіївна
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод», вул. Набережна, 64, с.Галицинове, Вітовський р-н, Миколаївська обл., 57286, код ЄДРПОУ 33133003
електронна пошта: kantselyaria@mik-al.com
про: стягнення 1 484 380,74 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована Компанія «МКФ» звернулося до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою б/н від 17.06.2025 (вх. № 9139/25 від 18.06.2025), в якій просить суд:
1. Відкрити провадження по справі.
2. Здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована Компанія «МКФ» 1 484 380,74 грн. індексації суми боргу з урахуванням індексу інфляції за порушення строків оплати підрядних робіт, виконаних за Договором підряду №НГЗ-Д-21-377/8310С311 від 02.09.2021р.
4. Стягнути з «Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована Компанія «МКФ» судові витрати, сплачені за розгляд справи.
В обґрунтування позову товариство зазначає, що 02 вересня 2021 року між ТОВ «Спеціалізована Компанія «МКФ» та ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» був укладений Договір підряду №НГЗ-Д-21-377/8310С311. За вказаним договором наявна заборгованості відповідача перед позивачем за виконані підрядні роботи в розмірі 3 219 526,77 грн, яка встановлена рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27 березня 2024 року по справі №915/1687/23, яке набрало законної сили 30 квітня 2024 року. Станом на день звернення до суду з позовною заявою стягнута рішенням Господарського суду Миколаївської області №915/1687/23 від 27.03.2024 заборгованість в сумі 3 219 526,77 грн. за виконані позивачем у березні 2022 року роботи відповідачем не сплачена.
Позивач зазначає, що на підставі частини 2 статті 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. У відповідності з вищевикладеним, відповідачу нараховано індексацію суми боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 1 484 380,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами 526, 530, 610, 625, 837 Цивільного кодексу України та умовами Договору.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.06.2025, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 29.07.2025 о 13:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
07.07.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 07.07.2025 (вх. № 10123/25 від 07.07.2025), в якому відповідач позовні вимоги не визнає з підстав їх необґрунтованості.
Товариство, зокрема, зазначає, що підрядник не виконав дій, встановлених умовами Договору, зокрема, не надав рахунки, необхідні для виконання Замовником своїх зобов'язань щодо повної оплати виконаних за Договором робіт. Заявник зазначає, що позивач та відповідач на власний розсуд встановили та погодили в Договорі умови оплати Товару шляхом її здійснення Замовником на підставі рахунків. Отже, за відсутності рахунків ТОВ «МГЗ» не може нести відповідальність за прострочення оплати, оскільки за такого цей термін не є визначеним.
Крім того, товариство стверджує, що відсутність вини ТОВ «МГЗ», яка є складовою правопорушення, не дає підстави кваліфікувати нездійснення оплати послуг як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності. Оскільки зазначені вище обставини не залежать від волі ТОВ «МГЗ», вони є підставою для відтермінування строку виконання зобов'язань ТОВ «МГЗ» за Договором.
Відповідач, посилаючись на застосування строку позовної давності, також зазначає, що позивач звернувся з позовом 18.06.2025р., розрахувавши при цьому інфляційні втрати за період, починаючи по з березня 2022р. Оскільки стягнення інфляційних втрат обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову, вимоги про стягнення суми, зазначеної в позові, на переконання товариства, є безпідставними.
Також, у відзиві відповідач посилається на не співмірність заявлених до стягнення штрафних санкцій та зазначає, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з урахуванням винятковості ситуації для відповідача, викликаної обставинами непереборної сили, відсутності вини відповідача; відсутності у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та не співмірність заявлених до стягнення сум із вартістю наданих послуг, суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку.
15.07.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована Компанія «МКФ» надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив б/н від 14.07.2025 (вх. № 10471/25 від 15.07.2025), в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.
21.07.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив б/н від 18.07.2025 (вх. № 10661/25 від 21.01.2025), в яких відповідач аргументи позивача вважає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу при вирішенні даної справи. На переконання товариства, доводи, викладені у відповіді, спрямовані лише на формальні підстави без врахування дійсних правовідносин сторін, тому не підтверджують обґрунтованість позовних вимог.
Ухвалою суду від 29.07.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі № 915/963/25 та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 26.08.2025 о 13:00.
Про час та місце проведення засідання учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою від 29.07.2025, яку доставлено до електронних кабінетів сторін в системі «Електронний суд» 31.07.2025 о 08:00, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками.
11.08.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» надійшла через систему «Електронний суд» така кореспонденція:
- клопотання б/н від 11.08.2025 (вх. № 11615/25 від 11.08.2025) про відкладення розгляду справи;
- клопотання б/н від 11.08.2025 (вх. № 11618/25 від 11.08.2025) про об'єднання справ № 915/961/25 та № 915/963/25 у одне провадження.
18.08.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 18.08.2025 (вх. № 11889/25 від 18.08.2025) про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, мотивоване перебуванням представника відповідача у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.08.2025 було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» в задоволенні клопотання б/н від 11.08.2025 (вх. № 11618/25 від 11.08.2025) про об'єднання справ; відкладено судове засідання на 23.09.2025 об 11:30.
В судовому засіданні 23.09.2025 представник позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, представник відповідача просила в задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні 23.09.2025 за результатами розгляду справи за наявними матеріалами судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.
02.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована Компанія «МКФ», як підрядником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод», як замовником, був укладений Договір підряду № НГЗ-Д-21-377/8310С311 (далі - Договір), відповідно до предмету якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався виконати роботи (код державного класифікатора продукції і послуг - 43.29.1 Роботи будівельно-монтажні, інші) по Об'єкту, в обсязі, визначеному «Переліком локальних кошторисів» (Додаток № 7). (п. 2.1). Підрядник зобов'язався в обумовлені цим Договором строки виконати будівельно-монтажні роботи, а замовник - прийняти результат виконаних підрядником робіт і оплатити їх на умовах Договору (п. 2.2).
Згідно з п. 4.1 Договору вартість робіт визначається договірною ціною (додаток № 2) на підставі переліку локальних кошторисів (додаток № 7) і складає 28 016 684,70 грн., у тому числі ПДВ - 20% - 4 669 447,45 грн;
Відповідно до п. 4.6 Договору оплату виконаних робіт замовник зобов'язаний здійснювати шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника в такому порядку: - 80% суми, яка підлягає оплаті - протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання сторонами акта приймання виконаних робіт і надання підрядником документів, вказаних в пп. 5.2 і 4.15 цього Договору. Оплата здійснюється на підставі рахунку на оплату, акта про прийняття виконаних будівельних робіт, підписаного сторонами (п. 4.6.1); - 20% суми, яка підлягає оплаті - протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту реєстрації підрядником в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму зобов'язань ПДВ підрядника за актом приймання виконаних робіт, вказаних в п. 4.6.1. Договору (п. 4.6.2).
Відповідно до п. 4.7 Договору моментом виконання зобов'язань замовника по оплаті є дата списання грошових коштів з його поточного рахунку.
Згідно з п. 5.1 Договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами по мірі виконання окремих етапів робіт і оформлюється підписанням акта приймання виконаних будівельних робіт і довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3).
За умовами п. 7.3 Договору замовник зобов'язався здійснити своєчасне приймання виконаних підрядником робіт, а після їх приймання здійснити оплату в порядку і на умовах, встановлених Договором.
Згідно з п. 16.1 даний Договір набирає чинності з дати підписання, поширює свою дію на відносини сторін, які виникли з 07.09.2021 та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеного Договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована компанія «МКФ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» були оформлені та підписані без будь-яких зауважень та заперечень:
1. Акти приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в) на загальну суму 4 001 645,57 грн:
- від 01.03.2022 р. за лютий 2022 року на суму 1 699 641,60 грн;
- від 14.03.2022 р. за березень 2022 року на суму 2 176 858,61 грн;
- від 14.03.2022 р. за березень 2022 року на суму 125 145,36 грн.
2. Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати на загальну суму 3 994 826,81 грн:
- від 01.03.2022 р. за березень 2022 року на суму 1 699 641,60 грн;
- від 14.03.2022 р. за березень 2022 року на суму 2 176 858,61 грн;
- від 14.03.2022 р. за березень 2022 року на суму 125 145,36 грн. При цьому, довідка містить відомості про виключення вартості матеріальних ресурсів поставки замовника. За такого вартість будівельних робіт підрядника по будові визначено у розмірі 118 326,60 грн.
У подальшому, позивачем було оформлено податкові накладні № 2 від 01.03.2022 (на суму 1 699 641,60 грн), № 3 від 14.03.2023 (на суму 2 176 858,61 грн), № 5 від 14.03.2022 на суму (118 326,60 грн), а також зареєстровано останню в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За даними позивача, не спростованими відповідачем, податкові накладні №2 від 01.03.2022 на суму 1 699 641,60 грн та №3 від 14.03.2022 на суму 2 176 858,61 грн в Єдиному реєстрі податкових накладних станом на день подання позовної заяви не зареєстровані.
При цьому, матеріали справи свідчать також про те, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024 у справі № 915/1687/23 було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована компанія «МКФ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг за Договором підряду №НГЗ-Д-21-377/8310С311 від 02.09.2021р. в сумі 3 219 526,77 грн, а також 48 292,90 грн судового збору.
Вказаним рішенням, зокрема, було встановлено наступне.
«02 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована Компанія «МКФ», як підрядником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод», як замовником, був укладений Договір підряду № НГЗ-Д-21-377/8310С311 (далі - Договір), відповідно до предмету якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався виконати роботи (код державного класифікатора продукції і послуг - 43.29.1 Роботи будівельно-монтажні, інші) по Об'єкту, в обсязі, визначеному «Переліком локальних кошторисів» (Додаток № 7). (п. 2.1). Підрядник зобов'язався в обумовлені цим Договором строки виконати будівельно-монтажні роботи, а замовник - прийняти результат виконаних підрядником робіт і оплатити їх на умовах Договору (п. 2.2).
…
…беручи до уваги умови пункту 4.6 Договору відповідач повинен був оплатити виконані позивачем роботи в такі строки:
- по акту приймання виконаних будівельних робіт - від 01.03.2022 р. за лютий 2022 року на суму 1 699 641,60 грн оплаті підлягає вартість робіт в сумі 1 359 713,28 грн. (80%, оскільки податкова накладна №2 від 01.03.2022 не зареєстрована) - у строк до 12.03.2022;
- по акту приймання виконаних будівельних робіт від 14.03.2022 р. за березень 2022 року на суму 2 176 858,61 грн оплаті підлягає вартість робіт в сумі 1 741 486,89 грн (80%, оскільки податкова накладна №3 від 14.03.2022 не зареєстрована) - у строк до 25.03.2022;
- по акту приймання виконаних будівельних робіт від 14.03.2022 р. за березень 2022 року на суму 118 326,60 грн: 94 661,28 грн (80%) - у строк до 25.03.2022; 23 665,32 грн (20%) - у строк до 21.06.2022.
…
… суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем за виконані роботи за Договором, у зв'язку з чим товариство цілком правомірно звернулося до господарського суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок основної заборгованості та встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована компанія «МКФ» суму заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» за виконані роботи в розмірі 3 219 526,77 грн зазначено правильно».
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024 у справі № 915/1687/23 набрало законної сили 30.04.2024.
Суд зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до абз. 1, 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.
Таким чином, оскільки факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором підряду № НГЗ-Д-21-377/8310С311 від 02.09.2021 на загальну суму 3 219 526,77 грн, а також наявність обставин прострочення з відповідної дати виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, встановлено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024 у справі № 915/1687/23, яке набрало законної сили, то вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.
Предметом даного позову у господарській справі № 915/963/25 виступає майнова вимога позивача, як підрядника, про стягнення з відповідача, як замовника, інфляційних втрат, нарахованих внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктами 1, 4 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено зокрема, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини; інші юридичні факти.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до приписів статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Cаме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19.
Отже чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
На підставі наведеного, відповідно до ст.625 ЦК України позивач обґрунтовано вимагає стягнення інфляційного нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання і трьох процентів річних, оскільки, це є відшкодуванням матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсація (плата) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим правопорушенням, відповідно, право на позов про стягнення інфляційних втрат виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.
Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в загальній сумі 1 484 380,74 грн за сукупний період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з 12.03.2022 по 30.04.2025.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
При цьому, судом відхиляються посилання відповідача на ненадання позивачем рахунків, необхідних для виконання Замовником своїх зобов'язань щодо повної оплати виконаних за Договором робіт.
Так, згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 04.04.2023 у справі № 910/15426/20, рахунок на оплату товару (робіт, послуг) за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти для оплати товару (робіт, послуг), тобто має інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 вказаного Кодексу, а тому не звільняє боржника від обов'язку здійснити відповідну оплату.
Крім того, суд зауважує, що як уже було наведено вище, наявність обставин прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем за договором підряду № НГЗ-Д-21-377/8310С311 від 02.09.2021 на загальну суму 3 219 526,77 грн встановлена рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024 у справі № 915/1687/23, яке набрало законної сили.
Судом також відхиляються посилання відповідача на відсутність вини ТОВ «МГЗ», яка є складовою правопорушення, що, на переконання відповідача, не дає підстави кваліфікувати нездійснення оплати послуг як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Суд наголошує, що відповідно змісту ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, на підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати.
Судом перевірено розрахунок позовних вимог наведений позивачем, та встановлено, що відповідний розрахунок виконано з допущенням помилок, зокрема, щодо методики нарахування інфляційних втрат.
Так, з аналізу практики застосування ст. 625 ЦК України в господарському судочинстві слідує, що сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Так, з урахуванням встановлених обставин справи, судом виконано розрахунок інфляційних втрат:
- щодо суми простроченого зобов'язання 1 359 713,28 грн за період з 12.03.2022 по 30.04.2025;
- щодо суми простроченого зобов'язання 1 741 486,89 грн за період з 25.03.2022 по 30.04.2025;
- щодо суми простроченого зобов'язання 94 661,28 грн за період з 25.03.2022 по 30.04.2025;
- щодо суми простроченого зобов'язання 23 665,32 грн за період з 21.06.2022 по 30.04.2025.
Загальною сумою інфляційних втрат за вищевказані періоди є 1 515 737,40 грн. Водночас у відповідності до приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України, не виходячи за межі позовних вимог, з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства, до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат заявлена позивачем у розмірі 1 484 380,74 грн.
Судом також надано оцінку аргументам відповідача щодо неспівмірності заявлених до стягнення штрафних санкцій та права суду зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку.
Суд звертає увагу відповідача на те, що предметом позовних вимог у даній справі є майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, а інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Судом також взято до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності, з посиланням на те, що стягнення інфляційних втрат обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що ст. 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат мало б, з урахуванням заяви обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.
У подальшому, на підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025, з Цивільного кодексу України було виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», яким на період дії воєнного стану зупинено перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом.
Підсумовуючи, суд зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 до 04.09.2025 перебіг строку звернення до суду зупинявся на строк дії воєнного стану.
Отже, оскільки в цій справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат не спливла (початком періоду нарахування є березень 2022 року), то перебіг цього строку на момент звернення позивача до суду був продовженим до 29.01.2024, а в подальшому зупинений до моменту подання позовної заяви - 18.06.2025.
За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат, нарахованих за сукупний період з 12.03.2022 по 30.04.2025, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на зазначене вище, та те, що позивач довів належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність права на стягнення з відповідача інфляційних втрат, а відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, судовий збір у даній справі підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (Україна, 57286, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Галицинове, вул.Набережна, будинок 64; код ЄДРПОУ 33133003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована Компанія «МКФ» (Україна, 54030, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Нікольська, будинок 25/1; код ЄДРПОУ 37104825) інфляційні втрати у розмірі 1 484 380,74 грн за порушення строків оплати підрядних робіт, виконаних за Договором підряду №НГЗ-Д-21-377/8310С311 від 02.09.2021, та судовий збір у розмірі 17 812,57 грн.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 03.10.2025.
Суддя Н.О. Семенчук