26 серпня 2025 року Справа № 915/313/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника прокуратури: Григорян Е.Р.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача-1: не з'явився,
представника відповідача-2: Татарінова В.П.,
представника третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва
в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехцентр",
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
ОСОБА_1 ,
про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним акту приймання-передачі майна в частині, скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Згідно заяви прокурора від 25.04.2025: витребування земельної ділянки,-
Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міськради, звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ТОВ «Євротехцентр», ТОВ «МК-Трейд», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , з такими вимогами:
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним акту приймання-передачі майна, яке вноситься до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд», №1 від 19.03.2024 в частині передання земельної ділянки площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 по АДРЕСА_1 , зі скасуванням державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис №54247400 від 22.03.2024);
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання ТОВ «МК-Трейд» повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міськради земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 по АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.04.2025. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 .
До того ж, ухвалою суду від 10.03.2025 задоволено заяву заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову. Заборонено суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України проводити реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно земельної ділянки площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 по АДРЕСА_1 , у тому числі в разі її поділу чи об'єднання з іншими земельними ділянками. Заборонено ТОВ «МК-Трейд» укладати договори щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.
Відповідач-2 - ТОВ «МК-Трейд» у відзиві від 17.03.2025 заперечує проти задоволення вимог прокурора.
18.03.2025 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2.
Миколаївська міськрада у письмовій заяві від 21.03.2025 підтримує позовну заяву прокурора та просить суд розглянути справу за відсутності його представника.
07.04.2025 судом відкладено підготовче засідання на 05.05.2025.
ТОВ «МК-Трейд» у письмовій заяві від 17.04.2025 просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності при вирішенні спору у даній справі та відмовити в задоволені позову.
Прокурор у письмовій заяві від 25.04.2025 просить суд визнати поважними у даній справі причини пропуску строку звернення з позовом до суду.
25.04.2025 від прокурора до суду надійшла письмова заява про зміну предмету позову, в якій прокурор просить суд витребувати на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від ТОВ «МК-Трейд» земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 по пров.Прикордонному третьому, 19 у м.Миколаєві.
За приписами ч.3 ст.46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Враховуючи, що відповідно до приписів ч.3 ст.46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання прокурор скористався своїм правом змінити предмет позову шляхом подання письмової заяви, судом розглядаються позовні вимоги, викладені в заяві від 25.04.2025.
05.05.2025 та 27.05.2025 судом розгляд справи відкладався.
Ухвалою суду від 19.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.07.2025.
28.07.2025 судом відкладено розгляд справи на 26.08.2025.
У судове засідання 26.08.2025 ТОВ "Євротехцентр" явку повноважного представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву до суду не подав, вимоги та доводи прокурора не спростував.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач - Миколаївська міськрада явку повноважного представника у судове засідання 26.08.2025 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у письмовій заяві підтримав позовну заяву прокурора та просив суд розглянути справу за відсутності його представника.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , явку повноважного представника у судове засідання 26.08.2025 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, письмових пояснень щодо позову до суду не подав.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників позивача, відповідача-1 та третьої особи.
Представник прокуратури підтримав в повному обсязі вимоги викладенні у письмовій заяві від 25.04.2025 про зміну предмету позову.
Представник відповідача-2 - ТОВ «МК-Трейд» заперечував проти задоволення вимог прокурора з підстав наведених у відзиві та письмовій заяві про застосування строків позовної давності.
У судовому засіданні 26.08.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 26.08.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд встановив наступні обставини.
Пунктами 16, 16.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради №43/40 від 16.09.2014 затверджено проєкт землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 (під одно - та двоповерховою житловою забудовою), у тому числі 1000 кв.м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності з віднесенням до земель житлової забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
За інформацією, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 03.10.2014 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.
06.10.2014 ОСОБА_1 видано свідоцтво за індексним №27729305 про право власності на спірну земельну ділянку.
15.10.2014 ОСОБА_1 відчужив спірну земельну ділянку ТОВ «Євротехцентр» за договором купівлі-продажу №1619.
За інформацією, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 15.10.2014 право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ТОВ «Євротехцентр».
В свою чергу, ТОВ «Євротехцентр» за актом приймання-передачі №1 від 19.03.2024 внесло спірну земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд».
За інформацією, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 22.03.2024 право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ТОВ «МК-Трейд».
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказує, що відведення Миколаївською міськрадою спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва та її подальше відчуження на користь ТОВ «Євротехцентр» та ТОВ «МК-Трейд» є незаконним у зв'язку з тим, що при прийнятті пунктів 16, 16.2 розділу 4 рішення №43/40 від 16.09.2014 Миколаївською міськрадою не прийнято до уваги, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі річки Південний Буг, у зв'язку з чим порушено вимоги земельного (ст.ст.59, 60, 61, 83, 186-1 Земельного кодексу України) та водного (ст.ст.88, 89 Водного кодексу України) законодавства.
Прокурор зазначає, що розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг підтверджується геопросторовими даними Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради, відповідно до яких відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки складає 34 метри, до північної - 75 метрів. Указані викопіювання свідчать про те, що з моменту прийняття оскаржуваного рішення міської ради до теперішнього часу залишились незмінними умови відведення спірної ділянки: ландшафт території, її функціональне призначення, розміщення водного об'єкту, відсутність забудови між спірною земельною ділянкою та водним об'єктом тощо.
Прокурор стверджує, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно було виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».
Прокурор вважає, що спірна земельна ділянка водного фонду взагалі не могла бути передана з комунальної у приватну власність, у зв'язку з чим видане ОСОБА_1 свідоцтво про право власності підлягає визнанню недійсним.
Прокурор також вважає, що оскільки Миколаївською міськрадою оспорюване рішення прийнято з численними порушеннями законодавства, то ОСОБА_1 не набув право власності на спірну земельну ділянку водного фонду на визначених законом підставах, як того вимагає ст.328 ЦК України, а тому не мав права розпоряджатись такою земельною ділянкою, у тому числі відчужувати на користь ТОВ «Євротехцентр». З огляду на викладене, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Євротехцентр» договір купівлі-продажу №1619 від 15.10.2014 за приписами ст.21, ч.ч.1, 2 ст.203, ст.215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Відповідно і ТОВ «Євротехцентр» не мало права розпоряджатись спірною земельною ділянкою водного фонду та вносити її до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд», а тому така земельна ділянка підлягає витребуванню на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від ТОВ «МК-Трейд».
Відповідач-2 - ТОВ «МК-Трейд» заперечуючи проти задоволення вимог прокурора вказує, що системний аналіз правових норм дає підстави вважати, що встановлена ст.60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України стометрова ширина прибережної захисної смуги від урізу води великої річки носить безумовний (обов'язковий) характер стосовно земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів. Однак, розміри та межі водоохоронних зон та прибережної захисної смуги у межах населених пунктів (на землях міст, селищ міського типу та сіл) встановлюються з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов забудови існуючих на час їх встановлення. У разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів необхідно враховувати також конкретну ситуацію. Тому твердження прокурора про знаходження спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі є хибними внаслідок невірного застосування норм матеріального права та не підтвердження такого факту належними та допустимими доказами.
До того ж, відповідач-2 вказує, що оскільки державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за першим набувачем - ОСОБА_1 відбулась 03.10.2014 на підставі рішення позивача, відповідно, і строк позовної давності почав свій перебіг з 03.10.2014. Позов подано прокурором у березні 2025 року, тобто більше, ніж через 10 років. Враховуючи вищевикладене, відповідач-2 просить суд застосувати наслідки спливу встановленого ч.8 ст.261 Цивільного кодексу України строку позовної давності при вирішенні спору у даній справі та відмовити прокурору в задоволені позову.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Щодо підстав представництва прокуратурою інтересів держави в особі Миколаївської міськради.
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до положень ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Статтею 14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Прокурор стверджує, що перебування спірної земельної ділянки водного фонду у незаконному володінні ТОВ «МК-Трейд» завдає шкоди визначеній містобудівними документаціями територіальній системі рекреаційних, природних і водозахисних об'єктів, а також порушується гарантоване законодавством право громадян на доступ і використання територій загального користування, узбережжя річки Південний Буг, безпечне для життя і здоров'я довкілля.
За таких обставин, прокурор вважає, що «суспільним», «публічним» інтересом його звернення до суду з вимогою про повернення спірної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного набуття у приватну власність землі прибережної захисної смуги річки Південний Буг, тобто захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю українського народу.
Згідно ч.ч.3, 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.60 вказаного Закону, територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації.
Частиною 8 ст.60 вказаного Закону визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Прокурор стверджує, що Миколаївська міськрада, як повноважний представник територіальної громади міста Миколаєва, має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник спірної земельної ділянки, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер нею не вжито.
З метою з'ясування позиції Миколаївської міськради та запланованих заходів до усунення порушень законодавства та повернення ділянки, прокуратурою скеровано запит від 06.02.2025.
У вказаному запиті прокурором зазначено про порушення законодавства при відведенні спірної ділянки водного фонду під забудову житловим будинком та реєстрації права власності на неї.
Прокурор вважає, що Миколаївська міськрада як власник та розпорядник земель водного фонду, враховуючи особливу цінність вказаних земель, повинна була вжити заходів до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред'явлення позовної заяви.
Натомість, Миколаївською міськрадою 24.02.2025 надано відповідь про те, що позови щодо вказаної ділянки не пред'являлись та не заплановані до пред'явлення, у зв'язку із відсутністю відповідного доручення міського голови, звернень виконавчих органів міської ради або комунальних підприємств.
Таким чином, достовірно знаючи про незаконне відведення земель водного фонду, які обмежені в оборотоздатності, Миколаївська міська рада мала повноваження звернутися з відповідним позовом на захист інтересів громади, проте дотепер цього не зробила.
Викладене вказує на усвідомлену пасивну поведінку органу місцевого самоврядування та свідчить про нездійснення ним захисту інтересів територіальної громади міста Миколаєва.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про наявність у даній справі, як державного, так і суспільного інтересу, що вимагає представництва прокурором інтересів територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міськради.
Щодо суті спору, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 88 Водного кодексу України та статтею 60 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття Миколаївською міськрадою рішення №43/40 від 16.09.2014), встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною 100 м для великих річок, водосховищ на них та озер. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Містобудівним документом, чинним як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час, є Генеральний план міста Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради №35/18 від 18.06.2009.
Даним містобудівним документом не встановлено прибережні захисні смуги річки Південний Буг, у тому числі відносно території, до якої входить спірна земельна ділянка.
Вказане також підтверджується інформацією Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації (лист №242-01-21 від 12.02.2024).
Згідно ст.61 Земельного кодексу України та ст.89 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з обмеженим режимом господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
Таким чином, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.
Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проєкту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц.
Так, Верховним Судом зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».
Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом, що не змінює правовий режим захисної смуги.
Доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікація земельних угідь, пояснювальні записки до проєкту землеустрою, погодження проєктів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води тощо.
За інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області (лист №2282/10 від 25.10.2023), за даними Миколаївської міської ради рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймались. Ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту - річки Південний Буг шириною 100 м у межах міста Миколаєва, яка відповідно до ст.79 Водного кодексу України належить до великих річок загальнодержавного значення.
До того ж, входження спірної земельної ділянки у прибережну захисну смугу підтверджується геопросторовими даними.
Закон України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» визначає правові та організаційні засади створення, функціонування та розвитку національної інфраструктури геопросторових даних, спрямованої на забезпечення ефективного прийняття органами державної влади та органами місцевого самоврядування управлінських рішень.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», оприлюдення загальнодоступних геопросторових даних є обов'язком органів державної влади та місцевого самоврядування.
Згідно ч.2 ст.5 Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», до базових геопросторових даних належать (серед іншого) відомості про сформовані земельні ділянки, ортофотоплани, гідрографічні об'єкти. У свою чергу, ортофотопланами є фотографічні плани місцевості на точній геодезичній основі, отримані шляхом аерофотозйомки або космічної зйомки з подальшим перетворенням знімків з центральної проєкції в ортогональну за допомогою методу ортотрансформування.
Відповідно до Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» та постанови Кабінету Міністрів України №532 від 26.05.2021 «Про затвердження Порядку функціонування національної інфраструктури геопросторових даних» створена та функціонує Геоінформаційна система містобудівного кадастру Миколаївської міськради (веб-сайт: mbk.mkrada.gov.ua).
Згідно з інформацією Миколаївської міськради (лист №434/02.02.01-40/11/14/24 від 23.01.2024) відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 складає 34 метри, до північної - 75 метрів.
Крім того, відповідно до наявного у проекті землеустрою висновку Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 09.04.2014, спірна земельна ділянка по пров.Прикордонному третьому, 19 у місті Миколаєві Миколаївської області має обмеження у використанні з кодом 05.01 - водоохоронна зона на всю площу 0,1 га.
За такого, суд погоджується з доводами прокурора, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 повністю входить у прибережну захисну смугу річки Південний Буг.
Вказаним спростовуються доводи відповідача-2 - ТОВ «МК-Трейд» про те, що твердження прокурора про знаходження спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі є хибними внаслідок невірного застосування норм матеріального права та не підтвердження такого факту належними та допустимими доказами.
Приписами ст.59 Земельного кодексу України встановлено обмеження щодо набуття земель водного фонду у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.
До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України (п.«ґ» ч.3 ст.83 Земельного кодексу України).
Частина 2 ст.59 Земельного кодексу України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).
Інші випадки, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у Земельному кодексі України відсутні.
Відповідно до п.10.4 розділу 10 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування №44 від 17.04.1992, розміщення будинків, споруд, комунікацій на землях водоохоронних зон не допускається.
У свою чергу, будівельні норми відповідно до ст.1 Закону України «Про будівельні норми» є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
З урахуванням викладеного, земельну ділянку, зайняту прибережною захисною смугою річки Південний Буг, на яку не поширюється зазначений у ч.2 ст.59 Земельного кодексу України виняток, не можна отримати у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
За такого, суд погоджується з доводами прокурора, що відведення земельної ділянки прибережної захисної смуги річки Південний Буг у приватну власність ОСОБА_1 суперечить вимогам земельного та водного законодавства, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Вказане узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.06.2018 по справі №372/1387/13-ц.
Крім того, судом приймається до уваги, що відведенням у приватну власність спірної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, - порушено також і містобудівне законодавство.
Так, за приписами ст.17 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції чинній на час прийняття Миколаївської міськрадою рішення №43/40 від 16.09.2014) основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.
Абзацом 2 ст.48 Закону України «Про охорону земель» (в редакції чинній на час прийняття Миколаївської міськрадою рішення №43/40 від 16.09.2014) встановлено, що розміщення і будівництво об'єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проєктів цих об'єктів.
Пунктом 9 ч.1 ст.2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на час прийняття Миколаївської міськрадою рішення №43/40 від 16.09.2014) встановлено, що забудова територій фізичними особами (поряд з іншими суб'єктами) передбачає збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об'єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень.
Відповідно до ч.4 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Містобудівною документацією, чинною як на момент прийняття рішення про затвердження землевпорядної документації і відведення у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022, так і на даний час, є Генеральний план міста Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міськради №35/18 від 18.06.2009.
Згідно Вступу до пояснювальної записки до Генерального плану міста Миколаєва, містобудівна документація є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об'єктів загальноміського значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини. Генеральний план є обов'язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста.
Відповідно до Генерального плану міста Миколаєва земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 віднесена до територій зелених насаджень загального користування, що підтверджується інформацією Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради (лист №9032/12.01-12/12/7/24 від 13.06.2024).
Відповідно до п.п.5.1, 5.2 розділу 5 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування №44 від 17.04.1992, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, у міських і сільських поселеннях слід передбачати безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. При функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення.
Розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях зелених зон міста (якщо об'єкти які проєктуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства), відповідно до пп.«б» п.10.4 розділу 10 ДБН 360-92**, - забороняється.
Крім того, з урахуванням призначення і способів використання в населеному пункті територій зелених зон загального користування ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022, що до них належить, - є землею загального користування міста.
При цьому, згідно п.«а» ч.4 ст.83 Земельного кодексу України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022, як земля загального користування, взагалі не могла передаватись з комунальної у приватну власність.
До того ж, судом прийнято до уваги, що оспорюваним рішенням Миколаївської міськради №43/40 від 16.09.2014 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки без його обов'язкового погодження компетентними органами у сфері охорони навколишнього природного середовища та розвитку водного господарства.
Згідно ч.3 ст.186-1 Земельного кодексу України, проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.
За інформаціє Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації (лист №1607/01.1-03/04 від 28.11.2023), землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність, зокрема і спірної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022, - на розгляд не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.
До того ж, Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області повідомив (лист №2520/10 від 21.11.2023), що проєкт землеустрою з відведення у приватну власність, зокрема спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022, - ним не погоджувався.
За такого, суд погоджується з доводами прокурора, що оспорюване рішення Миколаївської міськради №43/40 від 16.09.2014, зокрема пункти 16, 16.2 розділу 4, прийняте з порушенням вимог ч.3 ст.186-1 Земельного кодексу України.
Крім того, прокуратура в позові зазначає, що відведення земельної ділянки як земель житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування житлового будинку) за рахунок земель водного фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення.
Судом прийнято до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 по справі №916/2791/13 дійшла висновку про те, що положення розділу ІІ «Землі України» Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
В постанові від 03.09.2020 у справі №911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.
Тобто, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, водного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.
При цьому, положеннями глави 18 Водного кодексу України «Користування землями водного фонду. Водоохоронні зони та зони санітарної охорони» взагалі не передбачено можливість зміни цільового призначення земель водного фонду, зокрема й для будівництва комерційних об'єктів.
Водночас, пунктами 16, 16.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради №43/40 від 16.09.2014 змінено цільове призначення земельної ділянки водного фонду шляхом передачі її у власність ОСОБА_1 , як землі житлової та громадської забудови.
У свою чергу, ст.21 Земельного кодексу України встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Судом враховано, що використання земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 не за її дійсним цільовим призначенням спричиняє протиправну зміну природного ландшафту, що також є порушенням ст.63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішення Миколаївської міськради №43/40 від 16.09.2014, зокрема пункти 16, 16.2 розділу 4, є індивідуальним правовим актом, на підставі якого ОСОБА_1 став учасником правовідносин, пов'язаних із земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022.
Пункти 16, 16.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради №43/40 від 16.09.2014 прийняті з порушеннями закону та стосуються ділянки водного фонду з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022, яка взагалі не могла бути передана з комунальної у приватну власність.
За приписами ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки на підставі вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності індексний №27729305 від 06.10.2014, то останнє також є недійсним.
З огляду на це, ОСОБА_1 не набув право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах, як того вимагає ст.328 ЦК України, а отже не мав права розпоряджатись нею, у тому числі відчужувати на користь ТОВ «Євротехцентр».
З огляду на вказані обставини укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Євротехцентр» Договір купівлі-продажу №1619 від 15.10.2014, в силу приписів ст. 21, ч. ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України є недійсним.
Відповідно і ТОВ «Євротехцентр» не мало права розпоряджатись спірною земельною ділянкою та вносити її до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд» згідно Акту приймання-передачі №1 від 19.03.2024.
За приписами ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі судового рішення документів (рішення, державних актів, договорів купівлі-продажу), на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Згідно з п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства.
На підставі викладеного, враховуючи, що ТОВ «МК-Трейд» отримало право власності на незаконно набуту ОСОБА_1 та ТОВ «Євротехцентр» земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 по АДРЕСА_1 , як вклад до статутного капіталу, що прирівнюється до відплатних правочинів, то, суд приходить до висновку, що акт приймання-передачі №1 від 19.03.2024 щодо спірної земельної ділянки є недійсним, а вчинена 22.03.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності на таку земельну ділянку (запис №72210725), - підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).
Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена.
Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.
Рішення Миколаївської міськради №43/40 від 16.09.2014, зокрема пункти 16, 16.2 розділу 4, є індивідуальним правовим актом, на підставі якого ОСОБА_1 став учасником правовідносин, пов'язаних із земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022.
Пункти 16, 16.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради №43/40 від 16.09.2014 прийняті з порушеннями закону та стосуються ділянки водного фонду з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022, яка взагалі не могла бути передана з комунальної у приватну власність.
Ураховуючи викладене, оскільки незаконні пункти 16, 16.2 рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2024 №43/40 фактично вичерпали свою дію фактом видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності від 06.10.2014 №27729305, то підстави для подання зацікавленими особами позову про визнання їх незаконними та скасування, - є недоцільним, оскільки не призведе до поновлення прав територіальної громади міста Миколаєва.
Аналогічно, ураховуючи, що на підставі вказаного свідоцтва про право власності та Договору купівлі-продажу №1619 від 15.10.2014 за ОСОБА_1 та ТОВ «Євротехцентр» відповідно, відбулась державна реєстрація прав власності останніх на спірну земельну ділянку, однак, вподальшому ці речові права припинено у зв'язку з передачею останньої до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд», то визнання вказаних правочинів недійсними є недоцільним та не спрямованим на реальне поновлення інтересів територіальної громади міста Миколаєва.
Отже, скасування вказаних пунктів рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 №43/40, свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, визнання недійсним Договору купівлі-продажу ділянки є неефективним способом захисту порушених інтересів територіальної громади.
09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Вказаним законом зокрема доповнено ст.391 ЦК України частиною другою такого змісту: « 2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/ або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».
Ці законодавчі зміни, які суттєво впливають на застосування судом та учасниками процесу способу захисту, є виключними та не залежать від волі сторін, у тому числі прокурора. Варто відмітити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), тощо).
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)). Серед способів захисту майнових прав законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (ч.1 ст.14 ГПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (ст.13 ГПК України).
Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31).
Слід зазначити, що підстави позову у справі №915/313/25, а саме порушення інтересів держави у зв'язку з незаконним відведенням землі прибережної захисної смуги р. Південний Буг, - залишаються незмінними та підтверджені вже долученими до позову доказами.
Предмет позову кореспондується зі способами захисту порушеного права, які визначені у ст.16 ЦК України, а відтак зміна предмету позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/обраних способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №902/858/15 (пункти 61- 63), Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 у справі № 759/17146/20. Враховуючи вищевказане, наразі єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями водного фонду, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зокрема, згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 49).
Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).
Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.
Для визначення правових підстав для витребування майна вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
Суд погоджується з тим, що добросовісність останнього набувача - ТОВ «МК-Трейд» слід розглядати разом із добросовісністю попереднього набувача земельної ділянки - ТОВ «Євротехцентр», оскільки вказані особи є пов'язаними.
Зокрема, як вказує прокурор у позові, не маючи наміру на забудову земельної ділянки (не здійснивши жодних дій для початку будівництва упродовж 10 років), ТОВ «Євротехцентр» 19.03.2024 внесло разом з іншими 15 земельними ділянками по пров.Прикордонному третьому у місті Миколаєві Миколаївської області спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд», ставши номінальним власником частки у статутному капіталі вказаного товариства у розмірі 99%.
На підставі рішення №24/03-2 від 22.03.2024 ТОВ «Євротехцентр» вийшло зі складу учасників ТОВ «МК-Трейд» шляхом відступлення належної частки, що становить 99% статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд», на користь ТОВ «МК-Трейд».
Отже, за твердженням прокуратури, ТОВ «Євротехцентр» не мало дійсного наміру використовувати ділянку за призначенням, а саме для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Судом прийнято до уваги, що за даними Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на будівлі, споруди по пров.Прикордонному третьому, 19 у м.Миколаєві Миколаївської області, - не реєструвались.
В акті обстеження від 31.01.2025 Миколаївська міськрада встановила, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 вільна від забудови, огороджень та поросла багаторічною трав'яною рослинністю.
Відсутність забудови на цій ділянці також підтверджується витягом з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради.
При цьому в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак, відкритості і незабудованості території попереду спірної ділянки як ТОВ «Євротехцентр», так і ТОВ «МК-Трейд», проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка розташована у безпосередній близькості до урізу води річки Південний Буг.
Так, згідно з інформацією Миколаївської міської ради від 23.01.2024 відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 складає 34 м, до північної - 75 м.
Крім того, згідно з долученими до акту обстеження від 31.01.2025 фотоматеріалами, складеними Миколаївською міською радою, факт перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги є очевидним та не потребує спеціальних знань.
Тому немає підстав вважати, що перед набуттям ТОВ «Євротехцентр» та ТОВ «МК-Трейд» спірної земельної ділянки існували перешкоди для самостійного чи за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення із зазначеними актами та висновку щодо правового режиму відповідної ділянки.
З огляду на вказане, суд погоджується з доводами прокурора, що ТОВ «МК-Трейд» не могло не знати про те, де саме розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 і якими є її межі на місцевості. Тому наявні підстави стверджувати про те, що товариство усвідомлювало ризик набуття земельної ділянки прибережної захисної смуги річки Південний Буг, а отже, мало можливість від цього утриматись.
За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право власності на земельну ділянку, яку ТОВ «МК-Трейд» за добросовісної поведінки не могло отримати, є для нього надмірним тягарем.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах земельна ділянка площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 підлягає витребуванню від ТОВ «МК-Трейд» на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міськради на підставі приписів ст.387 Цивільного кодексу України.
Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
До того ж, судом прийнято до уваги висновок Верховного Суду у постанові від 09.02.2023 по справі №483/2263/19, що втручання держави у право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг земель, як національного багатства, та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти у межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля та знищення правового порядку у державі.
Отримання та користування приватними особами ділянками всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на однакові умови для набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
У даній справі з огляду на характер спірних правовідносин немає невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідачів критеріям правомірного втручання у це право, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
В даному випадку суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок територіальній громаді спрямований на задоволення соціальних потреб у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на ці ділянки, та у недопущенні отримання одними особами незаконних переваг порівняно з іншими громадянами.
Таким чином, з урахуванням зазначених обставин, втручання держави у право власності відповідачів є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок, порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.
Тому загальний інтерес у контролі за наданням та використанням спірних земельних ділянок, попереджені свавілля та знищення правового порядку у державі, безумовно, переважає приватний інтерес особи у збереженні права власності на ділянку, отриману у незаконний спосіб та з метою, що прямо суперечить закону.
Також для розкриття критерію пропорційності втручання у право власності відповідачів на спірне нерухоме майно, вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.
При цьому, ст.1 Першого протоколу до Конвенції гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, у зв'язку з чим для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.
Відповідачі не спростували вимогу та доводи прокурора, та не надали суду відповідні докази на спростування таких доводів, зокрема і добросовісності набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва, на відміну від прокурора, який підтвердив заявлену ним вимогу належними та допустимими доказами.
За результатами дослідження наданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про доведеність законність та обґрунтованість заявленої прокурором вимоги, а отже наявність підстав для її задоволення в повному обсязі.
Щодо заяви відповідача-2 - ТОВ «МК-Трейд» про застосування строку позовної давності до вимог прокурора, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.8 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.
В обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності до вимог прокурора відповідач-2 вказує, що оскільки державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за першим набувачем - ОСОБА_1 відбулась 03.10.2014 на підставі рішення Миколаївської міськради, то і строк позовної давності почав свій перебіг з 03.10.2014, а позов прокурором було подано в березні 2025 року, тобто, більше ніж через 10 років.
Враховуючи вищевикладене, відповідач-2 просить суд застосувати наслідки спливу встановленого ч.8 ст.261 Цивільного кодексу України строку позовної давності при вирішенні спору у даній справі та відмовити прокурору в задоволені позову.
Суд зазначає, що відповідно до приписів п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Тобто, у спірних правовідносинах з 24.02.2022 перебіг позовної давності зупинився на строк дії воєнного стану в Україні, який діє станом на дату ухвалення рішення суду у даній справі, а тому суд не вбачає правових підстав для застосування до вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності, встановленої приписами ч.8 ст.261 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача-2 - ТОВ «МК-Трейд».
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.12/1; ідент.код 41714688) на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (54027, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20; ідент.код 26565573) земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0022 по пров.Прикордонному третьому, 19 у м.Миколаєві Миколаївської області.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.12/1; ідент.код 41714688) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м.Миколаїв, вул.Спаська, буд.28; ідент.код 02910048) 2422,40 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 03.10.2025.
Суддя М.В.Мавродієва