ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.09.2025Справа № 910/7205/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "О-шина Сервіс" про зміну умов договору та стягнення 483 421,70 грн,
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
У червні 2025 року військова частина НОМЕР_1 (далі - В/Ч НОМЕР_1 ) звернулася до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "О-шина Сервіс" (далі - Товариство) про внесення змін до укладеного між сторонами договору від 24 грудня 2023 року № 35, а саме: "викласти пункт 4.1. договору в такій редакції: "Загальна сума за цим Договором становить 2 067 975,00 грн. (Два мільйони шістдесят сім тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ - 0%"; внести зміни в специфікації до договору: слова і цифри в таблиці "ВСЬОГО 2 481 570,00" змінити на слова і цифри "ВСЬОГО 2 067 975,00"; слова і цифри в таблиці "У т.ч. ПДВ 413595,00" виключити; слова і цифри "Загальна вартість по Специфікації складає 2 481 570,00 грн (Два мільйони чотириста вісімдесят одна тисяча п'ятсот сімдесят гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ 20% - 413 595,00 грн."; змінити на слова і цифри "Загальна вартість по Специфікації складає 2 067 975,00 грн. (Два мільйони шістдесят сім тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ - 0%". Позивач також просив суд стягнути з відповідача 483 421,70 грн, з яких: 413 595,00 грн - безпідставно набуті грошові кошти, на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 55 107,25 грн - інфляційні втрати, 14 719,45 грн - три проценти річних. У позовній заяві позивачем також заявлено клопотання про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17 липня 2025 року. Цією ж ухвалою суду в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відмовлено.
14 липня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява, у якій останній просив суд здійснювати розгляд даної справи без участі його представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2025 року продовжено з власної ініціативи суду строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28 серпня 2025 року.
18 серпня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 16 серпня 2025 року, у якій останній просив суд здійснювати розгляд даної справи без участі його представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 серпня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 вересня 2025 року.
9 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від цієї ж дати про розгляд справи без участі його представника. У цій же заяві позивач підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, просив їх задовольнити.
Ухвалою суду від 11 вересня 2025 року розгляд справи відкладено на 25 вересня 2025 року.
Сторони про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене засідання не забезпечили.
Відповідач будь-яких клопотань на адресу суду не направив, заяв по суті спору не подав.
Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами.
Суд звертає увагу на те, що за умовами частин 4, 5 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, суд
24 грудня 2023 року між В/Ч НОМЕР_1 та Товариством, укладено договір № 35, за умовами якого останнє зобов'язалося поставити та передати у власність замовника товар - запасні частини до автомобілів (код за ДК 021:2015-34351100-3 - автомобільні шини (транспортне обладнання та допоміжне приладдя до нього), КЕКВ 2210), у кількості й у терміни, зазначені в специфікації (додаток № 1 до договору), а В/Ч НОМЕР_1 - прийняти й оплатити вказану продукцію.
Ця угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками.
Відповідно до пунктів 4.1.-4.5. договору його загальна сума становить 2 481 570,00 грн, у тому числі ПДВ 413 595,00 грн. Замовник здійснює оплату за товар протягом 10-ти банківських днів з дня приймання-передачі продукції за накладною та актом приймання-передачі, за умови бюджетного фінансування на визначені видатки замовника. Днем приймання-передачі товару вважається дата, зазначена в накладній. Замовник здійснює оплату постачальнику за фактично поставлений товар. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін відповідно до пункту 9.1 цього правочину. Вид розрахунків - безготівковий.
Товар має бути поставлений замовнику протягом 10-ти календарних днів після підписання цього договору. Поставка здійснюється шляхом самовивозу товару зі складу постачальника. Приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється представниками сторін у порядку, встановленому чинним законодавством, після спільної перевірки його кількості, якості та відповідності специфікації (додатку № 1) (пункти 5.1., 5.2. та 5.4. вказаного правочину).
За пунктом 6.1. договору останній набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2023 року (включно), а в частині гарантійних зобов'язань та оплати - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим правочином.
Будь-які зміни і доповнення до договору дійсні за умови, якщо вони здійснені в письмовій формі в додатковому договорі й підписані двома сторонами (пункт 10.1. договору).
У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони погодили асортимент, кількість і вартість товару. Загальна вартість обумовленої продукції склала 2 481 570,00 грн, з яких ПДВ - 413 595,00 грн.
Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного правочину Товариство поставило, а В/Ч НОМЕР_1 - прийняла, зазначений товар на загальну суму 2 481 570,00 грн, з яких ПДВ - 413 595,00 грн. Дана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної від 24 грудня 2023 року № 42 на вищевказану суму. Ця видаткова накладна підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена їх печатками.
З наявної у матеріалах справи копії платіжної інструкції від 26 грудня 2023 року № 1615 вбачається, що на виконання умов вищевказаного правочину В/Ч НОМЕР_1 перерахувала на рахунок відповідача грошові кошти в загальному розмірі 2 481 570,00 грн.
У матеріалах справи також відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність зауважень чи заперечень сторін відносно вартості, асортименту, якості чи кількості поставленої відповідачем продукції. Факт належного та повного виконання сторонами усіх покладених на них зобов'язань за спірним правочином також не заперечувався В/Ч НОМЕР_1 у її позовній заяві.
Однак, в акті від 8 квітня 2024 року № 5151/94, складеному тимчасово виконуючим обов'язки заступника фінансово-економічної служби управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " підполковником ОСОБА_1 та офіцером фінансово-економічної служби оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " майором ОСОБА_2 за результатами проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 у період з 25 березня 2024 року по 3 квітня 2024 року, встановлені порушення постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова № 178) за вказаними господарськими операціями в частині необґрунтованого включення до ціни обумовлених договором товарів сум ПДВ, а також зазначено, що внаслідок такого порушення були допущені втрати фінансових ресурсів Міністерства оборони України (далі - Міністерство) на суму 413 595,00 грн.
У зв'язку з цим В/Ч НОМЕР_1 звернулася до Товариства з листом від 27 березня 2024 року № 4880/94 про повернення безпідставно сплаченого за договором податку на додану вартість у загальному розмірі 413 595,00 грн. Однак, вказаний лист був залишений Товариством без відповіді й задоволення.
Оскільки, на думку В/Ч НОМЕР_1 , до ціни спірного договору безпідставно було включено суму ПДВ у розмірі 413 595,00 грн, вказане зумовлює внесення змін до такого договору та специфікації (додатку № 1) у частині виключення сум ПДВ із загальної ціни договору та, як наслідок, для повернення покупцю на підставі статті 1212 ЦК України безпідставно набутих відповідачем коштів у вказаному розмірі.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Аналогічні приписи містить частина 1 статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною 1 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Отже, сторони самостійно та на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 8 квітня 2021 року в справі № 922/2439/20.
Відповідно до частини 2 статті 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Разом із цим, імперативною нормою частини 3 статті 632 ЦК України встановлено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Частиною 1 статті 193 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом укладений між ним і Товариством договір № 35 був виконаний у повному обсязі, як у частині поставки обумовленого вказаним правочином товару, так і в частині оплати переданої продукції.
Відтак, у силу приписів вищевказаних норм законодавства, у позивача відсутнє право вимагати внесення змін до спірного правочину в частині його ціни.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору.
За змістом зазначених норм, зміненим або розірваним може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та ухвалення відповідного судового рішення) договір.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 7 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17 та від 18 листопада 2019 року у справі № 910/16750/18.
Однак, на момент прийняття рішення суду у даній справі строк дії спірного договору вже закінчився, що є самостійною додатковою підставою для відмови в задоволенні вимоги позивача про внесення змін до договору.
Крім того, за частинами 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина 1 статті 652 ЦК України).
За приписами пункту 10.1. договору будь-які зміни до нього вносяться шляхом підписання обома сторонами письмового додаткового договору.
Однак, у матеріалах справи відсутня підписана обома сторонами додаткова угода про внесення змін до договору.
При цьому, статтею 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (частини 1 та 2 статті 652 ЦК України).
Зміна договору в зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина 4 статті 652 ЦК України).
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Поняття істотності порушення договору розкривається за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відтак, істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 січня 2018 року в справі № 908/491/17.
Обґрунтовуючи наявність підстав для внесення зміни до спірного договору та специфікації до нього, В/Ч НОМЕР_1 посилалася на те, що до спірних правовідносин застосовуються положення пункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Постанови № 178.
Зокрема, відповідно до вищевказаної норми ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Пунктом 1 Постанови № 178 (у редакції, чинній на час укладання та виконання спірного правочину), з метою реалізації мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Отже, на думку позивача, включення до вартості спірного товару суми ПДВ суперечить вимогам вищевказаних норм ПК України та Постанови № 178.
Разом із цим, вказані норми законодавства, якими встановлена нульова ставка ПДВ на господарські операції з постачання обумовленого договором товару, існували та були чинними як на час укладання спірного правочину, так і на моменту його виконання обома сторонами. Відтак, зазначені у позові В/Ч НОМЕР_1 обставини в розумінні приписів статті 652 ЦК України не є такою істотною зміною.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 ЦК України. Під порушенням розуміється такий стан суб'єктивного права, за яким воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19).
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Аналогічна норма міститься в частині 4 статті 236 ГПК України.
Судом врахована правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 23 травня 2024 року в справі № 911/1870/23, від 28 травня 2024 року в справі № 910/12151/23, на які В/Ч НОМЕР_1 посилалася у своєму позові та відповідно до яких включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20% для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту (враховуючи, що замовником товару за договором виступає військова частина) суперечить Постанові № 178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України. Проте така невідповідність приписам чинного законодавства є підставою для визнання недійсним відповідного пункту договору в цій частині, а не підставою для його зміни. Про це прямо вказано у вищевказаних постановах Верховного Суду.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Проте позовна вимога про визнання вказаного положення договору недійсним В/Ч НОМЕР_1 заявлена не була, що виключає можливість дослідження правомірності включення сум ПДВ до ціни спірного правочину в межах даної справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для внесення змін до укладеного між сторонами договору та специфікації до нього у зазначеній В/Ч НОМЕР_1 редакції. У зв'язку з цим ця позовна вимога задоволенню не підлягає.
В/Ч НОМЕР_1 також просила стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 413 595,00 грн, посилаючись на приписи статті 1212 ЦК України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом частиною 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку про те, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 23 січня 2020 року в справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 1 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18.
Однак, судом встановлено, що спірні грошові кошти були перераховані В/Ч НОМЕР_1 на користь Товариства у порядку виконання умов спірного правочину.
Оскільки на час розгляду даної справи сторони у встановленому договором та законодавством порядку обумовлену в спірному правочині ціну товару не змінили, правові підстави для внесення змін до умов такого правочину судом в межах даної справи не були встановлені.
Докази того, що укладений між сторонами договір був визнаний недійсним у встановленому законом порядку, у матеріалах справи відсутні й сторонами подані не були.
Інших належних доказів, на підставі яких можна встановити обставини безпідставного перерахування спірних коштів Товариству, суду не надано.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що правові підстави для стягнення з Товариства на користь В/Ч НОМЕР_1 грошових коштів у загальному розмірі 413 595,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України відсутні. У зв'язку з цим зазначена позовна вимога також задоволенню не підлягає.
Враховуючи недоведеність В/Ч НОМЕР_1 правових підстав для стягнення з Товариства безпідставно збережених коштів в розмірі 413 595,00 грн, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні решти похідних вимог щодо стягнення з відповідача сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на вищенаведену суму боргу.
Інші доводи, на які посилався позивач під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду в даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю.
При цьому, позивач не позбавлений права та можливості звернутися у встановленому законом порядку з окремим позовом про визнання спірного правочину недійним та стягнути з Товариства відповідні суми безпідставно збережених коштів за наслідками розгляду такого спору.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Разом із цим, згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За умовами підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі, - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 8 223,46 грн ((3 028,00 грн + 483 421,70 х 1,5%) х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом В/Ч НОМЕР_1 було сплачено судовий збір в розмірі 10 279,33 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 20 травня 2025 року № 4034 на вищевказану суму.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви В/Ч НОМЕР_1 про повернення їй надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 6 жовтня 2025 року.
СуддяЄ.В. Павленко