номер провадження справи 9/109/25
06.10.2025 Справа № 908/2349/25
м.Запоріжжя
За позовом: Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект»
до відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення суми 30122,98 грн.
Суддя Боєва О.С.
Без повідомлення (виклику) сторін
До Господарського суду Запорізької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» про стягнення з відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» суми 29040,00 грн основного боргу, суми 262,55 грн - 3% річних, суми 820,43 грн інфляційних втрат, всього - загальної суми 30122,98 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 31.07.2025 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2349/25 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою суду від 05.08.2025 вищезазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2349/25, присвоєно номер провадження справи 9/109/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві. Підставою для звернення з позовом зазначено невиконання відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт згідно з підписаним сторонами Актом №000002 приймання-здачі виконаних робіт на суму 29040,00 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у вказаному розмірі. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, позивач згідно з наведеним у позовній заяві розрахунком також нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 09.04.2025 по 27.07.2025 та інфляційні втрати за період прострочення: квітень - червень 2025. Позов обґрунтований, зокрема, ст.ст. 598, 599, 610, 612, 625 ЦК України.
У позовній заяві в т.ч. наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи: судовий збір, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, який надійшов до суду 19.08.2025, зазначивши, зокрема, про наступне. Первинна документація щодо виконання робіт за Актом приймання-здачі виконаних робіт № 000002 від 28.07.2022, у тому числі й сам Акт, докази виконання робіт за ним, листування та інше знаходяться за місцезнаходженням відповідача: місто Енергодар, Запорізька область, вулиця Промислова, 133, і відповідач не має до неї доступу. Листом від 30.01.2025 №21-834/08 філія «ВП ЗАЕС» повідомила АТ ХІ «Енергопроект» про унеможливлення підтвердження проведення розрахунків по вищевказаним роботам до моменту деокупації м. Енергодар та закінчення воєнного стану. Енергодарська міська територіальна громада, в межах якої розташовані виробничі потужності та адміністративні будівлі ВП ЗАЕС, з 02.03.2022 по теперішній час захоплена військовими формуваннями агресора та перебуває у тимчасовій окупації, в зв'язку з чим відповідачем тимчасово втрачений доступ до будь-яких документів та ресурсів підприємства. Загальновідомою є обставина захоплення 04.03.2022 російськими військами філії АТ «НАЕК «Енергоатом» - Запорізької атомної електричної станції, яка до теперішнього часу перебуває в тимчасовій окупації. Листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені вище обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами. З моменту окупації ЗАЕС працювала в екстремальних умовах, майже весь час на мінімально допустимих потужностях. З 11 вересня 2022 року ЗАЕС повністю зупинена, відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється. Введення правового режиму воєнного стану в Україні, окупація міста Енергодар, на території якого розташована філія «ВП «Запорізька АЕС», захват та зупинення роботи філії «ВП «Запорізька АЕС», для якої виконувались роботи згідно з Актом, є загальновідомими фактами та такими, що беззаперечно вплинули на господарську діяльність відповідача та його можливість розрахунків з контрагентами відповідно, в тому числі і з позивачем. На момент пред'явлення Акту до сплати філія «ВП ЗАЕС» вже була захоплена та знаходилася в тимчасовій окупації російськими військами, робота філії «ВП ЗАЕС» була повністю зупинена. Зважаючи на викладене вище, виконання відповідачем грошових зобов'язань за Актом пропорційно відстрочується на час дії форс-мажорних обставин, підтверджених Торгово-промисловою палатою України, та можливе після їх офіційного закінчення, що відповідає діючому законодавству України, тобто не є простроченим. Отже, оскільки грошове зобов'язання не є простроченим, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат є необґрунтованим. В діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному і належному виконанню ним грошового зобов'язання за Актом перешкоджають форс-мажорні обставини. Отже наявні підстави для звільнення відповідача від відповідальності. Просив врахувати існування на території України надзвичайних обставин - введення воєнного стану, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації філії «ВП «ЗАЕС», покладення на відповідача виконання в умовах воєнного стану спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідності в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської), питання якої є пріоритетним над економічними, технічними, науковими та іншими цілями діяльності критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Просив у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив, що надійшла до суду 25.08.2025, позивачем зазначено, що відповідач не заперечує факту укладення договору у спрощеному порядку; не заперечує підписання Акту № 000002 приймання - здачі виконаних робіт за рахунком № 000002 на загальну суму 29 040, 00 грн. з ПДВ; не заперечує виконання позивачем роботи: «Реконструкція системи поводження з радіоактивними відходами на Запорізькій АЕС зі створенням та оснащенням дільниці звільнення радіоактивних матеріалів від регулюючого контролю. Запорізька обл., Василівський р-н м. Енергодар, вул. Промислова, 133»; не заперечує відображення відповідної господарської операції на суму 29040,00 грн. (згідно рахунку № 000002 від 20.06.2022 року) у своєму обліку; не наводить жодних зауважень чи заперечень щодо основної суми заборгованості за вказаним договором. Лист ТПП України від 28.02.2022 року, на який посилається відповідач, не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Вказаний лист Торгово-промислової палати України не є сертифікатом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини. Відповідачем не надано до суду доказів того, що саме форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) роблять неможливим виконання зобов'язання з оплати виконаної роботи, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним. Щодо належності відповідача до об'єктів, що мають стратегічне значення, позивач зазначив, що наведені доводи відповідача взагалі не мають жодного юридичного значення для правильного розгляду справи по суті. При цьому, АТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» також входить до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. АТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (код ЄДРПОУ 14078902) є акціонерним товариством, акціонером якого є Держава в особі Міністерства енергетики України, яка є власником 1009401 шт. простих іменних акцій АТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», що становить 50,000049 відсотків у статутному капіталі товариства. Наголосив, що відповідачем не спростовано факт належного виконання позивачем відповідних робіт та факт їх прийняття з боку відповідача, позивачем з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України визначено строк виконання грошового зобов'язання, правомірно визначено період прострочення виконання грошового зобов'язання, здійснено нарахування компенсаційних витрат на підставі ст. 625 ЦК України, положення якої застосовуються незалежно від вини боржника. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
03.09.2025 до суду надійшла заява позивача про розподіл судових витрат з доданими до неї документами, згідно з якою позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, в т.ч. суму 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
04.09.2025 до суду від відповідача надійшло заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, згідно з яким відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні заяви про розподіл судових витрат у справі в повному обсязі; в разі задоволення - зменшити їх розмір до мінімально можливого розміру.
Розглянувши матеріали справи, суд
Листом № 08-29/8102 від 06.06.2022 року ДП НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» звернувся до АТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» з проханням передбачити заходи щодо збереження глибинного реперу № 20 та доповнити розділ 3 («Основні відомості про конструктивні особливості проектованих об'єктів будівництва») технічного завдання відсутніми даними про передбачувану глибину закладення фундаменту, глибину підвальних приміщень, та після доопрацювання технічного завдання на виконання інженерних вишукувань надати до УКБ ВП ЗАЕС.
На вказану пропозицію, листом № 22150/204-1369 від 20.06.2022 року АТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» була надана відповідь, у якій позивач зазначив, що розміщення будівлі дільниці звільнення радіоактивних матеріалів від регулюючого контролю (ЗРМРК) на проммайданчику ЗАЕС не порушує роботу глибинного реперу № 20. Також Замовнику було повідомлено, що вартість розробки технічного завдання на виконання інженерних вишукувань складатиме 29040,00 грн, з урахуванням ПДВ. У додатках до цього листа було направлено в т.ч. Кошторис № 1 на виконання робіт «Реконструкція системи поводження з радіоактивними відходами на Запорізькій АЕС зі створенням та оснащенням дільниці звільнення радіоактивних матеріалів від регулюючого контролю» з переліком робіт, що виконуються (Розробка технічного завдання на виконання інженерно-геологічних вишукувань), найменуванням посад виконавців, їх кількість та витрати праці, показник кошторисної вартості, загальна сума складає 29040, 00 грн (з яких 4 840, 00 грн - ПДВ).
20.06.2022 позивачем був виставлений рахунок № 000002 на суму 24200,00 грн без ПДВ, ПДВ - 4840, 00 грн, усього - 29040, 00 грн.
28 липня 2022 року сторонами підписано Акт № 000002 приймання-здачі виконаних робіт за рахунком № 000002 на загальну суму 29040,00 грн з ПДВ.
Відповідно до змісту вказаного Акту приймання-здачі виконаних робіт, роботи: «Реконструкція системи поводження з радіоактивними відходами на Запорізькій АЕС зі створенням та оснащенням дільниці звільнення радіоактивних матеріалів від регулюючого контролю. Запорізька обл., Василівський р-н, м. Енергодар, вул. Промислова, 133». Розробка технічного завдання на виконання інженерно-геологічних вишукувань, виконавцем виконані та замовним прийняті. Замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має. Дійсний акт є підставою для проведення взаємних розрахунків і платежів між замовником і виконавцем.
Після підписання Акту приймання-здачі виконаних робіт, 28 липня 2022 року позивачем сформована податкова накладна № 9, яка 10 серпня 2022 року зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9154221029, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників з податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
31.03.2025 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою вих. № 22110-466 від 28 березня 2025 року, у якій вимагав виконання протягом семиденного строку від дня пред'явлення цієї вимоги грошового зобов'язання за Актом № 000002 здачі-приймання виконаних робіт від 28 липня 2022 року на загальну суму 29040,00 грн з ПДВ. Вказана вимога була отримана відповідачем 01.04.2025 (арк.с. 16).
У відповідь на вказану вимогу, відповідач листом № 21-3470/28- вих від 24.04.2025 повідомив позивача, що вимога про виконання грошового зобов'язання на суму 29040,00 грн не може бути задоволена; зазначив, що вимога про виконання грошового зобов'язання буде розглянута після деокупації м. Енергодар та закінчення воєнного стану.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт стало підставою для звернення останнього з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.
Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Положеннями ст. ст. 638, 639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги договору не встановлені законом.
Зі змісту ст. 207 ЦК України слідує, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Із досліджених судом доказів, які містяться в матеріалах справи, слідує, що між позивачем та відповідачем на підставі ст.ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України виникли зобов'язання, фактично сторонами у спрощений спосіб укладено договір підряду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 837 § 1 глави 61 ЦК України, за договором підряду підрядник зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Згідно з положеннями статті 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
В частині 1 ст. 854 ЦК України визначено: якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст. 13, ч. ст. 14 ЦК України).
Згідно з положеннями статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 530 ЦК України визначено: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 601 ЦК України передбачено припинення зобов'язання зарахуванням.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом вище, 28.07.2022 сторони підписали Акт № 000002 приймання-здачі виконаних робіт, згідно з яким позивачем виконані, а відповідачем прийняті роботи на загальну суму 29040,00 грн.
Однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 29040,00 грн.
Також факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується Актом № 102 звірки взаємних розрахунків, складеним станом на 28.02.2023 (арк.с. 18).
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Як було зазначено судом вище, 31.03.2025 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою вих. № 22110-466 від 28 березня 2025 року, у якій вимагав виконання протягом семиденного строку від дня пред'явлення цієї вимоги грошового зобов'язання за Актом № 000002 здачі-приймання виконаних робіт від 28 липня 2022 року на загальну суму 29040,00 грн з ПДВ. Вказана вимога була отримана відповідачем 01.04.2025 (арк.с. 16).
У відповідь на вказану вимогу, відповідач листом № 21-3470/28- вих від 24.04.2025 повідомив позивача, що вимога про виконання грошового зобов'язання на суму 29040,00 грн не може бути задоволена; зазначив, що вимога про виконання грошового зобов'язання буде розглянута після деокупації м. Енергодар та закінчення воєнного стану.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 13, статей 73, 74, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Позивачем надані в матеріали справи докази на підтвердження заявлених позовних вимог.
Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем виконаних позивачем робіт суд вважає доведеним.
Щодо посилання відповідача на відстрочення виконання грошових зобов'язання на час дії форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.
До форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать обставини визначені у частині другій ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», за змістом якої форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Введений в України з 24.02.2022 воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх офіційного закінчення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Однак, лист ТПП є лише одним із документів, необхідних для доведення форс-мажору, та не є доказом наявності форс-мажору у кожному конкретному випадку невиконання договірних зобов'язань.
Так, в частині 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» визначено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
При цьому, чинним законодавством України передбачено звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором, якщо таке невиконання чи неналежне виконання спричинене форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Так, в силу приписів ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України існування обставин непереборної сили, внаслідок яких сталося порушення зобов'язання, може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а не підставою для звільнення від фактичного виконання такого зобов'язання.
Крім того, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
З урахуванням викладеного, наявність форс-мажорних обставин (збройна агресія РФ та введений у зв'язку із цим воєнний стан, тимчасова окупація територій) може бути підставою лише для незастосування заходів відповідальності (зокрема, неустойки: пені та штрафів).
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації негативний вплив в тій чи іншій мірі розповсюджується на всіх суб'єктів підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України, які знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Отже твердження відповідача про те, що зазначені обставини є підставою для відстрочення виконання грошових зобов'язань на час дії таких обставин та те, що не являється простроченим грошове зобов'язання зі сплати суми 29040,00 грн за виконані позивачем роботи, які прийняті відповідачем за Актом № 000002 приймання-здачі виконаних робіт від 28.07.2022, є необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, обставини викладені відповідачем у відзиві не звільняють його від виконання грошового зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт, строк виконання якого настав.
Докази оплати виконаних позивачем робіт на суму 29040,00 грн, в т.ч. часткової оплати, в матеріалах справи відсутні.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 29040,00 грн заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 262,55 грн - 3% річних, нарахованих за період прострочення з 09.04.2025 по 27.07.2025 та суми 820,43 грн інфляційних втрат за період прострочення: квітень 2025 - червень 2025.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст.625 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Факт порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання є доведеним та відповідачем не спростований.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що розрахунки здійснені правильно, а тому враховуючи положення ст. 625 ЦК України вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах.
Доводи відповідача про надзвичайні обставини, що вплинули на здатність вчасно оплатити виконані роботи, судом відхиляються, оскільки наведені обставини також не виключають застосування до відповідача відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді сплати 3% річних та інфляційних витрат.
При цьому, слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
У позовній заяві позивачем був наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, який складається в т.ч. з витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
03.09.2025 до суду надійшла заява позивача про розподіл судових витрат, згідно з якою позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, в т.ч. суму 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. До заяви додані документи на підтвердження розміру зазначених судових витрат.
04.09.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, в яких зокрема зазначено, що розмір гонорару визначений в сумі 3000,00 грн не відповідає вимогам ч. 4 ст. 126 ГПК України, є завищеним, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, не є співмірним зі складністю справи; також позивачем не зазначено та не надано розрахунковий документ, що підтверджує фактичну оплату наданих послуг. Просив відмовити позивачу в задоволенні заяви про розподіл судових витрат у справі в повному обсязі; в разі задоволення - зменшити їх розмір до мінімально можливого розміру.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.
З положень статті 123 ГПК України слідує, що до складу судових витрат, крім судового збору, входять також витрати, пов'язані з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою завою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією із засад (принципів) господарського судочинства.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В частині 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до приписів частини 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до змісту частини 8 статті 129 ГПК України, судом на підставі поданих доказів (договорів, рахунків) встановлюється розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем надано в матеріали справи в копіях, зокрема: Договір про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022, укладеного між Адвокатом Барчук А.В. та АТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ», Додаткові угоди до вказаного договору, в т.ч. Додаткову угоду № 4 від 30.12.2024, якою продовжено строк дії договору до 31.12.2025, Протокол погодження розміру гонорару адвоката за надання правової допомоги від 31.07.2025, Акт про надання правничої допомоги № 31 від 02.09.2025 (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022.
За умовами Договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022, Адвокат зобов'язався здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а Клієнт зобов'язався оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У Протоколі погодження розміру гонорару адвоката за надання правової допомоги від 31.07.2025 сторони погодили, що у рамках договору № 04-22 від 05.08.2022, укладеного між Адвокатом та Клієнтом, Адвокат надає правничу допомогу Клієнту у спорі з Акціонерним товариством «НАЕК «Енергоатом» про стягнення заборгованості в т.ч. за договором, укладеним у спрощеному порядку, відповідно до рахунку № 000002 від 20.06.2022 на суму 29040,00 грн з ПДВ (пункт 1 Протоколу).
В п. 3 Протоколу сторони погодили, що гонорар Адвоката за правову допомогу у спорі відповідно до рахунку № 000002 від 20.06.2022 на суму 29040,00 грн з ПДВ в суді першої інстанції є фіксованим у розмірі 3000,00 грн.
02.09.2025 Адвокатом Барчук А.В. та АТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ» був підписаний Акт про надання правової допомоги № 31 (виконаних робіт) до договору про надання правничої допомоги №04-22 від 05.08.2022, з описом наданих Адвокатом послуг. Так, зазначено, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв правничу допомогу, а саме: Представництво інтересів в господарському судочинстві (справа № 908/2349/25): підготовка позовної заяви про стягнення коштів із розрахунком стягуваних сум; правовий аналіз доводів відповідача, наведених у відзиві, та наданих на їх обґрунтування доказів; підготовка та подання відповіді на відзив. В Акті вказано, що гонорар (винагорода) Адвоката за надання правничої допомоги, перелік якої наведений даному Акті, складає 3000,00 грн. Надана правнича допомога підлягає оплаті у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до п. 9.3 Договору про надання правничої допомоги № 04-22 від 05.08.2022, оплата підлягає перерахуванню Клієнтом у безготівковій формі протягом 20 календарних днів з моменту підписання Акту про надання правової допомоги.
Велика Палата Верхового Суду вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
В постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові від 16 листопада 2022 року по справі № 922/1964/21 Великої Палати Верховного Суду, зокрема, зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п. 119 постанови).
В п.п. 134, 135 вказаної постанови наведений висновок про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У пункті 147 вказаної постанови Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Також у постанові від 16 листопада 2022 року по справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зокрема зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п. 128, п. 134).
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Дослідивши представлені позивачем документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн є доведеним, підтвердженим належними доказами та є співмірним, враховуючи: категорію справи (справа є малозначною в силу приписів ст. 12 ГПК України та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін); зміст позовних вимог (стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат); ціну позову; обсяг наданих послуг, перелік (опис) яких наведений у підписаному адвокатом та позивачем Акті про надання правової допомоги № 31 (виконаних робіт) від 02.09.2025, який відповідає фактичному обсягу наданих адвокатом послуг у даній справі № 908/2349/25.
Враховуючи вищенаведені висновки суду, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, наведені ним у запереченнях на заяву позивача про розподіл судових витрат щодо неспіврозмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх зменшення.
Недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України судом не встановлено.
Щодо зазначення відповідачем про відсутність розрахункового документу, що підтверджує факт оплати наданих адвокатом послуг (виконаних робіт) слід зазначити, що відповідно до висновків усталеної практики Верхового Суду витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено. В постанові Верховного Суду від 27.07.2022 по справі №686/28627/18 вказана правова позиція підтверджена та вказано, що витрати на професійну правову допомогу можуть відшкодовуватись незалежно від того, оплачені вони стороною до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування, чи будуть оплачені в майбутньому.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а саме - у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 126, 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», код ЄДРПОУ 24584661 (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», код ЄДРПОУ 14078902 (61005, м.Харків, проспект Героїв Харкова, буд. 10/12) суму 29040 грн 00 коп. основного боргу, суму 262 грн 55 коп. - 3% річних, суму 820 грн 43 коп. інфляційних втрат.
Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», код ЄДРПОУ 24584661 (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», код ЄДРПОУ 14078902 (61005, м.Харків, проспект Героїв Харкова, буд. 10/12) суму 2422 грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 3000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 06.10.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва