номер провадження справи 5/77/25
24.09.2025 Справа № 908/1361/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Приватного підприємства "Мет Тех Компані" (вул. Коновальця Євгена, буд. 29, м. Київ, 01113; код ЄДРПОУ 45546442)
До відповідача: Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" (вул. Металістів, буд. 1, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002; код ЄДРПОУ 08680075)
про стягнення 117 619,20 грн.,
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
12.05.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Мет Тех Компані" до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" про стягнення 117 619,20 грн.
12.05.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1361/25 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.06.2025 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
23.06.2025 від Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.06.2025 № 908/1361/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 11.08.2025 об 11 год. 10 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
30.06.2025 від Приватного підприємства "Мет Тех Компані" до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погодився із запереченнями відповідача. Підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 11.08.2025 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 25.08.2025 об 11 год. 00 хв. та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.08.2025 № 908/1361/25 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 09.09.2025 о 10 год. 10 хв. з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 09.09.2025 № 908/1361/25 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті до 24.09.2025 о 12 год. 20 хв. з повідомленням (викликом) сторін.
23.09.2025 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю повноважного представника. Просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 24.09.2025 не з'явились.
Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом доставлення відповідної ухвали суду до електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Запропонованих ухвалою суду від 11.08.2025 № 908/1361/25 письмових пояснень суду не надіслав.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 19.02.2025 між Приватним підприємством "Мет Тех Компані" (Продавець) та Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" (Покупець) укладений договір купівлі-продажу № Г4/161-25, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця наступну продукцію, іменовану далі товар - кільце сталеве, комплект, кількістю 1 000 на загальну суму 115 200,00 грн. Датою поставки товару є дата, коли товар був переданий у власність покупця, що підтверджується відповідними документами (накладними). Відвантаження продукції здійснюється на умовах стовідсоткової попередньої оплати. 19.02.2025 ПП "Мет Тех Компані" свої зобов'язання за вказаним правочином виконало та передало на користь ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" товар на загальну суму 115 200,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 34 від 19.02.2025. На час передачі товару Покупцю грошові кошти на оплату товару на рахунок Продавця не надійшли. В порушення умов договору, відповідач оплату вартості отриманого товару не здійснив, у зв'язку з чим станом на 19.02.2025 сума основної заборгованості ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" складає 115 200,00 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору в частині здійснення оплати за поставлений товар, позивачем нараховано 3% річних за період з 19.02.2025 до 02.05.2025 у розмірі 691,20 грн. та інфляційні витрати за період з лютого по травень 2025 включно у розмірі 1 728,00 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 509, 525, 526, 625, 629 Цивільного кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог зазначивши, що від імені ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" договір № Г4/161-25 від 19.02.2025 підписувався попереднім в.о. директора ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №55" ОСОБА_2. Відповідач наголосив на тому, що він не здійснював жодних розрахунків за вказаним договором. Проте, документи, які б підтверджували якість поставленого товару, Позивачем надані не були. Відсутність актів приймання-передачі товару, на виконання договору, які підписані сторонами, скріплені печатками сторін, відсутність сертифікату відповідності на товар свідчить про відсутність в момент постачання продукції будь-яких супровідних документів. Відповідач вважає, що договір купівлі-продажу укладений з порушенням вимог діючого законодавства, його зміст суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, відповідно, даний правочини є недійсним. Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне підприємство "Мет Тех Компані" починаючи з дати формування - 28.03.2024 повноваження Директора виконує ОСОБА_1. В той же час, ОСОБА_1 є співробітником ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №55", починаючи з 17.09.2019. Починаючи з 01.01.2025 згідно Наказу №92/ОС від 26.12.2024 ОСОБА_1 працює на умовах повного робочого часу. Починаючи з 20.01.2025 року згідно наказу №4/ОС від 14.01.2025 ОСОБА_1 переведено на посаду майстра виробничої дільниці виробничо-технічного відділу ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №55". Зазначені обставини мали наслідком укладання Позивачем спірних договорів саме з підприємством, керівником якого є ОСОБА_1 , саме за його сприянням відбулось лобіювання укладання договорів на умовах, що є невигідними для Позивача, оскільки ціна продукції, яка є предметом договорів купівлі-продажу є значно завищеною в порівнянні з ринковими цінами, запропонованими іншими Постачальниками, укладання договорів з якими навіть не розглядалось колишнім керівником Позивача ОСОБА_2 . Із вказаного випливає зловмисна домовленість між колишнім керівником Позивача та ОСОБА_1, який перебував на момент укладання спірних договорів у трудових відносинах із Позивачем та одночасно на посаді керівника Відповідача, що мало наслідком привілейоване укладання договорів по завищеним цінам саме з ПП "МЕТ ТЕХ КОМПАНІ". Договір укладено між пов'язаними юридичними особами, оскільки директор ПП "МЕТ ТЕХ КОМПАНІ" ОСОБА_1 на момент укладення спірного Договору перебував та досі перебуває у трудових відносинах із ДП "ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№55)", тобто спірний договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи, що суперечить вимогам ст. 238 ЦК України. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач не погодився із запереченнями відповідача посилаючись на те, що ДП "ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№55)" фактично визнає належне виконання позивачем умов договору, не висловлює жодних претензій щодо кількості, якості та обсягу поставленого товару, а також визнає факт його отримання на узгоджену суму. Станом на момент подання цієї відповіді на відзив відсутні будь-які судові рішення, якими б було визнано недійсність даного Договору. Твердження відповідача про наявність пов'язаної особи є безпідставним відповідно до положень ПКУ та не може бути підставою для відмови у сплаті за договором. Ціна товару в договорі встановлена сторонами за їх вільним волевиявленням і відповідає ринковим умовам. Отже договір є чинним і підлягає виконанню.
Станом на 24.09.2025 відповідач запропоновані ухвалами суду № 908/1361/25 заперечення на відповідь на відзив та письмові пояснення по суті спору на адресу суду не надіслав, а також й доказів повної або часткової оплати суми, заявленої позивачем до стягнення, отже своїми правами, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, не скористався.
У судовому засіданні 24.09.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2025 між Приватним підприємством "Мет Тех Компані" (Продавець) в особі заступника директора Морозової Олени Олександрівни та Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" (Покупець) ) в особі в.о. директора ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу № Г4/161-25 (Договір), за умовами розділу 1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця продукцію, іменовану далі товар, а саме: кільце сталеве, одинця виміру комплект, у кількості 1 000, ціна за одинцю товару (без ПДВ) 96,00 грн., загальна вартість товару без ПДВ 96 000,00 грн., ПДВ 19 200,00 грн., всього з ПДВ - 115 200,00 грн.
Відповідно до розділу 2 договору, сума договору: 115 200,00 грн. з ПДВ (п. 2.1). В ціну товару входять усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені стосовно товару (п. 2.2 Договору).
Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору, постачання товару здійснюється покупцем власним автотранспортом у 14 денний строк з дня отримання заявки від покупця. Датою поставки товару є дата, коли товар був переданий у власність покупця, що підтверджується відповідними документами (накладними).
Пунктом 4.1. договору встановлено, що відвантаження продукції здійснюється на умовах стовідсоткової попередньої оплати.
У п. 5.1 договору визначено, що якість придбаного по даному договору товару повинна відповідати чинним стандартам (ДСТУ), технічним умовам і повинна бути підтверджена відповідним сертифікатом якості, походження та висновками контрольно-аналітичної лабораторії.
Відповідно до п. 7.1 та п. 7.2 договору, приймання товару по кількості та якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7. У випадку виявлення невідповідності кількості, якості, упакування, маркування вимогам Держстандарту та іншої нормативно-технічної документації, зобов'язаний забезпечити належне збереження товару і негайно викликати представника Продавця для участі в подальшому прийманні товару.
Всі суперечки, які виникають між сторонами при виконанні цього договору або у зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів та пред'явлення письмових претензій, а у випадку неможливості їх вирішення в Господарському суді (п. 10.1 Договору).
Цей договору набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2025 року (п. 11.1. договору).
На виконання умов договору, 19.02.2025 постачальник (позивач) передав, а покупець (відповідач) прийняв товар - кільце сталеве, кількість 1000 комплектів, загальною вартістю 115 200,00 грн. з ПДВ, про що свідчить підписана та скріплена обома сторонами видаткова накладна № 34 (а.с. 8).
В порушення умов договору, відповідач оплату вартості отриманого товару не здійснив, у зв'язку з чим станом на 19.02.2025 сума основної заборгованості ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" складає 115 200,00 грн.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за отриманий товар, позивачем нараховано 3 % річних за період з 19.02.2025 до 02.05.2025 на суму 691,20 грн. та інфляційні витрати за період з лютого по травень 2025 на суму 1 728,00 грн.
Приймаючи рішення у цій справі суд враховує наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 19.02.2025 на виконання умов договору позивачем здійснено відповідачу поставку товару на загальну суму 115 200,00 грн., про що свідчить підписана та скріплена печатками обох сторін видаткова накладна № 34 від 19.02.2025 (а.с. 8).
Підписання відповідачем видаткової накладної, яка у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом вище, умовами пункту 4.1. Договору сторони погодили, що відвантаження продукції здійснюється на умовах стовідсоткової попередньої оплати.
Проте, на час передачі товару Покупцю грошові кошти на оплату товару на рахунок Продавця не надійшли, зобов'язання щодо оплати поставленого товару відповідач не виконав. Відповідачем протилежного не доведено.
В силу приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець в будь-якому разі зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.
Згідно з п. 3.2 Договору, датою поставки товару, є дата, коли товар був переданий у власність Покупця, що підтверджується відповідними документами (накладними).
Таким чином, надані позивачем докази підтверджують факт поставки товару відповідачу на загальну суму 115 200,00 грн., який відповідач прийняв, що є підставою для здійснення оплати отриманого ним товару на вказану суму.
Посилання відповідача на те, що позивачем не були надані супровідні документи, які б підтверджували якість поставленого товару, а також на відсутність підписаних актів приймання-передачі товару є необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано доказів повідомлення позивача щодо настання обставин (невідповідності якості, упакування тощо) відповідно до умов пункту 7.2 Договору, не надано доказів складання акту про відсутність документів, що засвідчують якість продукції, як то передбачено п. 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.
Крім того, як було зазначено вище, товар був поставлений за видатковою накладною, що не суперечить умовам Договору.
Стосовно посилання відповідача на недійсність Договору купівлі-продажу, який, за його твердженням, укладений пов'язаними особами на невигідних для відповідача умовах, за завищеними цінами на товар, суд зазначає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України на обґрунтування своєї позиції.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, а тому обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на сторону, яка його оспорює.
У судовому порядку договір № Г4/161-25 від 19.02.2025 не оспорювався, доказів існування судового рішення, яким було б визнано недійсність даного договору, Відповідач суду не надав, зустрічних вимог у цій справі не заявляв.
Відповідач, посилаючись на підпункт 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, не надав жодних доказів пов'язаності сторін Договору № Г4/161-25 від 19.02.2025, зокрема, впливу на юридичну особу через володіння корпоративними правами, через контроль над її органами управління (призначення виконавчих органів чи більшості складу колегіального органу), через бенефіціарного власника, через фінансову залежність або через родинно-сімейні зв'язки між особами.
Крім того, Договір № Г4/161-25 від 19.02.2025 укладений ПП "МЕТ ТЕХ КОМПАНІ" в особі заступника директора Морозової Олени Олександрівни.
Відносно посилання відповідача на укладання Договору за завищеною ціною суд зазначає, що в силу приписів ст. 627 ЦК України сторони мають право вільно укладати договори, обирати контрагентів і визначати умови договору з урахуванням законів, звичаїв ділового обороту вимог розумності та справедливості. Водночас, ціна товару у договорі встановлена сторонами за їх вільним волевиявленням і відповідає ринковим умовам.
Доводи відповідача щодо ненадання позивачем підписаних сторонами актів приймання-передачі товару та сертифікату відповідності на товар суд визнає безпідставними, оскільки достатньою підставою для здійснення оплати за поставлений товар є саме видаткова накладна.
Видаткова накладна № 34 від 19.02.2025 підписана уповноваженими особами з боку Продавця і Покупця без жодних зауважень, підпис сторін скріплені печатками юридичних осіб.
Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 115 200,00 грн. належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" на користь Приватного підприємства "Мет Тех Компані" основної заборгованості у розмірі 115 200,00 грн., а тому вказані вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення 3 % річних за період з 19.02.2025 до 02.05.2025 на суму 691,20 грн. та інфляційні витрати за період з лютого по травень 2025 на суму 1 728,00 грн.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язань, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 ЦК України.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодекс України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у такого боржника в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Позивачем також заявлена вимога про стягнення 3 % річних за період з 19.02.2025 до 02.05.2025 на суму 691,20 грн.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач отримав товар на суму 115 200,00 грн. за видатковою накладною № 34 від 19.02.2025 та його не оплатив. Отже, строк оплати прострочено з 20.02.2025 у відповідності до ст. 692 ЦК України, у зв'язку з чим правомірним є нарахування 3% річних з 20.02.2025, а не з 19.02.2025, як це здійснено позивачем.
Враховуючи вищевикладене та перевіривши наданий позивачем розрахунки 3 % річних за накладною № 34 від 19.02.2025 у період з 19.02.2025 до 02.05.2025 на суму 691,20 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення 3 % річних за видатковою накладною № 34 від 19.02.2025 у період з 20.02.2025 до 02.05.2025 у розмірі 681,73 грн. з відмовою у стягненні 9,47 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат за період з лютого по травень 2025 у розмірі 1 728,00 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» суд зазначає, що фактично позивачем здійснено нарахування інфляційних витрат тільки за березень 2025 року у розмірі 1 728,00 грн.
Частиною 1 статті 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного сума інфляційних втрат за березень 2025 року у розмірі 1 728,00 грн. розрахована вірно, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи сторін у відповідних частинах сум до уваги судом не приймаються в силу викладеного.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача - 3 027,77 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" (вул. Металістів, буд. 1, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002; код ЄДРПОУ 08680075) на користь Приватного підприємства "Мет Тех Компані" (вул. Коновальця Євгена, буд. 29, м. Київ, 01113; код ЄДРПОУ 45546442) основну заборгованість у розмірі 115 200 (сто п'ятнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп., 3 % річних на суму 681 (шістсот вісімдесят одна) грн. 73 коп., інфляційні витрати у розмірі 1 728 (одна тисяча сімсот двадцять вісім) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн. 77 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2025.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.