пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
26 вересня 2025 року Справа № 903/586/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Королюка І.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей", с. Коршів, Луцький р-н., Волинська обл.
до відповідача: Приватного підприємства "Летара", м. Луцьк
про стягнення 83 073 грн та визнання факту неналежного виконання зобов'язань за договором
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Подоліна М.О. (в режимі відеконференції)
від відповідача: Давидюка В.Г.
Суть спору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного підприємства "Летара", в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить: стягнути з Приватного підприємства "Летара" збитки у загальному розмірі 64073 грн та 19 000 грн безпідставно отримані грошові кошти за фактично ненадані послуги; визнати факт неналежного виконання Приватним підприємством "Летара" своїх зобов'язань за договором № 5/23 про надання бухгалтерських послуг від 21.03.2023, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей", в частині недбалості і ненадання рекомендацій та невірного відображення у податковій звітності рішення щодо незастосування податкових різниць позивачем.
Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що між ТОВ «Компанія СанВей» (надалі - «Позивач» або «Замовник») і ПП «Летара» (надалі - «Відповідач» або «Виконавець») укладено Договір №5/23 на надання бухгалтерських послуг від 21.03.2023 (надалі - Договір), згідно якого Виконавець бере на себе зобов'язання з надання послуг Замовнику з ведення бухгалтерського обліку, кадрового супроводу, ведення документації з охорони праці в порядку, обсязі та на умовах, які визначені цим Договором. Строк дії договору з 21.03.2023 по 31.12.2023. Однак, Відповідач фактично продовжував надавати послуги Позивачу до 31 грудня 2024 року.
Вказує, що Відповідач, допустивши численні та системні помилки у веденні бухгалтерського та податкового обліку Позивача, прямо порушив умови п. 2.1 та п. 2.4 Договору, які вимагали від нього дотримання законодавства, стандартів обліку, забезпечення належної якості послуг та сумлінного виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чим Позивач поніс прямі реальні збитки, які підлягають відшкодуванню: 1) витрати на оплату послуг ТОВ «Консалтинг Центр» з аудиту, виявлення та виправлення помилок, підготовки пояснень для ДПС та подання оновленої звітності у сумі 61900 грн; 2) витрати на сплату штрафів та судових зборів за адміністративні правопорушення, передбачені ст. 163-1 КУпАП (порушення порядку ведення податкового обліку), вчинені у період, коли облік вів Відповідач, у загальній сумі - 2173,00 грн.
Також вказує, що 30.01.2025 Позивачем було здійснено оплату (попередню оплату) вартості послуг Відповідача в сумі 19 000,00 грн. При цьому, послуги не були надані, і відсутній підписаний Акт наданих послуг, а також відсутні інші докази, які підтверджували б факт надання Послуг на зазначену суму, а відтак, вважає, що зазначені грошові кошти є безпідставно набутими відповідачем.
Окрім того, позивач просить визнати факт неналежного виконання Відповідачем своїх обов'язків за Договором щодо консультування та ведення податкового обліку в інтересах Позивача, що є порушенням п. 2.1 та п. 2.4 Договору, зокрема в частині недбалості щодо незастосування податкових різниць. Зазначає, що подання декларації із застосуванням податкових різниць фактично позбавило Позивача можливості скористатися цим правом, що є проявом професійної недбалості та може призвести до додаткових податкових зобов'язань у майбутньому.
У відзиві відповідач позовні вимоги заперечує, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказує, що договір №5/23 на надання бухгалтерських послуг припинився 31.12.2023. Послуги у період 2024 року надавалися у позадоговірних відносинах, на підставі усних звернень позивача, а вартість послуг погоджувалася сторонами шляхом виставлення рахунків та підписання актів наданих послуг. Послуги бухгалтерського обліку надавалися виключно на підставі документів, наданих позивачем. Всі послуги були прийняті позивачем без жодних зауважень. Наявність запиту ГУ ДПС у Волинській області про надання пояснень жодним чином не підтверджує порушень, про які вказує позивач. Вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження неправомірних дій зі сторони відповідача, а долучений позивачем висновок ТОВ «Консалтинг Центр» про проведення перевірки позивача таким доказом не є.
Наголошує, що у справах про адміністративні правопорушення, до відповідальності була притягнута Заяць Г.І., а не ТОВ «Компанія СанВей», відповідно жодних збитків позивач не поніс.
Вимогу позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 19 000 грн заперечує, оскільки оплату послуг позивач здійснив по рахунку №2 від 30.01.2025, погодивши істотні умови договору про надання послуг.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач особисто підтверджував факт наявності помилок під час спілкування в засобах електронної комунікації, зокрема WhatsApp. Сам лише факт підписання актів наданих послуг не є свідченням того, що послуги були надані відповідачем якісно. Притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 здійснювалось виключно в якості посадової особи ТОВ "Компанія СанВей" і виключено через те, що в податковому обліку некоректно (з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку) відображувалась інформація, внесена в нього Відповідачем під час надання послуг.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 10.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 09 липня 2025 року о 10:30 год.
03.07.2025 на адресу суду надійшов відзив (надісланий засобом поштового зв'язку 02.07.2025), згідно якого у задоволенні позову просить відмовити.
Позивач відзив відповідача отримав 05.07.2025.
Строк для подання відповіді на відзив - по 10.07.2025.
08.07.2025 надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.
Враховуючи надходження заяви позивача про збільшення позовних вимог безпосередньо перед судовим засіданням, не закінчення строків для подання заяв по суті спору, з метою виконання підготовчого провадження, надання відповідачу можливості ознайомитись із заявою позивача та подати відповідні пояснення при їх наявності, суд протокольною ухвалою від 09.07.2025 підготовче засідання відклав на 29.07.2025 о 10:30 год.
Ухвалою суду від 29.07.2025 заяву ТОВ «Компанія Сан Вей» про збільшення розміру позовних вимог (та зміну предмету позову), викладену у відповіді на відзив від 08.07.2025 прийнято до розгляду, а відтак, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Враховуючи клопотання відповідача, виконання мети підготовчого провадження, відсутність не розглянутих заяв/клопотань, суд протокольною ухвалою від 29.07.2025 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 20.08.2025 о 14:30 год.
Суд протокольною ухвалою від 20.08.2025 оголосив перерву у судовому засіданні до 03.09.2025 до 14:30 год.
Суд протокольною ухвалою від 03.09.2025 оголосив перерву у судовому засіданні до 18.09.2025 до 12:30 год.
У судовому засіданні 18.09.2025 судом завершено стадію з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, а також надано можливість представникам сторін на стадії судових дебатів висловити перед судом свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками.
Після стадії судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
На підставі вищевикладеного, суд протокольною ухвалою від 18.09.2025 відклав ухвалення та проголошення судового рішення у справі до 26.09.2025 о 12:00 год.
Фактичні обставини, встановлені судом.
21.03.2023 між ТОВ «Компанія СанВей» (надалі - Замовник) і ПП «Летара» (надалі - Виконавець) укладено Договір №5/23 на надання бухгалтерських послуг (надалі - Договір), згідно якого Виконавець бере на себе зобов'язання з надання послуг Замовнику з ведення бухгалтерського обліку, кадрового супроводу, ведення документації з охорони праці в порядку, обсязі та на умовах, які визначені цим Договором.
Згідно п. 1.2. предметом Договору є надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, кадрового супроводу, ведення документації по господарській діяльності замовника. Перелік послуг конкретизовано в обов'язках виконавця (п. 2.1. Договору).
Так, відповідно до п. 2.1. Договору виконавець зобов'язується з урахуванням п. 1.2. Договору надавати наступні послуги з ведення бухгалтерського обліку:
- забезпечення дотримання у ЗАМОВНИКА встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, визначених діючими наказами про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку ЗАМОВНИКА, чинними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та іншими документами Мінфіну та інших урядових органів, а також Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. (далі-Закон про бухоблік);
- здійснювати ведення податкового обліку відповідно до вимог Податкового кодексу України та нормативних документів державних податкових і митних органів;
- вчасно складати та подавати у відповідні органи в установлені строки фінансову звітність;
- складати й подавати до податкового органу декларацію з податку на додану вартість;
- складати й подавати до податкового органу звітність з податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, а також подавати у разі потреби необхідні для здійснення соціальних виплат документи до фондів загальнодержавного обов'язкового соціального страхування;
- здійснювати контроль за правильністю оформлення первинних документів ЗАМОВНИКА;
- здійснює ведення даних до Єдиного реєстру податкових накладних;
- здійснювати оперативний облік на базі первинних документів, забезпечувати контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;
- здійснювати бухгалтерський облік заробітної плати, розрахунків, основних засобів, запасів, інших активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів і витрат ЗАМОВНИКА;
- брати участь в організації та здійсненні інвентаризацій, здійснювати контрольні дії щодо збереження товарно-матеріальних цінностей ЗАМОВНИКА;
- забезпечувати правильність нарахування й перерахування податків, зборів і обов'язкових платежів до бюджету;
- брати участь в розробці документів фінансово-господарського характеру для ЗАМОВНИКА;
- забезпечувати збереження бухгалтерських документів у ЗАМОВНИКА;
- консультувати з питань оформлення бухгалтерських документів та організації бухгалтерського обліку посадових осіб ЗАМОВНИКА;
- здійснювати контроль за змінами чинного податкового та фінансового законодавства, що безпосередньо пов'язані з діяльністю ЗАМОВНИКА та інформувати його про них;
- здійснювати оформлення документів з кадрового адміністрування, подавати звітність у відповідні інстанції;
- представляти інтереси ЗАМОВНИКА в контролюючих органах.
Виконавець зобов'язується надавати послуги особисто. Виконавцю заборонено передоручати свої обов'язки третім особам (п. 2.2. Договору).
Виконавець може надавати інші послуги, що визначаються заявкою зі сторони ЗАМОВНИКА або додатковою угодою до цього Договору (п. 2.3. Договору).
Згідно п. 2.4. Договору виконавець також зобов'язується:
- забезпечувати якість надання послуг, яка відповідає такого роду послугам;
- дотримуватися визначених замовником ділових принципів та стратегії й тактики ведення бізнесу;
- виконувати чесно та сумлінно свої обов'язки передбачені цим Договором;
- дбайливо ставитися до майна ЗАМОВНИКА тощо.
Відповідно до п. 2.6. Договору ЗАМОВНИК зобов'язується: надавати всю необхідну інформацію та документи для забезпечення можливості Виконавця здійснювати надання послуг; вчасно та в повній мірі оплачувати послуги за цим Договором.
Вартість послуг ВИКОНАВЦЯ становить 400,00 грн за годину. Вартість послуг за місяць визначається від об'єму виконаної роботи та часу затраченого на виконання (п. 3.1. Договору).
Договір діє з 21.03.2023 по 31.12.2023 включно та може бути продовжено на основі додаткової угоди сторін (п. 5.1. Договору).
Сторонами визнається, що протягом 2024 року відповідач продовжував надавати бухгалтерські послуги, а позивач оплачувати ці послуги, що стверджується випискою за рахунками ТОВ «Компанія СанВей» за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 та підписаними обома сторонами актами наданих послуг із найменуванням робіт, послуг «Бухгалтерські послуги»:
- № 6 від 31.01.2024 на суму 19 000 грн;
- № 22 від 29.02.2024 на суму 19 000 грн;
- № 37 від 29.03.2024 на суму 19 000 грн;
- № 47 від 30.04.2024 на суму 19 000 грн;
- № 63 від 31.05.2024 на суму 19 000 грн;
- № 78 від 28.06.2024 на суму 19 000 грн;
- № 89 від 31.07.2024 на суму 19 000 грн;
- № 105 від 30.08.2024 на суму 19 000 грн;
- № 119 від 30.09.2024 на суму 19 000 грн;
- № 131 від 31.10.2024 на суму 19 000 грн;
- № 142 від 29.11.2024 на суму 19 000 грн;
- № 153 від 31.12.2024 на суму 19 000 грн.
30 січня 2025 року відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 2 на суму 19 000 грн за «Бухгалтерський супровід за січень 2025 року» (а.с. 117).
Із платіжної інструкції №398 від 30.01.2025 вбачається, що ТОВ «Компанія СанВей» перерахувало ПП «Летара» кошти в сумі 19 000 грн із призначенням платежу «За бухгалтерський супровід за січень 2025 року по Рахунку на оплату №2 від 30 січня 2025 р., без пдв» (а.с. 68).
18.02.2025 позивачем та відповідачем підписано Акт прийому-передачі документів за вих. №1, згідно якого ПП «Летара» повідомило про розірвання договору №5/23 від 21.03.2023 та передало ТОВ « Компанія СанВей» документи (а.с. 69-78).
Рішенням № 12792 від 27.02.2025 ТОВ «Компанія СанВей» включено до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку за період здійснення господарської операції з 01.01.2025 по 26.02.2025, зокрема на підставі податкової інформації, яка є підставою для розгляду питання про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості платника податку за кодами: 01, 08, 04 (а.с. 24).
21.02.2025 позивачем (Замовник) укладено договір №25/25 про надання бухгалтерських послуг із ТОВ «Консалтинг Центр» (Виконавець), терміном дії до 31.12.2025, згідно умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати бухгалтерські послуги замовнику в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник - прийняти і оплатити надані послуги. Виконавець надає послуги за віддаленим завданням/запитом/замовленням замовника, без виїзду виконавця до місця знаходження замовника, якщо інше не погоджено сторонами (п. 1.1, п. 1.2).
У листі ГУ ДПС у Волинській області № 802/12/03-20-04 04-12 від 05.03.2025 «Про надання пояснень та їх документального підтвердження» просило надати позивача протягом 15 робочих днів пояснення та його документальне підтвердження для з'ясування реальності та повноти відображення результатів господарської діяльності (показників) в бухгалтерському та податковому обліку за період з 01.01.2023 по 03.03.2025 (а.с. 25-26 на звороті).
Згідно листа №05-03 від 17.03.2025 позивач повідомив відповідача, що у період з 21 березня 2023 по 31 січня 2025 ПП «Летара» надавала бухгалтерський супровід позивачу та про допущені помилки, виявлені при аудиті новим надавачем бухгалтерських послуг, з проханням усунути їх до 18.03.2025 (а.с. 33-34).
Сторонами визнається листування у створеній у месенджері WhatsApp групі під назвою «по виправленню помилок», до якої увійшли: два бухгалтери від ТОВ «Консалтинг Центр»; Ольга Машевська - директор ПП «Летара»; Микола Подолін - адвокат; Галина Заяць - директор позивача; Катерина Кучеренко - заступник директора позивача (а.с. 36-36 на звороті, а.с. 38). Зі змісту повідомлень вбачається, що з метою підготовки пояснень на запит ДПС відповідачем здійснювалося виправлення помилок у термін до 18.03.2025.
Листом № 5 від 18.03.2025 відповідач повідомив позивача про усунення, зазначених позивачем у листі №05-03 від 17.03.2025, зауважень та про завершення співпраці з 31 січня 2025 року (а.с. 37).
У рамках Договору про надання бухгалтерських послуг №25/25 від 21.02.2025 ТОВ «Консалтинг Центр» складено Висновки щодо проведеної перевірки ТОВ «Компанія СанВей» від 30.03.2025, у яких зазначено, що в процесі здійснення виправлення та перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку, подання звітності та реальності відображення діяльності ТОВ «Компанія СанВей», що тривала 64 годин на підставі даних регістрів бухгалтерського обліку та переглянутих первинних документів було виявлено низку невідповідностей та встановлено порушення принципів ведення бухгалтерського обліку, що призвело до спотворення облікових даних, відображених у фінансовій звітності та податкових деклараціях за період 2023-2024 р.р. Вказано перелік виявлених помилок, а також що була подана нова фінансова звітність та декларація з податку на прибуток за 2024 р., дані та фінансова звітність за 2023 рік не уточнювались (помилки не виправлялися) (а.с. 27-28).
У Висновку щодо подальшої співпраці з ТОВ «Компанія СанВей» від 04.07.2025, складаного ТОВ «Консалтинг Центр», зазначено, що у процесі співпраці з ТОВ «Компанія СанВей» були встановлені суттєві порушення вимог податкового та трудового законодавства, а також помилки у веденні бухгалтерського обліку, які були частково виправлені впродовж 2025 року.
Із актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) №109 від 28.03.2025, № 423 від 04.07.2025 слідує, що вартість послуг ТОВ «Консалтинг Центр» по аудиту та виправленню помилок з 11.03.2025 по 20.03.2025 (64 годин) становить 54 400 грн, а по виправленню помилок по рахунках (15 годин) - 7500 грн. (а.с. 29, а.с. 139).
Квитанціями № 2 від 03.03.2025, №2 від 20.03.2025 підтверджується подання позивачем до ГУ ДПС у Волинській області Податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік (звітної) та уточнюючої Податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2024 рік. Фінансова звітність малого підприємства за 2024 рік подана позивачем 27.02.2025 (а.с. 39-64 на звороті).
Крім того судом встановлено, що ОСОБА_1 (директор ТОВ «Компанія СанВей») неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за порушення встановленого законом порядку ведення податкового обліку, зокрема :
1) постановою Луцького міськрайонного суду від 17.08.2023 у справі № 161/12520/23 визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10 (десяти ) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170 (сто сімдесят) гривен. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 536,80 грн;
2) постановою Луцького міськрайонного суду 31.10.2024 у справі № 161/18260/24 визнано ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5 (п'яти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 (вісімдесят п'ять) гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605,60 грн;
3) постановою Луцького міськрайонного суду від 18.03.2025 у справі № 161/3488/25 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.163-1 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 (сто сімдесят) гривень. Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.
01.04.2025 позивачем на адресу відповідача направлено претензію про відшкодування збитків у розмірі 101 320,20 грн, завданих неналежним виконанням договору №5/23 від 21.03.2025, яка залишена без відповіді та реагування.
Оцінка суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), чинного на час виникнення спірних правовідносин, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором - є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (пункт 1 статті 903 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 905 ЦК України встановлено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
За змістом статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Судом встановлено, що 21.03.2023 між ТОВ «Компанія СанВей» (надалі - Замовник) і ПП «Летара» (надалі - Виконавець) укладено Договір №5/23 на надання бухгалтерських послуг (надалі - Договір), згідно якого Виконавець бере на себе зобов'язання з надання послуг Замовнику з ведення бухгалтерського обліку, кадрового супроводу, ведення документації з охорони праці в порядку, обсязі та на умовах, які визначені цим Договором.
Згідно п. 1.2. предметом Договору є надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, кадрового супроводу, ведення документації по господарській діяльності замовника. Перелік послуг конкретизовано в обов'язках виконавця (п. 2.1. Договору).
Договір діє з 21.03.2023 по 31.12.2023 включно та може бути продовжено на основі додаткової угоди сторін (п. 5.1. Договору).
Отже, укладаючи договір, сторони чітко погодили строк його дії - до 31.12.2023 з можливістю його пролонгації за погодженням сторін в особливому порядку - шляхом укладання додаткової угоди.
У судовому засіданні сторони підтвердили, що будь-які додаткові угоди про продовження строку дії вказаного договору після 31.12.2023, не укладалися.
Таким чином, укладений між сторонами договір №5/23 на надання бухгалтерських послуг від 21.03.2023 припинив свою дію з 01.01.2024 внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено.
Водночас, сторонами визнається, що протягом 2024 року відповідач продовжував надавати позивачу бухгалтерські послуги, а позивач оплачувати їх.
При цьому позивач стверджує, що співпраця із позивачем була завершена 31.12.2024, а відтак перераховані ним згідно платіжної інструкції №398 від 30.01.2025 на рахунок відповідача кошти у сумі 19000 грн є безпідставно набутими останнім, оскільки бухгалтерські послуги у січні 2025 року відповідачем не надавалися, акт наданих послуг відсутній.
Натомість відповідач зазначає, що договірні відносини із позивачем існували по 30.01.2025, оскільки у січні 2025 року ним надавалися бухгалтерські послуги позивачу, а саме була підготовлена вся необхідна податкова/фінансова звітність за 4 квартал 2024 та за 2024 рік.
Оцінюючи вказані доводи сторін, суд зазначає наступне.
Статтями 202, 203, 205 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом частин 1, 3 статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частини 1, 2 статті 207 ЦК України).
Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно зі статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна з сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Статтею 642 ЦК України регламентовано, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 статті 181 ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.
У постанові Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №912/1883/17 наведена наступна правова позиція:
"32. Суд зазначає, що загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638-642 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України.
33. З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій".
Акти наданих послуг із найменуванням робіт, послуг «Бухгалтерські послуги»: № 6 від 31.01.2024 на суму 19000 грн; № 22 від 29.02.2024 на суму 19000 грн; № 37 від 29.03.2024 на суму 19 000 грн; № 47 від 30.04.2024 на суму 19000 грн; № 63 від 31.05.2024 на суму 19000 грн; № 78 від 28.06.2024 на суму 19000 грн; № 89 від 31.07.2024 на суму 19000 грн; № 105 від 30.08.2024 на суму 19000 грн; № 119 від 30.09.2024 на суму 19000 грн; № 131 від 31.10.2024 на суму 19000 грн; № 142 від 29.11.2024 на суму 19000 грн; № 153 від 31.12.2024 на суму 19000 грн містять назву документа, дату складання, назву підприємства замовника та виконавця, від імені яких складено документ, зміст та обсяг господарської операції, прізвище, ім'я, по-батькові та особисті підписи уповноважених осіб, а також відтиски печатки сторін.
Разом з тим 30 січня 2025 року відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 2 на суму 19 000 грн за «Бухгалтерський супровід за січень 2025 року» (а.с. 117).
Суд зазначає, що законодавством не встановлено вимог щодо змісту рахунку-фактури. Однак для того щоб рахунок-фактура сприймався як спрощена форма укладення договору, важливо, щоб цей документ містив необхідну інформацію щодо істотних умов певного договору, зокрема, умови про предмет, строки та ціну. У рахунку-фактурі також можна визначити суму передоплати та загальну суму домовленості. Прийняття пропозиції, зазначеної у рахунку-фактурі, має бути підтверджено здійсненням оплати рахунку-фактури.
Суд встановив, що в рахунку-фактурі №2 від 30.01.2025 містяться відомості щодо найменування послуги, яку відповідач надав позивачу. З наданих документів вбачається, що сторони дійшли згоди щодо ціни послуги, способу сплати грошових коштів та грошової валюти у якій повинно бути виконане зобов'язання.
При цьому, як зазначалось вище, позивачем було здійснено оплату послуг в сумі 19000 грн із призначенням платежу «За бухгалтерський супровід за січень 2025 року по Рахунку на оплату №2 від 30 січня 2025 р., без ПДВ», що підтверджується платіжною інструкцією №398 від 30.01.2025.
Суд також враховує, що сам позивач у листі №05-03 від 17.03.2025 зазначав, що у період з 21 березня 2023 по 31 січня 2025 відповідач надавав бухгалтерський супровід позивачу, а 18.02.2025 позивачем та відповідачем підписаний Акт прийому-передачі документів за вих. №1, згідно якого ПП «Летара» повідомляло про розірвання договору на надання бухгалтерських послуг із ТОВ «Компанія СанВей» та передало відповідні документи.
Отже, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази як окремо, так і в їх сукупності з урахуванням критерію вірогідності доказів суд доходить висновку, що виставлення рахунків, їх оплата, надання послуг та підписання сторонами вищенаведених актів надання послуг - є конклюдентними діями, спрямованими на виникнення між ТОВ «Компанія СанВей» та ПП «Летара» з 01.01.2024 по 30.01.2025 договірних правовідносин за новим договором про надання послуг, укладеним між сторонами у спрощений спосіб.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Як зазначено судом вище, що між позивачем та відповідачем у даній справі у період з 01.01.2024 по 30.01.2025 укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб, шляхом направлення рахунків на оплату, їх оплати та підписання між сторонами актів наданих послуг.
Суд враховує, що з огляду на приписи ст. 638, 640, 642 ЦК України, ст.181 ГК України не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (п.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/10).
Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним.
У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Отже, з врахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що кошти в сумі 19 000 грн, перераховані позивачем відповідачу згідно платіжної інструкції №398 від 30.01.2025 із призначенням платежу «За бухгалтерський супровід за січень 2025 року по Рахунку на оплату №2 від 30 січня 2025 р., без ПДВ», не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки перераховані на підставі договору.
Відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення із відповідача 19 000 грн належить відмовити.
Крім того, позивач просить стягнути з ПП "Летара" збитки у загальному розмірі 64073 грн, завданих неналежним виконанням умов п. 2.1 та п. 2.4 Договору №5/23 на надання бухгалтерських послуг від 21.03.2023, які полягають у витратах:
- на оплату послуг ТОВ «Консалтинг Центр» з аудиту, виявлення та виправлення помилок, підготовки пояснень для ДПС та подання оновленої звітності у сумі 61900 грн;
- на сплату штрафів та судових зборів за адміністративні правопорушення, передбачені ст. 163-1 КУпАП (порушення порядку ведення податкового обліку), вчинені у період, коли облік вів відповідач, у загальній сумі - 2173,00 грн.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до ч.1 ст.611 ЦК є порушення зобов'язання.
У статті 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Водночас потерпіла особа має довести наявність та розмір збитків.
Відповідно до частин 1, 2 ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 224 ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За змістом частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 623 ЦК України, яка регулює відносини відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, що виникає з договору, передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У постанові від 28.07.2022 у справі № 911/51/21 (предмет позову - відшкодування реальних збитків, завданих порушенням договірного зобов'язання) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виснував про те, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Схожі за змістом правові висновки наведено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №911/682/21 (пункт 8.51), від 25.01.2024 у справі №910/899/23 (пункти 61- 69), від 25.10.2024 у справі № 915/546/21 (пункти 89- 91, 96, 100) і від 14.11.2024 у справі № 910/17582/23 (пункти 78- 82) зі спорів про відшкодування реальних збитків, завданих порушенням договірного зобов'язання.
Водночас у пунктах 5.18, 5.19 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року у cправі № 902/439/21 (предмет позову - відшкодування реальних збитків, завданих порушенням договірного зобов'язання) зазначено, що «з аналізу норм щодо визначення складу збитків вбачається, що додаткові витрати виникають саме в процесі застосування потерпілою особою заходів щодо забезпечення захисту своїх порушених прав та такі підлягають відшкодуванню на загальних підставах. Проте, при включенні до складу збитків вказаних додаткових витрат необхідно враховувати, що:
по-перше, відшкодуванню підлягають фактично понесені додаткові витрати, а не ті, які потерпіла сторона має ще зазначати в майбутньому у відповідності із законом та/або договором;
по-друге, відшкодуванню підлягають не будь-які витрати суб'єкта господарювання, а лише ті, які були зроблені ним в розрахунку на прийняття належного виконання за договором або з метою запобігання збиткам чи їх зменшення;
по-третє, якщо додаткові витрати спрямовані на запобігання збиткам чи їх зменшення, то витрати на реалізацію цих заходів не повинні перевищувати самих збитків, у протилежному разі дані витрати підлягають відшкодуванню лише у межах понесених збитків».
Отже, заявляючи до стягнення збитки, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 ЦК України, статей 224 та 225 ГК України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).
Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Водночас необхідно зазначити, що у договірних відносинах протиправна поведінка проявляється у невідповідності поведінки умовам договору та конкретним правовим нормам, що регулюють цей договір.
Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, позивач стверджує, що відповідач, допустивши численні та системні помилки у веденні бухгалтерського та податкового обліку позивача, прямо порушив умови п. 2.1 та п. 2.4 Договору надання бухгалтерських послуг від 21.03.2023, які вимагали від нього дотримання законодавства, стандартів обліку, забезпечення належної якості послуг та сумлінного виконання своїх обов'язків.
На підтвердження допущених відповідачем помилок у веденні бухгалтерського та податкового обліку, позивач посилається на рішення ГУ ДПС у Волинській області №12792 від 27.02.2025, яким позивача було віднесено до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку на додану вартість; запит ГУ ДПС у Волинській області № 802/12/03-20-04 04-12 від 05.03.2025 з вимогою надати пояснення та документальне підтвердження щодо господарської діяльності за період 2023-2025 рр.; висновки щодо проведеної перевірки ТОВ «Компанія СанВей», складені ТОВ «Консалтинг Центр» від 30.03.2025 та від 04.07.2025; постанови Луцького міськрайонного суду про притягнення до адміністративної відповідальності Заяць Г.І.; роздруківки із листування у месенджері WhatsApp.
Дослідивши зазначені докази, суд зазначає, що вказані документи не підтверджують порушення відповідачем зобов'язань за договором №5/23 на надання бухгалтерських послуг від 21.03.2023, а також неналежне надання ним бухгалтерських послуг у період з 01.01.2024 по 30.01.2025 на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб, з огляду на таке.
Як встановлено судом вище, предметом Договору №5/23 на надання бухгалтерських послуг, який діяв з 21.03.2023 по 31.12.2023, є надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, кадрового супроводу, ведення документації по господарській діяльності замовника. Перелік послуг конкретизовано в обов'язках виконавця (п. 2.1. Договору).
При цьому, відповідно до п. 2.4. Договору виконавець також зобов'язується: забезпечувати якість надання послуг, яка відповідає такого роду послугам; дотримуватися визначених замовником ділових принципів та стратегії й тактики ведення бізнесу; виконувати чесно та сумлінно свої обов'язки передбачені цим Договором тощо.
Відповідно до п. 2.6. Договору замовник зобов'язується: надавати всю необхідну інформацію та документи для забезпечення можливості Виконавця здійснювати надання послуг; вчасно та в повній мірі оплачувати послуги за цим Договором.
Вартість послуг виконавця становить 400,00 грн за годину. Вартість послуг за місяць визначається від об'єму виконаної роботи та часу затраченого на виконання (п. 3.1. Договору).
Згідно п. 6.1, п. 6.2 Договору здача-приймання наданих послуг здійснюється сторонами з періодичністю один місяць. Останній акт-приймання передачі послуг складається після завершення терміну дії договору чи його дострокового розірвання.
Сторонами не заперечуються обставини надання відповідачем, визначених договором №5/23 від 21.03.2023, бухгалтерських послуг.
У той же час у матеріалах справи відсутні акти-приймання передачі послуг за період з 21.03.2023 по 31.12.2023, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити вид, об'єм, перелік послуг, які надавалися відповідачем на виконання умов цього договору.
Також судом встановлено, що в актах надання послуг, складених за період з 01.01.2024 по 31.12.2024, рахунку та платіжній інструкції від 30.01.2025 вказано лише загальне найменування виду, наданої відповідачем послуги - «бухгалтерські послуги/бухгалтерський супровід», а відтак за відсутності зазначення в цих документах конкретного переліку (об'єму) послуг, не можливо встановити яка фінансова/податкова та інша бухгалтерська звітність була складена відповідачем, та який вид послуг з ведення бухгалтерського обліку/супроводу ним надавався у зазначений період.
Разом з тим суд враховує, що за час дії договору №5/23 від 21.03.2023, а також у період співпраці із відповідачем з 01.01.2024 по 30.01.2025 позивач не висловлював жодних претензій щодо якості послуг, наданих відповідачем, про що свідчать зокрема, підписані без зауважень обома сторонами акти наданих послуг.
Щодо включення на підставі рішення № 12792 від 27.02.2025 ТОВ «Компанія СанВей» до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, внаслідок чого за твердженням позивача, це призвело, за твердженням позивача, до блокування реєстрації податкових накладних позивача та унеможливило здійснення експортних операцій і виконання зобов'язань ТОВ «Компанія СанВей», то суд зазначає, що це рішення було прийнято за період здійснення господарської операції з 01.01.2025 по 26.02.2025, зокрема на підставі податкової інформації, яка є підставою для розгляду питання про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості платника податку за такими кодами: 01 - постачання товару, походження якого не прослідковується за ланцюгом постачання; 08 - постачання сільськогосподарської продукції за відсутності придбання такої продукції, сплати земельного податку (сплати єдиного податку для платника податку, який перебуває на спрощеній системі оподаткування четвертої групи) та/або відсутності придбання пального, мінеральних добрив, посівного матеріалу (насіння), засобів захисту рослин, допоміжних послуг з вирощування сільськогосподарської продукції за наявності земельних ділянок; 04 - постачання товарів, відмінних від придбаних, за відсутності умов та/або матеріальних ресурсів для виробництва таких товарів.
Тобто, вказане рішення було ухвалено щодо позивача за результатами здійснення ним господарської діяльності із контрагентами за період, коли послуги відповідачем на підставі договору № 5/23 від 21.03.2023 не надавалися, а за період співпраці сторін з 01.01.2024 по 30.01.2025 за відсутності доказів на підтвердження переліку наданих послуг, не можливо встановити чиї дії або бездіяльність призвели до включення позивача до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, та як наслідок зупинення реєстрації податкових накладних позивача.
При цьому, варто відмітити, що із аналізу критеріїв ризикованості платника податку за кодами податкової інформації, які є підставою для розгляду питання про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості платника податку, встановлено, що ТОВ «Компанія СанВей» контролюючими органом було внесено в перелік ризикових через купівлю/продаж товару, походження якого не прослідковується за ланцюгом постачання. Позивачем не доведено належними доказами, що пошук товару та вибір контрагентів для здійснення господарських операцій входило до обов'язків відповідача, як надавача бухгалтерських послуг.
У запиті ГУ ДПС у Волинській області № 802/12/03-20-04 04-12 від 05.03.2025 «Про надання пояснень та їх документального підтвердження» просило надати позивача протягом 15 робочих днів пояснення та його документальне підтвердження для з'ясування реальності та повноти відображення результатів господарської діяльності (показників) в бухгалтерському та податковому обліку за період з 01.01.2023 по 03.03.2025.
Суд зазначає, що положеннями статті 47 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, резиденти або нерезиденти України, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.
Податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником (п. 48.5.1. ст. 48 ПК України).
Законом України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями (далі - Закон №996) визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
Сфера дії Закону № 996 поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, на філії та представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства (частина перша ст. 2 Закону № 996).
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону № 996).
Частиною другою статті 8 Закону №996 визначено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
За частиною шостою статті 8 Закону№ 996 керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.
Частиною третьою статті 8 Закону № 996 визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Згідно ч. 8 ст. 9 Закону № 996 відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Системний аналіз положень статі 47 ПК України, статей 8, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" свідчить, що саме на уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власника відповідно до законодавства та установчих документів покладається відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, а також заповнення документів податкової звітності, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах.
У судовому засіданні представник позивача підтвердив, що всю фінансову, податкову звітність підписував за допомогою ЕЦП директор ТОВ «Компанія СанВей» Заяць Г.І., що також підтверджується долученими позивачем Податковими деклараціями з податку на прибуток підприємств за 2024 рік, фінансовою звітністю малого підприємства за 2024 рік (а.с. 39-64 на звороті).
Матеріали справи не містять доказів про уповноваження відповідача на підписання та подання фінансової/податкової звітності до контролюючих органів.
Позивач також стверджує, що з метою належної та своєчасної підготовки відповіді на Запит ДПС та виправлення критичного становища, що виникло через блокування податкових накладних, позивач був змушений залучити ТОВ «Консалтинг Центр». Відтак, позивач поніс реальні збитки, які полягають у витратах на оплату послуг ТОВ «Консалтинг Центр» з аудиту, виявлення та виправлення помилок, підготовки пояснень для ДПС та подання оновленої звітності у сумі 61900 грн.
Судом встановлено, що 21.02.2025 позивачем (Замовник) укладено договір №25/25 про надання бухгалтерських послуг із ТОВ «Консалтинг Центр» (Виконавець), згідно умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати бухгалтерські послуги замовнику в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
У рамках зазначеного Договору ТОВ «Консалтинг Центр» складено Висновки щодо проведеної перевірки ТОВ «Компанія СанВей» від 30.03.2025, у яких зазначено, що в процесі здійснення виправлення та перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку, подання звітності та реальності відображення діяльності ТОВ «Компанія СанВей», що тривала 64 годин на підставі даних регістрів бухгалтерського обліку та переглянутих первинних документів було виявлено низку невідповідностей та встановлено порушення принципів ведення бухгалтерського обліку, що призвело до спотворення облікових даних, відображених у фінансовій звітності та податкових деклараціях за період 2023-2024 р.р. Вказано перелік виявлених помилок, а також що була подана нова фінансова звітність та декларація з податку на прибуток за 2024 р., дані та фінансова звітність за 2023 рік не уточнювались (помилки не виправлялися).
У Висновку щодо подальшої співпраці з ТОВ «Компанія СанВей» від 04.07.2025, складаного ТОВ «Консалтинг Центр», зазначено, що у процесі співпраці з ТОВ «Компанія СанВей» були встановлені суттєві порушення вимог податкового та трудового законодавства, а також помилки у веденні бухгалтерського обліку, які були частково виправлені впродовж 2025 року.
Суд зазначає, що зазначені висновки, які складені новим надавачем бухгалтерських послуг ТОВ «Консалтинг Центр», фактично містять аналіз ведення ТОВ «Компанія СанВей» бухгалтерського обліку та складення товариством фінансової/податкової звітності, а відтак носять інформаційний характер та мають значення для самого позивача. Зазначені висновки не містять даних, що виявлені ТОВ «Консалтинг Центр» порушення податкового, трудового та законодавства, що регулює ведення бухгалтерського обліку, були допущені внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №5/23 на надання бухгалтерських послуг від 21.03.2023 та в період співпраці із позивачем з 01.01.2024 по 30.01.2025.
Матеріали справи не містять доказів накладення на ТОВ «Компанія СанВей» будь-яких штрафних санкцій за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової/фінансової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах.
При цьому, суд вважає слушними твердження відповідача про те, що ТОВ «Консалтинг Центр» не є суб'єктом аудиторської діяльності, а відтак, складені товариством висновки не є належним доказом перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності позивача.
Як визначено в ст. 1 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» (далі - Закон про аудит), аудит фінансової звітності - аудиторська послуга з перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності юридичної особи або представництва іноземного суб'єкта господарювання, або іншого суб'єкта, який подає фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність групи, з метою висловлення незалежної думки аудитора про її відповідність в усіх суттєвих аспектах вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам;
аудитор - фізична особа, яка підтвердила кваліфікаційну придатність до провадження аудиторської діяльності, має відповідний практичний досвід та зареєстрована у Реєстрі аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності;
аудиторська діяльність - незалежна професійна діяльність аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності, зареєстрованих у Реєстрі аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності, з надання аудиторських послуг;
аудиторська фірма - юридична особа, яка провадить аудиторську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом та міжнародними стандартами аудиту, а також може надавати неаудиторські послуги;
аудиторські послуги - аудит, огляд фінансової звітності, консолідованої фінансової звітності, виконання завдань з іншого надання впевненості та інші професійні послуги, що надаються суб'єктами аудиторської діяльності відповідно до міжнародних стандартів аудиту, стандартів аудиту Великої Британії або Сполучених Штатів Америки, та з урахуванням вимог цього Закону.
Відповідно до ст. 6 Закону про аудит аудиторські послуги можуть надаватися лише суб'єктом аудиторської діяльності, якому таке право надано в порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Відповідно до відомостей з Реєстру аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності, у ньому не міститься інформації про ТОВ «Консалтинг Центр».
Суд звертає увагу, що відповідно до п. 1.1 Договору №25/25 про надання бухгалтерських послуг від 21.02.2025 ТОВ «Консалтинг Центр» (Виконавець) надає замовнику бухгалтерські послуги.
Водночас зі змісту Договору не вбачається, що виконавець проводить аудит саме фінансової звітності ТОВ «Компанія СанВей».
Із листування сторін, зокрема листів №05-03 від 17.03.2025, №5 від 18.03.2025 та роздруківок переписки у месенджері WhatsApp слідує, що позивач повідомляв відповідача про допущені помилки, які усувалися відповідачем з метою підготовки пояснень на запит ДПС у термін до 18.03.2025. Зазначені документи, на переконання суду, свідчать про виправлення недоліків у бухгалтерському обліку позивача, проте не є належними доказами на підтвердження порушення відповідачем умов договорів із відповідачем.
Щодо твердження позивача про те, що за період співпраці ТОВ «Компанія СанВей» і ПП «Летара» директор ТОВ «Компанія «СанВей» неодноразово притягалась до адміністративної відповідальності за порушення правил бухгалтерського обліку, внаслідок чого позивач поніс збитки, які полягають у витратах на сплату штрафів та судових зборів у загальній сумі 2173,00 грн, то суд зазначає таке.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Із постанов Луцького міськрайонного суду від 17.08.2023 у справі № 161/12520/23, 31.10.2024 у справі № 161/18260/24, від 18.03.2025 у справі № 161/3488/25 вбачається, що Заяць Галина Іванівна (директор ТОВ «Компанія СанВей») неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за порушення встановленого законом порядку ведення податкового обліку за ч. 1, ч.2 ст. 163-1 КУпАП та до неї застосовувалося адміністративне стягнення у виді штрафу, а також з неї стягувався судовий збір.
Суд звертає увагу, що зазначеними постановами суду до відповідальності притягнута Заяць Г.І., як фізична особа, яка має сплатити накладені на неї штрафи та судовий збір.
Позивачем не надано доказів того, що саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, а також не надано жодних доказів понесення збитків саме юридичною особою (ТОВ «Компанія СанВей») у виді витрат на сплату штрафів та судових зборів у загальній сумі 2173,00 грн, у зв'язку із притягненням ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
За вищенаведеними нормами права для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність усіх елементів, що складають цивільне правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина. Відсутність хоча б одного елементу робить неможливим застосування відповідальності у вигляді збитків.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено об'єктивну та суб'єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв'язок між діями та понесеними позивачем збитками саме у розмірі 64073 грн, оскільки не доведено саме вини відповідача у їх понесенні позивачем, які і не доведено, що позивачем вчинялись дії на їх уникнення.
Тобто, жодного із вищевказаних елементів, позивачем суду належними та допустимими доказами не доведено. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача реальних збитків у вигляді додаткових витрат у сумі 64073 грн.
Окрім того, позивач просить визнати факт неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за Договором щодо консультування та ведення податкового обліку в інтересах позивача, що є порушенням п. 2.1 та п. 2.4 Договору, зокрема в частині недбалості щодо незастосування податкових різниць. Зазначає, що подання декларації із застосуванням податкових різниць фактично позбавило позивача можливості скористатися цим правом, що є проявом професійної недбалості та може призвести до додаткових податкових зобов'язань у майбутньому.
Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що становить зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже, порушення зобов'язання.
Отже, під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Натомість невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які становлять зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). У разі неналежного виконання боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які становлять зміст договору або визначені законом.
Аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 902/502/20, від 06 липня 2022 року у cправі № 902/1162/20.
Позивач вказує, що відповідач, готуючи та подаючи декларацію з податку на прибуток, не врахував (або не поінформував позивача про) право позивача як платника податку з річним доходом, що не перевищував 40 млн грн, прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі податкові різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових років).
Суд зазначає, що у разі неперевищення за результатами року граничної межі обсягу доходів (40 млн грн) платник податку має право задекларувати в річній декларації з податку на прибуток за звітний рік рішення про незастосування податкових різниць та не застосовувати їх. Рішення про незастосування податкових різниць можна прийняти «не більше одного разу протягом безперервної сукупності років, у кожному з яких виконується» критерій розміру доходу «не більше 40 млн грн» (пп. 134.1.1 ПК України).
Проте, позивачем не доведено, що саме внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивачем не було задекларовано рішення про незастосування податкових різниць. Більше того, позивачем не надано доказів на підтвердження складення та подання відповідачем декларації з податку на прибуток із застосуванням податкових різниць, в той час коли, за твердженням позивача, існували підстави для декларування незастосування податкових різниць. Також суд звертає увагу, що подання декларації з податку на прибуток із незастосуванням податкових різниць є правом платника податків, яке можу бути ним реалізовано за наявності для цього підстав.
З огляду на зазначене, вимога позивача про визнання факту неналежного виконання Приватним підприємством «Летара» своїх зобов'язань за Договором № 5/23 про надання бухгалтерських послуг від 21.03.2023 р., укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія СанВей», зокрема, в частині недбалості і ненадання рекомендацій та невірного відображення у податковій звітності рішення щодо незастосування податкових різниць позивачем, задоволенню не підлягає у зв'язку з недоведеністю.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог, внаслідок чого позов до задоволення не підлягає.
Розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то на позивача на підставі ст.129 ГПК України слід покласти судові витрати по справі у розмірі сплаченого ним судового збору у сумі 6056,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей" до Приватного підприємства "Летара" про стягнення 83 073 грн та визнання факту неналежного виконання зобов'язань за договором.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення буде виготовлений протягом десяти днів.
Повний текст рішення складено 06.10.2025.
Суддя С. В. Бідюк