ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 вересня 2025 року Справа № 903/280/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.
секретар судового засідання Верещук А.В.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явилися
третьої особи 1: Чернишенка А.М., представника за довіреністю від 02.11.2023
третьої особи 2: Коваля С.В., представника за довіреністю від 24.12.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 06.05.25р. суддею Гарбар І.О. о 10:51 у м.Луцьку, повний текст складено 08.05.25р. у справі №903/280/25
за позовом ОСОБА_1
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне агентство лісових ресурсів України, Держане спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України»
про зобов'язання вчинити дії
13.03.2025 Рибальченко Сергій Васильович сформував в системі “Електронний суд» позовну заяву до Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, в якій просить суд:
1. Зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях включити до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, об'єкт права державної власності - будівлю, загальною площею 58,4 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 3028 грн.
3. Залучити третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне агентство лісових ресурсів України, Держане спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України».
4. Розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
5. Витребувати у Державного агентства лісових ресурсів України докази дати отримання Державним агентством лісових ресурсів України звернення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 17.09.2024 № 08-04-03621.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.05.2025 у справі №903/280/25 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне агентство лісових ресурсів України, Держане спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» про зобов'язання вчинити дії, відмовлено.
Не погодившись із винесеним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Господарського суду Волинської області від 06.05.2025 у справі №903/280/25 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях включити до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, об'єкт права державної власності - будівлю, загальною площею 58,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на користь ОСОБА_1 4542 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Так, з посиланням на ч.ч.7, 8 ст.11 Закону № 2269, приписи ч.10 ст.11 ГПК України, позивач вважає, що відмова Держлісагентства від 09.10.2024 для набуття вмотивованості мала містити документальне підтвердження причин такої відмови, і Регіональне відділення ФДМУ зобов'язано було оцінити цю відмову на вмотивованість, проте з боку суду першої інстанції у даному випадку мало місце неправильне тлумачення судом першої інстанції положень Закону № 2269, що свідчить про порушення норм матеріального права (абз.1 ч.2 ст.277 ГПК України), а відтак є підставою для скасування оскарженого судового рішення (п.4 ч.1 ст.277 ГПК України).
На переконанням скаржника, суд першої інстанції оцінив відмову уповноваженого органу управління державним майном (Держалісагенства), оформлену листом № 05- 34/5742-24 від 09.10.2024, встановивши її вмотивованість виключно з огляду на словесне твердження Держалісагенства про користування майном.
Вказує, що жодного документального доказу використання Будівлі магазину у виробничо-господарській діяльності філії «Любешівське лісомисливське господарство» надано не було.
Проте, жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів використання Будівлі магазину у виробничо-господарській діяльності філії «Любешівське лісомисливське господарство» ані відповідачем, ані третіми особами ані при переписці, ані до суду надано не було.
На переконання скаржника, суд першої інстанції не з'ясував обставин щодо перебігу строку надання Держлісагентством відповіді органу приватизації, які мають вирішальне значення для розв'язання даного спору, що за приписами п.1 ч.1 ст.277 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у даній справі.
Звертає увагу, що не маючи у матеріалах справи доказів способу листування між опонентами позивача, суд першої інстанції зробив не підтверджений жодним доказом висновок про відсутність порушення 15-ти денного строку з огляду на норми поштового обороту при здійсненні листування засобами поштового зв'язку.
Вважає, що надсилаючи відмову у включенні до Переліку майна, датовану 09.10.2024, Держлісагентство порушило встановлений чинним законодавством 15-ти денний строк, який закінчився 02.10.2024.
На переконання скаржника, між відповідачем та третіми особами та вказаними підрозділами ДП «Ліси України» мало місце листування електронною поштою, а не засобами поштового зв'язку. Отже, викладені в оскарженому рішенні висновки суду першої інстанції щодо ведення переписки між опонентами позивача засобами поштового зв'язку не відповідають чинному законодавству про електронний документообіг та обставинам справи, що є підставою для його скасування (п.3 ч.1 ст.277 ГПК України).
У відзиві на апеляційну скаргу Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу Державне агентство лісових ресурсів наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги; рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судове рішення - без змін.
Крім того, від скаржника надійшли заперечення на відзиви Регіонального відділення ФДМУ, Держлісагентства та ДП «Ліси України», у яких наводить заперечення щодо доводів відповідача та третіх осіб, просить апеляційну скаргу задоволити.
17.07.2025 від скаржника надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності учасника справи, у якій вказує, що враховуючи наявність ризиків технічної неможливості, переривання участі у відеоконференції, відсутність сталого зв'язку у м.Харків, де наразі перебуває позивач, з огляду на постійні повітряні тривоги, позивач просить суд розгляд справи № 903/280/25 в апеляційній інстанції здійснювати за його відсутності.
В судове засідання з'явилися представники третіх осіб.
Позивач та відповідач не з'явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь та належним чином, ухвалу про відкладення розгляду скарги від 22.07.2025 надіслано до їх електронних кабінетів.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, клопотання скаржника про розгляд скарги без його участі, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників позивача та відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.
В судовому засіданні представники третіх осіб заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзивах та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просять рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників третіх осіб, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Регіональне відділення ФДМУ) з заявою про включення до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, наступного об'єкту права державної власності: будівлі, загальною площею 58,4 кв. м, розташованої за адресою: Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, с.Сваловичі, вул.Центральна, б.20а (далі - Будівля, а.с.94-95).
Відповідно до Порядку подання та розгляду заяв про включення об'єктів права державної власності до відповідного переліку об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.05.2018 № 675, регіональним відділенням скеровано звернення на адресу Державного агентства лісових ресурсів України (лист від 17.09.2024 № 08-04- 03621) щодо надання згоди на включення Об'єкта до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (а.с.94).
Листом від 23.09.2024 №05-34//5303-24 Держлісагентство доручило ДСГП “Ліси України, як балансоутримувачу, визначити позицію можливості приватизації вищезазначеного державного нерухомого майна (а.с.92).
На виконання доручення ДСГП “Ліси України», листами від 26.09.2024 № 246/26.5- ВЛ (філія “Любешівське лісомисливське господарство», а.с.97) № 1763/26-ВЛ (Поліський лісовий офіс, а.с.98) повідомили, що будівля загальною площею 58.4 квадратних метра, розташовану за адресом: Волинська область, Камінь-Каширський район, с. Сваловичи, вулиця Центральна, будинок 20а використовується та надалі буде використовуватися у виробничо-господарській діяльності філією “Любешівське лісомисливське господарство» і включення такого нерухомого майна до переліку об'єктів малої приватизації - недоцільне.
Враховуючи позицію Поліського лісового офісу та філії “Любешівське лісомисливське господарство», балансоутримувач - ДСГП “Ліси України» направило на адресу Держлісагентства лист від 30.09.2024 № 6786/16.1-2024 з інформацією щодо відмови у погодженні включення вказаного нерухомого майна до переліку об'єктів малої приватизації (а.с.99).
ДСГП “Ліси України» листом від 09.10.2024 №05-34/5742-24 (а.с.15 на звороті) повідомив Відповідача що не погоджує приватизацію будівлі загальною площею 58.4 квадратних метра, розташовану за адресом: Волинська область, Камінь-Каширський район, с. Сваловичи, вулиця Центральна, будинок 20а.
10.10.2024 ОСОБА_1 отримав на електронну пошту від Регіонального відділення ФДМУ лист від 10.10.2024 № 11-04-03928 (а.с.15), в якому було повідомлено, що після отримання 16.09.2024 вищевказаної заяви (вх. № ЗВ-22 2024), Регіональне відділення ФДМУ (лист від 17.09.2024 № 08-04-03621) скерувало звернення до Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство) щодо надання згоди на включення Будівлі до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, в результаті розгляду якого отримана відмова Державного агентства лісових ресурсів України у приватизації зазначеного Об'єкта.
12.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до ФДМУ та до Регіонального відділення ФДМУ з скаргою у порядку Закону України “Про звернення громадян», в якій просив прийняти рішення щодо включення Будівлі до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (а.с.17-19).
Регіональним відділенням ФДМУ листом від 18.11.2024 № 13-04-043-76 надіслано Рибальченку С. В. відповідь (а.с.20), в якій зазначено:
“На Вашу скаргу від 12.11.2024 (вх.РВ 13/05 від 13.11.2024) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - Регіональне від ділення) повідомляє наступне.
Відповідно до п.8 Порядку подання та розгляду заяв про включення об'єктів права державної власності до відповідного переліку об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.05.2018 № 675, державний орган приватизації протягом 30 днів розглядає подану заяву і додані до неї документи та приймає рішення щодо включення об'єкта до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п'ятиденний строк письмово повідомляє про прийняте рішення заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об'єкта), а також відповідний уповноважений орган управління.
Заява про включення об'єкта права державної власності - будівлі за адресою: Волинська обл., с. Сваловичі, вул. Центральна, 20-А (далі - Об'єкт), що перебуває на балансі Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, надійшла до Регіонального відділення 16.09.2024.
Враховуючи відмову уповноваженого органу управляти державним майном - Державного агентства лісових ресурсів України (лист від 09.10.2024 № 05-34/5742-24) у включенні Об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, у зв'язку з його використанням у господарській діяльності балансоутримувача, Регіональним відділенням рішення про включення Об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, не прийняте.
Листом Регіонального відділення від 10.10.2024 № 01-104-03925 про результати розгляду заяви про включення Об'єкта до переліку об'єктів, що піддягають приватизації, проінформовано Фонд державного майна України».
ФДМУ також надіслав Рибальченку С. В. відповідь на скаргу листом від 16.12.2024 №10-19-33-799 (а.с.21), в якому зазначило наступне:
“Фондом державного майна України (далі - Фонд) опрацьовано звернення Рибальченка С. В. від 12.11.2024 № б/н щодо включення до переліків об'єктів малої приватизації будівлі, розташованої за адресою: Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, с. Сваловичі, вул. Центральна, 20-А (далі - Об'єкт), органом управління якої є Державне агентство лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство), та за результатами опрацювання повідомляємо.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521, Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
З метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов Держлісагентством утворено Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» (далі - Підприємство).
Пунктом 5 Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.05.2024 № 141 визначено, що майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, Підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном відповідно до чинного законодавства та статуту. Контроль за ефективністю використання та збереження закріпленого за Підприємством майна здійснює Держлісагентство.
Нерухоме майно Підприємства, що не підлягає приватизації, не може бути відчужене, вилучене і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути його відчуження.
Частиною другою статті 4 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон) визначено, що приватизації не підлягають зокрема, об'єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій та майно органів державної влади, що безпосередньо забезпечує виконання ними встановлених законодавством завдань.
Держлісагентство, як уповноважений орган управління державним майном, листом від 09.10.2024 № 05-34/5742-24 надало відмову на включення Об'єкта до переліків об'єктів приватизації, що підлягають приватизації, у зв'язку з його використанням у господарській діяльності.
Враховуючи зазначене, приватизація об'єкта державної власності, що забезпечує діяльність Підприємства, може призвести до невиконання ним своїх основних функцій та завдань.
Прийняття остаточних управлінських рішень щодо використання підпорядкованих органам управління об'єктів державної власності належить виключно до компетенції уповноважених органів управління.
Частиною дев'ятою статті 11 Закону визначено, що відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
З метою недопущення вибуття об'єкта з державної власності, на підставі відмови уповноваженого органу управління державним майном, Об'єкт не включено до переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації».
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Отже, колегія суддів зауважує, що правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.
Частиною 2 статті 4 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» визначено державне і комунальне майно, що не підлягає приватизації.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону, у разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та органів доходів і зборів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об'єктами, що підлягають приватизації.
Майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об'єктів, що підлягають приватизації.
Згідно із статтею 7 Закону Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: затверджують переліки об'єктів, що підлягають приватизації; класифікують об'єкти приватизації відповідно до цього Закону; приймають рішення про приватизацію об'єктів державної власності у випадках, установлених законодавством та інші.
Відповідно до частин 1-3 статті 11 Закону, ініціювати приватизацію об'єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб'єкти управління об'єктами державної і комунальної власності або покупці. Перелік об'єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України. Переліки об'єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.
Відповідно до частини 7 статті 11 Закону заяви про включення об'єктів права державної власності до відповідного переліку об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України.
Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації.
Уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об'єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації.
У разі якщо орган приватизації не одержав у встановлений строк дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою.
Частиною 8 статті 11 Закону передбачено, що державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п'ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об'єкта), а також відповідний уповноважений орган управління.
Згідно із частиною 9 статті 11 Закону, відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі: коли підприємство, що пропонується приватизувати, перебуває у процесі ліквідації; коли законодавством установлено обмеження щодо приватизації об'єкта; вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації; невключення Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України до переліку об'єктів великої приватизації, що підлягають приватизації.
До правовідносин у даній справі підлягають застосуванню положення абзаців 1, 4 частини 9 статті 11 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна», а саме, відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, у разі вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 16.02.2022 у справі №911/1642/21 (подібні правовідносини) Верховний Суд зазначив: “...щодо застосування положень частини 9 статті 11 Закону про приватизацію колегія суддів суду касаційної інстанцій зазначає, що державний орган приватизації, в даному випадку РВ ФДМУ, за наявності вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти майном, у погодженні щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, відмовляє у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації. При цьому вмотивована відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, повинна містити посилання на норми законодавства України».
Як уже наголошувалось вище, приписи абзацу 4 частини 7 статті 11 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» не вимагають надання документального підтвердження причин відмови уповноваженого органу управління державним майном.
Як убачається із відмови (оформленої листами №05-34/5742-24 від 09.10.2024 та №6786/16.1-2024 від 30.09.2024) у погодженні щодо включення будівлі до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, у ній зазначено, що будівля загальною площею 58.4 квадратних метра, розташована за адресом: Волинська область, Камінь-Каширський район, с. Сваловичи, вулиця Центральна, будинок 20а використовується та надалі буде використовуватися у виробничо-господарській діяльності філією “Любешівське лісомисливське господарство», відповідно є мотивованою.
Крім того, слід звернути увагу на те, що орган приватизації не наділений повноваженнями оцінки достатності мотивування відповідей органів управління, оскільки акцент у вищенаведених нормах робиться на тому, що відповідь органу управління має бути не лише погодженням або відмовою, а містити відповідне мотивування цього. Проте, орган приватизації не наділений правом оцінки достатності, законності мотивування рішення органу управління та прийняття замість нього іншого рішення, яке орган приватизації особисто чи з урахуванням думки потенційного покупця, вважає правильним.
Разом з цим, у відповідності до Закону, РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (державний орган приватизації) отримавши заяву Рибальченка С. В. щодо включення Будівлі до Переліку, на наступний день звернувся до Держлісагентства (Уповноважений орган управління державним майном) з запитом щодо включення вказаного об'єкта до Переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації (абз.3 ч.7 ст.11 Закону № 2269), а Держлісагентство, зі свого боку звернулося ДСГП “Ліси України», як балансоутримувача, визначити позицію можливості приватизації вищезазначеного державного нерухомого майна. В подальшому листами від 26.09.2024 № 246/26.5- ВЛ (філія “Любешівське лісомисливське господарство») № 1763/26-ВЛ (Поліський лісовий офіс) надано відповідь і вже 30.09.2024 балансоутримувач - ДСГП “Ліси України» направив на адресу Держлісагентства лист від 30.09.2024 № 6786/16.1-2024 з інформацією щодо відмови у погодженні включення вказаного нерухомого майна до переліку об'єктів малої приватизації (разом з цим, позивачем не доведено коли саме відповідач отримав вказаний лист, оскільки докази надіслання вказаного листав відсутні).
Однак, як тільки Держлісагентство (09.10.2024) надіслало відповідачу лист, що не погоджує приватизацію будівлі загальною площею 58.4 квадратних метра, розташовану за адресою: Волинська область, Камінь-Каширський район, с. Сваловичи, вулиця Центральна, будинок 20а, на наступний день - 10.10.2024 відповідач повідомив позивача про відмову у приватизації зазначеного вище об'єкта.(а.с. 15, т. 1)
Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень" встановлено такі нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):
1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
2) у межах області та між обласними центрами України (в тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя)- Д+3, пріоритетної - Д+1;
3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;
4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,
де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;
1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції вищезазначені нормативні строки пересилання збільшуються на 1 день.
Згідно з п.117 Правил надання послуг поштового зв'язку поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, з врахуванням вищевикладеного, оскільки учасниками справи не долучено доказів надіслання та отримання листів (докази поштових направлень та рекомендовані повідомлення про вручення), однак відсутні заперечення щодо отримання цих листів, та оскільки листування здійснювалося з Львів - Київ - Любешів - Луцьк -Львів -Харків, на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачем та третьою особою (балансоутримувачем) виконані вимоги, які передбачені Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна», щодо строку.
При цьому, доводи скаржника щодо електронного обміну кореспонденцією не беруться судом апеляційної інстанції, оскільки не підтверджено позивачем жодними доказами.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Щодо долучених позивачем до позовної заяви фото (а.с.42-44), слід вказати наступне.
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону №851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини 2 статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі №914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах. (Постанова КГС ВС від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Як убачається із матеріалів справи, із фотографій, які долучені позивачем, не вбачається, що останні здійснені саме на території за адресою вул.Центральна,20а, с.Сваловичі, Камінь-Каширський р-н.
Разом з цим, як слідує з долучених фото позивачем, останні є не відомого походження, не відомо де, коли і ким вони здійснені, а отже є неналежними доказами у справі.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що долучені до позову фотографії жодним чином не ідентифікують місця де здійснені фото.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на момент винесення оскарженого рішення, КМУ було прийнято рішення (витяг із протоколу №135 засідання КМУ від 27.12.2024) яким визначено перелік суб'єктів господарювання державного сектору економіки, які залишаються у державній власності, у тому числі ті, які не підлягають приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", згідно переліку визначеному у додатку 1 до протокольного рішення, зокрема, зазначено, 44768034 Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 06.05.2025 у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 06.05.25 у справі №903/280/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 06.05.25 у справі №903/280/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.
4. Справу № 903/280/25 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "02" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Тимошенко О.М.