79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"24" вересня 2025 р. Справа №914/2929/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Желік М.Б.
суддів Орищин Г.В.
Галушко Н.А.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши матеріали апеляційних скарг Фізичної особи - підприємця Сівохіна Павла Івановича б/н від 30.05.2025 (вх. №01-05/1681/25 від 02.06.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 (суддя Щигельська О.І., повне рішення складено 29.04.2025)
та
Фізичної особи-підприємця Сівохіна Павла Івановича б/н від 14.07.2025 (вх.ЗАГС №01-05/2218/25 від 16.07.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 (суддя Щигельська О.І.) про виправлення описки
у справі №914/2929/24
за позовом: Комунального підприємства “Центральний ринок» Шептицької міської ради, м. Шептицький
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сівохіна Павла Івановича, м.Шептицький
про стягнення заборгованості та зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін: не з'явилися.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі №914/2929/24 позов задоволено повністю; стягнуто з фізичної особи - підприємця Сівохіна П.І. на користь КП “Центральний ринок» Шептицької міської ради 20591,70 грн основного боргу, 29990,08 грн неустойки, 1847,56 пені, 1118,54 грн 3% річних, 3297,88 грн інфляційних втрат та 9689,60 грн судового збору; зобов'язано фізичну особу - підприємця Сівохіна П.І. звільнити торговельне місце площею 6,25 м2, яке відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку (додаток №1 до договору оренди №4156 від 31.12.2022) за №585 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови - контейнера, що використовується в торговельній діяльності. Зобов'язано фізичну особу - підприємця Сівохіна П.І. звільнити торговельне місце площею 7,5 м2, яке відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку (додаток №1 до договору оренди №4159 від 31.12.2022) за №1161 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови - контейнера; зобов'язано фізичну особу - підприємця Сівохіна П.І. звільнити торговельне місце площею 6,25 м2, яке відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку (додаток №1 до договору оренди №4157 від 31.12.2022) за №589 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови - контейнера, що використовується в торговельній діяльності.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить поновити строк для подання апеляційної скарги, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 поновлено Фізичній особі - підприємцю Сівохіну Павлу Івановичу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі №914/2929/24; зупинено дію рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі № 914/2929/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Сівохіна Павла Івановича б/н від 30.05.2025 (вх. №01-05/1681/25 від 02.06.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі №914/2929/24; призначено розгляд справи на 01.07.2025; клопотання скаржника про участь апелянта в судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено; встановлено забезпечити проведення відеоконференції за участю Сівохіна Павла Івановича, яке доручено Шептицькому міському суду Львівської області; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 27.06.2025; витребувано матеріали справи №914/2929/24 у Господарського суду Львівської області.
27.06.2025 позивач подав відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/5062/25), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 відкладено розгляд справи в режимі відеоконференції з Шептицьким міським судом Львівської області та призначено розгляд справи на 27.08.2025.
25.08.2025 скаржником подано до суду апеляційної інстанції клопотання про дослідження обставин (вх.№ 01-04/6514/25 від 25.08.2025) в якому вказує на необхідність дослідження обставини, а саме чи являється торгівельне місце “річчю», а відтак чи наявні підстави для стягнення неустойки відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України, яке по суті є торгівельною площею, а не річчю, що визнавала в ході розгляду справи і сторона позивача та об'єктивно підтверджується іншими доказами.
У цьому ж клопотанні скаржником з метою всебічності розгляду справи надано копію рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2025 у справі № 914/3115/25, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог КП “Центральний ринок» Шептицької міської ради до Західного міжобласного територіального відділення АМКУ про скасування рішення адміністративної колегії органу АМКУ від 26.09.2024 за № 63/103-р/к про порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу відмовлено.
Також заявник просив приєднати до матеріалів справи відповідь КП “Центральний ринок» Шептицької міської ради від 03.07.2025, яка підтверджує, що станом на 01.11.2024 на території підприємства загальна кількість торгівельних місць становила 1219.
27.08.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд справи відкладався з підстав зазначених у ній.
Окрім цього, ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 у справі №914/2929/24 виправлено описку допущену в резолютивній частині рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі №914/2929/24; виключено пункт 4 резолютивної частини рішення від 23.04.2025 у справі №914/2929/24 такого змісту: “4. Зобов'язати фізичну особу підприємця Сівохіна Павла Івановича звільнити торговельне місце площею 7,5 м2, яке відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку (додаток №1 до Договору оренди № 4159 від 31.12.2022) за № 1161 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови - контейнера.»; у зв'язку з виключенням пункту 4 резолютивної частини рішення від 23.04.2025 у справі №914/2929/24 пункти 5, 6 постановлено вважати пунктами 4, 5 відповідно; резолютивну частину рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі №914/2929/24 викладено в такій редакції:
“ 1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи підприємця Сівохіна Павла Івановича на користь Комунального підприємства “Центральний ринок» Шептицької міської ради 20591,70 грн основного боргу, 29990,08 грн неустойки, 1847,56 пені, 1118,54 грн 3% річних, 3297,88 грн інфляційних втрат та 9689,60 грн судового збору.
3. Зобов'язати фізичну особу підприємця Сівохіна Павла Івановича звільнити торговельне місце площею 6,25 м2, яке відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку (додаток №1 до Договору оренди №4156 від 31.12.2022) за №585 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови контейнера, що використовується в торговельній діяльності.
4. Зобов'язати фізичну особу підприємця Сівохіна Павла Івановича звільнити торговельне місце площею 6,25 м2, яке відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку (додаток №1 до Договору оренди №4157 від 31.12.2022) за №589 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови контейнера, що використовується в торговельній діяльності.»
Не погоджуючись із винесеною ухвалою, 16.07.2025 скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження оскаржуваної ухвали, скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 у справі №914/2929/24 про виправлення описки в допущеній в резолютивній частині рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025, яка ухвалена з ініціативи суду.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 16.07.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
11.08.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сівохіна Павла Івановича б/н від 14.07.2025 (вх.ЗАГС №01-05/2218/25 від 16.07.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 у справі №914/2929/24 - залишено без руху.
25.08.2025 скаржник подав докази сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Зарахування сплаченого судового збору до спеціального фонду державного бюджету підтверджується випискою, сформованою в Автоматизованій системі документообігу суду 25.08.2025.
01.09.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду поновлено Фізичній особі-підприємцю Сівохіну Павлові Івановичу строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 у справі №914/2929/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Сівохіна Павла Івановича б/н від 14.07.2025 (вх.ЗАГС №01-05/2218/25 від 16.07.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 у справі №914/2929/24; призначено розгляд справи на 24.09.2025; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
23.09.2025 скаржником подано до суду пояснення (ви. № 01-04/7328/25 від 23.09.2025) на обґрунтування апеляційної скарги в частині незаконності рішення про зобов'язання звільнити торгівельні місця.
20.09.2025 ФОП Сівохін П.І. подав до суду заяву про відвід судді Желіка М.Б. на підставі п.6 ч.1. ст.35 ГПК України. Вказану заяву зареєстровано за вх.№01-04/7329/25 від 23.09.2025.
24.09.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду у задоволенні заяви Фізичної особи підприємця Сівохіна Павла Івановича (вх. № 01-04/7329/25 від 23.09.2025) про відвід судді Желіка М.Б. від розгляду справи №914/2929/24 - відмовлено.
Враховуючи апеляційне оскарження ФОП Сівохіном П.І. рішення винесеного за результатами вирішення спору та ухвали про виправлення описки в його резолютивній частині колегія суддів прийшла до висновку про необхідність об'єднання апеляційних скарг в одне апеляційне провадження.
Щодо поданого скаржником клопотання про дослідження обставин (вх.№ 01-04/6514/25 від 25.08.2025) колегія суддів розглянувши його виснує про відсутність підстав для задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно із ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно ч.1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.
При цьому, колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).
Окрім того, відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на зазначені норми, колегія суддів виснує, що в частині долучення відповіді КП “Центральний ринок» Шептицької міської ради скаржником пропущено строк на подання доказів, не подано клопотання про поновлення строку на подання доказів, не доведено неможливості одержання відповіді від позивача щодо кількості місць на ринку на встановлену дату під час розгляду справи в суді першої інстанції, та не обґрунтовано, яким чином вказана інформація вплине на вирішення спору у даній справі, що у сукупності є підставою для відмови у задоволенні клопотання в цій частині.
Щодо долучення рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2025 у справі № 914/3115/24, то таке винесено вже після винесення оскарженого у цій справі рішення, більше того, як вбачається із відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень, було оскаржене в апеляційному порядку та не набрало законної сили станом на час розгляду справи. Окрім того, скаржником не доведено, яким чином вказана інформація вплине на вирішення спору у даній справі, з огляду на що, судова колегія відмовляє у задоволенні клопотання в цій частині.
Натомість, щодо необхідності здійснення оцінки обставини про які зазначає заявник, слід зазначити, що оцінка доказів, поданих стороною на підтвердження чи спростування певної обставини здійснюється судом в порядку положень ст. 86 ГПК України під час розгляду апеляційної скарги.
В судове засідання 24.09.2025 сторони участі уповноважених представників не забезпечили, причин явки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали. Докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про їх поінформованість про розгляд апеляційних скарг у межах даної справи в суді апеляційної інстанції.
За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов'язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України»).
Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, учасники були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційних скарг слід частково задоволити, рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі №914/2929/24 скасувати частково шляхом виключення п.4 його резолютивної частини, а ухвалу про виправлення описки скасувати повністю, з огляду на наступне.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Комунальне підприємство “Центральний ринок» Шептицької міської ради звернулося до господарського суду з позовом до фізичної особи - підприємця Сівохіна Павла Івановича з наступними вимогами:
- стягнути з фізичної особи-підприємця Сівохіна Павла Івановича на користь Комунального підприємства “Червоноградський ринок» заборгованості за Договором оренди торговельного місця на території КП “Червоноградський ринок» № 4156 від 31.12.2022 у розмірі 10 282,42 грн, неустойки у розмірі подвійної орендної плати 14 995, 04 грн без ПДВ, пені в сумі 923,78 грн, 3% річних в сумі 559, 27 грн., інфляційних втрат в сумі 1 648,99 грн.
- зобов'язати фізичну особу-підприємця Cівохіна Павла Івановича звільнити торговельне місце площею 6,25 м2, яке відображено на Схемі розташування торговельних місць на ринку (Додаток №1 до Договору) за № 585 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови - контейнера, що використовується в торговельній діяльності.
- стягнути з фізичної особи-підприємця Сівохіна Павла Івановича на користь Комунального підприємства “Червоноградський ринок» заборгованості за Договором оренди торговельного місця на території КП “Червоноградський ринок» № 4157 від 31.12.2022 у розмірі 10 309, 28 грн, неустойки у розмірі подвійної орендної плати 14 995, 04 грн без ПДВ, пені в сумі 923,78 грн, 3% річних в сумі 559, 27 грн., інфляційних втрат в сумі 1 648,99 грн.
- зобов'язання фізичну особу-підприємця Cівохіна Павла Івановича звільнити торговельне місце площею 6,25 м2, яке відображено на Схемі розташування торговельних місць на ринку (Додаток №1 до Договору) за № 589 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови - контейнера, що використовується в торговельній діяльності.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі місцевим господарським судом висновано наступне:
- 31.12.2022 сторонами у справі укладено договори оренди №4156 та №4157 торговельних місць на території КП “Червоноградський ринок», відповідно до пункту 1.1. яких орендодавець надав орендарю в оренду торговельні місця площею по 6,25 кв.м, які відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку за №585 та №589 відповідно.
- пунктом 4.3 договорів оренди сторони погодили строк оплати, який встановлено до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата. Відповідач свої зобов'язання щодо сплати орендних платежів не виконав, доказів сплати орендної плати матеріали справи не містять. Зважаючи на вказане, позовні вимоги про стягнення основного боргу за договорами оренди в загальній сумі 20591,70 грн. підлягають задоволенню.
- пунктом 6.2 договорів оренди передбачено, що у випадку прострочення оплати послуг у строк, встановлений договором, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості. Відтак, встановивши правильність проведення нарахувань здійснених позивачем визнав такими, що підлягають до стягнення пеню у загальному розмірі 1847,56 грн (923,78 грн за договором за договором №4156 та 923,78 грн за договором №4157), 3% річних у загальному розмірі 1118,54 грн (559,27 грн за договором за договором №4156 та 559,27 грн за договором №4157) та інфляційні втрати у розмірі 3297,88 грн (1648,99 грн за договором за договором №4156 та 1648,99 грн за договором №4157).
- судом також встановлено, що відповідно до пунктів 5.1 договорів оренди договір вступає в силу з 01.01.2023 і діє до 31.12.2023. Дія договору припиняється у випадку закінчення терміну дії договору (пункти 5.2 договорів оренди).
- оскільки, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач після припинення договорів оренди звільнив торговельні місця, нарахування позивачем неустойки в порядку положень ст. 785 ЦК України за період з січня 2024 по жовтень 2024 є правомірним.
- сторонами при підписанні договорів погоджено, зокрема, в п. 3.2.12 договорів оренди, що орендар зобов'язаний протягом десяти календарних днів з моменту припинення дії договору звільнити торговельне місце від розташованої на ньому і належної орендареві тимчасової споруди некапітальної забудови. В матеріалах справи немає доказів виконання відповідачем цього обов'язку. Відтак, позовна вимога про зобов'язання звільнити торговельні місця шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови є також обґрунтована, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав після закінчення дії договорів оренди користуватись торговельним місцем.
- щодо застосування строку позовної давності судом зазначено, що оскільки з 24.02.2022 та на момент подання позивачем у цій справі позовної заяви (26.11.2024) діяв правовий режим воєнного стану, то відповідно до пункту 19 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивач не пропустив позовну давність, визначену статтями 257, 258 ЦК України, оскільки строк позовної давності продовжений на строк дії воєнного стану.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 у справі №914/2929/24 виправлено описку допущену в резолютивній частині рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі №914/2929/24; виключено пункт 4 резолютивної частини рішення від 23.04.2025 у справі №914/2929/24 такого змісту: “4. Зобов'язати фізичну особу підприємця Сівохіна Павла Івановича звільнити торговельне місце площею 7,5 м2, яке відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку (додаток №1 до Договору оренди № 4159 від 31.12.2022) за № 1161 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови - контейнера.»; у зв'язку з виключенням пункту 4 резолютивної частини рішення від 23.04.2025 у справі №914/2929/24 пункти 5, 6 постановлено вважати пунктами 4, 5 відповідно; резолютивну частину рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі №914/2929/24 викладено редакції цієї ухвали.
Виносячи оскаржену ухвалу про виправлення описки в резолютивній частині рішення судом висновано, що при виготовленні повного тексту рішення суду від 23.04.2025 допущено описку саме в частині зобов'язання скаржника звільнити торговельне місце площею 7,5 м2, яке відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку (додаток №1 до Договору оренди № 4159 від 31.12.2022) за № 1161 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови - контейнера, що підлягає виключенню.
Узагальнені доводи апелянта, заперечення позивача.
Вимоги апеляційної скарги ФОП Сівохіна П.І. обґрунтовані тим, що оскаржені рішення є незаконним та необґрунтованим, на підтвердження чого апелянт наводить наступні доводи:
- законодавець визначив поняття торговельного місця та торгового приміщення (площі) вказавши на два окремі види таких договорів оренди, як і їх предмет. З вказаного випливає, що при оренді торгового приміщення чи площі, йдеться про оренду майна, в той час, коли при оренді торговельного місця про таку оренду саме майна - говорити не можна.
- незважаючи на те, що у договорах оренди №4156 та № 4157 оренди торговельних місць № 585 та 589 строк їхньої дії обумовлювався до 31.12.2023, скаржник і надалі продовжує користуватися ними для торговельної діяльності, хоча можливо, у менших розмірах з урахуванням зменшеної купівельної спроможності населення.
- протягом місяця з дня закінчення строку дії договорів оренди заперечень від позивача про продовження їх дії чи звільнення торговельних місяць не надходило, така вимога була датована лише 1.11.2024, тобто фактично за рік після його закінчення. Вказане, на думку скаржника свідчить про те, що термін дії договорів не завершився, з огляду на що задоволення позовної вимоги про зобов'язання їх звільнення та повернення майна скаржником є безпідставним.
- з цих же підстав на думку скаржника, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки нарахованої за невчасне повернення майна. При цьому, сплата неустойки можлива лише щодо неповернення “речі», якою торговельне місце не являється, за приписами ст.ст. 179, 181 ЦК України.
- позивачем не надано до позовної заяви затвердженого органом місцевого самоврядування плану території ринку, з кількістю торговельних місць та їх площею і номерами, позаяк такий затверджений план взагалі відсутній. З огляду на що, скаржник зазначає що йому не відомо, чи за ці торговельні місця, які він використовує позивач заявляє позовні вимоги про стягнення основної заборгованості та штрафних санкцій.
- вказує й на те, що ніхто не може бути двічі притягнений до відповідальності одного виду за одне і теж правопорушення, що здійснено по відношенню до скаржника шляхом стягнення несплачених орендних платежів, нарахованих на них штрафних санкцій та неустойки в розмірі подвійної орендної плати.
- при цьому судом не враховано можливість зменшити їхній розмір з врахуванням наведених фактичних обставин справи, непропорційності суми боргу та інших заявлених до стягнення сум.
- зазначає про подання позовної заяви не уповноваженою особою, а саме адвокатом ОА “Форсетті» Сергієм Бернар, оскільки договір по надання правничої допомоги і представництво інтересів позивача у цій справі є нікчемним, свідченням чого є його укладення поза межами процедури публічних закупівель з огляду на те, що частка в статутному капіталі позивача становить 100% комунальної власності.
- щодо підстав для скасування ухвали про виправлення описки вказує, що виключення з резолютивної частини рішення зобов'язання скаржника звільнити торгове місце площею 7.5 м.кв., яке відображене на схемі розташування торговельних місць на ринку за № 1161 шляхом демонтажу тимчасової споруди, що не було предметом позовних вимог не може вважатися виправленням описки та суперечить вимогам ст. 240 ГПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом за результатами оцінки доказів.
31.12.2022 між позивачем та відповідачем укладено договори оренди торговельного місця на території КП “Червоноградський ринок», а саме № 4156 відповідно до якого передано в оренду торговельне місце, яке відображено на схемі розташування торговельних місць (додаток № 1 до договору) за №585 та №4157 відповідно до якого передано в оренду торговельне місце, яке відображено на схемі розташування торговельних місць (додаток № 1 до договору) за №589.
Згідно з пунктами 1.3 договорів оренди торговельне місце облаштовано тимчасовою спорудою некапітальної забудови - контейнер, яка є власністю орендаря.
Відповідно до п.1.1 договорів оренди сторони погодили, що на період дії правового режиму воєнного стану розмір плати за оренду торговельного місця, з врахуванням тарифу: 149,95 грн/м2, становить 937,19 грн щомісяця. Загальний розмір за цим договором становить 937,19 грн щомісяця.
Сума платежу, визначена п.4.2 договору, сплачується орендарем готівкою в касу орендодавця або безготівково на його розрахунковий рахунок до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата. Оплата цього платежу здійснюється незалежно від результатів провадження господарської діяльності орендаря та фактичного використання ним торговельного місця (користування додатковими послугами). (п.4.3 договорів оренди)
У відповідності до п.3.2.2 договорів оренди орендар зобов'язаний у встановлений договором строк сплачувати орендодавцю передбачені цим договором платежі.
Відповідно до умов п.1.4 договорів, орендар набуває право користування торговельним місцем з моменту вступу в силу договору, відповідно до п.5.1.
Відповідно п.5.1 договорів, строк дії договорів встановлено з 01.01.2023 до 31.12.2023.
Докази визнання договорів недійсними відсутні.
З розрахунку заборгованості позивача вбачається, що відповідачем за спірний період (з січня по грудень 2023 року) сплачено частково орендну плату на загальну суму 1900,86 гривень (що також не заперечується відповідачем).
Неоплаченою залишилась загальна заборгованість у сумі 20591,70 грн, з яких: 10282,42 грн за договором №4156 від 31.12.2022 та 10309,28 грн за договором №4157 від 31.12.2022.
Позивач долучив до справи акти звірки взаєморозрахунків, однак такі не підписані відповідачем.
В матеріалах справи відсутні докази сплати заборгованості відповідачем
06.11.2024 позивач надіслав відповідачу вимогу про звільнення торговельних місць та погашення заборгованості, відповіді на яку матеріали справи не містять.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань). Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частинами 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 762 ЦК України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір якої встановлюється договором оренди. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).
Судом встановлено, що зобов'язання сторін виникли на підставі укладених між ними 31.12.2022 договорів оренди №4156 та №4157 торговельних місць на території КП “Червоноградський ринок», відповідно до пункту 1.1. яких орендодавець надав орендарю в оренду торговельні місця площею по 6,25 кв.м кожен, які відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку за №585 та №589 відповідно, і за користування якими відповідач на підставі п. 4.3 договорів зобов'язувався здійснювати оплату до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата у встановленому договором розмірі.
Доказів сплати орендної плати матеріали справи не містять. Відповідач не заперечував зазначену обставину.
З огляду на встановленні обставини справи та норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин , вимога позивача про стягнення 20591,70 грн орендної плати за 2023 рік (10282,42 грн за договором №4156 та 10309,28 грн за договором №4157) є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, що вірно встановлено місцевим господарським судом та не спростована скаржником.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, встановивши обставини прострочення боржника, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню є вимога про стягнення нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 1847,56 грн (923,78 грн за договором за договором №4156 та 923,78 грн за договором №4157), 3% річних у загальному розмірі 1118,54 грн (559,27 грн за договором за договором №4156 та 559,27 грн за договором №4157) та інфляційні втрати у розмірі 3297,88 грн (1648,99 грн за договором за договором №4156 та 1648,99 грн за договором №4157).
В спростування доводів скаржника судова колегія зазначає, що згідно з Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України 26.02.02 № 57/188/84/105 торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції у контейнерах, кіосках, палатках тощо.
Згідно п.20 Правил торгівлі на ринках адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду в якій рекомендується зазначати умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.
У відповідності до п.6 Правил торгівлі на ринках на території Червоноградської міської ради, що затверджені рішенням Червоноградської міської ради №1083 від 13.12.2018 торговельні місця на ринку для реалізації товарів (надання послуг) надаються продавцям в оренду (користування). При реалізації товарів (наданні послуг) в магазині, контейнері торговельне місце надається продавцеві в оренду. Розмір такого торговельного місця вимірюється у квадратних метрах. Договір оренди торговельного місця укладається в письмовій формі.
Так, предметом договорів оренди були торгові місця з правом розміщення на них контейнерів. Підписавши ці договори, відповідач прийняв на себе зобов'язання, які пов'язані з правом користування торгового місця. Інше трактування не відповідатиме умовам укладеного між сторонами договору, та суперечитиме їх волі.
Щодо припинення терміну дії договору
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Отже, у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків і моменту виникнення зобов'язання.
Як встановлено судом п. 5.1. укладених договорів оренди торговельного місця на території ринку сторони погодили, що договір вступає в силу 01.01.2023 і діє до 31.12.2023. Більше того, п.5.2. договору визначено, що дія договору припиняється - закінченням терміну дії договору і з моменту припинення терміну дії договору на підставі положень п. 3.2.12 у орендаря виникає обов'язок протягом десяти календарних днів з моменту припинення звільнити торговельне місце від розташованої на ньому і належної орендареві тимчасової споруди - некапітальної забудови.
Згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач після припинення договорів оренди звільнив торговельні місця, тому нарахування позивачем неустойки за період з січня 2024 по жовтень 2024 є правомірним, як і вимога про звільнення торговельних місць в порядку положень ст. 785 ЦК України, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав після закінчення терміну дії договорів оренди користуватись торговельним місцем. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.
Колегія суддів звертає увагу й на те, що в апеляційній скарзі скаржник не заперечує факт, що і станом на час розгляду справи користується вказаними торговельними місцями.
В спростування доводів скаржника про його необізнаність чи саме за користування цими торговельними місцями, які він використовує, позивач заявляє свої вимоги про стягнення коштів, з огляду на відсутність плану території ринку, судова колегія зазначає, що за умовами укладених договорів, зокрема, п.1.1. орендодавець надає орендарю в оренду торговельне місце загальною площею 6,25 м.кв., яке відображено на схемі розташування торговельних місць та є додатком № 1 до договору, а також п. 7.5., відповідно до якого торговельне місце вважається переданим орендодавцем та прийнятим орендарем у день підписання цього договору сторонами та не потребує додаткового оформлення акта приймання-передачі.
З огляду на зазначене, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- “non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У постанові Об'єднаної палати КЦС від 19.02.2024 у справі № 567/3/22 Об'єднана палата нагадує, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - “non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності плану території ринку з вказаними торговельними місцями, які надавалися згідно укладених договорів, з огляду на що йому не відомо за які саме торговельні місця позивач заявляє до стягнення заборгованість зі сплати орендних платежів з врахуванням погоджених умов договорів оренди, зокрема, п.1.1. та п.7.5. свідчить про його недобросовісну поведінку.
Щодо застосування строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ “Про внесення змін до ЦК України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду зазначає, що строк позовної давності на звернення до суду позивачем не пропущено.
Щодо оскарження ухвали про виправлення описки
Проголошення рішення місцевим господарським судом відбувається за правилами, встановленими в статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
За вимогами статті 240 ГПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.
Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Однією з основних засад судочинства, за умовами ст. 129 Конституції України, є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 243 ГПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала.
Судове рішення повинно бути точним. Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу.
Отже, законом передбачені випадки, коли недоліки рішення суду можуть бути усунені тим самим судом, що його ухвалив.
Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо).
Арифметична помилка - це неточність у розмірі присудженого, неправильність арифметичних розрахунків.
Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номеру і дати документа, найменування сторін, прізвища, імені, по батькові особи тощо), або мають технічний характер (тобто, виникли в процесі виготовлення тексту рішення).
Таким чином, виправлення допущених у рішенні, постанові, ухвалі описок, арифметичних помилок допускається, якщо, при цьому, не зачіпається суть судового рішення (постанова Верховного суду від 15.01.2021 у справі № 905/2135/19).
Зі змісту оскаржуваної ухвали, в контексті рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025, вбачається, що, виключаючи в ухвалі про виправлення описки пункт 4 резолютивної частини рішення в редакції вказаної ухвали, місцевий господарський суд здійснив не виправлення технічної помилки, допущеної в резолютивній частині рішення, а виключив зобов'язання сторони вчинити дії щодо звільнення торговельного місця площею 7,5 м2, яке відображено на схемі розташування торговельних місць на ринку (додаток №1 до Договору оренди № 4159 від 31.12.2022) за № 1161 шляхом демонтажу тимчасової споруди некапітальної забудови - контейнера, яка не заявлялася позивачем є недопустимим та не відповідає положенням статті 243 ГПК України.
Таким чином, з огляду на вказане, судова колегія вважає, що постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, зокрема, приписи статей 240, 243 ГПК України, оскільки фактично змінив рішення після його проголошення, відтак ухвала Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 про виправлення допущеної описки у справі № 914/2929/24 підлягає скасуванню.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах справи, в частині задоволення судом вимоги, яка не була заявленою позивачем, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваних рішень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційних скарг підлягають до часткового задоволенню, рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі № 914/2929/24 скасуванню частково шляхом виключення п.4 його резолютивної частини, а ухвала Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 про виправлення описки в резолютивній частині рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі № 914/2992/24 скасуванню.
За результатами перегляду судових рішень в апеляційному порядку колегія суддів враховуючи положення ч.9 ст. 129 ГПК України та встановленні обставини виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони відповідача, користуючись дискреційними повноваженнями покладає судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги на скаржника.
Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1 Вимоги апеляційних скарг Фізичної особи - підприємця Сівохіна Павла Івановича б/н від 30.05.2025 (вх. №01-05/1681/25 від 02.06.2025) та б/н від 14.07.2025 (вх.ЗАГС №01-05/2218/25 від 16.07.2025) - задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі №914/2929/24 скасувати частково шляхом виключення п.4 його резолютивної частини.
3. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.05.2025 у справі №914/2929/24 про виправлення описки в резолютивній частині рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі № 914/2992/24 скасувати.
4. Судові витрати залишити за скаржником.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.