Справа №:755/18157/23
Провадження №: 1-кп/755/977/25
"18" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва, у режимі відеоконференції, клопотання прокурора про закриття кримінального провадження в частині епізоду, у межах кримінального провадження №12023100040003620 від 20.10.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, -
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3
У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт, у межах кримінального провадження №12023100040003620 від 20.10.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.
У судовому засіданні прокурор заявила клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п.4-? ч.1 ст.284 КПК України, в частині епізоду вчиненого 18.10.2023 року, де потерпілою є ОСОБА_6 , у зв'язку втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Обвинувачений та його захисник підтримали клопотання прокурора.
Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт та додатки до нього, дійшов наступного.
Так, 16.10.2023 року ОСОБА_3 перебував у м. Києві, де у нього виник злочинний умисел на вчинення шахрайських дій, а саме: перездачі в оренду іншим особам приміщення квартири та заволодіння отриманими грошовими коштами невизначеної кількості громадян шляхом обману.
Реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на заволодіння чужим майном, ОСОБА_3 маючи на меті незаконне збагачення 16.10.2023 року перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 уклав усний договір оренди на короткотривалий термін з 18 до 20 жовтня 2023 року зазначеної квартири з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 назвавшись при цьому вигаданим анкетними даними, а саме « ОСОБА_8 ».
Також у невстановлений досудовим розслідуванням час з метою введення потерпілих в оману, ОСОБА_3 використовуючи придбаний в невстановлений досудовим розслідуванням спосіб та місці паспорт громадянина України на ім?я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_1 , виданий Антрацитівським МВ ГУМВС України в Луганській області 16.02.2010 року, виготовив документ з назвою «витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності» на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , де в графі власники зазначив ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (який за формою та змістом не відповідає аналогічним документам) з метою створення у осіб, які б мали винайняти квартиру, хибного уявлення про те, що він є власником нерухомого майна.
У подальшому, ОСОБА_3 , використовуючи власний мобільний телефон, через особистий кабінет на платформі «Olx.ua», де він був зареєстрований, розмістив відповідне оголошення, з завідомо неправдивим наміром здачі вказаної квартири в оренду, прикріпивши до оголошення фото квартири та контактний номер телефону НОМЕР_2 , від імені особи на ім'я « ОСОБА_8 ».
Так, 17.10.2023 року, розміщене ОСОБА_3 на платформі «Olx.ua», оголошення побачила ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та з метою обговорення домовленостей щодо оренди запропонованого житла, зателефонувала на мобільний номер, що було вказано в оголошені НОМЕР_2 , та домовилась з ОСОБА_3 , який видавав за власника житла, представляючись при цьому анкетними даними ОСОБА_9 , телефону про перегляд вище значеної квартири.
Наступного дня, близько 18:30 год., ОСОБА_3 зустрівся з ОСОБА_6 у приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_3 , у ході розмови, з корисливих мотивів з метою незаконного збагачення, під вигаданим приводом здачі в оренду квартири в довгостроковий найм за адресою: АДРЕСА_1 , не являючись її власником запропонував ОСОБА_6 сплатити грошові кошти, як першочергову оплату за проживання.
Так, ОСОБА_6 будучи введена в оману, не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_3 виходячи із помилкової впевненості у правильності та добросовісності дій останнього погодилась на його пропозицію та 18.10.2023 року о 18:52 год. з власної банківської картки АТ «Універсалбанк» НОМЕР_3 переказала на банківську картку АТ «Кредобанк» № НОМЕР_4 , номер якої їй надав ОСОБА_3 , грошові кошти в сумі 2000 грн.
При цьому між ОСОБА_3 та потерпілою ОСОБА_6 було домовлено, що решту суми в розмірі 6000 гривень вона передасть ОСОБА_3 наступного дня при передачі їй екземпляру договору про оренду та ключів від квартири.
Так, ОСОБА_3 , з метою повторного заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), 18.10.2023 знаходячись на території Дніпровського району міста Києва, висловивши завідомо неправдиву інформацію, створюючи у потерпілого штучне уявлення про виконання взятих на себе зобов'язань з метою приховування скоєного ним злочину та завідомо злочинного умислу заволодів грошовими коштами ОСОБА_6 , на загальну суму 2000 грн.
Отже, дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч.2 ст.190 КК України, заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою /шахрайство/ вчинене повторно.
Водночас, із метою врегулювання правовідносин в адміністративній та кримінально-правовій сферах та забезпечення більш ефективного, справедливого застосування покарання за фактами дрібних крадіжок, а також удосконалення процесу розкриття адміністративних та кримінальних правопорушень, законодавцем прийнято Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18.07.2024 №3886-ІХ, який набрав законної сили 09.08.2024.
Цим законом, серед іншого, внесені зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення /далі - КпАП України/, якими визначено, що дрібним викраденням чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати вважається правопорушення вартість якого на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян /ч.1 ст.51 КпАП України/, а також вказану норму доповнено новою ч. 2, якою встановлено відповідальність за дію, передбачену частиною першою цією статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян /ч.2 ст.51 КпАП України/.
Національним законодавством встановлено, що злочини у формі крадіжки /ст.185 КК України/, шахрайства /ст.190 цього Кодексу/ та привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем /ст.191 КК України/ слід відрізняти від дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати як адміністративних правопорушень, передбачених ст.51 КпАП України, таким елементом об'єктивної сторони, як вартість викраденого майна, що встановлюється законом.
Заразом, після набрання чинності Закону України №3886-ІХ, тобто після 09.08.2024, кримінально караним таємне викрадення чужого майна /крадіжка/ стало вважатися, якщо вартість вкраденого майна перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який, як указано вище, за адміністративні та кримінальні правопорушення прив'язуються до прожиткового мінімуму.
Згідно ч.1 ст.21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Частиною 1 ст.2 КК України визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом?якшують або скасовують відповідальність особи.
Частиною 1 ст.5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом?якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Вирішуючи питання про закриття кримінального провадження у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд звертає увагу, що національним законодавством встановлено, що злочини у формі крадіжки /ст.185 КК України/, шахрайства /ст.190 цього Кодексу/ та привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем /ст.191 КК України/ слід відрізняти від дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати як адміністративних правопорушень, передбачених ст.51 КпАП України, лише таким елементом об'єктивної сторони, як вартість викраденого майна, що встановлюється законом.
Внесені Законом України №3886-ІХ зміни до положень ст.51 КпАП України встановлюють адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна вартістю на момент вчинення правопорушення не більше 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (частина 1) та вартістю не більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 2), після його вступу в законну силу фактично призвели до часткової декриміналізації діянь за Законом про кримінальну відповідальність, вчинених до вступу в законну силу Закону України №3886-ІХ, елементом об'єктивної сторони яких є вартість викраденого майна, що встановлюється законом, оскільки після вступу в законну силу Закону України №3886-ІХ відповідне діяння за кримінальним законом вартістю не більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент вчинення не є кримінально-караним.
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, якою визначено загальні засади кримінального провадження, серед іншого, й верховенство права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави /ст.8 КПК України/.
Саме тоді Законом України від 01.12.2022 №2810-IX «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо закриття кримінального провадження у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння» /далі - Закон України №2810-IX/ до КПК України були внесені зміни, відповідно до яких кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння /п.4-? ч.1 ст.284 КПК України/.
Так, відповідно до абзацу 5 ч.7 ст.284 КПК України ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-? частини першої або пунктом 1-2 частини другої цієї статті, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених статтею 479-? КПК України.
Цим же Законом України положення КПК України доповнено Главою 36-?, якою регулюється особливості судового провадження кримінального провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність.
Статтею 479-? КПК України встановлено, що суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина 1).
Відповідно до ч.3 ст.479-? КПК України в разі, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-? частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує.
Згідно з пунктом 5 підрозділ 1 розділу XX Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України, розмір податкової соціальної пільги дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Статтею 7 Закону України від 22.10.2023 року №3415-IX «Про державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що прожитковий мінімум для працездатної особи встановлений у сумі 2684 гривні.
Отже, дрібним викраденням чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, визнаються дії щодо майна вартістю до 2684 гривень.
Згідно обвинувального акту, ОСОБА_3 інкримінується вчинення 18.10.2023 року шахрайства щодо ОСОБА_6 на суму 2000 гривень і такі дії кваліфікуються за ч.2 ст.190 КК України, тобто, вартість викраденого майна менше зазначеної вище суми /2684 гривень прожитковий мінімум для працездатної особи станом на 2023 рік/.
Із огляду на викладене, враховуючи те, що Законом № 3886-ІХ підвищилась межа, з якої настає кримінальна відповідальність за шахрайство, то вказані обставини є підставою для закриття кримінального провадження за п.4-? ч.1 ст.284 КПК України, в частині епізоду вчиненого 18.10.2023 року, де потерпілою є ОСОБА_6 .
У порядку ст.100 КПК України підлягає вирішенню питання речових доказів.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні не понесені.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 284-288, 372, 376, 479-? КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про закриття кримінального провадження в частині епізоду, у межах кримінального провадження №12023100040003620 від 20.10.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України - задовольнити.
Кримінальне провадження №12023100040003620 від 20.10.2023 року відносно ОСОБА_3 , у частині епізоду вчиненого 18.10.2023 року, де потерпілою є ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, закрити на підставі п.4-? ч.1 ст.284 КПК України, у зв?язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Речовий доказ - платіжну інструкцію №Є236-336Т-В302-ЄХ27 від 18.10.2023 про здійснення платежу з рахунку ОСОБА_6 на банківську картку НОМЕР_4 (як встановлено, що остання належить підозрюваному ОСОБА_3 ), де зафіксовано транзакцію на суму 2000 гривень, що сформована програмними засобами в кабінеті користувача онлайн банкінгу «Монобанк», на 1 аркуші - залишити при матеріалах кримінального провадження /т.2 а.п.3-4/.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні не понесені.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з моменту її проголошення.
Після набрання ухвалою законної сили, стороні обвинувачення звернутися до органу поліції про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності у частині епізоду вчиненого 18.10.2023 року, де потерпілою є ОСОБА_6 .
Суддя ОСОБА_10