Справа № 462/8891/24 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.
Провадження № 22-ц/811/1506/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
30 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника заявниці Лазор У.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лазор Уляни Миколаївни на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 15 квітня 2025 року в складі судді Палюх Н.М. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу,-
встановив:
У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лазор У.М. звернулася до суду із заявою, з участю заінтересованих осіб Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, просила встановити факт, що вона ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім'єю, як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, у період з квітня 2012 по 23.09.2024.
В обґрунтування заяви покликається на те, що з квітня 2012 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Крім цього, ОСОБА_3 брав участь у вихованні дітей заявниці від першого шлюбу - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Після повномасштабної війни російської федерації проти України, 29.03.2022 ОСОБА_3 був призваний по мобілізації у Збройні Сили України, з 07.05.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойових завдань ОСОБА_3 загинув у с.Синьківка Куп'янського району Харківської області. Причиною смерті ОСОБА_3 є вибухова травма під час виконання військових дій.
Під час проходження військової служби чоловік фінансово допомагав їй, продовжували мати спільний бюджет. У неї був доступ до його банківської картки, яка була в її розпорядженні з дозволу чоловіка. Встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу дасть їй право на звернення для отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 16 цього Закону, на підставі абз. 6 ч.4 ст. 16-1 Закону. Просила заяву задовольнити.
Оскаржуваною ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 15 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу - залишено без розгляду.
Роз'яснено заявнику його право на звернення до суду з вимогами у позовному порядку.
Ухвалу суду оскаржила представник заявниці Лазор У.М. , вважає, що така постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що норми ЦПК України прямо вказують на доцільність розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в порядку окремого провадження, запроваджуючи спеціальну норму для цієї категорії справ.
Звертає увагу, що ні у заяві про встановлення факту, ні у судовому засіданні, заявниця не зазначала, що встановлення відповідного факту пов'язане із отриманням права на спадщину, крім цього ОСОБА_1 не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Також, суд не з'ясував думки заявниці та заінтересованої особи ОСОБА_2 стосовно того чи є між ними спір щодо отримання права на спадкове майно, чи заперечує остання факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також не навів доводів, які б свідчили про фактичну наявність спору про право у даній ситуації.
При цьому, у матеріалах справи наявна відмова приватного нотаріуса на заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини у вчиненні нотаріальних дій, через неможливість встановлення родинних відносин.
На час подання апеляційної скарги не відкрито жодного провадження у справі про встановлення факту батьківства відносно заінтересованої особи та ОСОБА_3 , тому відсутня правова підстава для тверджень про наявність спору.
В свою чергу, покликаючись на Наказ Міністерства оборони України № 45 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період воєнного стану», до переліку документів, які надають члени сім'ї до районного (міського ) ТУКСП для призначення та виплати допомоги, належить документ, що підтверджує родинні зв'язки з загиблим (померлим) військовослужбовцем: для дитини - свідоцтво про народження дитини.
Таким чином, лише після внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_2 , де батьком буде зазначено ОСОБА_3 , матиме право звернутися із заявою про призначення та виплату грошової допомоги.
Покликаючись на перелік суб'єктів, які належать до членів сім'ї загиблих та мають право на отримання одноразової грошової допомоги, зазначає, що для можливості скористатися правом на призначення та отримання відповідної допомоги, ОСОБА_1 необхідно встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що у котре підтверджує, що звернення із заявою в порядку окремого провадження є належним та єдиним способом звернення до суду.
Також, встановлення відповідного факту не пов'язано із будь якими позовними вимогами та відсутні належні відповідачі для звернення у позовному порядку, оскільки не встановлено родинних відносин між ОСОБА_2 та загиблим ОСОБА_3 , а інших спадкоємців немає.
Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 15 квітня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявниці Лазор У.М. на підтримку доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно із ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що до майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявні спадкоємці першої черги, зокрема його донька, яка теж має право на отримання одноразової грошової допомоги. Наведене свідчить про те, що під час розгляду заяви судом виник спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
При цьому, ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною заявою з метою отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Виплата такої грошової допомоги здійснюється на підставі та у порядку згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядком і умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 45.
Відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану», установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Згідно із п. 1, 2, 3, 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках. Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.
До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (стаття 16-1 в редакції на 23.10.2024).
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
При цьому, лише на підставі рішення суду, яким буде встановлений такий факт, особа вправі претендувати на те, щоб бути визнаною спадкоємцем четвертої черги.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи виник спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, тому залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та роз'яснив заявнику її право на звернення до суду з відповідними вимогами у позовному порядку.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений у ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утримання; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Як вбачається із матеріалів справи, заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просила встановити факт проживання з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю, як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, у період з квітня 2012 по 23.09.2024.
Крім цього, ОСОБА_1 самостійно зазначає, що звернулася до суду із відповідною заявою з метою отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачену п. 2 ч. 2 ст. 16 цього Закону, на підставі абз. 6 ч. 4 ст. 16-1 Закону.
Згідно із свідоцтвом про смерть, серігя НОМЕР_1 від 03.10.2024, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 53 років, про що складено актовий запис № 50 (а.с. 9).
Слідуючи лікарському свідоцтву про смерть № 12-14-8254524 від 25.09.2024, причиною смерті ОСОБА_3 була вибухова травма (а.с. 10-11).
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звязку з військовою агресією російської федерації проти України, старший солдат ОСОБА_3 брав участь у відповідні періоди у заходах, необхідних для забезпечення оборони України (а.с. 13 зворот).
У матеріалах справи наявне посвідчення ОСОБА_3 , серія НОМЕР_2 від 21.03.2023 (а.с. 13).
Звертаючись до суду з відповідною заявою ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог надала фото зі спільних із ОСОБА_3 подорожей та відпочинків, побуту, банківську виписку за відповідними рахунками, як свідчення використання коштів останнього (а.с. 21-39).
Зважаючи на те, що предметом даного апеляційного провадження є процесуальна ухвала місцевого суду про залишення без розгляду поданої заяви про встановлення юридичного факту, від якої залежить виключно можливість продовження розгляду такої заяви судом першої інстанції, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності, не приймає до уваги та не надає правову оцінку доводам ОСОБА_1 , які стосуються суті вимог заяви, оскільки таким може бути надана оцінки лише при розгляді заяви по суті.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Колегія суддів виходить з того, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється на підставі та у порядку згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядком і умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 45.
Так, згідно із п. 1, 2, 3, 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках. Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.
До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (стаття 16-1 в редакції на 23.10.2024).
Враховуючи наведене, безумовним є те, що встановлення відповідного факту необхідне ОСОБА_1 для подальшої реалізації прав, як члена сім'ї загиблої особи.
У постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об'єднаної Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Також Велика Палата Верховного Суду визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 08 листопада 2019 року у справі №161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц виснувала, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, оскільки факт проживання однією сім'єю не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб'єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції.
Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21.
Враховуючи наведене, колегія суддів жодним чином не заперечує права ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом свою права, однак така можливість залежить від ряду процесуальних обставин.
Зокрема, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які необхідно пред'явити жінці, яка проживала з чоловіком без реєстрації шлюбу у відповідний період, при цьому такі вимоги повинні доводитися із дотриманням принципу диспозитивності у цивільному судочинстві та правил доказування.
З врахуванням наведеного, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
В свою чергу, за правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Іншими словами, отримавши рішення про встановлення факту проживання з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю, як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 автоматично та навіть за відсутності заповіту, набуває статусу спадкоємця останнього, за законом.
При цьому, право на спадкування у спадкоємців четвертої черги виникає за відсутності спадкоємців за законом першої - третьої черг чи не прийняття ними спадщини або усунення їх від права на спадкування.
В свою чергу, у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 від 23.09.2024 про прийняття спадщини, у якій йдеться про те, що заявниця є дочкою ОСОБА_3 та спадщину після його смерті приймає (а.с. 95).
На вимогу суду приватний нотаріус Кобзар Л.В. надала копію спадкової справи №180/2024 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 107).
Листом від 23.11.2024 приватний нотаріус Кобзар Л.В. роз'яснила, що є доказом родинних та інших відносин спадкоємців із спадкодавцями та рекомендувала ОСОБА_2 , дошлюбне прізвище ОСОБА_2 , звернутися до суду для встановлення родинних відносин (а.с. 106).
В свою чергу, згідно із висновком експерта № 420/2024-мг, порівняльним аналізом встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 може бути біологічним батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Ймовірність батьківства складає 99,9999% (а.с. 101-102).
На виклик суду від 21.03.2024, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 подав клопотання про залишення заяви без розгляду (а.с. 115-117).
Також, суду надано докази звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про встановлення батьківства та внесення змін до актових записів про народження дитини, справа № 462/1177/25 (а.с. 208).
Змістом частини четвертої статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.
Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду.
Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право (постанова Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц).
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23, від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 04 січня 2023 року в справі № 198/99/15-ц спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження.
Законодавцем визначено, що у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер.
Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 335/10025/20.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
У постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Враховуючи наведене та жодним чином не заперечуючи будь яких вимог чи доводів ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 , з метою уникнення будь якої преюдиції у майбутньому та з врахуванням того, що такі мають бути встановлені чи спростовані у межах відповідного судового провадження, колегія суддів розділяє висновок районного суду про те, що у спірних правовідносинах має місце спір про право, який може бути вирішений лише у порядку позовного провадження та погоджується із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Твердження ОСОБА_1 про відсутність у даній справі спору про право та те, що встановлення відповідного факту не пов'язано із будь якими позовними вимогами, адже відсутні належні відповідачі для звернення у позовному порядку, оскільки не встановлено родинних відносин ОСОБА_2 та загиблого ОСОБА_3 , а інших спадкоємців немає, власне і свідчить про заперечення нею будь яких прав та законних інтересів ОСОБА_2 у спірних правовідносинах, у тому числі, як спадкоємця загиблого ОСОБА_3 , що виключає безспірність вимог ОСОБА_1 та як наслідок свідчить про наявність спору про право.
Що стосується доводів апелянта про неможливість звернення до суду у позовному провадженні, оскільки відсутні належні відповідачі, тобто спадкоємці, у розумінні ОСОБА_1 , колегія суддів звертає увагу на те, що за такої правової конструкції законодавцем визначено суб'єкта, який притягається до участь у справі в якості відповідача та зобов'язаний відповідати за пред'явленими вимогами.
Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 315, 367, 374, 377, 382-384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазор Уляни Миколаївни - залишити без задоволення.
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 01 жовтня 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк