Справа № 302/1768/23
Іменем України
16 вересня 2025 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого Собослой Г.Г.
суддів Джуга С.Д., Кожух О.А.
з участю секретаря Ормош О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представниці - адвокатки Бухтоярової Оксани Василівни на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11 грудня 2023 року у справі №302/1768/23 (Головуючий: Кривка В.П.), -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних позовних вимог на стороні позивача: Виконавчий комітет Ужгородської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, мотивуючи тим, що 03.11.2012 року між сторонами було укладено шлюб і від шлюбу народилось двоє дітей: сини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Міжгірського районного суду від 20.11.2017 року шлюб між сторонами було розірвано та стягнуто із відповідача на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказаним рішенням встановлено, що малолітні діти сторін проживають з позивачкою та перебувають на її утриманні.
Дане рішення суду набрало законної сили.
На даний час діти проживають із позивачкою, відповідач фактично не бере участі у вихованні дітей, ухиляється від їх виховання з липня 2017 року (відколи вони не проживають разом), не цікавиться їх життям, здоров'ям, навчанням тощо. Аліменти в добровільному порядку відповідач не платив, тому такі стягувалися органами державної виконавчої служби в примусовому порядку.
Позивачка зазначає, що аліменти платив не відповідач, а його батьки. Відповідач не бачився з дітьми багато років (останній раз в 2019 році) та позивачка роками не могла отримати від відповідача дозвіл на виїзд дітей за кордон. Крім того, відповідач не вживає жодних заходів щодо забезпечення здобуття дітьми повної загальної середньої освіти. Відповідач з 12.02.2020 перебуває за кордоном України і з цього часу не повертався в Україну.
26.10.2022 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_7 , який на її переконання, повністю замінив батька, і діти позиціонують його як тата. Із-за ухилення ОСОБА_2 у вихованні дітей його повної відсутності в їх житті, позивачка не може змінити дітям прізвища, бо немає згоди батька, при цьому, на думку позивачки, діти хочуть змінити прізвище з ОСОБА_3 на прізвище матері.
Крім того, наявність в ОСОБА_2 батьківських прав є перешкодою для усиновлення дітей чоловіком позивачки. Позивачка вважає, що діти дискомфортно почувають себе в навчальному закладі та в інших установах, адже в них з нею різні прізвища. Між сторонами за останні роки тривали судові спори, зокрема позивачка збільшувала в судовому порядку аліменти, іншим позовом стягувала додаткові витрати на дітей, так як батько аліменти дітей не платив, це замість нього робили його батьки, відповідач добровільно участь в додаткових витратах не брав, ні в лікуванні дітей, ні в оздоровленні, ні в купівлі одягу, шкільного приладдя тощо.
Позивачка зазначала, що у відповідача є заборгованість по сплаті аліментів на суму 97 348,20 грн. Державною прикордонною службою України було надано інформацію про виїзди за кордон відповідача, при цьому дітям нотаріальну заяву про дозвіл на виїзд за кордон відповідач відмовлявся надавати.
Позивачка на протязі 3-х років зверталася в комісію з питань захисту прав дітей Ужгородської міської ради із заявою про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, однак рішенням виконкому їй було відмовлено, а суть відмови полягала в тому, що батькові необхідно дати шанс і з того часу нічого не змінилося.
21.09.2023 орган опіки і піклування Ужгородського міськвиконкому надав висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила позбавити відповідача батьківських прав стосовно дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та стягнути на її користь судові витрати по справі.
Рішенням Міжгірського районного суду від 11 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні, так як суд проігнорував основну масу доказів, які містяться в матеріалах справи, не описав їх у тексті рішення і не надав належну правову оцінку. Суд не взяв до уваги довідки від 13.06.2023 року про навчання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , акт обстеження умов проживання, свідки від лікарів, які вказують на те, що піклуванням і лікуванням займається мати одноособово, заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 які підтверджують факт здійснення одноособового виховання дітей позивачем, психолого-педагогічні характеристики дітей, лист Державної прикордонної служби, у якому вказано, що ОСОБА_2 перетинав державний кордон 12.02.2020 р. Суд не надав належну оцінку доказам, які підтверджують наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, ухвалив рішення дійшовши передчасних висновків, а також поклав в основу рішення недоведені обставини, які суд визнав встановленим.
У поданій апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвокат Бухтоярова О.В. просить рішення суду скасувати, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки ОСОБА_2 ухиляється від виховання дітей в повному обсязі, фактично з 2017 року і суд мав усі підстави для застосування п.2 ч 1 ст. 164 СК України та задоволення позову, адже у справі наявні дві підстави для позбавлення батьківських прав відповідача. Відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей та відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо здобуття дітьми повної загальної освіти і цю підставу суд не прокоментував у судовому рішенні. Так, бабуся і дідусь то вони не можуть замість батька виконувати його обов'язки і бути дітям батькам. Аналогічне питання Орган опіки та піклування вже розглядав 3 роки тому, де був присутній представник відповідача, який на комісії вказував, що батько хоче брати участь в житті дітей, тому батьку на той час комісія дала шанс, який батько за три роки не використав і нічого не змінив, про що зазначено у висновку.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Овсепян К.А., яка підтримала доводи, викладені в апеляційних скаргах, представника ОСОБА_2 - адвоката Рішко С.І., який просить рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню із наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.11.2012 по 20.11.2017 і під час шлюбу у них народилось двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 20.11.2017 шлюб між сторонами розірвано і ухвалено стягувати аліменти з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) на утримання двох малолітніх дітей в розмірі твердої грошової суми по 1000 гривень на кожну дитину, починаючи з 02.10.2017 і до досягнення дітьми повноліття.
Дане рішення набрало законної сили.
Згідно рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12.08.2021 змінено розмір аліментів на утримання дітей шляхом їх збільшення та присуджено стягувати з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 аліменти на утримання двох малолітніх дітей, сина ОСОБА_3 , 2013 р.н., сина ОСОБА_4 , 2014 р.н. в розмірі твердої грошової суми по 3500 гривень щомісячно на кожну дитину з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення ними повноліття.
Рішення набрало законної сили 24 лютого 2022 року.
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19.07.2022 , яке набрало законної сили, частково задоволено позов ОСОБА_1 і надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітнім дітям ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до досягнення ними віку 16 років без згоди й супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в супроводі матері ОСОБА_1 , з обов'язковим попереднім письмовим повідомленням батька за адресою його місця проживання, зазначеною в рішенні суду ( АДРЕСА_1 ) за 15 днів до дня виїзду за кордон України з визначенням країни (країн) та терміну і мети перебування.
Дане рішення суду набрало законної сили.
Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 25.07.2022 частково задоволено позов ОСОБА_1 і ухвалено стягнути з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 додаткові витрати, понесені на малолітніх дітей ОСОБА_3 , 2013 р.н., ОСОБА_4 , 2014 р.н., в розмірі 13350 грн 79 коп.
Зазначене рішення набрало законної сили.
Станом на час звернення до суду з розглядуваним позовом у відповідача ОСОБА_2 була зафіксована органом Державної виконавчої служби заборгованість за аліментними та іншими зобов'язаннями щодо утримання дітей та сплати судових витрат у користь ОСОБА_1 на суму 97348 грн, 20 коп.
Заборгованість відповідачем погашена частково і розмір такої становить суму 17000 гривень. Погашення заборгованості здійснюється з території України шляхом переказу платежів через установи банку чи пошти ймовірніше близькими родичами відповідача.
12.02.2020 відповідач ОСОБА_2 виїхав за межі України і з того часу перебуває за кордоном в країнах Республіка Чехія, Угорщина, ймовірно в інших країнах і не повертався в Україну.
Згідно з висновком органу опіки і піклування Ужгородського міськвиконкому від 21.09.2023 № 729/18/01-19 визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 ,1985 р.н., батьківських прав стосовно синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з роз'ясненням ОСОБА_2 , що він має право на звернення до суду про надання йому права на побачення з дітьми у порядку, визначеному судом на підставі статей 168, 169 Сімейного кодексу України.
26.10.2022 позивачка ОСОБА_1 уклала і зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 і вона, неповнолітні діти і ОСОБА_7 проживають спільно в м. Ужгород, а відповідач ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 .
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц.
При розгляді справи судом першої інстанції не встановлено обставини, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні. Не відвідування батьком дітей у тому числі і в навчальному закладі, пов'язане перш за все з постійним його перебуванням за межами України, що не може бути розцінено як свідоме та винне ухилення відповідача від участі у вихованні дітей.
ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого орган опіки та піклування належно не аргументував.
Згідно з положеннями частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
При постановленні рішення, суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин із посиланням на докази, відхилені судом та мотиви їх відхилення відображені у рішенні суду обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представниці - адвокатки Бухтоярової Оксани Василівни залишити без задоволення.
Рішення Міжгірського районного суду від 11 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 вересня 2025 року.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ