Справа № 308/12469/25
Закарпатський апеляційний суд
01.10.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника-адвоката ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді матеріали контрольного провадження 11-кп/4806/469/25, за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2025.
Цією ухвалою обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 01.11.2025 включно з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Космирин Бучацького району Тернопільської області, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, із неповною середньою освітою, одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», несудимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У разі внесення застави на обвинуваченого ОСОБА_8 покладено обов'язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду на їх першу вимогу; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження, внесене 08.04.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140160000383 про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Прокурор в судовому засіданні подав клопотання про продовження обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з тих підстав, що інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, незаконного впливу на свідків, продовження злочинної діяльності.
Обираючи ОСОБА_8 запобіжний захід, суд першої інстанції в ухвалі вказав на те, що тяжкість кримінального правопорушення та покарання, яке загрожує ОСОБА_8 (позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років), а також фактичні обставини, за яких ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального
-2-
правопорушення, дають підстави вважати про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на які вказує прокурор, що є підставою для обрання щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання встановленим ризикам. Разом з тим, суд визначив заставу - 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка на думку суду буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченою покладених на нього обов'язків та не буде завідомо непомірною для нього.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_6 просить ухвалу суду від 03.09.2025 скасувати та визначити обвинуваченому ОСОБА_8 заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Стверджує, що ОСОБА_8 зарахований до військової частини незаконним наказом, не проходив ВЛК, не був визнаний придатним до військової служби, має законні підстави для звільнення з військової служби, а повідомлення про нез'явлення до військової частини мало місце 15.02.2025, тобто тоді коли він перебував у військовій частині. Також зазначає, що діями ОСОБА_8 не завдано будь-якої шкоди. Крім того, посилається на те, що ОСОБА_8 не має намірів будь-яким чином порушувати покладені на нього обов'язки, у тому числі впливати на свідків чи перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб, має постійне місце проживання та трьох малолітніх дітей. Разом з тим, захисник указує на те, що визначений судом першої інстанції розмір застави є непомірним для ОСОБА_8 , оскільки на його утриманні перебуває троє малолітніх дітей та дружина, яка не працює, і при цьому ОСОБА_8 не отримував та не отримує жодного забезпечення.
Апеляційна скарга розглядається у відсутності обвинуваченого, неявка якого, з огляду на положення ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає її розгляду. З матеріалів контрольного провадження вбачається, що обвинувачений належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги і від нього не надходила заява про відкладення розгляду апеляційної скарги на інший день, а також сторона захисту не заявляла клопотань про бажання обвинуваченого брати участь у розгляді апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника-адвоката ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу, прокурора ОСОБА_5 , який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали контрольного провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
За приписами до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти, передбаченим статтею 177 цього Кодексу ризикам, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статі 184 цього Кодексу повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів
-3-
досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду уважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Ухвалюючи рішення про застосування чи продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції повинен з'ясувати доцільність застосування чи продовження такого запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 - 178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими під час судового провадження.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою вказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Згідно ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий. У разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в умовах воєнного стану продовження строку тримання під вартою здійснюється у порядку, встановленому статтею 615 цього Кодексу. Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Зі змісту ст. 199 КПК України вбачається, що слідчий суддя продовжує строк тримання під вартою за умови, що прокурор, слідчий доведуть існування заявлених ними ризиків, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; та наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
-4-
Висновок суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів уважає належним чином вмотивованим, викладені в судовому рішенні судження такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з наявними в матеріалах контрольного провадження доказами та обставинами кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 422-1 КПК України не здійснює перевірку правильності пред'явленої підозри та не перевіряє докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 обґрунтовано взяв до уваги тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій, у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень (від п'яти до десяти років); дані про особу обвинуваченого (несудимий, одружений, має трьох дітей, офіційно не працевлаштований); відсутність обставин, які б перешкоджали триманню обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та необхідність проведення судового розгляду кримінального провадження, у тому числі допит свідків, дослідження доказів тощо.
Тому, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про доведення стороною обвинувачення наявності передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, які на даний час не відпали та не зменшилися.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, наявність у обвинуваченого визначеного місця проживання, а також ті факти, що ОСОБА_8 раніше не судимий, одружений, має трьох дітей, на що посилається сторона захисту, жодним чином не зменшує встановлені судом ризики та не є беззаперечною обставиною для висновку щодо можливості застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з ізоляцією від суспільства, у тому числі і зменшити розмір застави. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що вказані обставини не стали перешкодою для настання подій, у яких обвинувачується ОСОБА_8
-5-
Апеляційний суд бере до уваги аргументи, які наведені захисником в апеляційній скарзі, проте в даному конкретному випадку приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини у кримінальному провадженні, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень у кримінальному провадженні.
Тому, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність обставин, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
З огляду на вищевказане, доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинувачений не вчиняв і не має намірів вчиняти будь-які дії, передбачені ст. 177 КПК України, апеляційний суд відхиляє як такі, що жодним чином не впливають на висновки суду першої інстанції про необхідність обрання обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів також вважає, що застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з урахуванням тяжкості, характеру та конкретних обставин, за яких ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, є необхідним з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинуваченого, у тому числі й запобігання настанню встановлених ризиків.
При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що стороною захисту не надано жодних доказів, які б спростовували встановлені ризики та, відповідно, давали можливість для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги і те, що доказів, які б підтверджували факт наявності в обвинуваченого таких захворювань, що виключають тримання його під вартою, у тому числі й відповідних висновків компетентних посадових осіб, у ході апеляційного розгляду не встановлено й таких стороною захисту не надано.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і те, що навіть якщо обвинувачена і не має на меті переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, інших учасників кримінального провадження, однак обставини, за яких ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, його тяжкість та інші наведені вище обставини, у тому числі й дані про особу обвинуваченого, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
При цьому, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не впливають та не спростовують наявність ризиків, описаних в оскаржуваній ухвалі, не свідчать про те, що такі перестали існувати, що в свою чергу унеможливлює зміну обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу на інший, більш м'який, запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, виходячи з вимог ст. 177, 178, 183, 199 КПК України, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам
-6-
можливого переховування від суду, незаконного впливу на свідків чи інших учасників кримінального провадження, продовження злочинної діяльності, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Доводи апеляційної скарги проте, що ОСОБА_8 зарахований до військової частини незаконним наказом, не проходив ВЛК, не був визнаний придатним до військової служби, має законні підстави для звільнення з військової служби, а повідомлення про нез'явлення до військової частини мало місце 15.02.2025, тобто тоді коли він перебував у військовій частині, апеляційний суд із урахуванням наведеного вище, визнає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків та необхідність застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а відтак і не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваної ухвали та відмови в задоволенні клопотання прокурора із застосуванням щодо обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Із цих підстав, неспроможними є і доводи апеляційної скарги про те, що діями ОСОБА_8 не завдано будь-якої шкоди.
Окрім того, всупереч доводів апеляційної скарги, визначений судом обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави є таким, що співвідноситься з даними про особу обвинуваченого, обставинами кримінального правопорушення, а тому відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зазначеним у ч. 4, 5 ст. 182 КПК України.
Враховуючи характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , а також його високий ступінь суспільної небезпеки, колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що визначена обвинуваченому ОСОБА_8 застава у розмірі саме 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, як альтернативи застосованому йому запобіжному заходу у виді тримання під вартою є такою, що зможе у разі її внесення забезпечити виконання обвинуваченим визначених процесуальних обов'язків.
Такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права обвинуваченого та підстав вважати його завідомо непомірним для ОСОБА_8 , колегія суддів не вбачає.
При цьому колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також апеляційної суд бере до уваги те, що стороною захисту не надано жодних доказів, зокрема про фінансовий та майновий стан обвинуваченого, які б із достовірністю свідчили про те, що визначений судом розмір застави є завідомо непомірним для нього, а такий обумовлений також високим ступенем суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , та тяжкими наслідками для держави від кримінальних правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, зокрема в умовах воєнного стану.
Тому, доводи апеляційної скарги про непомірність визначеного ОСОБА_8 розміру застави визнаються безпідставними, а посилання на те, що на утриманні останнього перебуває троє малолітніх дітей та дружина, яка не працює,
-7-
і при цьому ОСОБА_8 не отримував та не отримує жодного забезпечення, апеляційний суд визнає такими, що не впливають на визначений судом розмір застави та не дають підстав для його зменшення до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Будь-яких інших переконливих доводів щодо незаконності рішення суду в апеляційній скарзі не наведено і апеляційним судом не встановлено таких обставин під час апеляційного розгляду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ухвала суду про задоволення клопотання прокурора про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обґрунтованою, законною, постановленою з дотриманням вимог ст. 177, 178, 183 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженим та оціненими судом, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
При прийнятті рішення колегія суддів також, враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; положення ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що під час апеляційного розгляду стороною захисту не заявлялось клопотань щодо приєднання до матеріалів судового провадження доказів (документів), які б спростовували чи впливали на висновки суду першої інстанції про необхідність застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним розміром застави.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2025 щодо ОСОБА_7 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді