Справа № 686/13349/17
Провадження № 1-кс/686/6182/25
24 вересня 2025 року м. Хмельницький
Слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , захисника-адвоката підозрюваного ОСОБА_5 , підозрюваного ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницький клопотання начальника 2 відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області підполковника юстиції ОСОБА_4 , погодженого з прокурором, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Балта Одеської області, громадянина України, не судимого, військовослужбовця за контрактом Збройних Сил України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у кримінальному провадженні № 42017150410000063,
встановив:
17 червня 2025 року начальник 2 відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області підполковник юстиції ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду з клопотанням, яке погоджено прокурором ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 402 КК України. В обґрунтування поданого клопотання зазначено, що обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стала обґрунтована підозра останнього у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 402 КК України, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, уже переховується від органів досудового розслідування та суду, може незаконно впливати на свідків, вчинити інший злочин.
У судовому засіданні слідчий та прокурор підтримали подане клопотання та просили його задовольнити.
Підозрюваний та його захисник у судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання та просили обрати запобіжний захід, не пов'язаний із ізоляцією підозрюваного від суспільства.
Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання, приходжу до висновку, що клопотання слідчого підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Громадянин України ОСОБА_6 , 19.03.2014 відповідно до наказу № 64 командира військової частини НОМЕР_1 зарахований до списків особового складу вказаної військової частини, призначений на посаду начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту у військовому званні «майор».
Надалі, відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 01.11.2016 № 453 майора ОСОБА_6 , начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту, переміщено на посаду начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_2 .
Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, майор ОСОБА_6 відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зобов'язують кожного захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
Відповідно до положень ч. 1 п. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини.
Згідно із ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, а також додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
У відповідності до вимог статті 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Приписами статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що військовослужбовці зобов'язані свято І непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок та беззастережно виконувати накази командирів (начальників) виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
Згідно із вимогами статті 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази.
Відповідно до статей 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання, а підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою, військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін
Відповідно до Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час І частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указами Президента України від 1 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 2 березня 2014 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України та «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року Збройні Сили України приведені у повну бойову готовність, а в державі оголошено часткову мобілізацію.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Окрім цього, ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону N 589-УІІ ( 589-18 ) від 19.09.2013; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1275-УІІ ( 1275-18 ) від 20.05.2014) визначено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України.
Вимоги ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов'язують забезпечувати у військовій частині постійну бойову готовність, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконувати службові обов'язки.
Разом з тим, майор ОСОБА_6 , у порушення вимог вищевказаного законодавства, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, посягаючи на встановлений порядок підлеглості, порушуючи військову дисципліну, з мотивів хибно зрозумілих інтересів служби, вчинив непокору, яка виразилася в умисному невиконанні наказу, за наступних обставин.
Відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 01.11.2016 №453 та телеграфного розпорядження т.в.о. начальника Кадрового центру Повітряних Сил Збройних Сил України від 03.11.2016 №350/160/2660 військовослужбовця військової служби за контрактом ОСОБА_6 , призначено на посаду начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2016 №293 майор ОСОБА_6 виключений зі списків особового складу військової частини та вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ).
Вказаний наказ виданий встановленим Законом порядком, відповідною особою в межах наданих йому повноважень, зміст наказу не суперечив чинному законодавству та останній не був пов'язаний з порушенням конституційних прав і свобод майора ОСОБА_6 , не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.
Так, 07 грудня 2016 року майор ОСОБА_6 ознайомився з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2016 №293 про вибуття для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та підтвердив ознайомлення рапортом командиру військової частини НОМЕР_1 , який був складений у військовій частині НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , в якому йому було доведено з'явитися до нового місця служби в визначений керівними документами термін. Крім цього він зазначив, що претензій до керівного складу військової частини НОМЕР_1 з приводу його переводу до іншого місця служби в нього не має.
Крім того, цього ж числа, в присутності заступника командира військової НОМЕР_1 по роботі з особовим складом підполковником ОСОБА_7 , від майора ОСОБА_8 майор ОСОБА_6 отримав припис на вибуття з військової частини НОМЕР_1 в якому було зазначено термін прибуття 08.12.2016 до військової частини НОМЕР_2 .
Проте, 08.12.2016 майор ОСОБА_6 до нового місця служби, тобто до військової частини НОМЕР_2 - не прибув, хоча останній вищезазначений наказ прийняв до виконання, але насправді умисно не виконав.
08.02.2017 відомості про даний факт слідчим військової прокуратури Хмельницького гарнізону внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017150410000063 з попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 402 КК України.
12.07.2017 складено письмове повідомлення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Балта Одеської області, громадянину України, не судимому, військовослужбовцю за контрактом Збройних Сил України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 402 КК України, яке вручено останньому не було через те, що його місцезнаходження є невідомим, а тому у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, за правилами ст. 135 КПК України було надіслано за адресою його проживання.
Вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення об'єктивно й переконливо підтверджується конкретними доказами, зібраними з дотриманням принципів законності й верховенства права та у суворій відповідності процедурі, визначеній кримінальним процесуальним законом України, а саме: повідомленням військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2016 № 1/3375 про вчинення кримінального правопорушення; актом службового розслідування від 16.12.2016 за фактом відсутності ОСОБА_6 на військовій службі; протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 19.04.2017; протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 19.04.2017; протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 12.06.2017; іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
12.07.2017 постановою прокурора військової прокуратури Хмельницького гарнізону оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_6 .
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Частиною 1 ст.183 КПК України встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
З наданих матеріалів убачається, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання від 5 до 7 років.
Разом з тим, вказаний у клопотанні слідчого ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки слідчим та прокурором не наведено обставин, які б давали суду беззаперечні підстави вважати, що ОСОБА_6 має намір ухилятися від слідства, адже лише тяжкість можливого покарання при можливому визнанні підозрюваним винною не може свідчити про існування вказаного ризику відповідно до вимог закону.
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує, що посилання на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при оцінці імовірності того, що особа переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
У справі «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) 7064/05 від 01 червня 2006 року щодо недостатності посилання на тяжкість злочину та ймовірне покарання Європейський Суд зазначив, що суди, перевіряючи законність та обґрунтованість продовження тримання заявниці під вартою, незмінно посилались на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребує позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
ОСОБА_6 має постійне місце проживання, раніше не судимий.
Слідчий суддя враховує, що ОСОБА_6 має засоби для існування, раніше не судимий, та клопотання не містить будь-яких обґрунтувань підстав вважати, що підозрюваний має намір вчиняти злочини, з посиланням на відповідні докази та реальність таких обстави.
А відтак, приходжу до висновку про недоведеність стороною обвинувачення ризику вчинення інших кримінальних правопорушень.
Частиною 1 ст. 183 КПК України встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У п.26-28 рішення ЄСПЛ у справі «Хайредінов проти України» N 38717/04 від 14.10.2010, суд наголосив, що ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто, суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.
Враховуючи доведений стороною обвинувачення ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, усі, визначенні ст. 178 КПК України, на даному етапі досудового розслідування потребує належного дослідження та перевірки існуючими засобами доказування, приходжу до висновку, що відносно підозрюваного слід обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово, адже саме такий запобіжний захід зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Виконання вказаного запобіжного заходу контролюється правоохоронним органом, що убезпечує можливість виходу підозрюваного з місця проживання та відповідно, мінімізує можливі контакти із свідками та повною мірою запобігає ризику вчинення інших кримінальних правопорушень.
Прокурором та слідчим не надано слідчому судді достатніх об'єктивних даних, які б вказували, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього не забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, не зможе запобігти доведеному під час судового розгляду ризику незаконного впливу на свідків.
Водночас, на підозрюваного необхідно покласти відповідні обов'язки, передбачені частиною 5 статті 194 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196 КПК України,
постановив:
Клопотання задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.402 КК України, запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, який полягає у забороні залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово без дозволу слідчого, прокурора чи суду, окрім випадків необхідності прослідувати до місця укриття під час оголошення сигналу «Повітряна тривога» або до медичного закладу для отримання медичної допомоги.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначені ст.194 КПК України обов'язки, а саме:
- прибувати до слідчого, прокурора або суду залежно від стадії кримінального провадження за першою вимогою;
- не залишати цілодобово місце свого постійного проживання;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання у відповідний орган державної влади паспорт(и) громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, які дають право на виїзд за межі України;
Звільнити ОСОБА_6 , з-під варти з залу суду негайно.
Ухвала діє по 11 жовтня 2025 року включно.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя