нп 2/490/3385/2025 Справа № 490/5123/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
01 жовтня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача суму боргу за Кредитним договором № 7687670 від 15.03.2024 року у розмірі 21781,31 грн та стягнути витрати за правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 15.03.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (ТОРГОВА МАРКА «Creditplus») та ОСОБА_1 укладено Договір №7687670 про надання споживчого кредиту за власного волевиявлення відповідача, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства. Згідно умов Кредитного договору, Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки, у розмірі 8600,00 грн.
Відповідач не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 27.11.2024 р. між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (Creditplus™), відповідно до чинного законодавства України, укладено Договір факторингу №27.11/24-Ф, а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до Відповідача. Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 21781,31 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 4867,28 грн; заборгованість за відсотками становить 12614,03 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 0,00 грн; заборгованість за пенею становить 4300,00 грн.
Керуючись ст. 512 - 514, 516 ЦК України та у зв'язку з істотними порушеннями Відповідачем умов Кредитного договору №7687670 від 15.03.2024 р., Позивачем, який набув права грошової вимоги, на останню відому адресу реєстрації Відповідача, зазначену ним в Кредитному договорі, направлено Повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору.
Не зважаючи на це, Позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором №7687670 від 15.03.2024 р.
За такого, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 належним чином взятих на себе за кредитним договором зобов'язань позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст. 187, ухвалою судді від 01.07.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу був встановлений п'ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали подати відзив на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками направлено відповідачу за останнім відомим місцем реєстрації.
Представник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в позовній заяві просив розглядати справу у його відсутність.
Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по матеріалах справи.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Від відповідача будь-яких заяв та клопотань не надходило, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзив на позовну заяву до суду не подав.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст. 280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, дійшов наступного висновку.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 15.03.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір №7687670 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором (п. 1.2 Договору).
Даний Договір підписаний відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «С7258»
Згідно п.п.1.3-1.4., п.п.1.5.-1.5.2. Договору сума кредиту (загальний розмір) складає: 8000,00 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 360 дні. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.
Тип процентної ставки фіксована. Стандартна процентна ставка становить 2,20% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.
Знижена процентна ставка 1,32% в день та застосовується відповідно до умов, вказаних в цьому Договорі.
За п.п. 2.1. Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахувания за реквізитая платіжної картки № НОМЕР_1 .
Наведені умови кредитування відображені й в паспорті споживчого кредиту та таблиці обчислення загальної вартості кредиту (Графік платежів), які 15.03.2024 року підписано між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем за допомогою електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.
Судом встановлено, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» виконало та надало ОСОБА_1 кредит в сумі 8600,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №20250519-274 від 19.05.2025 року, виданою ТОВ «ПЕЙТЕК».
Відповідно до відомостей, що містяться в Реєстрі платіжної інфраструктури ТОВ «ПЕЙТЕК», код ЄДРПОУ 44103264, є фінансовою установою, що має право на надання платіжних послуг. Відповідно до отриманої ліцензії від Національного банку України (рішення від 29.05.2023 № 21/990-РК), що переоформлена Національним банком України 24.05.2024 (витяг Національного банку України із Державного реєстру фінансових установ про внесення 24.05.2024 запису до Державного реєстру фінансових установ про переоформлення ліцензій), Товариство надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Між Товариством та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено Договір про організацію переказу грошових коштів №190122-1 від 2022-01-19.
24.11.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір факторингу №27.11/24-Ф від 27.11.2024 р.
Згідно п.1.1. вищевказаного Договору, за цим договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід'ємною частиною Договору.
Згідно з Витягом з Додатку №1 до Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27.11.2024 року, підписаного уповноваженими представниками ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №7687670 від 15.03.2024 року на загальну суму заборгованості 21781,31 грн, з яких: 4867,28 грн - сума заборгованості за тілом; 12614,03 грн - сума заборгованості за відсотками; 4300,00 грн - сума заборгованості за пенею.
Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договору факторингу про відступлення ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» належне йому право вимоги .
У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання Договору факторингу №27.11/24-Ф, укладеного 27.11.2024 р. між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 , недійсним або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього договору.
За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №7687670 від 15.03.2024 року перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», що дає останньому право на стягнення з відповідача в судовому порядку неповернуту ним суму позики.
Щодо укладення договору в електронній формі.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Вказаний кредитний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Згідно із пунктом 9.6. Кредитного договору №7687670 від 15.03.2024 року, цей Договір укладається шляхом направлення його тексту, підписаного зі Сторони Товариства електронним підписом, Споживачу в Особистий кабінет/Мобільний застосунок "CreditPlus» для ознайомлення та підписання.
Підпис Товариства створюється на Договорі шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком попередньо узгодженим Сторонами в укладеному між Сторонами Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Споживача, що створений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Споживача на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.
На укладений між Сторонами Договір накладається кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, далі по тексту Договору - оригінальний примірник Договору. У випадках дозволених законодавством, на укладений між Сторонами Договір може бути накладено електронний підпис уповноваженого працівника Товариства, що базується на сертифікаті відкритого ключа, виданого кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг без відомостей про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Таким чином, встановлено, що договір між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Судом встановлено, що без здійснення вказаних дій відповідачем Кредитний договір не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Договір №7687670 про надання споживчого кредитувід 15.03.2024 року, укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Щодо стягнення суми заборгованості, відсотків та пені.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
ОСОБА_1 прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував в повному обсязі.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором Банк зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Жодних даних, які свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором у добровільному порядку, відповідачем ОСОБА_1 за час розгляду справи в суді не надано.
До позовної заяви доданий розрахунок заборгованості за Кредитним договором № №7687670 від 15.03.2024 року, згідно якого заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» складає 21781,31 грн, з яких: 4867,28 грн - сума заборгованості за тілом; 12614,03 грн - сума заборгованості за відсотками; 4300,00 грн - сума заборгованості за пенею.
Вказаний розрахунок складений відповідно вимог до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної фінансової установи.
За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою фінансовою установою, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий позивачем розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.
Крім того, суд враховує, що відповідачем, не надано заперечень проти наданого позивачем розрахунку заборгованості чи власного контррозрахунку заборгованості, підтвердженого відповідними доказами.
Суду не надано також належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає положенням ст. 617 Цивільного кодексу України.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за Кредитним договором №7687670 від 15.03.2024 року в сумі 21781,31 грн, з яких: 4867,28 грн - сума заборгованості за тілом; 12614,03 грн - сума заборгованості за відсотками; 4300,00 грн - сума заборгованості за пенею.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договорів, а також враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню з відвідповідача кредитної заборгованості, підлягає судовому захисту, тому позов ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є обгрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо стягнення судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №7687670 від 30.05.2025 р.
За такого, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у сумі 2422,40 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правової допомоги №42649746 від 01.01.2025, укладений між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та адвокатом Білецьким Б.М., Додакову угоду №7687670 від 02.04.2025 року до Договору №42649746, детальний опис наданих послуг від 31.03.2025 р., акт 7687670 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 31.03.2025 року на суму 6 000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішеннівід 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено у спрощеному провадженні без виклику сторін у справі.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 6000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 4 000,00 грн.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 21781,31грн та судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн і витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за Договором №7687670 про надання споживчого кредитувід 15.03.2024 року в сумі 21 781,31 грн (двадцять одна тисяча сімсот вісімдесят одна гривня 31 копійка), з яких: 4867,28 грн - сума заборгованості за тілом; 12614,03 грн - сума заборгованості за відсотками; 4300,00 грн - сума заборгованості за пенею.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» витрати на судовий збір у сумі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст заочного рішення виготовлено: 01 жовтня 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова