нп 2/490/3215/2025 Справа № 490/4734/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
30 вересня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС»), від імені та в інтересах якого діє його представник - Тараненко А.І., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 219142003 від 24.12.2021 року у розмірі 16932,50 грн, а також покласти на відповідачку судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 24.12.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали Кредитний договір № 219142003 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати позичальникові кредит на суму 6500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику.
Позивач зазначає, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 24.12.2021 року перерахувало грошові кошти в сумі 6500,00 грн на банківську карту позичальника № 4441-11X-XXXX-2566 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу № 28/1118-01 зі строком дії якого 28 листопада 2019 року. В подальшому шляхом укладання Додаткових угод до договору факторингу, строк дії договору був продовжений до 31 грудня 2024 року. Згідно Витягу з реєстру прав вимоги № 174 від 22.02.2022 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача.
05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 23/0224-01. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.
29.05.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 29/05/25-Е, за умовами якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 року, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 16932,50 грн. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.
За такого, оскільки відповідач не виконує свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів та відсотків, передбачених умовами Договору, позивач, який є правонаступником первісного кредитора, має право на вимогу до відповідача про сплату заборгованості, в зв'язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст. 187, ухвалою судді від 19.06.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу був встановлений п'ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали подати відзив на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками направлено відповідачу за місцем реєстрації.
Представник позивача в позовній заяві просив розглядати справу у його відсутність, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по матеріалах справи.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Від відповідача будь-яких заяв та клопотань не надходило, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзив на позовну заяву до суду не подав.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст. 280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, дійшов наступного висновку.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 24.12.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Договір кредитної лінії № 219142003, у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Пунктом 1.1. Договору передбачено, що кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 6500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплати проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених в цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».
Згідно п.1.3. Договору, Кредитодавець надає перший Транш за Договором в сумі 6500 грн 00 коп. (шість тисяч п'ятсот грн. нуль коп.) одразу після укладення Договору, який має бути повернено до 19.01.2022 р.
Позичальник в будь-який час протягом Дисконтного періоду дії Договору може збільшити суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. Повернення Кредиту в повному обсязі позбавляє права Позичальника отримати нові Транші, а Договір вважається припиненим шляхом його повного виконання. (п.1.4. Договору).
Відповідно до п. 1.5. -1.8. Договору, загальна сума Кредиту за цим Договором складається з сум Кредиту (Траншів), отриманих протягом всього строку дії Договору.
Позичальник має право користуватися Кредитом від дати фактичного отримання суми Кредиту за кожним Траншем та до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання.
Кредитна лінія надається строком на 26 (двадцять шість) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - Дисконтний період), а саме до 19.01.2022 р. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором.
Сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Згідно п.1.9.Догвору, за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в порядку вказаному у даному Договорі (п.п.1.9.1, 1.9.2., 1.9.3).
Відповідно до п.5.1. Договору, невід'ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано Позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Кредитодавця: www.moneyveo.ua
Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (п.5.3. Договору).
Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (п.5.4.Договору).
Згідно паспорту споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до Договору № 219142003 від 24.12.2021 р. процентна ставка є фіксованою та становить:
- Дисконтна процентна ставка: 3,65%-766,50%;
- Індивідуальна процентна ставка: 383,25% - 766,50%;
- Базова процентна ставка: 766,50%.
Факт перерахування на картковий рахунок відповідача грошових коштів в розмірі 15900,00 грн підтверджується платіжним дорученням №c46296ca-e529-48b3-b0fb-50f5057b5201 від 24.12.2021 року, призначення платежу: «Переказ коштів згідно договору № 219142003 від 24.12.2021, ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer».
Отже, Первісний кредитор свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступає ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає права вимоги до боржників. Строк договору до 28 листопада 2019 року.
28 листопада 2019 року між товариствами укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01, яким строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року.
Додатковими угодами №19 від 28.11.2019 року, №26 від 31.12.2020 року, №27 від 31.12.2021 року, №31 від 31.12.2022 року та №32 від 31.12.2023 року строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від від 28.11.2018 року продовжено до 31.12.2024 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 174 від 22.02.2022 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №219142003 від 24.12.2021 р. на загальну суму 16634,80 грн, з яких 6500,00 грн - заборгованість по кредиту; 10134,80 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступає ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає права вимоги до боржників.
Додатковими угодами №2 від 03.08.2021 року, №3 від 30.12.2020 року строк дії Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року продовжено до 30.12.2024 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №219142003 від 24.12.2021 р. на загальну суму 16932,50 грн, з яких 6500,00 грн - заборгованість по кредиту; 10432,50 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступає ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» приймає права вимоги до боржників.
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 р., від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №219142003 від 24.12.2021 р. на загальну суму 16932,50 грн, з яких 6500,00 грн - заборгованість по кредиту; 10432,50 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором №219142003 від 24.12.2021 р., після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЕЙС», ні на рахунки попередніх кредиторів.
Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договорів факторингу про відступлення ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належне йому право вимоги .
У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання договорів факторингу: № 28/1118-01, укладеного 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (з подальшими улкдаденими додатковими угодами), №05/0820-01, укладений 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та №29/05/25-Е, укладений 29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС», недійсними або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цих договорів.
За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №219142003 від 24.12.2021 року перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС», що дає останньому право на стягнення з відповідача в судовому порядку неповернуту ним суму позики.
Щодо укладення договорів в електронній формі.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Вказаний кредитний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства, www.moneyveo.ua обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані в тому числі і банківську картку на яку в подальшому отримав грошові кошти, пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з Товариством та уклав кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу
Кредитний договір №219142003 від 24.12.2021 року був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор №MNV82VN3 було направлено позичальнику 24.12.2021 року о 8:53:09 год. на номер мобільного телефону вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_3 , одноразовий персональний ідентифікатор було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 24.12.2021 року о 8:53:37 год, після чого відповідач натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відразу після вчинених дій Товариством було перераховано грошові кошти банківську карту, що належить відповідачу, що в свою чергу слугує доказом того, що відповідач прийняв пропозицію ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога»
Судом встановлено, що без здійснення вказаних вище дій відповідачем кредитний договір не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Кредитний договір №219142003 від 24.12.2021 року, укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Щодо стягнення суми заборгованості.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
ОСОБА_1 прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував в повному обсязі.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором Банк зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Жодних даних, які свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором у добровільному порядку, відповідачем ОСОБА_1 за час розгляду справи в суді не надано.
Також, відповідач не надав заперечень проти наданого позивачем розрахунку заборгованості.
Суду не надано також належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає положенням ст. 617 Цивільного кодексу України.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЕЙС» за Кредитним договором №219142003 від 24.12.2021 року в сумі 16932,50 грн, з яких 6500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 10432,50 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договорів, а також враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача кредитної заборгованості, підлягає судовому захисту, тому позов ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є обгрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №14646 від 11.06.2025 року.
За такого, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у сумі 2422,40 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025, укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», Додаткову угоду №25770498172 до Договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025, протокол погодження вартості послуг та Акт прийому-передачі наданих послуг на суму 7000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішеннівід 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено у спрощеному провадженні без виклику сторін у справі.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 7000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 4 000,00 грн.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованість за Кредитним договором №219142003 від 24.12.2021 року у сумі 16932,50 грн та судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн і витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Договором кредитної лінії №219142003 від 24.12.2021 року в сумі 16 932,50 грн (шістнадцять тисяч дев'ятсот тридцять дві гривні 50 копійок), з яких: 6500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 10432,50 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на судовий збір у сумі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, адреса місцезнаходження: Україна, 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст заочного рішення виготовлено: 30 вересня 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова