нп 2/490/3197/2025 Справа № 490/4710/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
30 вересня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліменти на утримання неповнолітньої дитини, -
Позивачка, в особі свого представника - адвоката Стаценка Д.Р., звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття. Також, сторона позивачки просила стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складаються з витрат на правову допомогу у сумі 12500,00 грн.
Позов обгрунтований тим, що сторони у період з 20 вересня 1999 року по 29 березня 2025 року перебували у шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_4 . Позивачка вказує, після фактичного припинення шлюбних відносин сторони почали проживати окремо. Донька залишилася проживати з матір'ю. Знаючи про те, що неповнолітня дитина потребує постійної батьківської уваги і матеріальної допомоги на повноцінне життя і розвиток, відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків, в добровільному порядку не надає жодної матеріальної допомоги своїй доньці. За такого, позивачка змушена звернутися з даним позовом до суду, який просить задовольнити у повному обсязі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 18.06.2025 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 16.07.2025 р.
Ухвалою суду від 16.07.2025 року відкладено розгляд справи на 30.09.2025 року, постановлено клопотання про витребування доказів задовольнити та витребувати у Головного управління ДПС в Миколаївській області (код ЄДРПОУ: 44104027, адреса: 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Героїв Рятувальників, буд. 6) довідку про розмір всіх видів доходів за 2025 рік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
01.08.2025 року, на виконання вимог ухвали суду від 16.07.2025 року, від Головного управління ДПС в Миколаївській області надійшла витребувана судом довідка.
Сторони до судового засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, відповідач заперечення чи відзив на позовну заяву не надав.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положеннямст. 280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 вересня 1999 року по 29 березня 2025 року, від якого мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .
Дитина проживає з матір'ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні, даний факт відповідачем не спростовувався.
Даних про наявність на утриманні відповідача інших неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім'ї відповідачем суду не надано.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, культурного, морального і соціального розвитку. Також, згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.
Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 4 ст. 273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 має конституційний обов'язок утримувати свою неповнолітню дитину до досягнення нею повноліття.
Виходячи з визначеного законодавством обов'язку батьків щодо утримання неповнолітніх дітей, мінімального гарантованого розміру аліментів на дитину, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів слід визначити, як того вимагають положення ст. 183 СК України, в єдиній частці від заробітку (доходу) батька. Разом з тим, суд визначає аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку від дня пред'явлення позову, тобто з 16.06.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
На думку суду, вказаний розмір аліментів є співмірним із тими відомостями та доказами, які були надані та повідомлені суду, при цьому такий розмір аліментів забезпечить матеріальні потреби дитини з урахуванням її віку і стану здоров'я та відповідатиме сталій судовій практиці щодо розміру частки доходу платника аліментів на утримання однієї дитини за звичайних умов.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини його доходу відповідатиме інтересам дитини, платника аліментів та принципу справедливості.
Згідно п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.
Щодо стягнення судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У силу приписів п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору.
За такого, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь Держави слід стягнути судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Позивачка у позові просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 12 500,00 грн.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір № 01/23-05/2025 про надання правничої допомоги від 23 травня 2025 року, Рахунок-фактуру № 101 від 23 травня 2025 року та Платіжну інструкцією № 1.146504727.1 про оплату ОСОБА_1 адвокатських послуг у сумі 12500,00 грн.
При цьому, сторона позивачки, посилаючись на позицію Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладену у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22, зазначила, що суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.
Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішеннівід 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено у спрощеному провадженні без участі сторін у справі.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 12500,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2500,00 грн.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання доньки в розмірі 1/4 частини його доходу, а також стягнення з відповідача судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 1211,20 грн на користь Держави та витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн на користь позивачки.
На підставі викладеного, керуючись ст. 180-182 СК України, 4, 1 2, 13, 141, 258, 259, 264, 265, 274-279, 354, 430 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліменти на утримання неповнолітньої дитини про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в розмірі в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Вимоги щодо стягнення судових витрат - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 витрати на правову допомогу у сумі 2500,00 грн (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення виготовлений 30 вересня 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова