Справа № 645/4550/25
Провадження № 2-о/645/111/25
06 жовтня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Шевченко Г.С.,
з участю секретаря судового засідання - Пастушенко К.Р.,
представника заявника - Браташ О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Браташ О. О., звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення здобувача вищої освіти та третьому освітньо-науковому рівні, в якій з урахуванням уточнень просив встановити факт того, що ОСОБА_1 з 21.03.2023 р. згідно з Наказом №18 від 21.03.2023 р. зарахований до аспірантури Класичного приватного університету і дійсно навчається на другому курсі (денна форма навчання) за спеціальністю 281 "Публічне управління та адміністрування", Дата завершення здобуття освіти - 22.03.2027 р., не порушує послідовності навчання.
У судовому засіданні представник заявника - адвокат Браташ О.О. вимоги заяви підтримала, зазначила, що підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не має.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, клопотань з приводу розгляду справи до суду не надано.
Суд, заслухавши думку представника заявника, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.
Заявлена вимога про встановлення юридичного факту, а саме щодо непорушення послідовності отримання освіти, для чітко зазначеної заявником мети (отримання відстрочки від призову під час мобілізації), - не передбачені ч. ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України та для яких встановлений інший, передбачений законом порядок, та повинне вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури; а у випадку наявності спору про право - у позовному провадженні.
Відповідно до пункту 56 Порядку призову, підстави для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначаються статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Так, пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що призову на військову службу під час мобілізації не підлягають: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Тобто встановлення факту щодо не порушення послідовної освіти заявником за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою.
Встановлення цього факту не пов'язане з будь-якими цивільними правами та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту щодо не порушення послідовності освіти заявником та перебування на третьому освітньо-науковому рівні освіти за даними ЄДЕБО пов'язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення в разі мобілізації на військову службу, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За предметом та можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Вимоги ОСОБА_1 пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 290/289/22-ц.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц Верховний Суд зробив висновок, що при визначенні юрисдикції спору суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду та в аналізі застосування частини шостої статті 294 ЦПК України слід виходити з того, що залишити без розгляду заяву, подану в порядку окремого провадження, у зв'язку із встановленням існування спору про право можливо виключно у тому разі, якщо виявлений спір можливо вирішити саме в порядку цивільного судочинства. Якщо ж такий спір вирішити в порядку цивільного судочинства неможливо, суд повинен закрити провадження у справі (або відмовити у відкритті провадження на стадії прийняття поданої заяви) із зазначенням правильного для вирішення такого правового питання виду судочинства.
У справі, що розглядається, заявник звернувся до суду з заявою в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві, про встановлення юридичного факту, а саме щодо не порушення послідовності отримання освіти, для чітко зазначеної заявником мети - отримання відстрочки від призову, на підтвердження відсутності підстав відмови від 24.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, заінтересована особа у справі є суб'єктом владних повноважень, тому цю вимогу суд розцінює, як наявність публічно-правового спору. Дана справа є справою, розгляд якої мав би здійснюватися в порядку адміністративного судочинства, відтак наявні підстави для закриття провадження у ній на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Керуючись ч. 1 ст. 1 ст. 255 ЦПК України, суд
Провадження по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, - закрити.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її оголошення. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 06.10.2025 р.
Суддя Г. С. Шевченко