справа № 631/666/25
провадження № 1-кп/631/152/25
про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
06 жовтня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазького районного суду Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2 ,
потерпілого ОСОБА_3 ,
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
а також
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 2 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 631/666/25 за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 квітня 2025 року під № 12025221160000372 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України,
В провадженні Нововодолазького районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 квітня 2025 року під № 12025221160000372 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а саме: таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно та в умовах воєнного стану.
У зв'язку із спливом строку, на який було обрано відносно ОСОБА_4 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, прокурор Нововодолазького відділу Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_2 звернувся із дотриманням вимог частини 2 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України із письмовим клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 6047/25-вх від 06 жовтня 2025 року, щодо продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, яке надійшло у повній відповідності до строків та порядку, визначених Кримінальним процесуальним кодифікованим законом України.
На обґрунтування клопотання прокурор вказав на наявність у провадженні обставин, визначених пунктами 1 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Так, прокурор вважав за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого, зважаючи на вагомість наявних доказів у вчиненні останнім кримінального правопорушення, та існування на даний час ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: можливої спроби переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років і тому, усвідомлюючи даний факт, обвинувачений може переховуватись від суду, з метою уникнути покарання, пов'язаного з позбавленням волі. Крім того, інкримінований злочин ОСОБА_4 вчинив в період відбуття покарання за попереднім вироком, оскільки будучи звільненим умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 13 днів на підставі ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року, для проходження військової служби за контрактом, на шлях виправлення не став та повторно вчинив новий корисливий злочин. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 не маючи стійких соціальних зв'язків не позбавлений можливості переховуватись від суду з метою уникнення можливого покарання за вчинення інкримінованого йому злочину.
Також, на думку прокурора обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки наявність зазначеного ризику обґрунтовується тим, що відповідно до даних, отриманих в ході досудового розслідування, ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, тобто не має постійного чи тимчасового легального джерела доходу, маючи не зняту та не погашену судимість повторно вчинив умисний корисливий злочин. Крім того, на розгляді Запорізького районного суду Запорізької області на даний час перебуває справа з єдиним унікальним № 317/1163/25 (кримінальне провадження № 12024087230000481 від 15 грудня 2024 року) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, що свідчить про його схильність до вчинення кримінальних правопорушень. При цьому прокурор зазначив, що існує ризик вчинення ОСОБА_4 іншого умисного корисливого злочину, у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу останньому.
Автор клопотання зазначив, що вивченням особи обвинуваченого на даний час встановлено, що він працездатний, тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою, не страждає. Даних, які б вказували на неможливість застосування до нього вказаного запобіжного заходу, не встановлено.
Підстави для зміни міри запобіжного заходу, на думку прокурора, відсутні, а характеризуючи особистість ОСОБА_4 дані не змінилися, а тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги неможливість запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого на строк, що не може перевищувати двох місяців з огляду на наявність передумов, передбачених статтями 177, 178, пунктами 1 - 3 частини 1 статті 194, статтями 199, 331 Кримінального процесуального кодексу України.
У судовому засіданні прокурор Нововодолазького відділу Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_2 вважав, що клопотання слід задовольнити, посилаючись на його обґрунтованість та неможливість іншим шляхом запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, надавши пояснення, зміст яких відповідає поданому клопотанню.
Потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні при вирішенні клопотання прокурора про продовження дії обраного відносного нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не заперечував проти його задоволення.
Захисник обвинуваченого - ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримала думку свого підзахисного.
Заслухавши позиції сторін з приводу заявленого клопотання, дослідивши клопотання прокурора, а також матеріали кримінального провадження в межах питання, яке вирішується, проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, суд приходить до наступного.
Положеннями частини 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 333 Кримінального процесуального кодексу України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
При цьому суд враховує положення частини 1 статті 131 вищевказаного нормативного-правового акту України, які обумовлюють, що заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжний захід (пункт 9 частини 2 статті 131 Кримінального процесуального кодексу України).
Зі змісту частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам.
Отже, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань.
Судом з'ясовано, що під час досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_7 , постановленої 19 червня 2025 року, був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» до 17 серпня 2025 року (включно), із правом внесення застави у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок. Надалі, ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року за клопотання сторони обвинувачення було продовжено застосований (обраний) відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 09 жовтня 2025 року (включно) із правом внесення застави у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.
Підставами для постановлення вказаних ухвал було встановлення судом існування ризиків, передбачених положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме ризиків переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Частиною 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (частина 2 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України).
Положеннями частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про обрання чи продовження запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначений у статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема враховується тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зав'язків, в тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
З огляду на зазначене вище, суду належить вирішити, чи довела сторона обвинувачення обставини, на які вона покликається. Вирішуючи це питання, суд виходить із такого.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України).
Перелік запобіжних заходів, які підлягають застосуванню наведений у статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, при цьому як вказано у частині 3 наведеної норми, найбільш суворим запобіжним заходом - є тримання під вартою.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, поміж іншого, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки (пункт 5 частини 2 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
З положень статті 199 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у тому числі ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Як вже зазначалося вище, прокурор, обґрунтовуючи клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 посилається на те, що наразі продовжують існувати ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.
В даному випадку, за обставин, викладених у сформульованому обвинуваченні, у вказаному кримінальному провадженні було висунуто обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, санкція якої визначає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, та яке в силу приписів статті 12 Кримінального кодексу України відноситься до тяжкого злочину.
В ході обговорення питання доцільності продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, судом встановлено, що ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досі продовжують існувати.
Крім того, суд наголошує, що під час розгляду порушеного прокурором питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, сторона захисту не навела інших обставин, які б дозволяли інакше оцінити наявність або ж відсутність ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Так, характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення - злочину свідчить про його підвищену суспільну небезпеку, оскільки останній, будучи неодноразово засудженим за злочини проти власності, вчинив повторно аналогічне кримінальне правопорушення.
Відповідно до обвинувального акту та долучених до матеріалів кримінального провадження доказів встановлено такі відомості: ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі міського типу Кушугум Запорізького району Запорізької області, є громадянином України, зі слів має повну загальну середню освіту, на час затримання офіційно не працевлаштований, суб'єктом господарської діяльності не зареєстрований. За станом здоров'я ОСОБА_4 не має специфічних особливостей, до осіб з інвалідністю не відноситься, на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває та не перебував. Обвинувачений не одружений, але зі слів до затримання перебував у фактичних шлюбних відносинах, неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків на утриманні не має.
ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактично до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_2 , де згідно характеристики, наданої дільничним офіцером поліції СДОП Відділу поліції Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області майором поліції ОСОБА_8 , характеризується з негативного боку, який систематично вчиняє сімейні сварки, порушує громадський порядок, веде аморальний спосіб життя.
Також судом встановлено, що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий, останній раз вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року за частиною 2 статті 125, частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України з призначенням покарання на підставі частин 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. Постановою Верховного Суду від 06 січня 2025 року вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року змінено, перекваліфіковані дії ОСОБА_4 за епізодом від 28 грудня 2021 року із частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України на частину 1 статті 162 Кримінального кодексу України; звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України та закрито провадження в цій частині на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 Кримінального кодексу України; призначено покарання за частиною 1 статті 162, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України з урахуванням частин 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки.
Згідно копії довідки про звільнення серії ДНП № 15102, виданої 23 жовтня 2024 року ДЕРЖАВНОЮ УСТАНОВОЮ «СОЛОНЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ № 21», ОСОБА_4 був звільнений з ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «СОЛОНЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ № 21» 23 жовтня 2024 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 13 днів для проходження військової служби за контрактом у ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ НОМЕР_1 на підставі ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року.
Відповідно до повідомлення командира ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНІ НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_9 , солдата ОСОБА_4 , який прибув після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для подальшого проходження військової служби за контрактом, призначено на посаду стрільця 1 штурмового спеціалізованого відділення 3 штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 та зараховано до складу сил і засобів оперативно-тактичного угрупування «СІВЕРСЬК». 07 листопада 2024 року солдат ОСОБА_4 порушив умови дострокового звільнення від відбування покарання та самовільно залишив військову частину, чим вчинив злочин, передбачений частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, про що внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Наказом командира ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 № 124 від 16 квітня 2025 року військову службу солдата ОСОБА_4 призупинено.
Згідно службової характеристики за місцем служби у ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ НОМЕР_1 ОСОБА_4 характеризується негативно.
Отже, обвинувачений на час вирішення питання щодо продовження строку застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді тримання під вартою за своїм станом здоров'я не має специфічних особливостей стану здоров'я, має типові соціальні зв'язки для особи його віку та прийнятну репутацію, а також не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість.
Суд звертає увагу, що обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні. З огляду на що, суд на даній стадії судового провадження не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри (обвинувачення) шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (наприклад, пункт 32 рішення від 30 серпня 1990 року у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86)) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Враховуючи наведені вище критерії, на обґрунтованість обвинувачення для вирішення питань на даній стадії кримінального провадження, вказує те, що в результаті проведеного досудового розслідування ОСОБА_4 було повідомлено про підозру, а згодом висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - тяжкого злочину, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинено повторно та в умовах воєнного стану.
Разом із цим, суд бере до уваги те, що відносно ОСОБА_4 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема статтей 331, 333 наведеного Кодексу. За наявності підстав можлива причетність особи до кримінального правопорушення є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини особи в інкримінованому їй діянні. Така особа має інший процесуальний статус - статус обвинуваченого, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу особи на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особі згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні.
Отже, розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177 та 178 Кримінального процесуального кодексу України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, норми Кримінального процесуального законодавства України не вимагають доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, у даному кримінальному провадженні.
Суд відмічає, що в ухвалі слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 19 червня 2025 року про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та в ухвалі Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року про продовження обраного відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою було визнано дійсними ризики переховування та вчинення іншого кримінального правопорушення.
В цей час останні є дійсними та не зменшились, адже указані ризики, як реальні, оцінюються в світлі: 1) обставин даного кримінального провадження та 2) особистості обвинуваченого (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
Окрім іншого, суворість передбаченого покарання також є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96) зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 червня 2019 року у справі № 166/313/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 674/1202/19, від 27 лютого 2019 року у справі № 0503/10653/2012, усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
Отже, у даній ситуації тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання ОСОБА_4 під вартою, проте окреслений у санкції статті строк у сукупності з іншими обставинами про особу обвинуваченого збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши строк тримання під вартою.
У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а саме таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно та в умовах воєнного стану, суд доходить висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи.
Наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, а у даному конкретному випадку, такий ризик є обґрунтованим, оскільки він належним чином умотивований прокурором та підтверджується наявними матеріалами.
Реальним є досі ризик учинення іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, у тому числі проти власності, має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинено повторно та в умовах воєнного стану, що фактично свідчить про можливість вчинення іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене у сукупності, а також те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, проаналізувавши наявні дані, що характеризують обвинуваченого як особу, його соціальні зв'язки та репутацію у сукупності з обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що вказані обставини об'єктивно вказують на наявність продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, як то: переховування від суду і вчинення іншого кримінального правопорушення, що виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризикам, передбаченим положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.
Щодо питання чи зможуть інші більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід зазначити, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (частина 1 статті 184 Кримінального процесуального кодексу України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачені частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є достатнім заходом забезпечення кримінального провадження, таким, потреба у застосуванні якого, на сьогодні є дійсною.
В даному випадку, обставини визначені статтею 199 Кримінального процесуального кодексу України є дійсними, так як завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.
Також слід зазначити, що зважаючи на введення воєнного стану в Україні, зайнятість правоохоронних органів у діяльності з відсічі збройної агресії Російської Федерації, фактор настання існуючих ризиків в даних умовах як то ухилення від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_4 , значно збільшується, а застосування більш м'якого запобіжного заходу, не переконання суду, не зможе перешкодити останньому повернутися до протиправної діяльності та вчинити спроби ухилитися від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження, а також Державний кордон України у місцях активних бойових дій, до яких належить й Харківська область.
Окрім іншого, суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується.
Доказів того, що стан здоров'я ОСОБА_4 перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення, суду не надано.
Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості вчиненого, не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухиленню від суду.
Застосований запобіжний захід кореспондується визначеним Кримінальним процесуальним законодавством України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.
Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - взяття під варту (тримання під вартою), не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених частиною 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України.
Таке судове рішення, на переконання суду, не суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризикам, передбаченим положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.
Частиною 3 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України покладено на суд обов'язок, при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї ж статті.
Так, при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 19 червня 2025 року в межах розгляду справи з єдиним унікальним № 635/4692/25 був визначений альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 гривень 00 копійок, а тому підстав для його не застосування на даний час, суд не вбачає.
Розмір застави обумовлюється судом тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.
Постановляючи ухвалу, суд також бере до уваги приписи частини 1 статті 197 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких строк дії ухвали про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
В даному випадку, беручи до уваги, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а саме: таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно та в умовах воєнного стану, суд, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 Кримінального процесуального кодексу України, вважає, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою слід задовольнити.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1 - 29, частинами 1 та 11 статті 31, статтями 32, 35, частиною 2 статті 110, частиною 5 статті 115, статтями 131 - 132, 134 - 138, 176 - 178, 183, 184, 186, 193 - 194, 196, 197, 199, 205, 331, частиною 1 статті 333, статтями 369 - 372, частиною 2 статті 392, частиною 5 статті 532, статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України,
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити застосований (обраний) відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 04 грудня 2025 року (включно), із правом внесення застави у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (номер рахунку UA208201720355299002000006674, МФО банку одержувача 820172, код отримувача за ЄДРПОУ 26281249, отримувач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, банк отримувача Державна казначейська служба України у місті Київ, призначення платежу застава, справа № 631/666/25, номер провадження № 1-кп/631/152/25, з обов'язковою вказівкою ОСОБА_10 обвинуваченого.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в даній ухвалі протягом дії цієї ухвали.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
1) прибувати до суду за першою вимогою;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він фактично проживає без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
4) утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 квітня 2025 року під № 12025221160000372;
5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити, що у разі внесення застави у визначеному в ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого з-під варти, та повідомити усно і письмово Нововодолазький районний суд Харківської області.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в ухвалі, ОСОБА_4 зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що з моменту звільнення його з-під варти у зв'язку з внесенням застави він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Визначити термін дії обов'язків, покладених судом у разі внесення застави, до 04 грудня 2025 року включно.
Попередити ОСОБА_4 або заставодавця, що у разі невиконання обов'язків покладених судом, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Зобов'язати прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, негайно повідомити близьких родичів ОСОБА_4 про продовження відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 04 грудня 2025 року включно.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме Харківського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Суддя ОСОБА_1