Справа № 183/5619/25
№ 2/183/4017/25
22 вересня 2025 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Дубовенко І.Г., за участю секретаря судового засідання Зозулі В.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Самар в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
04 червня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 14 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №14.09.2024-100002224 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Згідно договору позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 5000,00 грн строком на 98 днів зі сплатою процентів в розмірі 1% за 1 день користування. Проте відповідач зобов'язання за договором щодо повернення коштів належним чином не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, станом на дату подання позову у розмірі 12350,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 5000 грн; заборгованості за відсотками - 3850,00 грн., комісії - 250 грн., додаткової комісії - 750 грн., неустойки - 2500 грн. В зв'язку з невиконанням договору відповідачем, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, а також судові витрати у справі.
Відповідачем відзиву не надано.
Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, але надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подавав.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 14 вересня 2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №14.09.2024-100002224. Згідно договору позичальник отримав кредитні кошти на споживчі цілі в розмірі 5000,00 грн строком на 98 днів зі сплатою процентів в розмірі 1% за 1 день користування.
Відповідно до договору, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки передбачені договором.
Вищевказані умови кредитування визначені і в паспорті споживчого кредиту, Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма), який 14 вересня 2024 року підписано між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 .
Позивачем надано суду письмову копію укладеного між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр» оферти про надання кредиту №14.09.2024-100002224від 14 вересня 2024 року, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості, виписка по особовому рахунку.
Позивач свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу грошові кошти, що підтверджується квитанцією про видачу кредитних коштів, тоді як відповідач порушив умови договору та своєчасно не вносив кошти для погашення заборгованості.
Отже, відповідач станом на час подання позовної заяви ухиляється від виконання зобов'язань і має заборгованість по вказаному кредитному договору.
Згідно із наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним договором станом на дату подання позову має заборгованість у розмірі 12350,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 5000 грн; заборгованості за відсотками - 3850,00 грн., комісії - 250 грн., додаткової комісії - 750 грн., неустойки - 2500 грн..
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість по ліміту овердрафту та по нарахованих процентах.
Статтями 626,628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 2 статті 648 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а обов'язком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 16 ЦК України одною з форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відзиву на позов та доказів, які спростовують позовні вимоги, відповідачем суду не надано.
Доказів сплати відповідачем суми заборгованості за кредитним договором суду не надано, внаслідок чого суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у виді тіла кредиту та відсотків.
Статтями 626,628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 2 статті 648 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а обов'язком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 16 ЦК України одною з форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відзиву на позов та доказів, які спростовують позовні вимоги, відповідачем суду не надано.
Доказів сплати відповідачем суми заборгованості за кредитним договором суду не надано, внаслідок чого суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у виді тіла кредиту та відсотків.
Однак, не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача комісії, оскільки у Постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Оскільки з наданої позивачем виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 встановлено, що позивачем нараховано відповідачеві до сплати комісію за розрахунково-касові операції, яку позивач просить стягнути з відповідача, - підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача комісії за договором суд не вбачає.
З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне виконання зобов'язання, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Так, згідно з розрахунком наданим позивачем: сума неустойки за кредитним договором №14.09.2024-100002224 від 14 вересня 2024 року за період з 14 вересня 2024 року по 20 грудня 2024 року становить 2500,00 грн.
Разом з тим, 24.02.2022р. Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р., який продовжувався Указами Президента України і якій діє і дотепер.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані після 24.02.2022р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Враховуючи те, що прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем зі сплати заборгованості за кредитним договором №14.09.2024-100002224 від 14 вересня 2024 року виникло за період з 14 вересня 2024 року по 20 грудня 2024 року, а тому, в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Тобто, суд приходить до висновку про порушення відповідачем умов договору та майнових прав позивача на повернення кредиту та процентів за ним.
Аналізуючи вищевикладене, ураховуючи установлені судом обставини, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, які свідчать про наявність у відповідача боргу перед позивачем на час розгляду справи та перевіривши правильність розрахунку заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача, на користь позивача підлягають стягненню: заборгованості за тілом кредиту - 5000 грн; заборгованості за відсотками - 3850,00 грн, а всього 8850,00 грн.
У задоволенні іншої частини вимог належить відмовити.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за договором про надання кредиту №14.09.2024-100002224 від 14 вересня 2024 року у розмірі 8850,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 5000 грн; заборгованості за відсотками - 3850,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн., а всього у розмірі 11272 (одинадцять тисяч двісті сімдесят дві) грн. 40 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса місцезнаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032, адреса електронної пошти: info@sgroshi.com).
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Рішення у повному обсязі складено та підписано 22 вересня 2025 року.
Суддя І.Г.Дубовенко