Справа № 183/3590/24
№ 2/183/840/25
06 жовтня 2025 року м.Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «АРТА» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди,
У квітні 2024 позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом у якому просив стягнути з відповідача в рахунок відшкодування майнової шкоди 1032545,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 23.04.2023 о 17:50 годин ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «Benalu», реєстраційний номер НОМЕР_2 , по вул. Криворізьке шосе у м. Дніпрі, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, через що допустив наїзд на напівпричіп марки «Kumlin». Внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача пошкоджено належний позивачу транспортний засіб «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 спричинено майнову шкоду у розмірі 1027545,60 грн., а також позивачем понесено витрати на здійснення оцінки вартості збитку у сумі 5000 грн. Також зазначив, що на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Арта», але шкода заподіяна не під час виконання трудових обов'язків у неробочий час у суботу - 23 квітня 2023 року о 17:50 год. у зв'язку з безпідставним використанням відповідачем автомобіля. У зв'язку з відмовою відповідача відшкодувати шкоду у добровільному порядку, просить задовольнити його позов.
Ухвалою судді від 31.05.2024 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання. Ухвалою суду від 15.08.2024 здійснено перехід до розгляду у загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав відзив на позовну заяву у якому просить у позові відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що викладені у позовній заяві обставини не відповідають дійсності. На час вчинення ДТП - 23.04.2023 ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах із позивачем. Він повертався з пункту розвантаження смт.Софіївка Дніпропетровської області разом з іншим співробітником ТОВ «АРТА». Дорожньо-транспортна пригода сталася за участю двох належних позивачу транспортних засобів. У результаті ДТП відповідач отримав тілесні ушкодження з причини несправності транспортного засобу, який мав технічні проблеми гальмівної системи, про що ОСОБА_1 неодноразово повідомляв роботодавця. На початку листопада 2023 року відповідач дізнався, що страхова компанія відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування, а тому на відповідача почали чинити тиск та змушувати підписати заяву про зобов'язання сплатити підприємству збитки. У зв'язку з цим відповідач звернувся до поліції з відповідною заявою. Також відповідач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Арта» про встановлення факту нещасного випадку на виробництві, що стався 23.04.2023 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
20.08.2024 представник відповідача подав відповідь на відзив у якій висловив незгоду з доводами відповідача, наведеними у відзиві. Зазначив, що під час настання ДТП відповідач не виконував трудові обов'язки, оскільки подія трапилася у вихідний день - неділю, а підприємством не видавався наказ щодо роботи у вихідний день. Надана відповідачем товарно-транспортна накладна №2041 від 21.04.2023 не може підтверджувати виконання трудових обов'язків. Та обставина, що відповідач не працював у день ДТП підтверджується табелем обліку робочого часу та розрахунковою відомістю. Відповідач не надав доказів того, що звертався до роботодавця з приводу несправності автомобіля. Вважає відомості, повідомлені у відзиві такими, що не відповідають дійсності, а поведінку відповідача та його представника недобросовісною.
30.08.2025 представник відповідача - адвокат Станіслав О.О. подала заперечення на відповідь на відзив у якому висловила незгоду з доводами представника, наведеними у відповіді на відзив.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити посилаючись на обставини, наведені у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача у судовому засіданні у позові просила відмовити, посилаючись на обставини, наведені у відзиві та запереченнях.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що він виконував свої трудові обов'язки у момент, коли сталася дорожньо-транспортна пригода. Без дозволу роботодавця та охорони здійснити виїзд автомобіля неможливо. 17 квітня 2023 року охоронці позивача повідомили йому про необхідність виїзду двох автомобілів з бази для перевезення насіння соняшника із с.Почино-Софіївки до м.Кривого Рогу. Автомобілі заправили пальним, потім їм відкрили ворота, записали час виїзду, після чого вантажні автомобілі виїхали з бази. В автомобіль завантажили насіння соняшника у с.Почино-Софіївка, яке треба було доставити у с.Софіївка поблизу м.Кривий Ріг на олійницю. У перший день поїздки - 17.04.2023 вони приїхали вночі на олійницю та відвантажили насіння, а 18.04.2023 зранку знову поїхали до с.Почино-Софіївка за новою партією насіння. Після того як завантажилися, знову поїхали у с.Софіївка для відвантаження, розвантажилися у четвер 20 квітня 2023 року. 21 квітня 2023 року знову поїхали для завантаження у с.Почино-Софіївку, завантажилися і в цей же день поїхали у с.Софіївку. Під час цих поїздок вони ночували у вантажівках. 23 квітня 2023 року вночі вони розвантажилися і приблизно о 12 годині із Софіївки поїхали у м.Перщепино, додому. На в'їзді у м.Дніпро його колега на іншому автомобілі зупинився, відповідач натиснув на гальма, а вони не спрацювали, внаслідок чого відбулося зіткнення із задньою частиною автомобіля, який теж належить позивачу, під керуванням іншого працівника позивача. Після цього відповідач потрапив у лікарню та проходив тривале лікування. Він неодноразово повідомляв роботодавцю про несправність гальмівної системи, проте її пообіцяли відремонтувати після поїздки. За час його роботи шляховий лист не виписували ніколи, а лише товарно-транспортну накладну. При цьому розпорядку робочого дня чи тижня фактично не існує, оскільки специфіка перевезень така, що доводилося працювати і вночі, і у вихідні дні. При цьому претензій щодо нібито незаконного заволодіння автомобілем йому не пред'являли. Але після того, як страхова компанія відмовилася відшкодовувати позивачу майнову шкоду, на нього почали чинити тиск та вимагати щоб саме він відшкодував матеріальну шкоду шляхом відпрацювання із утриманням із заробітної плати по 10000 грн. протягом чотирьох років. Виїхати з несправною гальмівною системою його примусив ОСОБА_2 .
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
23.04.2023 року о 17:50 годин ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «Benalu», реєстраційний номер НОМЕР_2 , по вул. Криворізьке шосе у м. Дніпрі, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, через що допустив наїзд на напівпричіп марки «Kumlin», реєстраційний номер НОМЕР_3 , і автомобіль марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали технічні пошкодження, чим завдана матеріальна шкода.
Зазначені обставини встановлені постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.07.2023 у справі № 205/5099/23.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, постановою суду, яка набрала законної сили та не оскаржена в апеляційному порядку, установлено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, і зазначена обставина в силу ч.6 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Згідно зі звітом №YD00824 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 1027545,60 грн. (а.с.8-40).
Станом на 23 квітня 2023 року ОСОБА_1 працював на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ Юридична компанія «Арта», у розрахунковій відомості за квітень 2023 року та зазначено, що ОСОБА_1 відпрацював 20 днів (а.с.117).
У табелі обліку використання робочого часу за період з 01.04.2023 по 30.04.2024 наявна інформація, що 23.04.2023 на підприємстві вихідний день, у тому числі і у водія ОСОБА_1 (а.с.118-119).
На запит Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці позивачем надано відповідь від 21.05.2024 у якій зазначено, що на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Арта», але ДТП сталася не під час виконання ОСОБА_1 трудових обов'язків, в неробочий час, в неділю 23 квітня 2023 року о 17:50 год. у зв'язку з безпідставним використанням відповідачем автомобіля.
Оцінюючи доводи представника позивача про те, що під час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не виконував трудові обов'язки, суд зазначає таке.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій
Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).
З наданих та досліджених судом доказів установлено, що 23 квітня 2023 року дорожньо-транспортна пригода сталася за участю двох транспортних засобів - автомобіля марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «Benalu», реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_4 з напівпричепом марки «Kumlin», реєстраційний номер НОМЕР_3 . Власником обох транспортних засобів є ТОВ «Юридична компанія «Арта», а керували транспортними засобами працівники позивача - водій ОСОБА_3 та водій ОСОБА_1 .
Вказані обставини також зазначені у рапорті слідчого СВ Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 23.04.2023 (а.с.136), а також не заперечувалися сторонами.
Після дорожньо-транспортної пригоди водія ОСОБА_1 госпіталізовано до лікарні №16 (а.с.137).
12.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до поліції з проханням вжити заходів щодо директора ТОВ «Арта», який вимагає виплатити відшкодування за пошкодження службового майна та не виплачує заробітну плату (а.с.141).
У провадженні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа №183/4224/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «АРТА», за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору - Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, про встановлення факту нещасного випадку на виробництві та зобов'язання провести розслідування і скласти відповідний акт нещасного випадку, про визнання протиправним наказу про звільнення та відшкодування моральної шкоди, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та стягнення заборгованості із заробітної плати.
Як вбачається з копії товарно-транспортної накладної №21041 від 21 квітня 2023 року автомобілем марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «Benalu», реєстраційний номер НОМЕР_2 здійснено перевезення вантажу. Автомобільний перевізник - ТОВ «Арта», замовник ФОП ОСОБА_4 , водій ОСОБА_1 ; пункт навантаження с.Почино-Софіївка, пункт розвантаження смт.Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області; вантаж - соняшник. На документі міститься підпис та печатка ФОП ОСОБА_4 .
Доводи представника позивача про недійсність цієї товарно-транспортної накладної суд відхиляє, оскільки документ містить відповідні реквізити, підписи, печатки. При цьому позивач не заявляв клопотання про призначення експертизи з приводу наявності чи відсутності ознак підробки документа.
Як вбачається з листів №22-01 від 22.01.2024, №29-02 від 29.02.2024 ТОВ «Охоронна компанія «Безпека», адресованих директору ТОВ Юридична компанія «Арта», надано інформацію стосовно перебування водія ОСОБА_1 на території підприємства за даними прохідної у періоди, зазначені у відповіді (а.с.183, 184).
Зазначений доказ свідчить про те, що на підприємстві наявна прохідна та здійснюється облік та контроль працівників та транспортних засобів Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Безпека».
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що він працював механіком в ТОВ «Спектр Агро» та ТОВ «Арта». Йому відомо, що у неділю сталася ДТП за участю водія ОСОБА_6 . Після цього, у середу, його попросили «заднім числом» виписати путівку з відомостями про те, що машина виїхала на лінію, з метою надання путівки страховій компанії. Також йому відомо, що страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування, після чого від ОСОБА_1 вимагали оплатити ремонт. Йому відомо, що на автомобілі, яким керував ОСОБА_1 вийшов з ладу газовий кран, його зняли та поставили інший - старий, який періодично не спрацьовував. Фактично відправляли у поїздки несправні транспортні засоби. Виїхати з території бази без погодження з директором ніхто не може. Робочий день у водіїв не нормований, водій може з 8 ранку ремонтувати машину, а вночі поїхати у рейс. У вихідні також можуть працювати. Звичайний графік - 6 днів, з 8 години до 17 години. Але у сезон перевезень - починається робочий день о 6 або о 7 ранку і тривати може до 22,23 години, по-різному. Перед виїздом технічні огляди не завжди робилися, або робилися поверхнево. На базі є естакада, але вона зроблена із порушенням правил безпеки. До кожного автомобіля підключена система GPS, всі пересування фіксувалися.
Підстав ставити під сумнів показання свідка ОСОБА_5 судом не установлено.
Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що з 2023 року працює виконавчим директором ТОВ «Арта». До його обов'язків не входить підписувати товарно-транспортні накладні, він не міг їх підписувати. Він також був фізичною особою-підприємцем та як підприємець мав комерційні правовідносини з ТОВ «Арта», відповідно до яких свідок, як підприємець наймав у ТОВ «Арта» транспорт разом з водієм. У 2023 році він не здійснював діяльність як фізична особа-підприємець. Товарно-транспортні накладні виготовляються у друкованій формі.
Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_4 , оскільки останній перебуває у трудових правовідносинах з позивачем. Крім того, факт підписання або непідписання накладної не може бути спростовано показаннями свідка, адже для вирішення цього питання потрібні спеціальні знання.
Суд враховує, що місце перебування транспортних засобів перебуває під охороною та діє пропускний режим; дорожньо-транспортна пригода сталася за участі двох транспортних засобів, обидва з яких належать позивачу, та обидва водії є працівниками позивача, а також те, що позивач не звертався до правоохоронних органів з приводу протиправного заволодіння належними йому транспортними засобами та не проводив службове розслідування.
Зазначені докази у своїй сукупності спростовують доводи позивача про те, що відповідач самовільно використовував автомобіль 23 квітня 2023 року та не виконував трудові обов'язки під час дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому суд відхиляє як докази надані позивачем табелі обліку робочого часу, оскільки їх складено, засвідчено та підписано однією особою - ОСОБА_7 , який є керівником ТОВ «Арта». Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомив, що на підприємстві, за потреби, могли працювати у вихідні дні, а у водіїв ненормований робочий день і тиждень.
При вирішенні позовних вимог суд застосовує такі норми права.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Дана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Положеннями ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі.
Статтею 1166 ЦК України встановлено загальні підстави відшкодування шкоди у позадоговірних (деліктних) зобов'язаннях та передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Позадоговірна (деліктна) відповідальність, яка є видом цивільно-правової відповідальності, настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
Тобто підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти, як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У частинах 1 та 2 ст.1187 ЦК України закріплено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.
Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч. ч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України).
За приписами частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, а на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України саме юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, заподіяну її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 у справі № 910/20622/17.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01.03.2013 року № 4 не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим роботодавцем в регресному порядку.
Частина 1 ст. 1172 ЦК України передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст.1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виняток із загального правила, визначеного ч.2 ст. 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 по справі № 426/16825/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 914/820/17викладено правовий висновок про те, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №426/16825/16-ц викладено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідно до ч.1,3 ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Статтею 134 КЗпП України визначено випадки повної матеріальної відповідальності шкоди, заподіяної з вини працівників підприємству, установі, організації. Зокрема, відповідно до п.7 ч.1 ст.134 КЗпП України, повна матеріальна відповідальність працівника настає у випадку, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.
На підставі досліджених судом доказів установлено, що місце перебування транспортних засобів ТОВ «Юридична компанія «Арта» перебуває під охороною та діє пропускний режим; дорожньо-транспортна пригода сталася за участі двох транспортних засобів, обидва з яких належать позивачу, та обидва водії є працівниками позивача. При цьому суду не надано доказів того, що позивач звертався до правоохоронних органів з приводу протиправного заволодіння належними йому транспортними засобами або проводив службове розслідування з приводу використання ОСОБА_1 транспортного засобу в особистих цілях.
Матеріали справи не містять та позивачем не надано суду доказів на підтвердження неправомірного заволодіння ОСОБА_1 транспортним засобом марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «Benalu», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перебуває на праві власності у ТОВ «Юридична компанія «АРТА», а наданий відповідачем табель обліку робочого часу не спростовує вищевикладених обставин щодо відсутності у ОСОБА_1 обов'язку відшкодувати заподіяну ним шкоду автомобілем, який належить на праві власності позивачу.
З урахуванням того, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував з позивачем у трудових правовідносинах та не використовував транспортний засіб в особистих цілях, у нього не виник обов'язок відшкодувати ТОВ «Юридична компанія «Арта» матеріальну шкоду.
Разом з тим, суд не погоджується з доводами відповідача та його представника про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок несправності гальмівної системи, оскільки вказана обставина не доведена належними та допустимими доказами. Для вирішення цього питання необхідні спеціальні знання. Натомість клопотання про призначення відповідної експертизи не заявлялися ні позивачем, ні відповідачем.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 265, 279, 354 ЦПК України, суд,-
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «АРТА» - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «АРТА», код ЄДРПОУ 37461291, адреса: 51220, Дніпропетровська область, Самарівський район, м.Перещепине, вул.Мотуза, 128;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено і підписано 06 жовтня 2025 року .
Суддя Оладенко О.С.