179/1041/25
1-кп/179/104/25
30 вересня 2025 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
за участю
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Магдалинівка Дніпропетровської області кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025042470000103 від 16.06.2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Крутоярівка Дніпропетровської області, громадянина України, одруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей, із середньою освітою, військовослужбовця військової служби за контрактом, на посаді стрільця санітара 2 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу стрілецької спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «старший солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
раніше судимого: 03.07.2024 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 5 ст. 407 КК України до 5 років позбавлення волі,
на підставі ст. 81-1 КК України від відбування покарання звільнений для проходження військової служби за контрактом до в/ч НОМЕР_1 ;
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, -
Встановлено, що згідно ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська області № 183/4974/24 від 25.02.2025 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнено умовно-достроково від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на невідбуту частину 04 років 06 місяці 14 днів за вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.07.2024 року за ч. 5 ст. 407 КК України, для проходження військової служби за контрактом. При цьому до останнього застосовано адміністративний нагляд строком на 12 місяців із встановленням обмежень.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 127 від 03 травня 2025 року, солдата ОСОБА_6 призначено на посаду стрільця санітара 2-го стрілецького спеціалізованого відділення 1-го стрілецького спеціалізованого взводу стрілецької спеціальної роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно- психологічних тощо) у кіберпросторі.
З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України « Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Таким чином, солдат ОСОБА_7 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 408 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину, та останньому було достеменно відомо про несення військової служби під час воєнного стану.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, солдат ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, старший солдат ОСОБА_7 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, ОСОБА_7 , та особовий склад в/ч НОМЕР_1 , тимчасово розташувались на окремому напрямку території противника у складі угруповання військ «Курськ», Курської області (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану). З метою виконання бойового завдання під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань з метою ведення оборонних дій на території противника.
Перебуваючи в умовах ведення бойових дій, старший солдат ОСОБА_7 вирішив ухилитися від військової служби та без дозволу командування військової частини і без поважних причин залишити місце служби.
Реалізуючи свій злочинний намір, старший солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, на особливий період і проходячи її на посаді стрільця санітара 2-го стрілецького спеціалізованого відділення 1-го стрілецького спеціалізованого взводу стрілецької спеціальної роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, 03 травня 2025 року без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, під час виконання бойового завдання, залишив місце служби - місце тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 на окремому напрямку території противника у складі угруповання військ «Курськ», Курської області (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, та убув до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби та продовжував ухилятися від військової служби до 26 червня 2025 року, тобто до часу встановлення працівниками правоохоронного органу його місцезнаходження на території села Шевське Самарівського району Дніпропетровської області.
За викладених вище обставин, дії ОСОБА_4 , що виразилися у дезертирстві, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану кваліфіковано за ч. 4 ст. 408 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину. Пояснив, що виконував обов'язки військової служби, однак умови проходження служби обвинуваченому не подобались, оскільки вважав їх небезпечними. На теперішній час готовий виконувати обов'язки військової служби.
Дослідивши, за погодженням з учасниками кримінального провадження, всебічно, повно, об'єктивно та неупереджено обставини кримінального провадження, оцінивши надані суду докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду.
Так, його вина підтверджується наданими суду стороною обвинувачення письмовими доказами:
-ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська області № 183/4974/24 від 25.02.2025 року ОСОБА_4 звільнено умовно-достроково від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на невідбуту частину 04 років 06 місяці 14 днів за вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.07.2024 року за ч. 5 ст. 407 КК України, для проходження військової служби за контрактом, застосовано адміністративний нагляд строком на 12 місяців із встановленням обмежень;
-наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 127 від 03 травня 2025 року, солдата ОСОБА_6 призначено на посаду стрільця санітара 2-го стрілецького спеціалізованого відділення 1-го стрілецького спеціалізованого взводу стрілецької спеціальної роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення;
-службовою характеристикою, медичною характеристикою, довідкою-характеристикою з місця проживання, копією паспорта ОСОБА_6 ;
-протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_4 від 26.06.2025 року;
-протоколом затримання ОСОБА_4 як підозрюваної особи в порядку ст. 208 КПК України від 26.06.2025 року.
Оцінивши зазначені докази, суд вважає їх належними та допустимими, підстав сумніватися в їх достовірності у суду немає, відомості, що містяться в наданих доказах, повністю підтверджують обставини вчинення ОСОБА_4 інкримінованого злочину та його винуватість.
Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, тобто дезертирство, а саме самовільне залишення військової частини, з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, у скоєнні якого суд визнає його винуватим.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати «вагомий внесок» кожної обставини, яка пом'якшує або обтяжує покарання.
При призначенні обвинуваченому покарання, суд бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та враховує відомості про особу обвинуваченого.
Так, ОСОБА_4 раніше був судимий за військовий злочин, має постійне місце проживання, тяжких наслідків від його дій не настало, за місцем військової служби охарактеризований негативно.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, суд відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України визнає активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття у скоєному.
Такі висновки суду ґрунтуються на тому, що обвинувачений дає критичну оцінку своїм діям, послідовно визнає винуватість у скоєнні злочину, висловив бажання надалі виконувати обов'язки військової служби.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Обвинувачений за віком та станом здоров'я є суспільно корисним, адаптований у суспільстві, враховуючи конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема тривалість вчиненого злочину, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, суд вважає, що покарання в максимальному розмірі буде несправедливим через надмірну суворість.
З урахуванням всіх цих обставин у сукупності з відомостями про особу обвинуваченого, його ставлення до скоєного, суд прийшов до висновку, що з метою захисту інтересів суспільства, запобігання вчиненню нових правопорушень, обвинуваченому необхідно призначити покарання в мінімальних межах санкції статті ч. 4 ст. 408 КК України, оскільки обвинувачений дає критичну оцінку своїм діям, що вказує на свідоме бажання стати на шлях виправлення, таке покарання є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту суспільства.
Призначене покарання відповідає позиції ЄСПЛ, викладеній у рішеннях по справах «Бакланов проти Росії» від 09.06.2015 р. та «Фрізен проти Росії» від 24.03.2015 р., в яких ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних свобод особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
У рішенні по справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 р. ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистого надмірного тягаря для особи.
На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання справедливим, співмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Конвенції, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета і невідворотність покарання.
Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановлювати новий додатковий обов'язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету: покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтир для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
Звільнення на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки частина перша цієї статті прямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.
Суд не має законних підстав і для призначення ОСОБА_4 більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на те, що частина перша статті 69 КК України містить пряму заборону для прийняття зазначеного рішення у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.
Як встановлено ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
При призначенні обвинуваченому остаточного покарання необхідно застосувати положення ст. 71 ч. 1 КК України, оскільки вироком Новомосковського міськрайонного суду від від 03.07.2024 року ОСОБА_4 був засуджений за ч. 5 ст. 407 КК України до покарання у виді п'яти років позбавлення волі, в період після постановлення вироку до відбуття покарання за попереднім вироком ним вчинено новий злочин.
Невідбута частина покарання за попереднім вироком становить 4 роки 6 місяців 14 днів, а остаточне покарання має бути більшим, ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Відповідні роз'яснення викладені у п.25,26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7 (із заступними змінами).
Обвинувачений може скористатись правом, яке надає йому стаття 81-1КК України, яка передбачає, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Цивільний позов не заявлено.
Процесуальні витрати і речові докази відсутні.
До обвинуваченого під час досудового розслідування було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з 26.06.2025 р., який надалі був продовжений до 23.10.2025 р., обвинувачений наразі утримується під вартою в умовах попереднього ув'язнення як особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день, за правилами передбаченими у частині першій цієї статті.
Керуючись ст. ст. 301, 302, 368-371, 374, 381, 382 КПК України, суд
Визнати винним ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської від 03 липня 2024 року, яким він засуджений до покарання у виді позбавлення волі строком п'ять років позбавлення волі, визначивши ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
Запобіжний захід ОСОБА_4 , у виді тримання під вартою залишити без змін до моменту набрання вироком суду законної сили.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного затримання 26 червня 2025 року.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Головуюча суддя ОСОБА_1