03 жовтня 2025 рокуСправа № 140/15003/24 пров. № А/857/12751/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року (суддя Кзензюк А.Я., м.Луцьк), -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - Головного управління) в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ про відмову в перерахунку пенсії від 06.12.2024 №032350008687 (далі - Рішення);
зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо переведення на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) зарахувавши до стажу державної служби період роботи в податковій службі, зокрема: з 14.12.1992 по 16.12.2019, визначивши розмір пенсії на підставі довідок про заробітку плату для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. Зобов'язано ГУПФ перевести ОСОБА_1 з 29.11.2024 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII), пунктів 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII, з врахуванням до стажу державної служби періодів роботи в податкових органах з 23.12.1993 по 28.05.2013 та з 01.01.2014 по 16.12.2019 з врахуванням довідок виданих Головним управлінням від 28.11.2024 №321/С/С03-20-10-02-12 та №322/С/03-20-10-02-12 (далі - Довідка №321, 322), з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі вказує, що посади на які присвоюються спеціальні звання не належать до посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України №3723-XII. Стосовно Довідок №№321, 322, то такі вимоги вважає передчасними та не погоджується зі змістом самих довідок.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду законними та обґрунтованими, просить залишити його без змін, а апеляційну скарги - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на розрахунок пенсії із застосуванням статті 37 Закону №3723-XII.
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в ГУПФ та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) (а.с.33).
29.11.2024 позивач звернулася із заявою до територіального відділу Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області про перехід на інший вид пенсії, на пенсію за віком відповідно по Закону №889-VIII з врахуванням Довідок №321 та 322 (а.с.29-32).
ГУПФ Рішенням відмовило у переведенні з пенсії відповідно до Закону №1058-ІV на пенсію відповідно до Закону №889-VIII, оскільки посади на які присвоюються спеціальні звання не належать до посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII (а.с.34).
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
01.05.2016 набув чинності Закон №889-VIII, згідно частини другої «Прикінцевих та перехідних положень» якого визнано таким, що втратив чинність Закон №3723-XII (, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так, частиною першою статті 37 Закону №3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До набрання чинності Законом №889-VIII - 01.05.2016, право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до пункту 10 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII•державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону №3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
З огляду на зміст зазначених норм чинного законодавства, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом №889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XI лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018. за результатом розгляду зразкової справи №822/524/18.
Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(далі Закон №509-XII) (чинного до 19.11.2012), правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, Законом України «Про державну службу».
Частина сьома статті 15 Закону №509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону №509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частина четверта статті 15 Закону №509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно з положеннями статті 6 Закону №509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з абзацу 2 пункту 2 «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII, далі Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Як встановлено матеріалами справи, позивач у період з 14.12.1992 по 16.12.2019 працювала на посадах податкової служби, що підтверджено даними трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.20-26).
Зокрема 14.12.1992 ОСОБА_1 прийнята на посаду державного податкового інспектора (запис №13), 31.05.1994 прийняла присягу державного службовця (запис №16), 16.12.2019 припинено державну службу та звільнено з роботи у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату працівників (запис №45).
Зі спірного Рішення слідує, що ГУПФ до стажу державної служби позивачу зараховано виключно період з 14.12.1992 по 22.12.1993 та з 29.05.2013 по 31.12.2013. Таким чином, стаж роботи на державній службі, обрахований відповідачем, становить 01 рік, 07 місяців, 12 днів. Зазначено, що посади на які присвоюються спеціальні звання не належать до посад державної служби.
Як слідує з листа Головного управління від 02.12.2024 ОСОБА_1 за час служби в податкових органах було присвоєно спеціальні звання, зокрема: 28.12.1993 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби третього рангу; 15.06.1998 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби другого рангу»; 25.09.2002 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби І (першого) рангу»; 31.03.2006 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової служби III рангу»; 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи III ранту», 17.09.2015 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи II рангу» (а.с.37).
В свою чергу, як Законом №889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів №3723-XII, №509-XII та Порядку №283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що позивач з 14.12.1992 безперервно працювала в органах державної податкової служби, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивача на посадах податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.
Крім того, згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України (далі - ПК), пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 ПК посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено «Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок №839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 ПК та Порядку №283.
Таким чином, доводи відповідача про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є безпідставними.
Частиною другою статті 46 Закону №889-VIII та «Порядком обчислення стажу державної служби» , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 (далі - Порядок №229), які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
При цьому, пунктом 5 Порядку №229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.
З огляду на викладене, оскільки відповідачем частково зараховано період роботи ОСОБА_1 в податкових органах, зокрема з 14.12.1992 по 22.12.1993 та з 29.05.2013 по 31.12.2013, тому весь інший період роботи з 23.12.1993 по 28.05.2013 та з 01.01.2014 по 16.12.2019 повинен бути зарахованим до стажу державної служби для призначення пенсії за Законом №3723-ХІІ.
Обставини досягнення позивачем пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу відповідач не заперечує.
У зв'язку з цим, враховуючи досягнення позивачем пенсійного віку, наявність достатнього страхового стажу та стажу державної служби понад 20 років, станом на момент звернення до відповідача з заявою позивач набула право на призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ.
З огляду на вищевикладене, спірне Рішення прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому таке підлягає скасуванню як протиправне.
Згідно зі статтею 90 Закону №889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частинами першою та другою статті 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Оскільки заява позивача про переведення пенсії подана нею 29.11.2024, тому слід зобов'язати відповідача перевести позивачку на пенсію відповідно до Закону №3723-XII саме з цієї дати.
Також позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону №3723-XII після звільнення з державної служби, тобто як особа, яка на день звернення за призначенням пенсії не займає посаду державної служби.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом пункту 4 «Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 (далі- Порядок №622) особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, пенсія державного службовця призначається в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому, посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби, а розмір інших виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, у разі коли в особи станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
Однак, якщо особа має не менше як 20 років стажу державної служби і на час виходу на пенсію не перебуває на державній службі, за її бажанням, розмір цих інших виплат (виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років, а також розмір матеріальної допомоги та виплат, які нараховуються за період, який перевищує календарний місяць) визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Таким чином, позивач має право на розрахунок пенсії із застосуванням статті 37 Закону №3723-XII та пункту 4 Порядку №622, які передбачають, що особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, пенсія призначається у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, у спірному випадку нарахування позивачу пенсії державного службовця повинно здійснюватися з урахуванням даних, зазначених в Довідках №№321 та 322, відомості яких відповідають вимогам пункту 4 Порядку №622.
Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.
Відповідно до положень частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 132 КАС визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).
Частиною сьомою статті 139 КАС встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п'ята статті 134 КАС. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано копії договору про надання правової допомоги №18/12-2024 від 18.12.2024, укладеного між адвокатом Вічинюком А.А. та ОСОБА_1 , свідоцтво серії ТР №000055 від 18.03.2015 про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжну інструкцію від 23.12.2024 про сплату суми правової допомоги у розмірі 8000 грн відповідно до рахунку №4 від 18.12.2024, детальний опис наданих адвокатом послуг професійної правничої допомоги від 26.12.2024, акт про прийняття-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 26.12.2024 (а.с.36-41).
Як слідує з пункту 3.2. договору №18/12-2024 всього гонорар адвоката складає 8000 грн, що є фіксованим розміром гонорару за надання правничої допомоги і не залежить від обсягу наданих послуг.
З детального опису наданих адвокатом послуг професійної правничої допомоги від 26.12.2024 слідує, що адвокатом Вічинюком А.А. було надано такі послуги: вивчення наданих клієнтом документів, надання консультації та роз'яснення законодавства, узгодження позиції для оскарження рішення - 2000 грн; складання позовної заяви - 5000 грн; формування додатків до позовної заяви та подання позовної заяви з додатками до суду 1000 грн.(а.с.40).
Така ж сама сума зазначена в акті про прийняття-передачу наданих послуг професійної правничої допомоги (а.с.41).
Суд першої інстанції зменшив розмір судових витрат на правничу допомогу до 5000 грн і позивач погоджується з цією оцінкою.
Разом з тим, по суті справа складається з позовної заяви, відзиву на позов, рішення суду. Зважаючи на не значний обсяг матеріалів справи, складність справи, виконані адвокатом роботи (надані послуги), розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, заперечення відповідача на вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу про наміри яких позивач вказував ще у позові та кінцевий результат розгляду справи по суті, апеляційний суд дійшов висновку про те, що виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості, пропорційності їх розміру, визначена судом першої інстанції до відшкодування сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат у зв'язку з чим зазначений розмір підлягає зменшенню на суму 3000 грн.
Водночас, розмір судових витрат у вигляді судового збору в сумі 1211,20 грн, слід залишити без змін.
Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду у цій справі.
У свою чергу, позивач також у відзиві на апеляційну скаргу просила здійснити розподіл судових витрат за наслідками апеляційного розгляду в розмірі 8000 грн, водночас жодних доказів про понесений розмір судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи (опису наданих адвокатом послуг, акта виконаних робіт, платіжного доручення про оплату цих послуг) позивач не надала.
Ураховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування їй витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн за наслідками апеляційного перегляду справи у зв'язку з недоведеністю їх понесення у цій справі.
Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року змінити, виклавши абзац п'ятий резолютивної частини цього рішення, у такій редакції:
«Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судові витрати у сумі 4211,20 грн.».
В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич