Справа № 120/14360/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
03 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач, ОСОБА_1 , вернувся в суд із позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання противоправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), отриманої 08.03.2022, відповідно до форми згідно з додатком 5, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008, та зобов'язання відповідача надати позивачу таку довідку;
- визнаня противоправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), отриманої 21.04.2022, відповідно до форми згідно з додатком 5, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008, та зобов'язання відповідача надати позивачу таку довідку.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 04.03.2025 в задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що судом першої інстанції розгляд справи проведено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, повно та всебічно досліджено наявні у справі докази та надано їм належну оцінку, а зроблені висновки у справі є правильними і законними.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 16.02.2021.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2024 № 61 позивача знято з усіх видів забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням частини.
Водночас за даними первинної медичної карти Форми 100, доданої до позовної заяви, під час проходження військової служби позивач 08.03.2022 отримав поранення (вибухова травма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, акубаротравма).
Згідно з випискою № 1733 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 09.03.2022 до 18.03.2022, а згідно з виписним епікризом № 241 - з 29.03.2022 до 02.04.2022.
Крім того, як можна побачити з матеріалів справи, після завершення лікування позивач повернувся до виконання обов'язків військової служби та 21.04.2022 знову отримав поранення, що підтверджується первинною медичною картою Форми 100, відповідно до якої 24.04.2022 позивачу встановлено діагноз: вибухова травма (21.04.2022), акубаротравма, стійкий цефалгічний синдром.
У зв'язку з повторним травмуванням позивач проходив додаткове лікування, зокрема, перебував у стаціонарі з 25.04.2022 до 29.04.2022 (відповідно до виписки № 3531), з 29.04.2022 до 02.05.2022 (відповідно до виписки № 1036) та з 06.05.2022 до 23.05.2022 (відповідно до виписки № 1036).
26.07.2024 в інтересах позивача його представником (адвокатом) на адресу відповідача була подана заява з проханням видати довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), отриманих позивачем 08.03.2022 та 21.04.2022 під час проходження військової служби.
Листом від 03.09.2024 відповідач повідомив, що питання щодо видачі довідок про обставини травми лейтенанта ОСОБА_1 за наявності на те підстав буде розглянуто у разі прибуття останнього до військової частини, оскільки ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину згідно з наказом командира частини від 01.03.2024 та знятий з усіх видів забезпечення.
Позивач з бездіяльністю відповідача щодо видачі довідок не погоджується, а тому вирішив оскаржити її до суду.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на час розгляду справи не скасований (не припинений).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон - № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Як визначено статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено статут Внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до статті 11 якого необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
За приписами статей 16, 26 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України", дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до п. 21 Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 № 604, про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової військової служби), невихід без поважних причин на службу, нез'явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров'я, нез'явлення у разі призначення або переведення до нового місця служби командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно - протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення, а протягом доби з моменту надання усної доповіді - письмово.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог вказаного Положення визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказ Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Згідно з абз. 2 п. 1.4. Розділу 1 цієї Інструкції до загального строку військової служби не зараховується час відбування військовослужбовцем такого покарання, як арешт (крім випадків передбачених статтею 55 Кримінально-виконавчого кодексу України), відбування покарання в дисциплінарному батальйоні та строк самовільного залишення військової частини або місця служби, а також строк, під час якого військовослужбовець дезертирував із Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або добровільно здався у полон, який визначається згідно з наказом посадової особи про вибуття військовослужбовця до місць відбування покарання у вигляді арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні і про його прибуття, а також про строк самовільного залишення ним військової частини чи місця служби. Витяги із цих наказів або витяги із Єдиного реєстру досудових розслідувань залучаються до особових справ військовослужбовців та є підставою для внесення відповідних записів до облікових документів військовослужбовців.
З матеріалів справи встановлено, що за фактом виявлення самовільного залишення місця дислокації військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_1 надійшла відповідна доповідь № 1307 від 01.03.2024 та рапорт старшого сержанта ОСОБА_2 № 2577 від 01.03.2024.
На підставі цієї доповіді наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2023 № 61 лейтенанта ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , визнано таким, що станом на 01.03.2024 не прибув з військово-лікарської комісії до тимчасового місця дислокації військової частини НОМЕР_1 , поблизу АДРЕСА_1 . З 01.03.2024 позивач знятий з усіх видів забезпечення.
Отже, вказаним наказом встановлено факт самовільного залишення позивачем місця служби. Такий наказ є розпорядчим документом для внесення відповідних відомостей про військову службу військовослужбовця до його облікових документів.
Водночас питання призупинення військової служби врегульовано положеннями ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до якої військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Отже, призупинення військової служби здійснюється у встановленому законом порядку, зокрема, після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Разом з тим доказів здійснення цих заходів суду не надано і такі у матеріалах справи відсутні.
З наведеного висновується, що, незважаючи на факт самовільного залишення місця служби, який зафіксований відповідним наказом, позивач автоматично не втрачає (не позбавляється) статусу військовослужбовця.
Отже, за відсутності прямої заборони щодо цього відповідно до норм чинного законодавства, суд не може погодитися з твердженнями відповідача про неможливість отримання позивачем документів, що стосуються проходження ним військової служби, зокрема щодо обставин його травмування, лише на тій підставі, що він вважається таким, що самовільно залишив місце несення служби.
Відтак, перевіряючи наявність підстав для оформлення та видачі на вимогу позивача довідок про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), суд виходить з наступного.
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).
Згідно з пунктом 1.1 Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Одним із основних завдань військово-лікарської експертизи, визначених пунктом 1.3. Положення № 402, є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Відповідно до пункту 2.2 розділу І Положення № 402 штатні ВЛК є військово-медичними установами.
Відповідно до пунктів 21.1, 21.2, 21.5 Положення № 402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.
Зі змісту пунктів 6.1 та 6.2 глави 6 розділу II Положення № 402 слідує, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться, зокрема, прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, та на таких військовослужбовців подається відповідний перелік документів, в тому числі в разі, якщо особи, які направляються на огляд з приводу поранень, травм, контузій, каліцтв, одержаних у період проходження ними військової служби, - оригінал довідки про обставини одержання травми (поранення, контузії, каліцтва).
Додатком 5 до Положення № 402 визначено форму довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) та зі змісту якої слідує, що саме на підставі наказу командира (начальника) військової частини та за його підписом така довідка видається.
Відповідно до ст. 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо травма (поранення, контузія, каліцтво) військовослужбовця спричинена діями противника, відповідне розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва) не проводиться.
Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) складається протягом п'яти днів та у такий самий строк направляється до закладу охорони здоров'я або територіального центру комплектування та соціальної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наведеними положеннями стаття 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України була доповнена Законом № 3080-IX від 02.05.2023, який, відповідно до пояснювальної записки до Закону, прийнятий у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які отримали травму (каліцтво, поранення, контузію) під час ведення бойових дій або виконання обов'язків військової служби, з метою удосконалення питань оформлення військовослужбовцям довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) як за результатами проведення відповідного розслідування (службового чи спеціального), так і без його проведення, а також удосконалення питань оформлення та направлення медичних та інших документів між військовими частинами та закладами охорони здоров'я.
Крім того, порядок здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров'я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 № 901.
Відповідно до пункту 9 цього Порядку військова частина протягом одного календарного дня розглядає отримані від закладу охорони здоров'я або територіального центру комплектування та соціальної підтримки документи і за результатами їх розгляду надсилає через систему електронного документообігу до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який зазначено в рапорті військовослужбовця, або закладу охорони здоров'я, де він перебуває на лікуванні, документи, зазначені в абзацах другому та третьому пункту 5 цього Порядку (зокрема, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
Оригінал довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) надсилається військовою частиною військовослужбовцю за його зверненням на зазначену ним адресу та у разі потреби до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеного в його рапорті, або закладу охорони здоров'я, де він проходить лікування.
Отже, з наведеного можливо зробити висновок, що процес оформлення довідки про обставини травми може ініціювати як командуванням військової частини на підставі рапорту командирів або медичних документів, так і сам військовослужбовець шляхом подання відповідного рапорту, якщо раніше таке питання не було порушене командуванням. Подання рапорту є необхідною умовою для початку оформлення документа, якщо ініціатива не виходила від командування військової частини. Саме цей механізм забезпечує можливість належного службового реагування на випадки отримання військовослужбовцями поранень та каліцтв, а також дозволяє командуванню здійснити всі необхідні заходи для документування цих подій.
Як встановлено судом першої інстанції, у цій справі позивач зазначає про те, що він отримав поранення під час проходження військової служби 08.03.2022, що підтверджується первинною медичною картою Форми 100, де зафіксовано діагноз: вибухова травма, закрита черепно-мозкова травма (ЗЧМТ), струс головного мозку, акубаротравма. У зв'язку з отриманим пораненням проходив тривале лікування, зокрема, перебував у стаціонарі з 09.03.2022 до 18.03.2022 та з 29.03.2022 по 02.04.2022.
Після завершення лікування повернувся до виконання обов'язків військової служби, однак 21.04.2022 знову отримав поранення, що підтверджується первинною медичною картою Форми 100, де 24.04.2022 було встановлено діагноз: вибухова травма (21.04.2022), акубаротравма, стійкий цефалгічний синдром. Внаслідок цього перебував на лікуванні у стаціонарі з 25.04.2022 до 02.05.2022 та з 06.05.2022 по 23.05.2022.
Однак доказів на підтвердження того, що ним було подано належний рапорт про встановлення обставин отримання поранення та оформлення відповідної довідки позивачем не надано.
У свою чергу, відсутність рапорту є тією обставиною, яка унеможливлює подальше документування факту поранення військовою частиною та оформлення відповідної довідки.
Також, судом першої інстанції враховано, що поранення, про які зазначає позивач, мали місце 08.03.2022 та 21.04.2022, а відповідне лікування у зв'язку з їх отриманням, було завершене в травні 2022 року.
Разом з тим, позивач з відповідним рапортом до відповідача не звертався, необхідних підтверджуючих документів не надав, а ті документи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, були додані до заяви представника позивача, адресованої відповідачу лише у липні 2024 року.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що військова частина була поінформована про отримання позивачем поранень у 2022 році. За змістом положень Постанови № 901 інформація про травмування військовослужбовців мала б передаватися з медичних закладів до військової частини або територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим, у суду відсутні докази того, що військова частина отримала такі відомості, що позбавило її можливості самостійно ініціювати процес видачі довідки.
Натомість, як мовилося вище, позивач ініціював видачу такої довідки лише у липні 2024 року, що закономірно потребує здійснення перевірки обставин отримання позивачем поранення та документування цього факту, а відтак унеможливлює видачу такої довідки без вчинення відповідних дій.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.