03 жовтня 2025 р. Справа № 520/25466/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 10.04.25 у справі № 520/25466/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі також - відповідач), в якому просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області від 20.06.2024 за № 1073563-2418-2009-UА63140030000091352.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням обставин справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на необґрунтованість висновку суду першої інстанції, що нерухомість позивача є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки, на думку позивача, усі надані позивачем до матеріалів справи докази в повній мірі підтверджують те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником і підпадає під податкову пільгу, визначену п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Крім того, зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що нежитлова будівля, яка є об'єктом оподаткування, знаходиться на земельній ділянці сільськогосподарського призначення та використовується для ведення птахівництва, а отже підлягає оподаткуванню за ставкою 0,1 відсоток.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що твердження відповідача, наведені у апеляційній скарзі, є хибними та спростовуються поданими до матеріалів справи документами. Уважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 , 29 липня 2024 року отримав податкове повідомлення-рішення від 20.06.2024 № 1073563-2418-2009-UА63140030000091352 Головного управління ДПС у Харківській області, копія якого додана до позову, згідно з яким йому визначено суму податкового зобов'язання за податковий період 2023 року, а саме податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 34551,90 грн.
При розрахунку суми податку, відповідач застосував ставку у розмірі 1 відсотку від розміру мінімальної заробітної плати за один квадратний метр нерухомого майна, що перебуває в приватній власності позивача.
Згідно з поясненнями відповідача в автоматичному режимі позивачу нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, та сформоване ППР на сплату податку на нерухоме майно за 2023 рік від 20.06.2024 за № 1073563-2418-2009-UА63140030000091352 про визначення податкового зобов'язання в сумі 34551,90 гривень, з урахуванням рішення Зміївської міської ради від 05 липня 2021 року № 743-ХІ-VIII (XI сесія VIII скликання) «Про встановлення місцевих податків і зборів та визначення розмірів їх ставок на території Зміївської міської ради», застосовано ставки оподаткування в розмірі 1 % від мінімальної заробітної плати.
Розрахунок податку згідно з оскаржуваним ППР: 515,7 х 67,00 = 34551,90 грн, де 515,7 кв.м. - площа приміщень за адресою: Харківська область, Чугуївський район, село Таранівка, вулиця Фабрична, 13; 67,00 грн - ставка податку (1% від мінімальної заробітної плати 6700 гривень за 2023 рік).
Скориставшись правом на оскарження рішення Головного управління ДПС у Харківській області у судовому порядку, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення від 20.06.2024 за № 1073563-2418-2009-UА63140030000091352 прийняте контролюючим органом правомірно.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та виходить з такого.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема їх вичерпний перелік, порядок адміністрування, платники, компетенція контролюючих органів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються Податковим кодексом України.
Відповідно до п. 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1).
Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування.
Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2, у редакції Закону України від 28.12.2014 за №71-VIII, визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в такій редакції: не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Аналізуючи наведені вище приписи норми підпункту "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, суд зазначає, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Саме такі висновки щодо застосування норм права було неодноразово викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17.
Отже, споруда (будівля) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов:
- така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;
- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.
Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21.05.2024 у справі № 600/5153/23.
Відповідно до пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2021) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
З 01.01.2022 набрав чинності Закон від 30.11.2021 за № 1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу".
Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Так, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункті 5.3 статті 5 ПК України.
Разом з тим, Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.
Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271). Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. До коду 1271.9 віднесено інші будівлі сільськогосподарського призначення.
Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 160/568/24.
Отже, правовою підставою для застосування до сільгоспвиробника пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус як власника, так і будівлі.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 515,7 кв.м. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказаний об'єкт нерухомості зареєстрований у 2023 році як «нежитлова будівля» за номером 12691638, тип майна відсутній. Відомості щодо цільового призначення нежитлової будівлі відсутні.
Отже, враховуючи те, що в документах, що підтверджують право власності позивача на об'єкти нерухомості, станом на 2023 рік відсутні дані щодо віднесення будівель до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» або будь-якого іншого класу відповідно до ДК 018-2000, відсутні підстави для виключення зазначеної будівлі з числа об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до пп. "ж" пп.266.2.2 ст. 266 ПК України.
Доводи позивача щодо перебування в його приватній власності земельної ділянки, кадастровий номер 6321786001:01:006:0003 загальною площею 0,2571 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, за адресою: АДРЕСА_1 не підтверджують належність нежитлового приміщення, яке перебуває у власності позивача, загальною площею 515,70 кв. м. до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства».
З огляду на викладене вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача у 2023 році всіх визначених законом умов, за яких належна йому нежитлова нерухомість, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , може бути виключена з числа об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до пп. "ж" пп.266.2.2 ст. 266 ПК України.
Отже, факт наявності у позивача об'єкта нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, за встановлених судом обставин відсутності даних щодо віднесення будівель до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» свідчить про правомірність нарахування податковим органом грошових зобов'язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2023 року.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі № 520/25466/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк