03 жовтня 2025 р. Справа № 520/5732/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 17.06.25 по справі № 520/5732/25
за позовом Бена Левента фон Ромбса
до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Бен Левент фон Ромбс (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Сумській області (далі по тексту - ГУ ДМС у Сумській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління ДМС у Сумській області, код ЄДРПОУ 37846270, у прийнятті заяви Бена Левента фон Ромбса про визнання біженцем;
- зобов'язати Головне управління ДМС у Сумській області, код ЄДРПОУ 37846270, зареєструвати заяву Бена Левента фон Ромбса про визнання біженцем, видати довідку про звернення за захистом в Україні та розглянути по суті заяву Бена Левента фон Ромбса про визнання біженцем.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність відмови ГУ ДМС у Сумській області у прийнятті заяви Бена Левента фон Ромбса про визнання біженцем, оскільки у розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон № 3671-VI) будь-яких правових підстав для відмови позивачу у прийнятті спірної заяви у відповідача не було.
Наполягав, що вимога ГУ ДМС у Сумській області про необхідність особистої явки позивача для подання такої заяви є неприйнятною, оскільки представник Бена Левента фон Ромбса повідомляв відповідачу про його знаходження у ДУ «Сумський слідчий ізолятор», як особа, щодо якої розглядається питання про екстрадиційний арешт, що унеможливлює його присутність.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 520/5732/25 задоволено позов Бена Левента фон Ромбса (вул. Полтавський Шлях, буд.99, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61093) до Головного управління Державної міграційної служби України у Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, буд.27, м. Суми, Сумський р-н, Сумська обл.,40000, код ЄДРПОУ 37846270) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправною відмову Головного управління ДМС у Сумській області у прийнятті заяви Бена Левента фон Ромбса про визнання біженцем.
Зобов'язано Головне управління ДМС у Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, буд.27, м. Суми, Сумський р-н, Сумська обл., 40000, код ЄДРПОУ 37846270) зареєструвати заяву Бена Левента фон Ромбса (вул. Полтавський Шлях, буд.99, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61093) про визнання біженцем, видати довідку про звернення за захистом в Україні та розглянути по суті заяву Бена Левента фон Ромбса про визнання біженцем.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 520/5732/25 скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог Бена Левента фон Бомбса відмовити.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення з порушенням вимог статей 77, 78, 90, 242 КАС України, без врахування положень Закону № 3671-VI та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі по тексту - Правила № 649), що призвело до неправильного вирішення справи по суті та є підставою для його скасування.
Цитуючи положення частини 1 статті 7 Закону № 3671-VI зазначив, що оскільки заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту подається іноземцем особисто, неприбуття ані позивача, ані його представника до ГУ ДМС у Сумській області, міграційний орган з метою подання такої заяви правомірно слугувало підставою для залишення її без розгляду.
Серед іншого звернув увагу, що Порядком № 649 затверджено форму заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, натомість заява ОСОБА_1 фон Ромбс написана у довільній формі і не містить визначених вказаним Порядком обов'язкових відомостей про заявника.
Окрім того зазначив, що оскаржуване рішення, за умови набрання ним законної сили, завідомо є таким, що не може бути виконано, оскільки 17.03.2025 позивач вибув за межі України, що унеможливлює проведення комплексу заходів, передбачених частиною 12 статті 7 Закону № 3671-VI та пунктом 2.1. Порядку № 649.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Вкотре наголосив, що застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення видачі на запит іноземної держави, унеможливило його особисте прибуття до Головного управління ДМС у Сумській області та подання заяви про визнання біженцем.
В свою чергу, розуміння відповідача змісту словосполучення “особисто подати заяву про визнання біженцем» не ґрунтується на нормах чинного законодавства та є порушенням права на професійну правничу допомогу, що гарантоване статтею 59 Конституції України та згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежено.
На переконання представника позивача, подання заяви про визнання біженцем у довільній формі не знімає із міграційного органу обов'язку розглянути таку заяву та ухвалити рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем. Вважав, що відповідач не може виправдовувати власну бездіяльність тим, що позивачем була подана заява про визнання біженцем у довільній формі.
Більше того, повідомив, що представник позивача письмово ще до подання спірної заяви зверталась до відповідача з проханням відібрати у Бена Левента фон Ромбса заяву про визнання біженцем та необхідні документи та роз'яснити права, на що не було отримано жодної відповіді.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 фон Ромбс, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Федеративної Республіки Німеччина.
08.08.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ГУР МОУ, перебував у відрядженні для участі у виконанні бойових завдань, у тому числі з 13.07.2023 по 21.11.2024 перебував у відрядженні у Військовій частині НОМЕР_2 .
31.12.2024 в.о. Генерального прокурора Хоменка Олексія Миколайовича було винесено постанову про видачу особи (екстрадицію), якою було постановлено видати до Федеративної Республіки Німеччини громадянина цієї держави Бена Левента фон Ромбса.
Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.02.2025 у справі № 592/1912/2025 до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи на запит іноземної держави, у зв'язку із чим позивач знаходився в ДУ “Сумський слідчий ізолятор», з 10.03.2024 знаходився в ДУ “Харківський слідчий ізолятор» звідки був переміщений.
21.02.2025 ОСОБА_3 на електронну адресу УДМС у Сумській області надіслала заяву про визнання біженцем Бен Левент фон Ромбс.
Листом від 10.03.2025 № Б-13/6/5901-25/5901.6/28-25 відповідачем надано відповідь, в якій зазначено, що така заява відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» подається особисто іноземцем чи особою без громадянства та зазначено, що заява, не відповідає формі, затвердженій наказом МВС № 649 від 07.09.2011.
06.03.2025 направлено до відповідача супровідний лист про визнання біженцем в інтересах Бена Левента фон Ромбса разом з оригіналом заяви про визнання біженцем.
Листом від 13.03.2025 № 5901.6-1098/59.1-25 повідомлено представника позивача, що така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Зазначено, що заява, не відповідає формі, затвердженій наказом МВС № 649 від 07.09.2011.
28.03.2025 УДМС у Сумській області адвокату Шрамко І. С. надано відповідь за вих. № Ш-24/6/5901-25/5901.6/43-25 із зазначенням всіх недоліків отриманого звернення. Також поінформовано, що за відомостями інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан»), 17.03.2025 позивач вибув за межі території України, що в свою чергу виключає можливість отримання ним міжнародного захисту на території України відповідно до положень діючого законодавства.
Не погоджуючись з таким діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви, у порядку визначеному Законом № 3671-VI та Порядку № 649.
Судом визнано безпідставними доводи відповідача про недотримання позивачем вимог до форми подання заяви, оскільки позивач об'єктивно не мав можливості особисто звернутися до уповноваженого органу з відповідною заявою. Подання заяви його представником в умовах фактичного обмеження волі, на переконання суду першої інстанції, є обґрунтованим, і не може бути підставою для залишення такої заяви без розгляду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом № 3671-VI.
За приписами статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 5 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону № 3671-VI, за приписами якої не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначена Порядком № 649.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Порядку № 649 У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що за наслідками розгляду заяви особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захист, територіальний орган ДМС ухвалює або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).
Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Подані документи долучаються до особової справи заявника.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, 14.03.2025 позивач через свого представника звернувся до ГУ ДМС у Сумській області із заявою про визнання біженцем.
За результатами розгляду заяви позивача, листом у довільній формі від 28.03.2025 ГУ ДМС у Сумській області повідомлено представника позивача, що така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Зазначено, що заява, не відповідає формі, затвердженій наказом МВС № 649 від 07.09.2011.
При цьому, будь-якого офіційного рішення ані щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ГУ ДМС у Сумській області у передбачений Порядком № 649 спосіб не приймалось.
Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції враховує, що ГУ ДМС у Сумській області не спростовує та фактично визнає, що останнім не вчинялось будь-яких дій з метою оформлення рішення відповідно до Порядку № 649.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В обґрунтування правомірності своєї бездіяльності щодо неприйняття рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ГУ ДМС у Сумській області покликається на необхідність особистої явки іноземця з метою подачі такої заяви.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що представник Бена Левента фон Ромбса 07.03.2025 (тобто ще до подачі заяви про визнання біженцем) направив до ГУ ДМС у Сумській області лист, в якому проінформував, що пан Бен Левент фон Ромбс перебуває у ДУ «Сумський слідчий ізолятор», що знаходиться за адресою : 40002, Україна, Сумська область, місто Суми, Проїзд Гайовий, 19, у зв'язку із чим прохав представника ГУ ДМС у Сумській області з'явитись до місця тимчасового перебування Бена Левента фон Ромбса у ДУ «Сумський слідчий ізолятор», що знаходиться за адресою: 40002, Україна, Сумська область, місто Суми, Проїзд Гайовий, 19 з ціллю відібрання у Бена Левента фон Ромбса заяви про визнання біженцем, роз'яснення йому прав, відібрання необхідних документів та видати довідку про звернення за захистом в Україні.
З урахуванням наведеного, покликання ГУ ДМС у Сумській області на необхідність особистої явки позивача, який в цей час фактично позбавлений волі та відповідно з незалежних від нього причин не має можливості особистої присутності під час подання вищевказаної заяви, є проявом правового пуризму, що не може вважатись обґрунтованим.
Підлягають відхиленню і доводи ГУ ДМС у Сумській області щодо подання Беном Левентом фон Ромбсом заяви не встановленої форми, оскільки по-перше, зміст вказаної заяви у повному обсязі дає змогу встановити намір заявника, а по-друге, наявність будь-яких сумнівів щодо поданої позивачем заяви про визнання його біженцем та її змісту не звільняють ГУ ДМС у Сумській області від обов'язку розглянути таку заяву та надати прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви у спосіб, передбачений Порядком № 649.
При цьому, в межах даної справи суд апеляційної інстанції не надає оцінку наявності або відсутності підстав для визнання Бена Левента фон Ромбсма біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ГУ ДМС у Сумській області, як суб'єктом владних повноважень, відповідна заява позивача у передбачений законодавством спосіб не розглянута та відповідне рішення не прийнято.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Однак, відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про допущення ГУ ДМС у Сумській області протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви, у порядку визначеному Законом № 3671-VI та Порядку № 649, що є підставою для задоволення позову в цій частині.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З огляду на викладене, враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи підтвердилось допущення ГУ ДМС у Сумській області протиправної бездіяльності щодо розгляду заяви позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про зобов'язання Головного управління ДМС у Сумській області зареєструвати заяву Бена Левента фон Ромбса про визнання біженцем, видати довідку про звернення за захистом в Україні та розглянути по суті заяву Бена Левента фон Ромбса про визнання біженцем.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 520/5732/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.В. П'янова