03 жовтня 2025 р. Справа № 440/4652/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 12.06.25 у справі № 440/4652/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної гвардії України , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі за текстом також - відповідачі), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просив:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Національної гвардії України, Військової частини щодо відмови в оформленні та поданні до Пенсійного фонду України документів, які необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ, із зарахуванням до вислуги років, необхідної для призначення такої пенсії, часу проходження служби на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України, Військову частину оформити та подати до Пенсійного фонду України документи, які необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ, із зарахуванням до вислуги років, необхідної для призначення такої пенсії, часу проходження служби на пільгових умовах.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на обставини справи та норми діючого законодавства, зазначає, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 22.09.2025 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп/2010, не дотримався офіційного тлумачення положення статті 1 Конституції України, що міститься у рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012. Окрім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що пенсійним законодавством України у період воєнного стану передбачено одночасне отримання пенсійної виплати та щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця за мобілізацією. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" дію сосоціальних прав та гарантій, закріплених статтями 8, 22, 24, 46, 92 Конституції України, не обмежено, тобто громадяни мають змогу реалізувати гарантовані їм соціальні права та гарантії, в тому числі гарантовані ст. 22, 46, 92 Конституції України в повному обсязі. Суд першої інстанції не врахував, що строки демобілізації не визначені, і виконання державою гарантованого позивачу та не обмеженого воєнним станом права не визначено в часі, тобто фактично строк вислуги років для призначення пенсії підвищено поза Законом, що не відповідає та суперечить нормам ст. 22, 24, 46, 92 Конституції України. Разом із тим позивач набув право на призначення пенсії за вислугою років відповідно п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", це право Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" не обмежене. У період воєнного стану норма ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в частині того, що для призначення пенсії необхідне звільнення з військової служби, суперечить нормам ст. 1, 3, 22, 46, 92 Конституції України та реалізації громадянином права на призначення пенсії. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" військовослужбовець за мобілізацією у разі набуття ним права на призначення пенсії за цим Законом не може реалізувати своє конституційне соціальне право на призначення пенсії і продовжувати виконувати обов'язок із захисту незалежності країни, хоча Закон допускає для песіонерів військовослужбовців одночасне проходження військової служби за мобілізацією та отримання пенсії за вислугу років, в тому числі і перерахунку розміру пенсії, у зв'язку із набуттям додаткової вислуги років.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачі та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
23.09.2025 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від позивача про розгляд справи в загальному порядку за його участі.
Разом із тим колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Справи, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, визначені у частині четвертій статті 257 КАС України, з якою кореспондується норма частини першої статті 263 цього Кодексу.
Положеннями частини четвертої статті 12 КАС України передбачено справи, спори у яких розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.
Дана справа не відноситься до спорів, визначених у частині четвертій статті 12, частині четвертій статті 257 КАС України, що можуть бути розглянуті виключно за правилами загального позовного провадження.
В свою чергу, враховуючи характер спірних відносин, склад учасників, предмет доказування та той факт, що розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, ця справа відноситься до справ незначної складності.
З огляду на те, що справа відноситься до категорії незначних, не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, заявником не наведено достатніх мотивів для необхідності призначення справи до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні, колегія суддів уважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та не вбачає необхідності надання пояснень сторонами у зазначеній справі, у зв'язку з чим підстави для апеляційного розгляду справи за участю сторін у справі відсутні.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що разом із апеляційною скаргою позивачем подавалося клопотання аналогічного змісту, яке ухвалою суду від 22.09.2025 залишено без задоволення.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.12.2021 № 272 старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16.12.2021.
Згідно з указаним наказом календарна вислуга років позивача з розрахунком станом на 16.12.2021 складала 22 роки 08 місяців 07 днів, пільгова - 24 роки 07 місяців 07 днів.
У подальшому, 05.03.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією, на даний час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 на посаді начальника секції S-1 (персоналу) штабу 1-го батальйону оперативного призначення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та безпосередньо приймає участь у бойових діях та заходах із захистом Держави в протидії військової агресії рф на лінії зіткнення.
12.11.2024 позивач звернувся до командира військової частини з рапортом про звільнення зі служби на підставі п. а ч. 3 ст.26 Закону України "Про військову службу та військовий обов'язок", направлення до Головного управління ПФУ у Полтавській області документів для призначення пенсії.
Листом від 03.12.2024 за № Г-182/22-5888 військова частина повідомила позивача, що станом на теперішній час в Україні триває воєнний стан, Президентом України рішення про оголошення демобілізації не прийнято, таким чином в силу положень ч. 6 ст.23 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок" підстави звільнення з військової частини та військової служби в цілому за вислугою років відсутні. Відповідно до пункту а частини 1 стати 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається: особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"- "д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби. Враховуючи, що ОСОБА_1 в силу положень ч. б ст. 23 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» не може бути звільнений з військової служби до дати оголошення Президентом України демобілізації, тому військова частина не має підстав для направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області документів для призначення пенсії за вислугою років.
19.12.2024 позивач звернувся до Головного управління Національної гвардії України із проханням підготувати та подати до Головного управління ПФУ у Полтавській області документи для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. “а» ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Головне управління Національної гвардії України листом від 10.01.2025 за № 27/13/4-797-2025 повідомило позивачу, що відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті І2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби. Ураховуючи викладене, проінформовано про те, що документи для призначення пенсії відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 готуються після звільнення військовослужбовців з військової служби.
Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо оформлення та подання документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області для призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. “а» ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для оформлення та подання до Пенсійного фонду України документів, які необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ, відсутні, оскільки позивач не може бути звільнений з військової служби.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Відповідно до пункту “в» ч. 1 ст. 1-2 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до п. “а» ст. 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних роки і більше.
Отже, для реалізації позивачем права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “а» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ у останнього на день звільнення зі служби повинна бути вислуга 25 календарних років.
Матеріалами справи підтверджено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.12.2021 № 272 старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16.12.2021.
Згідно з цим наказом календарна вислуга років позивача з розрахунком станом на 16.12.2021 складала 22 роки 08 місяців 07 днів, пільгова - 24 роки 07 місяців 07 днів.
У подальшому, 05.03.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією, на даний час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 на посаді начальника секції S-1 (персоналу) штабу НОМЕР_4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та безпосередньо приймає участь у бойових діях та заходах із захистом Держави в протидії військової агресії рф на лінії зіткнення.
В даному випадку військова частина визнає, що дійсно ОСОБА_1 набув календарну вислугу 25 років, станом на 01.01.2025 його календарна вислуга складає 25 років 6 місяців 6 днів, що достатньо для призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Разом із тим підставою щодо не оформлення та не подання відповідачем до Головного управління ПФУ у Полтавській області документів для призначення пенсії за вислугу років позивачу є неможливість звільнення позивача з військової служби.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), відповідно до його преамбули, здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, згідно переліку, визначеного частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII, є видом військової служби.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб. Правовий режим воєнного стану пролонгується та діє станом на теперішній час.
Частиною чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону № 2232-XII для громадян України, які призвані на військову службу, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні:
для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - до 18 місяців;
для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, - до строків, визначених рішенням Президента України, у тому числі у зв'язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації;
для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, - на строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Положеннями ч. 6 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що для громадян України, які призвані на військову службу, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні:
- для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - до 18 місяців;
- для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, - до строків, визначених рішенням Президента України, у тому числі у зв'язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації;
- для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, - на строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Наведені приписи чітко передбачають вичерпний перелік підстав для звільнення з військової служби військовослужбовців за призовом за мобілізацією під час дії воєнного стану, а саме, зокрема, у зв'язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на час виникнення спірних правовідносин рішення Президента України, у тому числі у зв'язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації, не приймалося.
При цьому, колегія суддів зауважує, що під час розгляду цієї справи не надається оцінка підставам, за якими позивач бажає бути звільненим з військової служби, оскільки така оцінка не надавалася відповідачем, та в межах цієї справи суд оцінює саме законність дій/бездіяльності відповідача щодо не оформлення та не подання до Пенсійного фонду України документів, які необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ, а не рішення за наслідками розгляду рапорту про звільнення з військової служби.
Згідно з пунктом “б» ст. 50 Закону № 2262-ХІІ пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів “а», “в» статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків. Особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які визнані особами з інвалідністю до закінчення трьох місяців з дня звільнення їх зі служби внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства, пенсія призначається з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення.
Матеріалами справи підтверджено та відповідачами не заперечується набуття позивачем календарної вислуги 25 років, що достатньо для призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», однак, оскільки позивач не може бути звільнений з військової служби, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для оформлення та подання до Пенсійного фонду України документів, які необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
Доводи апеляційної скарги про те, що у період воєнного стану норма ст. 12 Закону № 2262-ХІІ в частині того, що для призначення пенсії необхідне звільнення з військової служби, суперечить нормам ст. 1, 3, 22, 46, 92 Конституції України та реалізації громадянином права на призначення пенсії, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки положення ст. 12 Закону № 2262-ХІІ на теперішній час є чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність позовних вимог.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі № 440/4652/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій