Справа № 420/32470/25
про повернення позовної заяви
03 жовтня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бездрабко О.І., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 КАС України за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 24.02.2023 р. по 20.05.2023 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 24.02.2023 р. по 20.05.2023 р., а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44.
Ухвалою від 29.09.2025 р. підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду визнано неповажними, позовну заяву позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк на усунення недоліків.
01.10.2025 р. на виконання ухвали до суду подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка мотивована тим, що на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Наголошує, що в силу приписів п.1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30.06.2023 р.
При вирішенні даної заяви суддя виходить з наступного.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Приписами ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р.) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини 1 та 2 ст.233 КЗпП України викладені у наступній редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 р. у справі № 260/3564/22, у постановах від 19.01.2023 р. у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 р. у справі № 380/15245/22 та від 08.08.2024 р. у справі № 380/29686/23.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 р. у справі № 990/156/23 виснувала про те, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи суб'єкта приватного права.
Положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над ч.5 ст.122 КАС України.
Отже, з 19.07.2022 р. строк звернення до суду з позовом про стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як вбачається із позовної заяви та долучених до неї додатків, позивач про розрахунок грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. дізнався з листа відповідача від 03.06.2025 р. № 14/2067.
Разом з тим, із даною позовною заявою позивач звернувся до суду лише 24.09.2025 р., тобто після сплину тримісячного строку з дня отримання листа відповідача, що свідчить про зволікання позивача із звернення до суду для захисту своїх порушених прав.
Суддя зауважує, що подана заява про поновлення процесуального строку звернення до суду взагалі не містить обґрунтування причин пропущення строку, який обраховується з дати отримання листа відповідача, натомість вказує на помилковість застосування судом обмежень строків звернення до суду з позовною заявою, зокрема, в період дії карантину.
Суддя відхиляє наведені доводи позивача, та зауважує, що правовідносини припинено на момент чинності дії ст.233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", а тому строк звернення до суду з позовом про стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, суддя приймає до уваги те, що дійсно приписи п.1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП надавали можливість особі звернутись до суду щодо захисту своїх прав, порушених у триваючих правовідносинах, які припинено на момент чинності дії ст.233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" безстроково виключно до завершення карантину, тобто до 30.06.2023 р. Однак, після завершення карантину, відповідні приписи застосуванню не підлягають, оскільки мали тимчасовий характер виключно для забезпечення права особи на заробітну плату в умовах пандемії та за своєю суттю не закріпили необмеженість строку звернення до суду з відповідним позовом за період з 20.07.2022 р. по 30.06.2023 р.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/20314/20 (постанова від 02.12.2021 р.) досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Правова позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 р. у справі № 120/5780/20-а.
Отже, суддею не встановлено обставин, що перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду в межах строку встановленого законом, а представником позивача таких у заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено.
Згідно з положеннями ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 пропущено встановлений законом строк звернення до суду із цим позовом, належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом ним не наведено та не доведено, суддя приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та наявності підстав для повернення позовної заяви.
Керуючись ч.4 ст.169, ст.ст.243, 248 КАС України, суддя -
ухвалив:
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та відмовити в задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії разом з доданими документами повернути позивачу.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О.І. Бездрабко