Справа № 420/10830/25
03 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каравана Р.В., розглянув в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_2 11.04.2025 року через систему «Електронний суд» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (зареєстрований канцелярією суду 14.04.2025), у якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №51034300024432 від 11.03.2025 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду.
В обґрунтуваннях позовних вимог вказано, що 29.06.2024 року він, громадянин Ізраїлю звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі - Відповідач) з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
В березні 2025 року він отримав рішення № 51034300024432 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 11.03.2025 року. В рішенні зазначалося, що Позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.4 ч.1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію». Разом з рішенням Позивач отримав висновок №5100.19.1-2503/51.1-25 від 13.03.2025 року, в якому Відповідач пояснював мотиви прийняття ним свого рішення від 11.03.2025 року.
Вказує, що у висновку від 13.03.2025 року Відповідач мотивує своє рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну тим, що Позивач у графі «Фактичне місце проживання в Україні» зазначив адресу: АДРЕСА_1 , однак, буцімто згідно акту перевірки місця проживання адреса не підтвердилася. Таким чином, в подальшому Відповідач прийшов до висновку, що Позивач свідомо зазначив у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну неправдиві відомості.
Вважає такий висновок Відповідача є безпідставним, а причина відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну - надуманою. Так, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить Позивачу на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.12.2019 року (номер запису про право власності №3446748.)
Відповідач з поданим позовом не погодився та у поданому відзиві просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Зазначає, що 26.09.2024 громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» оскільки він народився на території України до 1991 року та має право на набуття громадянства за територіальним походженням (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане 23.04.1982 Жовтневим РАЦС м. Одеса).
В заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну від 26.09.2024 № 400050509 громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під особистий підпис, в графі «Фактичне місце проживання в Україні» зазначив адресу свого фактичного проживання за адресою: « АДРЕСА_1 ). В графі «Зареєстроване місце проживання в Україні (за наявності)» проставлені «--», що вказує на відсутність у заявника зареєстрованого місця проживання на території України.
Вказує, що за надісланим ГУ ДМС в Одеській області запитом надійшла відповідь Управління СБУ в Одеській області від 31.01.2025 № 927/5101-25, зокрема, про відсутність іноземця за вказаною у заяві-анкеті адресою проживання, неможливість встановлення його місця перебування на території регіону.
З огляду на викладене, беручи до уваги військово-політичну ситуацію на території нашої держави, керуючись вимогами пункту 4 частини першої ст. 10 Закону України «Про імміграцію», Управління СБУ в Одеській області не погоджує надання дозволу на імміграцію громадянину Ізраїлю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з наданням свідомо неправдивих відомостей у своїх анкетних даних.
Також, з метою перевірки інформації, зазначеної громадянином Держави Ізраїль ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в заяві про надання дозволу на імміграцію, Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області було направлено службову записку від 12.02.2025 № 5100.19.1/3074-25 до відділу міграційного контролю Управлінню міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії.
Листом від 13.02.2025 № 5100.20.1/3190-25 було надано акт перевірки адреси місця проживання громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого, інформацію про місце проживання: АДРЕСА_1 не підтверджено.
Вказує, що громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_2 свідомо повідомив про себе завідомо неправдиві відомості, приховавши не тільки фактичну адресу свого проживання на території України, вказавши в заяві про надання дозволу на імміграцію адресу: АДРЕСА_1 , за якою, відповідно до результатів перевірки, він фактично не проживає, а також приховавши номер телефону та адресу електронної пошти.
Пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо - неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 Закону або документи, що підтверджують підстави, які припинилися.
Пунктом 16 Порядку, зокрема передбачено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів ДМС і територіальних підрозділів ДМС, вони у разі отримання від зазначених в абзаці другому пункту 14 Порядку органів відповідей аналізують їх у місячний строк та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням інформації, отриманої у ході проведення перевірок, передбачених пунктом 12 Порядку.
Вважає, що ним правомірно прийняте оскаржуване рішення, та надано докази такої правомірності з посиланнями на конкретні норми чинного законодавства.
Представник позивача з поданим відзивом на позовну заяву не погодився, у поданій до суду відповіді на відзив зазначає, що лист Управління Служби безпеки України в Одеській області має носити рекомендаційний характер, а відтак не має бути безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Окрім того, у ньому не наведено жодних даних щодо дати перевірки, даних складеного акту тощо. Тобто, у відповіді Управління СБУ в Одеській області №65/1/3/583 від 14.01.2025 року взагалі не зазначається, на підставі чого була доведена (зафіксована) відсутність Позивача за вказаною у заяві-анкеті адресою проживання у власній квартирі.
Так само в акті від 13.02.2025 року складеного працівниками ГУ ДМС України в Одеській області вказано лише, що особа відсутня за місцем мешкання на момент здійснення перевірки, але жодним чином не доведено, що Позивач там (у власній квартирі) не проживає, і тим більше не доведено, що він вказав свідомо неправдиві відомості, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
У зв'язку з цим, вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України. Витребувано від Головного управління Національної гвардії України належним чином засвідчені копії: особової справи ОСОБА_1 та документи які стали підставою для винесеного рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №51034300024432 від 11.03.2025 року.
29.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача до Одеського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву разом із особовою справою ОСОБА_1 .
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі,
29.06.2024 року громадянин Ізраїлю ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
В заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну від 26.09.2024 № 400050509 громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під особистий підпис, в графі «Фактичне місце проживання в Україні» зазначив адресу свого фактичного проживання за адресою: « АДРЕСА_1 ). В графі «Зареєстроване місце проживання в Україні (за наявності)» проставлені «--», що вказує на відсутність у заявника зареєстрованого місця проживання на території України.
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.12.2019 року.
18.10.2024 року Головним управлінням Державної міграційної служби України було подано запит № 5100.19.1-11637/51.1-24 до Управління СБУ в Одеській області щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну заявнику, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію».
Управління СБУ в Одеській області на вказаний запит листом № 65/1/3/583 від 14.01.2025 повідомило, що враховуючи відсутність іноземця за вказаною у заяві-анкеті адресою проживання, неможливість встановлення його місця перебування на території регіону, в Управлінні на даний час немає можливості здійснити комплекс перевірочних заходів відносно гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ), передбачених Законами України «Про Службу Безпеки України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про оперативно-розшукову діяльність» з метою прийняття рішення в межах компетенції.
Указом Президента України від 14.09.2020 №329/2020, введено в дію Стратегію національної безпеки України, якою визначено, що одними із загроз національній безпеці є поширення міжнародного тероризму та міжнародної злочинності, зокрема у кіберпросторі, наркоторгівлі, торгівлі людьми, релігійного та ідеологічного фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону сепаратизму, нелегальної міграції, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (п. 10 Стратегії).
З огляду на викладене, беручи до уваги військово-політичну ситуацію на території нашої держави, керуючись вимогами п. 4 ст. 10 Закону України «Про імміграцію», Управління не погоджує надання дозволу на імміграцію гр. Ізраїлю ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку наданням ним свідомо неправдивих відомостей у своїх анкетних даних.
12.09.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України на адресу Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУДМС в Одеській області надіслано службову записку №5100.19.1/3074-25 від 12.02.2025 з проханням перевірити факти викладені у заяві, а саме місце проживання громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , номер телефону не вказав.
Відділ міграційного контролю Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії на вказану службову записку службовою запискою №5100.20.1/3190-25 від 13.02.2025 повідомив про її опрацювання та долучив акт перевірки.
Згідно Акту перевірки адреси місця проживання іноземця або особи без громадянства від 13.02.2025 складеного представниками ДМС під час перевірки встановлено, що інформація про місце проживання громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не підтверджено. В графі додаткова інформація зазначено: особа відсутня за місцем мешкання, мобільний телефон (номер) відсутній.
Графи Акту від 13.02.2025 «У разі відсутності іноземця або особи без громадянства», «Власник житла», « ОСОБА_6 , який проживає за адресою» не заповнені.
Згідно висновку про розгляд заяви громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 щодо надання дозволу на імміграцію в Україну, затвердженого 11.03.2025 рекомендовано відмовити у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та про прийняте рішення повідомити заявника шляхом надсилання його копії рекомендованим листом протягом трьох робочих днів з дня прийняття безпосередньо заявнику із зазначенням підстави відмови відповідно до Закону України «Про імміграцію» та роз'ясненням порядку і строків оскарження такого рішення.
Вказаний висновок зокрема мотивований тим, що іноземець відсутній за адресом проживання, номер телефону відсутній, наведена інформація в акті підтверджується підписами представників відділу міграційного контролю Управлінню міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.09.2024 по теперішній час перебуває на території України.
Неправдивою вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені), а подання свідомо неправдивих відомостей характеризуються лише прямим умислом.
Таким чином, громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_2 свідомо повідомив про себе завідомо неправдиві відомості, приховавши не тільки фактичну адресу свого проживання на території України, вказавши в заяві про надання дозволу на імміграцію адресу: АДРЕСА_1 , за якою, відповідно до результатів перевірки, він фактично не проживає, а також приховавши номер телефону та адресу електронної пошти.
На підставі вказаного висновку Головним управлінням Державної міграційної служби України 11.03.2025 прийнято рішення № 51034300024432 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію".
Разом з рішенням Позивач отримав висновок №5100.19.1-2503/51.1-25 від 13.03.2025 року, в якому Відповідач пояснював мотиви прийняття ним свого рішення від 11.03.2025 року.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає та враховує наступне.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано, що згідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VІ (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом ч. 15 ст. 4 Закону №3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 07.06.2001 «Про імміграцію».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 6 Закону України «Про імміграцію» визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів, відповідно до яких останні перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Стаття 9 Закону України «Про імміграцію» встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, дозвіл на імміграцію яким надається в межах квот на імміграцію або поза квотою імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС).
Згідно п. 9 Порядку №1983 МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, територіальних органів ДМС та територіальних підрозділів ДМС заходів:
до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію";
до встановлення відомостей, що можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону України "Про імміграцію".
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до своєї компетенції у разі порушення клопотання про надання дозволу на імміграцію особам, імміграція яких становить державний інтерес, розглядають його у місячний строк і у разі позитивного висновку надсилають в електронній формі через систему електронного документообігу з накладенням кваліфікованого електронного підпису подання міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади на ім'я Голови ДМС про те, що імміграція особи становить державний інтерес для України.
Відповідно до п. 12 Порядку №1983 територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
проводять перевірку законності перебування в Україні іммігранта з використанням інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система “Аркан»), або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби;
проводять перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України “Про імміграцію»;
проводять перевірку даних іммігранта щодо відсутності в нього майнових зобов'язань перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну, з використанням Єдиного реєстру боржників та відомчої інформаційної системи ДМС;
у разі необхідності одержання відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть такі відомості одержуються в установленому законодавством порядку;
у разі необхідності підтвердження інших відомостей про заявника або дійсності поданих ним документів надсилаються запити засобами поштового зв'язку або за наявності технічної можливості в електронній формі (в електронній формі через систему електронного документообігу з накладенням кваліфікованого електронного підпису) відповідним державним органам (в тому числі іноземних держав) або їх структурним підрозділам;
надсилають у місячний строк разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам ДМС або територіальним підрозділам ДМС (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів ДМС, надсилаються територіальним органам ДМС, в інших випадках - територіальним підрозділам ДМС;
здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Положеннями п. 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний строк правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, Держприкордонслужба, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається.
За результатами перевірки в місячний строк після надходження таких запитів надається відповідь про наявність або відсутність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію. У разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України “Про імміграцію» та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення).
У разі коли у визначений строк відповідь щодо результатів перевірки, зазначеної в абзаці другому цього пункту, не отримана, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу приймається відповідно до пункту 16 цього Порядку та в межах строків, визначених частиною дванадцятою статті 9 Закону України “Про імміграцію».
Згідно з п. 16 Порядку №1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів ДМС і територіальних підрозділів ДМС, вони у разі отримання від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів відповідей аналізують їх у місячний строк та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням інформації, отриманої у ході проведення перевірок, передбачених пунктом 12 цього Порядку, а також результатів проведення процедури перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.
З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Як встановлено судом із матеріалів справи, що у наданні дозволу на імміграцію в Україну Позивачу було відмовлено через те, що громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_2 свідомо повідомив про себе завідомо неправдиві відомості, приховавши не тільки фактичну адресу свого проживання на території України, вказавши в заяві про надання дозволу на імміграцію адресу: АДРЕСА_1 , за якою, відповідно до результатів перевірки, він фактично не проживає, а також приховавши номер телефону та адресу електронної пошти.
Суд звертає увагу, що вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на імміграцію викладено у ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».
Так, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або документи, що підтверджують підстави, які припинилися.
Матеріалами справи підтверджено, що оскаржуваним рішенням від 11.03.2025 року №51034300024432 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну саме на підставі п.4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до п. 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983, для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подається, серед іншого, документ про місце проживання (в Україні та за кордоном). Документом про місце проживання на території України для осіб, які отримали посвідки на тимчасове проживання, є витяг з реєстру територіальної громади. Для осіб, які тимчасово на законних підставах перебувають на території України або подають заяву через дипломатичні представництва чи консульські установи України, таким документом є: документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності на житло (після пред'явлення повертається) та його копія, а в разі, коли житло не належить заявнику, - письмова згода власника (співвласника) такого житла, засвідчена в установленому порядку. Якщо житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування, перебуває в державній або комунальній власності, замість документа про право власності подається документ, що підтверджує право приймаючої сторони на користування таким житлом (ордер, належним чином оформлений договір найму/оренди/піднайму тощо) (після пред'явлення повертається), та його копія, а також письмова згода на перебування іноземця та особи без громадянства всіх повнолітніх осіб, місце проживання яких зареєстровано/задекларовано в такому житлі.
Як свідчать матеріали особової справи позивача, остання містить докази того, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить позивачу на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.12.2019 року.
Натомість відповідач обґрунтовує недостовірність вказаних відомостей виключно посиланнями на відповідь Управління СБУ в Одеській області від 31.01.2025 № 927/5101-25, зокрема, про відсутність іноземця за вказаною у заяві-анкеті адресою проживання, неможливість встановлення його місця перебування на території регіону та лист від 13.02.2025 № 5100.20.1/3190-25, яким було надано акт перевірки адреси місця проживання громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого, інформацію про місце проживання: АДРЕСА_1 не підтверджено.
З цього приводу суд зауважує, що у листі Управління СБУ в Одеській області від 31.01.2025 № 927/5101-25 не зазначено коли та яким чином було встановлено відсутність іноземця за вказаною у заяві-анкеті адресою проживання та неможливість встановлення його місця перебування на території регіону.
Окрім того, в акті перевірки адреси місця проживання іноземця або особи без громадянства від 13.02.2025 щодо позивача, який було складеного виключно представниками ДМС не заповнені графи «У разі відсутності іноземця або особи без громадянства», «Власник житла», «Сусід, який проживає за адресою», тобто факт відсутності позивача не підтверджено сторонніми особами.
Натомість відповідач у висновку про розгляд заяви громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 щодо надання дозволу на імміграцію в Україну та відзиві на позовну заяву зазначає, що згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.09.2024 по теперішній час перебуває на території України.
Суд зауважує, що відповідно до приписів частини 14 статті 9 Закону України «Про імміграцію» у разі необхідності територіальні органи чи територіальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (у разі їх утворення), які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть витребувати документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить цьому Закону, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Як свідчать матеріали справи відповідач вказаним правом не скористався та не запрошував позивача шляхом направлення відповідного письмового повідомлення на вказану в його заяві адресу місця проживання для бесіди з метою з'ясування достовірності відомостей щодо його проживання за відповідною адресою.
Натомість до матеріалів особової справи заявником надані докази того, що ОСОБА_2 є власником квартири по АДРЕСА_1 , а матеріали справи містять докази того, що позивач сплачує внески на утримання вказаного будинку на користь ОСББ «ПРИМОРСЬКИЙ 22».
Факт відсутності позивача у вказаній квартирі в день можливого її відвідування співробітниками СБ України та 13.02.2025 під час її відвідування представниками ДМС, за відсутності підтвердження факту його не проживання сторонніми особами, на переконання суду не може бути безумовною підставою для здійснення висновку про зазначення останнім в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей про місце його проживання на території України.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні «Кlаss та інші проти Німеччини» від 06 вересня 1978 року (п. 67), ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 Європейської конвенції з прав людини не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, «орган», що згадується в цій статті, не обов'язково має бути судовим. Однак, при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають враховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує.
Під визначенням терміну «процесуальні гарантії» вважається, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №51034300024432 від 11.03.2025 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Порушене права позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись статтями 2, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №51034300024432 від 11.03.2025 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення суду, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_2 .
Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, місцезнаходження: 65045, Одеська область, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 37811384.
Суддя Роман КАРАВАН