03 жовтня 2025 рокуСправа №160/21402/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 24 серпня 2023 року у меншому розмірі ніж це передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій за 2023 рік у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, а саме розмір доплати складає 9 465,00 гривень (дев'ять тисяч чотириста шістдесят п'ять гривень, 00 коп.).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є учасником бойових дій та у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII, має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги. Натомість, у 2023 році було позивачу не було нараховано та виплачено разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2023 рік, як учаснику бойових дій. З такою позицією відповідача позивач не погоджується, у зв'язку з чим, звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року провадження в зазначеній адміністративній справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою суду встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Вказана ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.08.2025р. разом із копією позовної заяви та додатками отримана відповідачем в його електронний кабінет, що підтверджується довідками, наявними в матеріалах справи.
Відповідач, відзив на позовну заяву або будь-яких пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надав.
Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 02.05.2019 року, є учасником бойових дій, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік.
03.06.2025 року (вх. № 21634/П-0400-25 від 09.06.2025) позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про надання інформації щодо фактичного розміру нарахування та виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік.
Листом від 10.06.2025 року №26144-21634/П-01/8-0400/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивачу про відсутність підстав для нарахування та виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, оскільки позивач не перебуває як отримувач пенсії на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
З долученої до матеріалів копії виписки з банківського рахунку позивача вбачається, що на рахунок ОСОБА_1 16.09.2023 військовою частиною НОМЕР_2 здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги до 24 серпня, як учаснику бойових дій за 2023 рік в розмірі 1 000 гривень.
Не погодившись із позицією відповідача, вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) передбачено виплату учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги.
Водночас, 15.04.2023 набрав чинності Закон України від 20.03.2023 №2983-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань", яким частину п'яту статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в такій редакції: "Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» від 21 липня 2023 року №754 затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі Порядок).
Вказаною постановою встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2023 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
З долученої до матеріалів копії виписки з банківського рахунку позивача вбачається, що на рахунок ОСОБА_1 16.09.2023 військовою частиною НОМЕР_2 здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги до 24 серпня, як учаснику бойових дій за 2023 рік в розмірі 1 000 гривень.
Однак, позивач вважає, що розмір щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України учасникам бойових дій у 2023 році не відповідає розміру такої допомоги, визначеної законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, що не передбачена частиною 2 статті 64 Конституції України.
Відповідно право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», пунктом 3 якого визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що потрібні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.
Отже, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, яка включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 по справі №440/14216/23 зазначила, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Передбачена частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
З урахуванням наведеного відсутні підстави вважати, що держава не дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження праві позивача на мирне володіння своїм майном.
Водночас, встановлюючи чи не змушений був позивач нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, Велика Палата Верховного Суду у справі №440/14216/23 врахувала, що грошова виплата, передбачена частиною п'ятої статті 13 Закону №3551-XII, не є основним джерелом існування позивача, а є додатковою соціальною гарантією; позивач не довів, що зменшення розміру такої виплати поставило його під загрозу нестачі коштів для існування або що його умови життя погіршилися настільки, що він ризикував опинитися нижче встановленого прожиткового рівня. Отже, позивач не змушений був нести надмірний індивідуальний тягар і втручання у його право на мирне володіння майном не порушило суті його соціальних прав.
В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 по справі №440/14216/23, врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національним судом, дійшла висновку, що в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу №1.
Як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду, шляхом прийняття закону Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наявність відповідних повноважень Кабінету Міністрів України, зважала також на те, що зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
Аналізуючи наведені вище норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» й Закону України №2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова учасникам бойових дій безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав.
Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України правові висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі мають враховуватися судами під час ухвалення рішення в типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у цій постанові.
Позивач не був позбавлений права на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік та отримав її у розмірі 1000,00 грн., що відповідає сумі, встановленій в додатку до Порядку, затвердженому Постановою №754.
Отже підстави для виплати позивачу у 2023 році щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відсутні.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 по справі №440/14216/23, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 241-250 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова