03 жовтня 2025 року Справа 160/28007/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанова О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якій позивач просить:
визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком з 01.01.2025 року з урахуванням до загального стажу здійснення мною підприємницької діяльності з 01.10.1997 по 31.12.2000;
визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком з 02.10.2023 року з урахуванням до загального стажу періоду проходження військової службі під час мобілізації в особливий період з 21.06.2018 по 05.08.2021 із розрахунку один місяць служби за три;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у розмірі 12236,71 грн), у розмірах 1,0796;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо здійснення перерахунку, (індексації) пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,0345, що встановлений підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році";
зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 01.01.2025 року з урахуванням до загального стажу здійснення мною підприємницької діяльності з 01.10.1997 по 31.12.2000;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.10.2023 року з урахуванням до загального стажу періоду проходження військової службі під час мобілізації в особливий період з 21.06.2018 по 05.08.2021 із розрахунку один місяць служби за три;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2024 індексацію пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796, у зв'язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії, за вирахуванням фактично сплачених сум;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.03.2025 індексацію пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнта збільшення 1,0796) та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії за вирахуванням фактично сплачених сум.
Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною третьою статті 161 КАС визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору (частина восьма статті 160 КАС).
Як підтверджується позовною заявою та матеріалами справи, позивач вважає, що він звільнений від сплати судового збору за подання даної позовної заяви відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI), так як останній є учасником бойових дій, на підтвердження чого надав відповідне посвідчення.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
У пункті 8 частини першої статті 4 КАС зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
При цьому, частиною другою статті 132 КАС визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Преамбула Закону № 3674-VI визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Частиною першою статті 1 Закону № 3674-VI визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. При цьому, платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (частина перша статті 2 Закону № 3674-VI).
Водночас, слід звернути увагу на те, що судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначається законом і залежить від об'єктивних ознак позову (заяви), з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII). У статті 22 Закону № 3551-XII визначено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону № 3551-XII.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII.
Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 9901/311/19, від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17, від 12 лютого 2020 року у справі 545/1149/17 та в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 490/8128/17. Підстави для відступу від неї відсутні.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача щодо перерахунку пенсії.
Таким чином, беручи до уваги перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначених у статті 12 Закону № 3551-XII, суд дійшов висновку, що серед таких пільг немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у даній справі, як наслідок відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору за подання даної позовної заяви відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Крім того, в ухвалі від 11.09.2024 року по справі №567/79/23 ВПВС зазначила «з огляду на недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду через наявність висновку щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому нею рішенні, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав» (п.60). Велика Палата Верховного Суду може відступати від своїх попередніх висновків лише за наявності для цього належних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (п.77).
ВПВС вказала в ухвалі від 11.09.2024 року, що у березні 2020 року у Верховній Раді України зареєстрований проєкт Закону про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України). До проєкту цього Закону було надано пояснювальну записку та висновки комітетів Верховної Ради України з яких вбачається, що метою цього законопроєкту було усунення суперечності, що буде сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до вимог принципів верховенства права та правової визначеності. А саме запропоновано внести зміни до Закону України «Про судовий збір» в частині викладення пункту 13 частини першої статті 5 зазначеного Закону в такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав».
Проте, Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду не встановила об'єктивних причин відступу від правового висновку, якими, за її усталеною практикою, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту.
З огляду на зазначене, позивач не надав до позовної заяви документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, чим не дотримав вимоги частини третьої статті 161 КАС.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 1 січня 2025 року встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на рівні 3028,00 гривні.
Таким чином, позивачу необхідно надати документ про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Частиною 6 ст.161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Строки звернення до суду з відповідними позовними заявами визначені з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Процесуальна можливість для звернення з позовом до суду пов'язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого строку, до неї належить застосовувати відповідні правові наслідки встановлені законом, у цьому випадку статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Слід зазначити, що 31 березня 2021 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/12017/19 (адміністративне провадження № К/9901/15971/20) ухвалив постанову, в якій застосував шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справі про перерахунок та виплату заборгованості з пенсії. При цьому, Верховний Суд вважав, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
У цій справі Верховний Суд також відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18).
Отже, суддя керується висновком Верховного Суду, викладеного у вказаній вище справі № 240/12017/19.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).
Так, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
31 березня 2021 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/12017/19 (адміністративне провадження № К/9901/15971/20) в своїй постанові зазначив, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
Також, Верховний Суд в постанові від 13.01.2025 року по справі №160/28752/23 щодо нарахування та виплати індексації пенсії вказав:
«Суд зазначає, що реалізація позивачкою права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивачка, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду нереалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.»
Таким чином, надана відповідачем 06.08.2025 року відповідь позивачу не є тією обставиною, з якою пов'язана можливість поновлення строку звернення до суду.
Також, важливо зазначити, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.
Отже, суддя керується висновком Верховного Суду, викладеного у вказаній вище справі №160/28752/23.
За таких обставин слід зазначити про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом (строк сплинув 01.09.2025), не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Слід зазначити, що Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 зазначив:
«Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.»
Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно частин 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків.
На підставі наведеного, керуючись статтями 161, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Встановити позивачу термін для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали та усунути недоліки позовної заяви, а саме:
надати суду докази сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн., сплаченого за наступними реквізитами: Отримувач: ГУК у Дн-кiй обл/Чечел.р/ 22030101; код ЄДРПОУ (отримувача): 37988155; Рахунок: UA368999980313141206084004632 за кодом бюджетної класифікації доходів: 22030101; Банк: Казначейство України (ЕАП); МФО 899998; призначення платежу судовий збір за позовом _______________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача);
надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення.
Недоліки, що стосуються оформлення позовної заяви мають бути усунуті шляхом подання позовної заяви для суду та копії для відповідача.
У випадку направлення документів на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху поштою, направити відповідне повідомлення на електронну пошту суду з відповідними підтверджуючими документами.
Попередити позивача про наслідки невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені частиною четвертою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини другої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Суддя О.В. Єфанова