П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/1510/25
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними та заповзання вчинити певні дії
17 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати йому грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення з 26.02.2022 по 10.10.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити з 26.02.2022 по 10.10.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 11.10.2023 по 04.06.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити з 11.10.2023 по 04.06.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невключенні до складу його грошового забезпечення сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_1 . При цьому позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за спірний період, відповідачами мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 2022-2024 роки, проте було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2018. Крім того, позивач наголосив на безпідставному не включені ВЧ НОМЕР_2 до суди, з якої обрахована компенсація при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, додаткової винагороди встановленої постановою № 168.
Військова частина НОМЕР_2 заперечувала проти задоволення позову, зазначаючи, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. В даному випадку грошове забезпечення позивача врегульовано постановою Кабінетом Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка прийнята на виконання положень ст. 9 Закону №2011 - XII та установлює розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, визначеним в Законі №2011 - XI, а також розраховує посадови оклади виходячи з розміру 1762 гривні та визначає шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (п. 4 постанови №704). Оскільки станом на час проходження служби позивачем діяла нова редакція п.4 постанови №704, позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення в спірний період всіх видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та зобов'язання здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум є безпідставними.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення з 26.02.2022 по 20.05.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 20.05.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ВЧ НОМЕР_1 та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позивач про задоволення позовних вимог в повному обсязі, відповідач про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, відповідач в апеляційній скарзі наголосив, що на момент нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, таке відбувалось у відповідності до приписів чинного на той час законодавства.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив, що з 20.05.2023 року його грошове забезпечення повинно також обчислюватись з прожиткового мінімуму станом на 2023 рік, а не зі сталої суми 1762 грн. Апелянт зазначив, що позбавлення позивача права на розрахунок грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом та відповідний календарний рік, свідчить не лише про звуження його права на грошове забезпечення, а й порушення його право на майно.
Крім того, з посиланням на сталу правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, в постанові по справі № 240/32125/23 від 23.09.2024, ОСОБА_1 наголосив, що додаткова винагорода, запроваджена постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.06.2024 № 156 позивач з 04.06.2024 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Наказом передбачено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку на 25 днів за 2022 рік, за 20 днів за 2024 рік, за додаткову відпустку як учаснику бойових дій - за 2023 рік за 14 днів, за 2024 рік - за 14 днів.
Листом від 06.01.2025 №41 ВЧ НОМЕР_1 повідомила позивача, що при обрахунку грошового забезпечення застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018 року (1762,00 грн)
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо застосування зазначеної величини для визначення його грошового забезпечення, неврахування додаткової винагороди для розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення, а саме розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний календарний рік).
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 20.05.2023 у зв'язку із внесенням постановою №481 змін до постанови № 103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні.
Щодо включення до суми, з якої обрахована компенсація за невикористані дні відпусток сум додаткової винагороди, суд зазначив, що така компенсація обраховується виходячи із місячного грошового забезпечення. Оскільки позивач не отримував додаткову винагороду в травні 2024 року, тобто в місяці, який передував місяцю звільненню, то позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII вказано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (постанова № 704), яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - постанова № 103).
Пунктом 6 постанови №103, внесено зміни постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує, що пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020 неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Крім того, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, судова колегія доходить висновку, що п.4 Постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись у наступній редакції:
Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що з 26.02.2022 ВЧ НОМЕР_1 виплачувала позивачу посадовий оклад та оклад за військовим званням, обчислюючи його розмір в порядку, визначеному п.4 постанови № 704 в редакції, яка втратила чинність, а саме виходячи із прожиткового мінімуму 2018 року, чим допустив протиправну бездіяльність, а тому, позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено - 2 481 гривні, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" -2 684 гривні, в той час коли Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1 762 грн.
З вищевикладеного слідує, що з 26.02.2022 у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах №440/6017/21 від 02.08.2022, № 320/9431/21 від 30 березня 2023 року, відповідно до висновків яких посадовий оклад позивача підлягає перерахунку саме з 01 січня 2020 року.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 в цій частині не знайшли підтвердження.
Щодо перерахунку одноразових видів грошового забезпечення позивача за спірний період, колегія суддів враховує, що відповідно до приписів Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07 червня 2018 року № 260 такі розраховуються із місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Отже всі види грошового забезпечення, які нараховувались позивачу виходячи з його місячного грошового забезпечення (не більше місячного грошового забезпечення)також підлягають перерахунку.
Щодо перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 20 травня 2023 року, судова колегія зазначає наступне.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14".
Тобто, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
За таких обставин, у спірних правовідносинах у відповідачів з 20.05.2023 відсутні правові підстави для розрахунку грошового забезпечення, виходячи із посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, зокрема, і станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Що стосується доводів апелянта про те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», як на підставу правомірності заявлених позовних вимог, то колегія суддів наголошує, що в силу приписів ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Отже, зважаючи на те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року набрало законної сили 18.06.2025 року, то відповідно наведений нормативно-правовий акт втратив чинність 18.06.2025 року, що свідчить про правомірність його застосування відповідачем з 20.05.2023, зокрема і станом на 01 січня 2024 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 червня 2025 року по справі № 280/8605/24, в якій ВС зауважив, що визнання у судовому порядку пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 30.06.2025 у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24 та № 460/3942/24, від 02.07.2025 у справі № 240/29489/23, від 18 серпня 2025 року № 300/8187/24 вже сформував висновок про застосування у спірний період пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481. Неведений висновок є релевантним до обставин цієї справи і колегія суддів не бачить підстав для відступу від цього висновку, і надалі зауважує таке.
Таким чином, і встановлення ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 3028 грн з 01.01.2024 року не має своїм наслідком збільшення базової величини, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців, а отже, і самого грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема і для перерахунку пенсії.
Щодо доводів ОСОБА_1 стосовно протиправності дій ВЧ НОМЕР_3 щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою № 168 при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до редакції Розділу ХХХІ Порядку №260, чинної станом на час звільнення позивача, при обчисленні розміру виплати компенсації за невикористані військовослужбовцем дні відпустки, враховуються суми додаткової винагороди.
Викладене відповідає вже сталій правовій позиції Верховного Суду, наведеній, зокрема у постановах від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 10 вересня2025 року у справі № 240/2400/24.
Натомість, спірним в межах розгляду апеляційної скарги позивача є порядок обрахунку такої компенсації.
Так, як вірно зазначив суд першої інстанції, пунктом 6 розділу XXXI Порядку № 260 встановлено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
З викладеного вбачається, що розмір такої компенсації визначається, виходячи із місячного грошового забезпечення військовослужбовця, яке обчислюється, як вірно зазначив суд першої інстанції, за повний останній місяць служби.
Суд першої інстанції вірно встановив, що оскільки позивач не отримував додаткову винагороду в травні 2024 року, тобто в місяці, який передував місяцю звільненню, відповідач правомірно обрахував компенсацію за всі невикористані дні відпустки позивача, без врахування в місячному розмірі додаткової винагороди.
Якщо б погодитись із доводами ОСОБА_1 , що місячне грошове забезпечення повинно обраховуватись не за останній місяць, а за останні 12 місяців, то таке б забезпечення у Порядку № 260 мало назву - «середньомісячне». В свою чергу, згідно приписів Порядку № 260, для обрахунку спірної компенсації береться одноденний розмір грошового забезпечення, який обраховується з саме з місячного грошового забезпечення.
Щодо доводів апеляційної скарги військової частини в частині пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції вірно встановив, що відповідачами не надано доказів ознайомлення ОСОБА_1 з грошовим забезпеченням, яке йому нараховано та виплачено при звільненні.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до обставин даної справи 06.01.2025 року позивач отримав витяги з наказу про звільнення ВЧ НОМЕР_1 та довідки про нараховане грошове забезпечення. З грошовим атестатом та грошовим забезпеченням ВЧ НОМЕР_2 позивач ознайомився вже з матеріалів справи, коли такі надійшли на адресу Миколаївського окружного адміністративного суду 20 червня 2025 року.
З позовною заявою до Миколаївського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 звернувся 17 лютого 2025 року, тобто суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем дотримано тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 20 лютого 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 -залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко