Номер провадження: 22-ц/813/4110/25
Справа № 947/18199/23
Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
25.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів:Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання - Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Куриленко О.М., в м. Одеса,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна набутого в цей період, спільною сумісною власністю та розподіл спільно нажитого майна,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна, набутого в цей період, спільною сумісною власністю та розподіл спільно нажитого майна, обґрунтовуючи заявлені вимог тим, що починаючи з 2010 року проживав із ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , де і було зареєстровано місце проживання сторін. Також позивач посилався на ту обставину, що факт проживання однією сім'єю встановлено рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року у цивільній справі №521/16245/19 та підтверджується засвідченими копіями нотаріально посвідчених заяв сусідів по будинку.
При цьому, позивач зазначає, що у 2020 році сторонами за спільні кошти придбано три квартири, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , 572, 573 та машино місце № 130 у м. Одесі. Після проведення ремонту у вищевказаних придбаних квартирах, сторони переїхали жити до однієї із них, а саме до кв. АДРЕСА_3 , на підтвердження чого позивач долучив до позовної заяви копію довідки №05/5-1 від 08.05.2023 року. Стверджує, що вони разом з відповідачем мешкали однією сім'єю та мали спільний бюджет, побут, вели спільне господарство, мали спільні витрати на сім'ю. Всі кошти, які заробляв позивач за період сімейного життя, а це з 2010 року по 2022 рік включно, він витрачав виключно на інтереси сім'ї, в тому числі на придбання харчів, оплату комунальних платежів, оплату лікування, ремонти квартир, купівлю побутової техніки, купівлю меблів в квартири, купівлю одягу, придбання майна в інтересах сім'ї, проводили спільний відпочинок, організовували та проводили разом спільні свята, новий рік, дні народження, Різдво, тощо. Вважає, у їх відносинах з ОСОБА_2 протягом всього часу спільного сумісного проживання, а це понад 10 років, була взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю. Стверджує, що у лютому 2022 року ОСОБА_2 виїхала до США, а позивач неодноразово висилав їй грошові кошти для забезпечення подальшого її проживання там на загальну суму 1936125 грн., на підтвердження чого надав копії квитанцій про переказ грошових коштів. Зазначав також, що за весь час спільного проживання витрачав кошти в інтересах сім'ї, купував продукти харчування, одяг, меблі, техніку, а також сплачував комунальні послуги, на підтвердження чого долучив до позовної заяви копію актів звірки, виданих обслуговуючою організацією ТОВ «Керуюча Компанія «Клаб Марин».
З огляду на викладене, позивач просить суд встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2010 року до лютого 2022 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_6 ; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по частині кожному на квартиру АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_6 ; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 машино-місце АДРЕСА_9 та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по частині кожному на машино-місце АДРЕСА_9 ; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 1936125,86 грн та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по частині за кожним грошової суми у розмірі 968062,93 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину грошової суми у розмірі 968062,93 грн; стягнути з ОСОБА_2 понесені позивачем судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київським районним судом м. Одеси 25 грудня 2024 року ухвалено рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна набутого в цей період, спільною сумісною власністю та розподіл спільно нажитого майна відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси, на яке позивач посилається як на доказ підтвердження спільного проживання однією сім'єю сторін по справі, суд зазначає, що у мотивувальній частині рішення не було встановлено таких обставин, як спільне проживання однією сім'єю. Предметом розгляду справи № 521/16245/19 було не встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки. Предметом позовної заяви ОСОБА_2 було зняття з місця реєстрації її доньки у зв'язку із тим, що донька не проживає у даній квартирі, а комунальні послуги є надмірними, що пов'язано із кількістю зареєстрованих осіб. Факт реєстрації позивача з 11.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 не може достеменно підтверджувати факт спільного проживання однією сім'єю з відповідачкою.Оцінивши надані документи, суд дійшов висновку, що вони не підтверджують обставини проживання сторін однією сім'єю, оскільки підтверджують тільки обставини щодо придбання товару або здійснення замовлення товару, однак не містять відомостей про те, що придбання товару було здійснено в інтересах сім'ї, оскільки інформація про те, що придбання вказаних товарів було замовлено для облаштування майна, яке позивач вважає спільною сумісною власністю, відсутні. Разом із тим, суд також звертає увагу на ту обставину, що деякі із наданих документів не відповідають критерію достовірності доказів.
Оцінюючи показання свідків, суд встановив, що сторони були знайомі між собою, оскільки інших суттєвих відомостей, на підставі яких можна зробити висновок про наявність між сторонами сімейних відносин, таких як відомості про наявність спільного побуту, бюджету, взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, свідки не повідомили.
Також суд не прийняв у якості належних та допустимих доказів копії медичної картки стаціонарного хворого, медичні дослідження та виписки з медичних карток, так як вказані документи взагалі не мають відношення до предмету доказування.
Крім того, суд зауважив, що позивач просить встановити період проживання однією сім'єю з відповідачем протягом 12 років, однак, на підтвердження цього надав лише 3 фотографії, дві з яких зроблені в один день - на весіллі друзів, що викликає сумнів у правдивості тверджень, викладених у позовній заяві. При цьому, суд критично ставиться до слів позивача щодо того, що усі інші фотографії залишились в квартирі, з якої його вигнала відповідач, так як вказана подія відбулась пізніше подачі позову. Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Бессараба Павло Анатолійович, просить суд рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована неврахуванням судом першої інстанції факту проживання позивача з відповідачем по 2019 рік у квартирі АДРЕСА_10 , що підтверджується нотаріально посвідченими заявами сусідів, свідків, які були допитані у судовому засіданні під час розгляду справи по суті, посилаючись також на постанову Верховного Суду від 09 травня 2023 року по справі № 395/628/21. На думку скаржника, судом першої інстанції зазначені обставини не прийняті до уваги, посилання суду в оскаржуваному рішенні на пояснення свідків, зі слів скаржника, вирвані із контексту допиту свідків та спотворюють дійсні обставини справи, та в цілому безпосередньо покази свідків.
Окрім наведеного, скаржник також зауважує, що судом проігноровано наявність належних доказів, які підтверджують спільне суміжне проживання сторін та наявність взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, що підтверджується квитанціями на придбання будівельних матеріалів, побутової техніки, укладеними договорами з комерційними та некомерційними підприємствами, оплатою комунальних послуг за утримання нерухомого майна, спільним перебуванням у лікарні, коли відповідачка потрапила до КНП «ГКБ № 10» ОМР, в тому числі й здійснення позивачем догляду за відповідачкою, коли остання перебувала у лікарні.
Також скаржник стверджує, що судом, окрім зазначеного, не взято до уваги в тому числі й підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року по справі № 521/16245/19. Згідно довідки № 41 від 11 лютого 2019 року, середньомісячна заробітна плата відповідача складала суму у розмірі 7756,84 грн, що в свою чергу підтверджує матеріальне становище відповідача та ставить під сумнів наявність у останньої коштів на придбання спочатку квартири АДРЕСА_11 , в подальшому квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_6 та машино-місця АДРЕСА_9 .
Скаржник також зауважує, що у лютому 2022 року відповідач поїхала до своєї доньки у гості до США терміном на три місяці, за кілька днів до від'їзду відповідач зробила генеральну довіреність на позивача щодо користування і розпорядження її всіма банківськими рахунками, індивідуальним сейфом, відкривши також нову банківську картку для пересилання їй грошових коштів, що також не враховано судом першої інстанції під час розгляду справи по суті.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження та роз'яснено сторонам по справі їх право на подання відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження отримано ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Бессараба Павло Анатолійович, 03 лютого 2025 року та ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Грицак Катерина Василівна, 24 лютого 2025 року в електронних кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року справу призначено до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Грицак Катерина Василівна, зазначила, що оскільки право власності на квартири, які позивач вважає спільною сумісною власністю виникла у ОСОБА_2 у 2020 році, а на машино-місце у листопаді 2021 року, відтак, необхідно встановити чи проживали сторони однією сім'єю на момент набуття права власності, тобто на 2020 рік щодо квартир АДРЕСА_12 , АДРЕСА_7 та на листопад 2021 року - щодо машино-місця № 130, а також чи придбавалося вказане майно сторонами спільно та за спільні грошові кошти. При цьому, зазначає, що позивачем не надано достовірних відомостей та належних і достовірних доказів щодо адрес та періодів спільного мешкання. Твердження позивача про те, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси, на яке міститься посилання в позовні заяві та апеляційній скарзі, встановлює преюдиційні обставини щодо спільного проживання сторін однією сім'єю є підміною поять, так як рішення суду у мотивувальній частині встановлено лише факт реєстрації за однією адресою, та аж ніяк не факт проживання однією сім'єю. Крім того, предметом розгляду у вказаній справі була позовна заява про усунення перешкод у користуванні майном, а не заява про встановлення факту, яке має юридичне значення.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Бессараба П.А., та представник ОСОБА_2 - адвокат Грицак К.В., судові повістки отримали 21 серпня 2025 року в електронних кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 міститься клопотання про поновлення строку на подання відзиву.
Згідно матеріалів справи, копію ухвали про відкриття апеляційного провадження отримано представником відповідача 24 лютого 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа, отже останнім днем для подання відзиву на апеляційну скаргу є 06 березня 2025 року. Відповідно до відмітки на повідомленні про прийняття документу до відправки, відзив на апеляційну скаргу направлено на адресу Одеського апеляційного суду 06 березня 20265 року, тобто у визначений ухвалою апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження строк. Таким чином, клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу не потребує процесуального вирішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими доказами не підтверджується факт наявності між сторонами фактичних шлюбних відносин, притаманних подружжю, та факт наявності у позивача грошових коштів, нерухомого майна тощо, за рахунок яких могло б здійснюватись придбання спірного майна.
Щодо тверджень позивача про переказ на рахунок ОСОБА_2 грошових коштів,то суд першої інстанції дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 52 100 дол. США (еквівалент у гривнях: 1 524 180, 29 грн), належать ОСОБА_2 , оскільки були отримані від продажу квартири, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 . У суду відсутні підстави вважати, що квартира АДРЕСА_13 була придбана під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах.
Також суд не прийняв у якості належних та допустимих доказів копії медичної картки стаціонарного хворого, медичні дослідження та виписки з медичних карток ОСОБА_2 , так як вказані документи взагалі не мають відношення до предмету доказування.
Суд зауважив, що позивач просить встановити період проживання однією сім'єю з відповідачем протягом 12 років, однак, на підтвердження цього надав лише 3 фотографії, дві з яких зроблені в один день - на весіллі друзів, що викликає сумнів у правдивості тверджень, викладених у позовній заяві. При цьому, суд критично поставився до слів позивача щодо того, що усі інші фотографії залишились в квартирі, з якої його вигнала позивач, так як вказана подія відбулась пізніше подачі позову.
Судом також надано оцінку показам допитаних свідків.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі в оскаржуваній частині апеляційний суд вважає, за необхідне зазначити наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.01.2018 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 укладено договори купівлі-продажу майнових прав №572 та №572 щодо наступних об'єктів: квартири АДРЕСА_8 та квартири АДРЕСА_14 , за умовами яких розрахунки здійснюються відповідно до графіку платежів.
Договір купівлі-продажу майнових прав щодо машиномісця №130 укладено між ОСОБА_2 та ПП «7-Я» 15.10.2018 року.
22.07.2020 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_4 , сплативши продавцю 575300 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 22.07.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського округу Чернишовою Н.Г. Відповідно до п. 11 даного договору «за заявою покупця», вона в шлюбі не перебуває, нерухомість, що є предметом цього договору, придбається нею в особисту приватну власність».
12.08.2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_6 .
24.11.2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_5 .
03.11.2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на машиномісце № НОМЕР_1 .
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).
Відтак, для визначення статусу сім'ї необхідне встановлення трьох складових: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду від 3 червня 1999 року у справі №1-8/99, обов'язковою умовою для визнання членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя, четверта статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 січня 2025 року у справі № 567/93/23 (провадження № 61-13925св24).
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), вказано, що «обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин».
У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) зазначено, що «для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Аналогічна позиція викладена
у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18)».
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18) вказано, що «для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. […] Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012 - 2014 років коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю».
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив встановити факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу із 2010 року по 2022 рік, та визнати право спільної сумісної власності на квартири АДРЕСА_8 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_7 , машиномісце АДРЕСА_9 .
Суд першої інстанції надав належну оцінку наданим позивачем доказам, зокрема копіям квитанцій про придбання товарів та копіям замовлень позивача щодо купівлі майна, фотознімкам, довідці ТОВ «КК «Клаб Марін» від 08.05.2023 року, актам звірок, карткам абонента на підключення послуги телебачення, квитанціям про переказ грошових коштів, письмовим поясненням ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , факту реєстрації місця проживання сторін, показанням свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
Оцінивши зазначені докази суд першої інстанції правильно вважав, що вони не підтверджують факт проживання позивача з відповідачкою однією сім'єю у період часу з 2010 року до лютого 2022 року, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності взаємних прав та обов'язків, що притаманні подружжю.
На підтвердження наявності сімейних відносин між сторонами позивачем надано суду копії квитанцій про придбання товарів та копії замовлень позивача щодо купівлі майна.
Судом першої інстанції встановлено, що перша дата серед наданих позивачем квитанцій про придбання товарів та копії замовлень позивача щодо купівлі майна - 03.07.2013 року, яка вказана у товарному чеку на придбання металевого каркасу. Наступними за датою є документи на підтвердження придбання товарів та здійснення замовлень за період із 14.05.2017 року до 13.10.2018 року.
Крім того, частина документів, долучена до позовної заяви, дублюється у відповіді на відзив. Зокрема, копія підтвердження замовлення №820246 від 26.01.2018 року долучена двічі, однак у повторно долученому документі міститься допис про адресу доставки, якого не міститься у первинно долученому документі. Допис про адресу доставки, відсутній на первинно долучених документах, а саме: на замовленні товару на опору та шторку для ванни на суму 7613,94 грн від 15.07.2017 року, на видатковій накладній на душову систему на суму 5243,38 грн від 22.07.2017 року, на видатковій накладній на ванну на суму 5694,15 грн від 24.07.2017 року, на видатковій накладній на тумбу, умивальник на суму 6036,51 грн від 24.07.2017 року, на видатковій накладній на пенал на суму 4797,23 грн від 24.07.2017 року, на видатковій накладній на плитку на суму 295,09 грн та інших.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані позивачем квитанції про придбання товарів та копії замовлень позивача щодо купівлі майна не підтверджують обставини проживання сторін однією сім'єю, оскільки підтверджують тільки обставини щодо придбання товару або здійснення замовлення товару, однак не містять відомостей про те, що придбання товару було здійснено в інтересах сім'ї, оскільки інформація про те, що придбання вказаних товарів було замовлено для облаштування майна, яке позивач вважає спільною сумісною власністю, відсутні.
Судом першої інстанції встановлено, що місце проживання ОСОБА_2 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , - 03.09.2011 року, місце проживання ОСОБА_1 у вказаній квартирі було зареєстровано, - з 11.05.2019 року.
У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі №712/7830/16-ц вказано, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що факт реєстрації позивача з 11.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 не може достеменно підтверджувати факт спільного проживання однією сім'єю з відповідачкою.
Згідно з довідки, наданої ТОВ «КК «Клаб Марін» від 08.05.2023 року ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_6 та не має заборгованості зі сплати комунальних послуг, а також із 2020 року оплачує всі квартири за цією адресою, а саме АДРЕСА_15 , АДРЕСА_14 .
Судом першої інстанції надано належну оцінку вказаній довідці, зазначивши, що у кв. АДРЕСА_14 проживає ОСОБА_1 та не вказано відомостей про проживання у вказаній квартирі ОСОБА_2 , у зв'язку із чим вказана довідка не може бути доказом спільного проживання сторін.
Оцінюючи акти звірки між ТОВ «КК «Клаб Марін» та ОСОБА_1 , які були надані позивачем на підтвердження здійснення ним оплати комунальних послуг, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що вказаними актами підтверджується відсутність заборгованості щодо оплати комунальних послуг, однак не підтверджується факт здійснення такої оплати саме позивачем, оскільки представником відповідача було долучено копії квитанцій щодо оплати комунальних послуг ОСОБА_2 , які є належним доказом на підтвердження обставин щодо здійснення оплати комунальних послуг.
Оцінивши карти абонента на підключення послуги телебачення у квартирах АДРЕСА_8 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_4 , на яких зазначено прізвище ОСОБА_17 та які надавались стороною позивача як доказ наявності спільного побуту, суд першої інстанції зазначив, що відомості, вказані у таких документах спростовуються відповіддю на адвокатських запит представника відповідача, у якій зазначено, що на картках абонента по вказаним квартирам зазначено прізвище ОСОБА_18 .
Судом першої інстанції також надано оцінку обставинам щодо проживання сторін, викладеним позивачем у позовній заяві та у відповіді на відзив.
В постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 зазначено, що сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
В постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16зазначено, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15 вказав, що спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю.
Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що копії медичної картки стаціонарного хворого, медичні дослідження та виписки з медичних карток ОСОБА_2 не доводять факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки не містить інформації про усталені відносини, що притаманні подружжю.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення не надано оцінку тому, щодо позивач доглядав за відповідачем коли та перебувала в лікарні, здійснював догляд, купував ліки, доглядав під час реабілітації не заслуговують на увагу, з огляду таке.
Так, на підтвердження вказаних обставин позивачем до суду надано медичну карту амбулаторного хворого, медичні дослідження та виписки з медичних карток, яким суд першої інстанції надав належну оцінку. Доказів на підтвердження придбання саме позивачем ліків, здійснення догляду під час реабілітації відповідача матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції, надав належну правову оцінку показам кожного із свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , зазначивши, що зі свідчень свідків неможливо достовірно встановити періоди спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки свідками надаватися суперечливі відомості про те, коли та де проживали сторони. Висновок деяких свідків про спільне проживання ґрунтувався на тому, що сторін бачили разом із періодичністю 1-2 рази на тиждень та ввечері. Разом із тим, свідки повідомляли, що відповідача бачили вкрай рідко, а переважна більшість свідків не перебували ні з ким із сторін у дружніх чи близьких стосунках та навіть до квартир не заходили. Показання одного із свідків не містять відомостей про факти та обставини, які мають бути встановлені судом, з огляду на те, що показання стосуються періоду після набуття права власності, за виключенням відомостей про факт знайомства зі сторонами у 2020-ому році Свідки не надали достовірних відомостей про наявність у сторін спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Отже свідками не підтверджено, що між сторонами склалися саме усталені сімейні відносини.
Відповідач, зазначаючи, що майно, яке позивач вважає спільною сумісно власністю, а саме квартири АДРЕСА_8 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_7 , машиномісце АДРЕСА_9 . було придбано за рахунок в тому числі коштів, отриманих від продажу належного відповідачу на праві приватної власності нерухомого майна, надав докази на підтвердження здійснення відповідачем угод купівлі-продажу.
Судом першої інстанції встановлено, що 31.10.2009 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_10 за 12400 (дванадцять тисяч чотириста) гривень, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 31.10.2009 року, копія якого долучена до позовної заяви.
13.07.2017 року ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_16 , яка належала їй на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічівою Н.А. Продаж здійснено за 220 000 грн. Вказане підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 13.07.2017 року.
24.06.2020 року ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_17 , яка належала їй на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колмаковою Н.В. Продаж здійснено за 528 800 грн. Вказане підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 24.06.2020 року.
26.10.2021 року ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_11 , яка належала їй на підставі договору купівлі-продажу від 27.01.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н.В. Продаж здійснено за 1 730 300 грн. Вказане підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 26.10.2021 року.
ОСОБА_2 працювала медичною сестрою по масажу в Одеському обласному благодійному фонді реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє» із 13.09.2010 року по 07.02.2019 року включно.
Відповідно до Довідки форми ОК-7 щодо ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, ОСОБА_1 отримував мінімальну заробітну плату. Доказів на доведення існування у позивача майна, або доказів на отримання позивачем інших доходів, ніж ті, які визначені у Довідці ОК-7 - не надано.
Позивачем належних та достатніх доказів на підтвердження того, що саме за рахунок його коштів було придбано майно, яке позивач вважає спільною сумісною власністю, суду не надано.
Суд першої інстанції критично поставився до твердження позивача про те, що право власності на всі придбані об'єкти нерухомого майна було зареєстровано на ОСОБА_2 у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 довіряв ОСОБА_2 та сторони не мали непорозумінь із даного питання, оскільки позивачем не наведено будь-яких інших доводів на підтвердження існування перешкод у реєстрації права власності за позивачем, як не надано доказів на підтвердження неможливості реєстрації шлюбу між сторонами.
Судом встановлено, що 03.03.2022 року ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 , відкритий у АБ «Південний» із номером НОМЕР_3 , грошові кошти у розмірі 1 000 дол. США (еквівалент у гривнях: 29 254, 90 грн), що підтверджується квитанцією №15559399 про здійснення касової операції.
04.03.2022 року ОСОБА_1 внесено на рахунок ОСОБА_2 , відкритий у АБ «Південний» із номером НОМЕР_3 , грошові кошти у розмірі 5 500 дол. США (еквівалент у гривнях: 162 364, 70 грн), що підтверджується квитанцією № 15799794 про здійснення касової операції.
04.03.2022 року ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 , відкритий у АБ «Південний» із номером НОМЕР_3 , грошові кошти у розмірі 7 500 дол. США (еквівалент у гривнях: 219 411, 75 грн), що підтверджується квитанцією №15804138 про здійснення касової операції.
07.03.2022 року ОСОБА_1 внесено на рахунок ОСОБА_2 , відкритий у АБ «Південний» із номером НОМЕР_3 , грошові кошти у розмірі 52 100 дол. США (еквівалент у гривнях: 1 524 180, 29 грн), призначення платежу - внесення готівки згідно довіреності, що підтверджується квитанцією №16065269 про здійснення касової операції.
17.10.2022 року ОСОБА_1 було внесено на рахунок ОСОБА_2 , відкритий у АБ «Південний» із номером НОМЕР_3 , грошові кошти у розмірі 25 дол. США (еквівалент у гривнях: 914, 22 грн), що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №59645283 про здійснення касової операції.
До Київського районного суду м. Одеси на виконання ухвали про витребування доказів, а саме документів, які ОСОБА_1 надавав для підтвердження джерела походження коштів 07 березня 2022 року, коли на рахунок ОСОБА_2 було зараховано 52 100 дол. США, АБ «Південний» надіслав відповідь №33/001/6263/2024 від 20.02.2024 року, до якої доручив копію договору купівлі-продажу квартири від 26.10.2021 року, відповідно до якого ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_11 та копію заяви на видачу готівки №3 від 26.10.2021 року, відповідно до якої зміст операції визначено як видача коштів з поточного рахунку, отримувач - ОСОБА_2 сума - 1 730 300 грн.
Отже правильним є висновок суду першої інстанції, що грошові кошти у розмірі 52 100 дол. США (еквівалент у гривнях: 1 524 180, 29 грн.), належать ОСОБА_2 , оскільки були отримані від продажу квартири, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 . У суду відсутні підстави вважати, що квартира АДРЕСА_13 була придбана під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах.
Суд першої інстанцій, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт його спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з відповідачкою, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункти 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
Отже вимоги про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), а є лише підставою для вирішення такої справи. Метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу (проживання однією сім'єю). Тому позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу не є належними способами захисту прав сторін.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Не зазначення судом першої інстанції про те, що вимога про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу є неналежним способом захисту не призвело до неправильного вирішення справи.
За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіку та жінці, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про поділ спільно нажитого майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що обставини спільного проживання сторін підтверджуються рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.03.2020 року у справі № 521/16245/19, яке набрало законної сили та яким встановлено, відповідно до довідки про склад сім'ї та прописку № 88 від 28.08.2019 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 - власниця, ОСОБА_19 - чоловік, ОСОБА_20 - донька, та вказані обставини в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають встановленню, не заслуговують на увагу, оскільки рішенням суду встановлено лише факт реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_19 за однією адресою, а не факт проживання однією сім'єю. Факт реєстрації позивача з 11.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 не може достеменно підтверджувати факт спільного проживання однією сім'єю з відповідачкою.
Посилання скаржника на те, що у нього в період спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу були грошові заощадження та дохід, що підтверджує той факт що у позивача був відкритий у банку розрахунковий рахунок, яким він розпоряджався та витрачав кошти для поліпшення житлових умов та життєвого комфорту його спільної з відповідачем сім'єю не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Позивачем на підтвердження вказаних обставин надано копію додаткової угоди до Генерального договору від 06.01.2016 року щодо надання послуги з відкриття та обслуговування карткових рахунків, укладену між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_21 , та квитанції від 11.01.2016 року зазначенням платежу внесок для переказу по системі ОСОБА_22 - 600 доларів США, комісія за переказ, та квитанції за лютий 2016 року про переказ коштів.
Однак вказані докази не є належними та достатніми для підтвердження факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки само по собі наявність у відповідача карткового рахунку та переказ коштів із зазначенням «внесок для переказу» не свідчать про витрачання коштів в інтересах сім'ї.
Доводи апеляційної скарги про те, що доказами, які підтверджують, що між позивачем на відповідачем існує тісний сімейних зв'язкою та довіра, яка притаманні подружжю, є видана відповідачем на ім'я позивача у лютому 2022 року нотаріально посвідчена довіреність з правом користування розрахунковим рахунком, є помилковими, оскільки закон не пов'язує жодним чином щоб повірений перебував чи не перебував у сімейних відносинах з довірителем.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки суд першої інстанції встановив обставини справи у достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та висновків, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 367, п.1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді Ю.П. Лозко
О.Ю. Карташов