03.10.25
22-ц/812/1307/25
Справа №487/1555/24
Провадження № 22-ц/812/1307/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
30 вересня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М.,Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,
за участі представника позивача - Українець С.В.,
представника відповідача - Тимошина Ю.В.,
третьої особи - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_2 , подану адвокатом Українець Світланою Вікторівною
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Сухаревич З.М., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору директор Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» Дем'янов Олександр Євгенович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору директор Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» Дем'янов О.Є., про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що він з 1984 року тривалий час працював у Міській лікарні швидкої медичної допомоги на посаді лікаря-хірурга. З 01лютого 2019 року позивач працював лікарем-хірургом відділення хірургії №1 Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомого ( далі КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги»).
Зазначає, що 15 листопада 2023 року він був попереджений про майбутнє звільнення з посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України із запропонуванням переведення на вакантні посади згідно з додатком №1.
Звертав увагу, що вказаний додаток не містив посад кваліфікації позивача. Як зазначено в попередженні, звільнення повинно було відбутися на підставі наказу директора «Про скорочення ліжкового фонду та штату працівників» (наказ №133 від 25.09.2023).
Так, наказом № 6 від 08 січня 2024 року позивача звільнено з роботи 15 січня 2024 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням чисельності працівників. Первісно в наказі було вказано підставою звільнення відмова позивача від переведення. Після звернення до адміністрації, позивачу було видано наказ з тими ж реквізитами, але із зазначенням іншої причини звільнення - попередження про скорочення.
Вважав, що його звільнення є незаконним і відбулось із порушенням порядку, передбаченого КЗпП України: запропонована позивачу робота не відповідала його кваліфікації, відповідач не надав переліку всіх вакантних посад та не запропонував вільні посади лікарів, які позивач міг обіймати виходячи з його кваліфікації. Зокрема, позивач може працювати лікарем ендоскопістом, ця посада була вільна, але не запропонована позивачу.
Крім того, відповідачем не враховано переважне право позивача на залишення на роботі (єдиний лікар з двох відділень, який має 40 років стажу хірурга та 26 років - вищу категорію лікаря-хірурга; тривалий час працював відповідальним хірургом, працював в Миколаївському обласному онкологічному диспансері).
Звертав увагу, що лікарі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 працюють біля 5-6 років та не мають відповідної категорії. Ще менший стаж у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Крім того, ОСОБА_4 на час скорочення працював повний робочий день в іншому, опікуваному відділенні лікарні №3, а тому повинен бути скороченим. Разом із тим, не зважаючи на переважне право позивача залишення на роботі, звільнили позивача, а вказану особу перевели на роботу лікарем-хірургом екстреної допомоги на 0,5 ставки, тобто знову за сумісництвом. Також ОСОБА_6 навчається на денному відділенні в аспірантурі, не має переважного права і міг займати лише 0,5 ставки. У новоствореному відділенні існує посада лікаря-хірурга торакального, половину ставки якої зайнято лікарем ОСОБА_8 , який надає лише консультації. Відповідач міг половину ставки передати ОСОБА_4 , а позивача залишити працювати на ставку лікаря-хірурга екстреної допомоги, яка фактично є вільною.
Також вважав, що відповідачем порушено вимоги ч. 2 ст. 42, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, його звільнення є незаконним.
Посилаючись на викладене, просив суд визнати незаконним наказ директора КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» №6/к від 08 січня 2024 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді лікаря-хірурга Відділення хірургії №1 Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги»; стягнути з КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без відрахування податків та зборів; допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі; стягнути з КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» на користь позивача 100 000 грн моральної шкоди та судові витрати.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору директор Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» Дем'янов О.Є. про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що при звільненні ОСОБА_2 відповідачем не було порушено його прав, звільнення позивача здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, тому позовні вимоги про визнання незаконним наказу директора КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» №6/к від 08 січня 2024 року про звільнення та про поновлення на роботі не підлягають задоволенню.
Так, судом першої інстанції встановлено факт змін у організації виробництва і праці у КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» та скорочення штату працівників, що є підставою для порушення питання про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України за умови дотриманням вимог, передбачених частиною 3 статті 49-2 КЗпП України.
Також встановлено, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення та запропонував вакантні посади.
Суд зазначав, що згідно з штатним розписом на 2023 рік з 01 грудня 2023 року у відділенні загальної хірургії на 50 ліжок 19 посад лікарів. Аналогічна кількість посад лікарів у цьому відділенні і у штатному розписі на 2024 рік (том 2, а.с. 86-89).
З аналізу вказаних штатних розписів, відповідей КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» на запит позивача та наказів директора КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» судом встановлено, що на час звільнення позивача вказані у штатному розписі посади лікарів у відділенні загальної хірургії є зайнятими не у повному обсязі, а саме вільна 0,5 ставки лікаря-хірурга торакального та 0,5 ставки лікаря- хірурга екстреної допомоги.
Однак, як вбачається із доповідної записки начальника ВК КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», для цілодобової роботи лікарні введені цілодобові чергові пости персоналу, які для лікарів становлять 5,0 шт. одиниць, за якими фізично може бути зайнято 4,0 посади, оскільки для п'ятої посади не буде дотримано умов повної зайнятості. Для надання надійного функціонування відділення в цілодобовому режимі та дотримання норм праці, кількість штатних посад повинна перевищувати кількість фізичних осіб (том 1 а.с. 143).
Отже, фактично 0,5 ставки лікаря-хірурга екстреної допомоги не є вільними.
Окрім цього, суд зазначає, що роботодавець при скороченні чисельності або штату працівників зобов'язаний запропонувати працівнику іншу наявну роботу на підприємстві, якщо така є. Проте закон не зобов'язує роботодавця пропонувати неповний робочий час.
Доводи позивача про те, що відповідач повинен був запропонувати тимчасово вільну посаду ОСОБА_9 суд відхилив, оскільки ОСОБА_9 призваний на військову службу і відповідно до ст. 119 КЗпП України за ним зберігаються місце роботи і посада.
Отже, в розумінні КЗпП України ця посада не є вакантною, а тому не може пропонуватись при скороченні чисельності або штату працівників.
Щодо 0,5 ставки лікаря-хірурга торакального, окрім відсутності у роботодавця можливості пропонувати позивачу неповний робочий час під час скорочення, суд зазначає, що відповідно до п. 7 Порядку проведення атестації лікарів, затвердженому Наказом Міністерства охорони здоров'я України 22 лютого 2019 року № 446, атестація лікарів на присвоєння або підтвердження кваліфікаційних категорій проводиться за бажанням лікаря. Лікарі, які протягом року після закінчення п'ятирічного строку з дати попередньої атестації не виявили бажання і не подали документи на чергову атестацію та/або лікарі, яким за рішенням атестаційної комісії відмовлено в атестації або присвоєнні (підтвердженні) кваліфікаційної категорії, та/або лікарі, які не працювали більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю не можуть займатися лікарською діяльністю за цією спеціальністю без відновлення медичної практики шляхом проходження стажування (або курсів спеціалізації) відповідно до розділу V цього Порядку.
Позивачем не надано доказів, які свідчать про те, що він виконав вказані вище умови та повідомив про це позивача до звільнення.
Так само позивачем не надано доказів, з урахуванням вимог п. 7 Порядку проведення атестації лікарів, що він мав право працювати лікарем ендоскопістом, на що він посилається у позовній заяві, зазначаючи, що цю посаду йому не запропонували.
Суд не погодився з позивачем, що роботодавцем, у порушення вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не було виконано свого обов'язку щодо надання пропозицій щодо всіх наявних в установі вакансій, які існували на день звільнення позивача і які він міг би обіймати та проаналізувавши матеріали справи дійшов висновку, що позивач не мав переважного права на залишення на роботі.
За таких обставин, суд першої інстанції виснував, що відповідачем дотримано установлений законом порядок звільнення позивача.
Наявність двох наказів про звільнення із різними підставами звільнення не впливає на причини звільнення - пунктом 1 статті 40 КЗпП України - скорочення чисельності працівників, та окремо не свідчить про його незаконність.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 діючи через свого представника Українець С.В. вказує, що рішення суду першої інстанції, є таким, що винесено на підставі неповного та необ'єктивного з'ясування обставин справи, а також наявних доказів та з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив про його скасування, та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
Так, посилаючись на ті ж обставини, які зазначав у позовній заяві, вказував, що суд не звернув увагу і не дав оцінки тому, що наказ про звільнення є незаконним, як виданий в неустановленому порядку.
Зазначив, що 25 вересня 2023 pоку його було попереджено про майбутнє звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням ліжкового фонду та штату працівників на підставі наказу «Про скорочення ліжкового фонду та штату працівників» (наказ №133 від 25 вересня 2023 року), та запропоновано переведення на вакантні посади в лікарні згідно з додатком №1. Вказаний додаток не містив посад лікарів, а в 12 його пунктах були вказані ставки, неповні ставки сестер медичних, лаборанта, робітника з поточного ремонту будинків.
Незважаючи на те, що позивача попереджено про звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників, наказом директора № 6 від 08 січня 2024 року його було звільнено з роботи 15 січня 2024 року за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з скороченням чисельності працівників з підстав відмови від переведення на іншу роботу.
Вказав, що після звернення позивача до адміністрації лікарні з проханням роз'яснити підстави звільнення, відповідачем поза установленим порядком було незаконно видано (переписано) наказ за тими ж реквізитами, але із зазначенням іншої підстави звільнення - попередження про скорочення, а не самого скорочення чисельності штату, пов'язаного зі скороченням ліжок (як це передбачав наказ №133) та типова форма. Вказані обставини підтверджуються наданими копіями трудової книжки, копіями наказів та попередження.
Наголосив, що судом неправильно застосовні положення трудового законодавства щодо порядку звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Висновки суду щодо дотримання порядку мого звільнення, передбаченого КЗпП України зроблено всупереч доказам, які надано сторонами у справі.
Звернув увагу, що відповідач не виконав вимог частини 3 статті 49-2 КЗпП України та не запропонував позивачу вільні посади, не вжив всіх заходів для його працевлаштування.
01.12.2023 р. (утворення та роботи загальної хірургії) в лікарні існувало два хірургічних відділення, в яких працювало 27 хірургів - лікарів. Незважаючи на те, що в штатному розписі передбачалися посади лікарів - хірургів та лікарів - хірургів екстреної допомоги (штатний розпис до 01.12.2023 p.), вказану роботу виконували лише лікарі - хірурги, працюючи як стаціонарно, так і як лікарі - хірурги екстреної допомоги за графіком та розпорядком, який визначався завідуючим відділенням, що діяв з відома адміністрації лікарні.
Як вбачається з наказу директора лікарні про скорочення № 133 та штатних розписів Лікарні, з 01.10.2023 р. передбачалося скорочення двох хірургічних відділень та створення з 01.10 2023 р. одного відділення загальної хірургії на 50 ліжок із визначенням, в тому числі, штату лікарів - хірургів, лікарів - хірургів екстреної допомоги.
З наданих суду штатного розпису та наказів про переведення працівників у новостворене відділення загальної хірургії вбачається, що воно почало працювати ще з 01.12.2023 р.
Виходячи з наказу №133 та наданого суду штатного розпису, разом із наказами про прийом на роботу, у період з 25.09.2023 р. (дата попередження про наступне вивільнення позивача) по 08.01.2024 р. (наказ № 6 від 08.01.2024 р.) та 15.01.2024 р. (дата звільнення позивача), лікарнею було прийнято на роботу більше 10 працівників аналогічної кваліфікації (лікарів - хірургів).
Так, з відповіді Лікарні наданої позивачу на запит від 09.01.2024 p., наказів про прийом на роботу наданих суду йдеться про переведення у створене відділення трьох лікарів - хірургів, 12 лікарів - хірургів екстреної допомоги.
Доказів того, що зазначені посади пропонувалися позивачеві та він відмовився від цих посад, відповідачем суду надано не було.
Як вбачається з документів наданих відповідачем, завантаженість працівників та їх кількість визначалась наявністю ставок.
Зі штатного розпису лікарні на 2024 рік та документів, наданих відповідачем на адвокатський запит, на момент звільнення ОСОБА_2 15.01.2024 р. у відділенні загальної хірургії були вільними 1,75 ставки лікаря хірурга екстреної допомоги. Проте, відповідач в порушення вимог трудового законодавства цю роботу та вакансії, які за фахом позивач міг виконувати, при його звільненні за п. 1 ст.40 КЗпП України не запропонував.
Також з штатного розпису КНП ММР «МЛШМД» на 2024 рік вбачається, що у лікарні новостворене відділення ендоскопічної хірургії з 3,0 ставками лікаря - хірурга, що володіє малоінвазивними методами лікування. Цю роботу лікаря - хірурга-ендоскопіста він міг виконувати при проходженні стажування та підтвердження кваліфікації за період з попередження до звільнення. Про це було відомо відповідачу, але позивачу не було запропоновано пройти стажування та переведення на цю посаду. При цьому у кабінеті ендоскопії більшість ставок була зайнята лікарями - сумісниками, тоді, як для позивача, то була б основна робота.
Після попередження ОСОБА_2 про звільнення з роботи, на посаду лікаря - хірурга екстреної допомоги було прийнято за сумісництвом ОСОБА_4 . Половина ставки була вільною.
Крім того на час звільнення позивача, одна ставка (посада) була тимчасово вільна у зв'язку з мобілізацією хірурга ОСОБА_9 . На вказану ставку була тимчасово прийнята ОСОБА_10 , але у зв'язку з находженням за межами міста, через тимчасове переселення не працювала та не працює. 0,25 ставки були вільні, оскільки ОСОБА_11 працює на 0,75 ставки.
Таким чином, на час звільнення ОСОБА_2 з роботи, була тимчасова вільна посада лікаря - хірурга екстреної допомоги, яка зберігалася за двома непрацюючими працівниками та посада, на якій можливо працювати неповний робочий день. Незважаючи на наявність цієї роботи, вона позивачу, як і інші посади не запропонована, хоча відповідає його кваліфікації. Між тим, він міг працювати як тимчасово, так і неповний робочий день.
Жодних належних та законних обґрунтувань відмови прийняття на посаду у створеному відділенні відповідач суду не надав.
Порівняно з іншими лікарями відділення №1, ОСОБА_2 за стажем роботи лікарем хірургом вищої категорії, при скороченні чисельності хірургів мав переважне право залишитись на роботі. Так, лікарі: ОСОБА_7 , прийнятий на роботу після закінчення інтернатури з 14.07.2022р., тобто його стаж роботи хірургом 1р.6 міс., має сертифікат лікаря спеціаліста з хірургії, ОСОБА_6 , прийнятий на роботу після закінчення Інтернатури з 01.07.2022р., тобто його стаж роботи хірургом 1р.6 міс., має сертифікат лікаря спеціаліста з хірургії, ОСОБА_5 працював у відділенні з 20.07.2020р., тобто 3 р.6 міс., має сертифікат лікаря спеціаліста з хірургії, ОСОБА_12 - з 01.08.2020р., тобто 3 р.5 міс., має сертифікат лікаря спеціаліста з хірургії.
Як вказано, з 01.12.2023 р. 0,5 ставки лікаря - хірурга екстреної допомоги у відділенні загальної хірургії лікарні займає лікар - сумісник ОСОБА_4 . Між тим, у ОСОБА_2 , буле переважне право на зайняття цієї посади, оскільки це його основна робота.
Однак, данні про кількість наданих послуг та закритих епізодів лікарями хірургами Хірургічного відділення №1 лікарні, в тому числі позивачем, не можуть бути взагалі критерієм оцінки продуктивності праці, та тим більше єдиними. Вказані обставини не нівелюють переважне право позивача на залишення на роботі, а доводи відповідача є безпідставними, та не можуть бути покладені в основу рішення про відмову в задоволенні позову.
Вказана вище інформація стосується внесення електронних даних про надання послуг лікарнею пацієнтам до медичної інформаційної системи (МІС). Позивач зазначає, що він у 2022-2023 роках таку інформацію до МІС не вносив, тому зазначено - 0. Дані до МІС щодо наданих пацієнтам послуг вносили лікарі-хірурги стаціонару, котрі доліковують хворих та оформлюють виписні документи і відповідно подають дані в МІС. Це було пов'язане з організацією роботи у відділенні його завідуючим ОСОБА_13 , якому підпорядковуються згідно посадової інструкції лікарі - хірурги. За статистичними даними лікарні, крім ОСОБА_2 були і інші лікарі, які не вносили данні в МІС, або внесені данні є незначними.
Як хірург вищої категорії з великим стажем роботи за фахом, виконував свою роботу, відповідав за визначення тактики лікування пацієнтів у відділенні, а у разі необхідності оперативного лікування визначав оперуючих хірургів за їх кваліфікацією, проводив найбільш складні операції, також повторні операції після хірургів з низькою кваліфікацією, надавав допомогу лікарям хірургічних спеціальностей в інших відділеннях лікарні у разі виникнення ускладнень під час оперативних втручань тощо. В перші дні війни разом з ОСОБА_14 (який теж був звільнений) та ОСОБА_15 налагодили сортування та черговість оперативних втручань пораненим, в ті дні коли позивач був відповідальним хірургом, не загинув жоден боєць. Вся проведена позивачем робота входила в остаточні данні медичної інформаційної, яку вносили лікарі, та протилежного відповідач не довів. Також зазначає, що він не притягувався до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання трудових обов'язків, та не може нести відповідальність за організацію роботи в лікарні.
Позивача було звільнено з роботи 15 січня 2024 року з посади лікаря - хірурга відділення хірургії № 1, тоді як він за штатним розписом з 01 грудня 2023 року виконував роботу та отримував оплату лікаря-хірурга загальної хірургії.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа правом на подачу відзиву не скористалася.
Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Справу розглянуто за його відсутності, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_2 у 2003 році прийнятий на посаду лікаря-хірурга 1 хірургічного відділення у Лікарню швидкої медичної допомоги.
З 01.02.2019 р. ОСОБА_2 працював лікарем-хірургом відділення хірургії №1 Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги»( далі- КНП ММР «Миколаївської лікарні швидкої медичної допомоги») (т. 1 а. с. 12).
Відповідно до штатного розпису персоналу КНП ММР «Миколаївської лікарні швидкої медичної допомоги» на 2023 рік, затвердженого 03.01.2023, у КНП ММР «Миколаївська лікарня швидкої медичної допомоги» є хірургічне відділення - №1 на 40 ліжок: лікарів - 15,5 посад (завідувач відділенням 1,0; лікар-хірург 3,5; лікар-хірург-торакальний 1,0; лікар-хірург екстреної допомоги - 10,0), в хірургічному відділенні №2 на 40 ліжок: лікарів - 14,5 посад (завідувач відділенням 1,0; лікар-хірург 3,5; лікар-хірург екстреної допомоги - 10,0).
Наказом КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» №68 від 29.03.2023 , серед іншого, скорочено з 01.04.2023 року: хірургічне відділення №1 на 10 ліжок, хірургічне відділення №2 на 10 ліжок. Цим наказом визначено проведення оптимізації штату лікарні шляхом скорочення з 01.04.2023 по підрозділах: відділення хірургії №1: лікар-хірург екстреної допомоги - 3,0 штатні одиниці; відділення хірургії №2: лікар-хірург екстреної допомоги - 3,0 штатні одиниці (том 1 а.с. 204-205).
Листом від 14.07.2023 Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради в черговий раз пропонує КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» дослухатись до її рекомендацій та привести штатний розпис КНП ММР «МЛШМД» у відповідність до навантаження спеціалістів лікувального закладу (том 1 а.с. 206).
Листом від 01.09.2023 Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради повернуло КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» проект штатного розпису на 01.09.2023 та просить врахувати зауваження, серед яких відділення загальної хірургії та токсилогічно - терапевтичне відділення передбачити не більше 50 ліжок відповідно до навантаження (том 1 а.с. 144).
06 вересня 2023 року затверджено штатний розпис персоналу КНП ММР «Миколаївської лікарні швидкої медичної допомоги» на 2023 рік з 01.09.2023, відповідно до якого у відділенні загальної хірургії на 50 ліжок 19 посад лікарів (завідувач відділенням 1,0; лікар-хірург 3,0; лікар-хірург-торакальний 1,0; лікар-хірург екстреної допомоги - 14,0). (том 2 а.с. 73-85).
Відповідно до наказу КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» від 25.09.2023 №133, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем, що склалося на підприємстві внаслідок недостатнього фінансування на оплату послуг за пакетом медичних гарантій від Національної служби здоров'я України, що унеможливлює виконання вимог Постанови № 482 та враховуючи рекомендації Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради від 14.07.2023 р. № 283/14.01-07 та від 01.09.2023 р. № 349/14.01.07, наказано, серед іншого, скоротити відділення з 01.10.2023 року: хірургічне відділення №1 на 40 ліжок, хірургічне відділення №2 на 40 ліжок; провести оптимізацію штату лікарні шляхом скорочення по підрозділах: відділення хірургії №1: 2,0 ставки лікаря-хірурга, 3,0 ставки лікаря-хірурга екстреної допомоги; відділення хірургії №2: 1,0 ставку завідувача відділення, 2,0 ставки лікаря-хірурга, 3,0 ставки лікаря-хірурга екстреної допомоги. Визначено, що штатний розпис набирає чинності з 01.12.2023 (том 1 а.с. 200-203).
15 листопада 2023 року ОСОБА_2 отримав попередження про майбутнє звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП 30.11.2023 року, у зв'язку зі скороченням ліжкового фонду та штату працівників, на підставі наказу директора «Про скорочення ліжкового фонду та штату працівників» №133 від 25.09.2023 року. Запропонували переведення на вакантні посади в лікарні згідно з додатком №1 - 5,0 ставок сестри медичної палатної відділення анестезіології та інтенсивної терапії; 2,0 ставки сестри медичної палатної відділення нейрохірургії; 1,0 ставки сестри медичної процедурної відділення нейрохірургії; 1,0 ставка молодшої медсестри відділення нейрохірургії; 2,0 ставки рентген-лаборанта рентгенологічного відділення; 1,0 ставки сестри медичної процедурної відділення токсико-терапевтичного; 2,0 ставка медичної сестри міського травматологічного пункту; 2,0 ставки сестри операційного відділення травматології; 1,0 ставки сестри медичної процедурної відділення травматології; 1,0 ставки сестри медичної палатної відділення травматології; 3,0 ставки молодшої медсестри операційної відділення травматології; 1,0 ставку робітника з поточного ремонту будинків (том 1 а.с. 17, 18).
30.11.2023 р. затверджено штатний розпис персоналу КНП ММР «Миколаївської лікарні швидкої медичної допомоги» на 2023 рік з 01.12.2023, відповідно до якого у відділенні загальної хірургії на 50 ліжок 19 посад лікарів (завідувач відділенням 1,0; лікар-хірург 3,0; лікар-хірург-торакальний 1,0; лікар-хірург екстреної допомоги - 14,0).
29.12.2023 р. затверджено штатний розпис персоналу КНП ММР «Миколаївської лікарні швидкої медичної допомоги» на 2024 рік, відповідно до якого у відділенні загальної хірургії на 50 ліжок 19 посад лікарів (завідувач відділенням 1,0; лікар-хірург 3,0; лікар-хірург-торакальний 1,0; лікар-хірург екстренної допомоги - 14,0) (том 2 а.с. 86-98).
Відповідно до наказу №6/к від 08 січня 2024 року (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_2 звільнено 15.01.2024 з посади лікаря-хірурга відділення хірургії № 1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з скороченням чисельності працівників. Підстави звільнення: заява про відмову від переведення на іншу роботу, попередження про скорочення.
Згідно з відповіддю КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» на запит лікаря-хірурга ОСОБА_2 від 09.01.2024, наявні такі ставки хірурга: відділення загальної хірургії: завідувач відділення - ОСОБА_16 - 1,0 ставка, лікар-хірург - 3,0 ставки: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ; лікар-хірург торокальний - 1,0 ставка: зайнята 0.5 ст. ОСОБА_20 , вільні 0,5 ставки; лікар-хірург екстреної допомоги - 14,0 ставок: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_7 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 (мобілізований) - ОСОБА_10 , 0,5 ст. ОСОБА_4 , 0.5 ст. вільні (том 1 а.с. 20).
Вказані відомості узгоджуються з відповіддю КНП ММР «МЛШМД» на адвокатський запит від 25.01.2024 та відповідними наказами директора КНП ММР «МЛШМД» (т. 1 а.с. 66,67-69, том 2).
Відповідно до доповідної записки начальника ВК КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» ОСОБА_27 , на момент звільнення ОСОБА_2 були вільні 0,5 ставки лікаря-хірурга торокального відділення загальної хірургії, але ОСОБА_2 не міг займати цю посаду так як не має відповідного сертифікату лікаря-хірурга торокального. Для цілодобової роботи лікарні введені цілодобові чергові пости персоналу, які для лікарів становлять 5,0 шт. одиниць, за якими фізично може бути зайнято 4,0 посади, так як для п'ятої фізичної особи не буде дотримано умов повної зайнятості. Для надання надійного функціонування відділення в цілодобовому режимі та дотримання норм праці, кількість штатних посад повинна перевищувати кількість фізичних осіб. ОСОБА_4 лікар-сумісник, прийнятий за сумісництвом з дотриманням вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України. ОСОБА_7 було звільнено після скорочення, те ж саме стосується і прийняття за сумісництвом лікаря-хірурга ОСОБА_7 і ОСОБА_28 . Про штатний розклад лікарні на 2024 рік - не було створено відділення ендоскопії, були 3,0 ставки лікаря-ендоскопіста - ОСОБА_2 не міг займати посаду, так як не має відповідного сертифікату лікаря-ендоскопіста (том 1, а.с. 143).
Відповідно до Протоколу засідання комісії КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» з визначення осіб, що мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких законодавством встановлено заборону на звільнення від 12.10.2023 комісія слухала голову комісії ОСОБА_29 , яка повідомила присутнім, що згідно до наказу по підприємству від 25.09.2023 №133 «Про скорочення штату працівників», у хірургічному відділенні №1 скороченню підлягають 5 (п'ять) штатних одиниць за посадою (професією) - лікарі-хірурги. За результатами проведення оцінки продуктивності праці і кваліфікації лікарів ( ОСОБА_30 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_6 ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , ОСОБА_25 ) встановлено, що переважне право на залишення на роботі належить лікарям ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 - за результативністю роботи, за кількістю заповнення електронних епізодів, а лікар ОСОБА_2 за результатами аналізу роботи за 2022-2023 роки заповнив 0 епізодів, ОСОБА_30 - 30 епізодів. Комісія вирішила в строк, передбачений ч.1 ст. 49-2 КЗпП України в письмовій формі попередити лікарів-хірургів відділення хірургії № 1 - ОСОБА_31 , ОСОБА_2 про їх вивільнення по причині скорочення штату за посадою (професією) на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (том 2 а.с. 53-55)
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина 6 статті 43 Конституції України).
Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (стаття 49-2 КЗпП України).
Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
У частині 2 статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України. Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15вказано, що «оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18) вказано, що «за приписами ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, при зверненні з позовом позивач вказав, що про наступне звільнення його персонально було повідомлено за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення йому було запропоновано роботу відповідно до вказаного відповідачем переліку. Однак ця робота не відповідає його кваліфікації. Також відповідачем не надано переліку всіх вакантних посад, які були на підприємстві з часу попередження до звільнення. Зазначав, що йому не було запропоновано посаду лікаря-ендоспопіста, яка була вільна, не було запропоновано іншої роботи відповідно до його кваліфікації. Крім того, відповідачем не враховано переважне право на залишення на роботі, оскільки він має 40 років стажу хірурга та 26 років -вища категорія лікаря-хірурга.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову: суд встановив, що у відповідача дійсно відбулися зміни в організації праці; про вказане скорочення позивача було завчасно попереджено та запропоновано вакантні посади. Проте позивач вважає, що на момент його звільнення були вільні посади лікарів, які він міг обіймати, але відповідач їх не запропонував.
Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.
Згідно з штатним розписом на 2023 рік з 01.12.2023 у відділенні загальної хірургії на 50 ліжок 19 посад лікарів. Аналогічна кількість посад лікарів у цьому відділенні і у штатному розписі на 2024 рік.
З аналізу вказаних штатних розписів, відповідей КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» на запит позивача та наказів директора КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» судом першої інстанції встановлено, що на час звільнення позивача вказані у штатному розписі посади лікарів у відділенні загальної хірургії є зайнятими не у повному обсязі, а саме вільна 0,5 ставки лікаря-хірурга торакального та 0,5 ставки лікаря-хірурга екстреної допомоги.
Однак, як вбачається із доповідної записки начальника ВК КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», для цілодобової роботи лікарні введені цілодобові чергові пости персоналу, які для лікарів становлять 5,0 шт. одиниць, за якими фізично може бути зайнято 4,0 посади, оскільки для п'ятої посади не буде дотримано умов повної зайнятості. Для надання надійного функціонування відділення в цілодобовому режимі та дотримання норм праці, кількість штатних посад повинна перевищувати кількість фізичних осіб (том 1 а.с. 143).
Отже, фактично 0,5 ставки лікаря-хірурга екстреної допомоги не є вільними.
В апеляційній скарзі позивач посилався на те, що на день звільнення одна ставка була тимчасово вільна, у зв'язку з мобілізацією хірурга ОСОБА_9 і на вказану ставку прийнято тимчасово ОСОБА_10 , але у зв'язку з надходженням за межами міста не працювала і не працює. 0.25 ставки були вільні, оскільки ОСОБА_24 працює на 0.75 ставки.
Вказані аргументи відхиляються колегією суддів, оскільки як вбачається із наказу №788/к від 29.12.2023 р ОСОБА_24 лікаря хірурга відділення №1 переведено на посаду лікаря-хірурга екстреної допомоги відділення загальної хірургії з 01.12.2023 року на 1.0 ставки ( т.1 а.с.69). Інших наказів щодо переведення його на 0.75 ставки матеріалами справи не містять.
Роботодавець при скороченні чисельності або штату працівників зобов'язаний запропонувати працівнику іншу наявну роботу на підприємстві, якщо така є. Проте закон не зобов'язує роботодавця пропонувати неповний робочий час.
Більш того працевлаштування працівника на неповний робочий час за його бажанням має ініціювати сам працівник у формі заяви, в якій він конкретизує режим роботи. Проте матеріали справи не містять доказів звернення позивача із такою заявою до керівника лікарні.
Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги аргументи позову про те, що відповідачем безпідставно не запропоновані позивачу вільні 0,5 ставки лікаря-хірурга торакального чи 0.5 ставки лікаря хірурга-ендоскопіста.
Як вбачається з матеріалів справи, з 01.12.2023 р. у відділенні ендоскопії 7,0 ставок лікарів, з яких 3,0 ставки лікаря-ендоскопіста екстреної допомоги та вказані ставки зайняті: 0,5 ставки - ОСОБА_23 з 01.10.2013 року на підставі наказу № 708-к від 01.10.2013 року; 0,5 ставки - ОСОБА_19 з 01.10.2013 на підставі наказу № 708-к від 01.10.2013 року; 0,5 ставки - ОСОБА_16 з 01.10.2013 року на підставі наказу № 708-к від 01.10.2013; 0,5 ставки - ОСОБА_21 з 01.10.2013 р. на підставі наказу № 708-к від 01.10.2013 року, з 01.06.2023 переведена на 1,0 ставки згідно наказу № 318/к; 0,5 ставки - лікар ОСОБА_21 з 01.06.2023 переведена на підставі наказу № 283-к (том 2 а.с.57, 124-128).
На підтвердження доводів щодо можливості обійняти посаду лікаря хірурга-ендоскопіста позивачем надано до позову довідку про те, що він пройшов курс первинної спеціалізації по ендоскопії на базі обласного ендоскопічного відділення з 01.03 по 01.04.1993 року. Інших доказів про проходження атестації для присвоєння чи підтвердження кваліфікації як лікаря хірурга -ендоскопіста чи лікаря хірурга-торокального позивач не дав. Отже на час попередження позивача про наступне звільнення він не має відповідного сертифікату лікаря -хірурга відповідної кваліфікації.
Відповідно до п. 7 Порядку проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України 22 лютого 2019 року № 446, атестація лікарів на присвоєння або підтвердження кваліфікаційних категорій проводиться за бажанням лікаря. Лікарі, які протягом року після закінчення п'ятирічного строку з дати попередньої атестації не виявили бажання і не подали документи на чергову атестацію та/або лікарі, яким за рішенням атестаційної комісії відмовлено в атестації або присвоєнні (підтвердженні) кваліфікаційної категорії, та/або лікарі, які не працювали більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю не можуть займатися лікарською діяльністю за цією спеціальністю без відновлення медичної практики шляхом проходження стажування (або курсів спеціалізації) відповідно до розділу V цього Порядку.
А відтак доводи апеляційної скарги про можливість виконання ним роботи - лікаря хірурга - ендоскопіста чи лікаря - хірурга -торокального, з врахуванням викладеного, мають характер ймовірності, а не правового обґрунтування на підтвердження незаконності звільнення за скороченням чисельності штату працівників.
Колегія суддів зауважує, що сам лише факт не запропонування роботодавцем позивачу вакантної посади за умови, що позивач не зміг би обійняти її відповідно до кваліфікаційних вимог вказаної посади, не може свідчити про те, що роботодавцем було порушено вимоги частини першої статті 40, ч.ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП під час звільнення позивача.
У постанові від 11 жовтня 2023 року №753/1531/22 Верховним Судом викладено правову позицію: При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Отже, у справі, що переглядається вакантні посади, які б відповідали освітньому рівню та кваліфікації позивача, та роботу на яких він міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду у відповідача були відсутні. А від запропонованої іншої наявної роботи позивач відмовився.
За такого, відповідач як роботодавець, з метою дотримання трудових прав позивача при вивільненні та можливого працевлаштування його на підприємстві, виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України.
Із урахуванням зазначеного вище, колегія суддів не погоджується з позивачем, що роботодавцем, у порушення вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не було виконано свого обов'язку щодо надання пропозицій щодо всіх наявних в установі вакансій, які існували на день звільнення позивача і які він міг би обіймати.
Щодо тверджень позивача про його переважне право на залишення на роботі.
Положеннями частини 1 статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частиною 2 статті 42 КЗпП України, визначено працівників, яким надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20).
Суд не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц (провадження № 61-38248св18) та від 01 лютого 2023 року у справі № 607/18097/19 (провадження № 61-3781св22), від 16 серпня 2023 року у справі № 202/825/16-ц (провадження № 61-2164св19).
Для визначення переважного права на залишення працівників на роботі відповідачем була створена комісія та протоколом цієї комісії від 12.10.2023 року за результатами проведення оцінки продуктивності праці і кваліфікації лікарів прийнято рішення попередити лікарів ОСОБА_2 і ОСОБА_31 про їх вивільнення по причині скорочення штату.
Як убачається із вказаного протоколу, комісією враховано досвід роботи за професією, наявність/відсутність категорії, наявність/відсутність стягнення, продуктивність праці (якість виконання посадових обов'язків, дотримання трудової дисципліни, дотримання санітарних норм та правил техніки безпеки). На відміну від інших лікарів, ОСОБА_2 не добре виконує посадові обов'язки, не дотримується трудової дисципліни, а також за 2022-2023 рік заповнив 0 епізодів.
Обговорення продуктивності праці та прийняття рішення комісією, оформлене протоколом від 12.10.2023 року, підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_29 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 .
З вказаного протоколу, в сукупності з іншими наявними у справі доказами, встановлено, що ОСОБА_2 хоча і має вищій рівень кваліфікації та досвід роботи порівняно з іншими лікарями, які займали рівнозначну посаду, проте продуктивність його праці є нижчою порівняно з ними.
Згідно відповіді КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» на запит суду, ОСОБА_2 за 2022 рік проведено 74 оперативне втручання, за 2023 рік - 46 оперативних втручань (том. 2 а.с. 44).
Відповідно до відомостей про внесення електронних записів (том 1 а.с. 145-190), ОСОБА_2 жодного запису протягом 2022-2023 років не вносив, що не оспорювалось ним в судовому засіданні.
Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 2.13, 2.25 посадової інструкції лікаря хірурга хірургічного відділення № 1 КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» до завдань та обов'язків лікаря відносяться: ведення лікарської документації, лікар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вводити інформацію про пацієнта в Медичну інформаційну систему з якою працює лікарня. З вказаною посадовою інструкцією ОСОБА_2 ознайомлений 12.10.2020 року (том 1, а.с. 63).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями), судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
За такого аргументи позивача про те, що відповідач повинен був скоротити лікаря-сумісника ОСОБА_4 , вірно відхилені судом першої інстанції, оскільки розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, допускалось до 19.07.2022, тобто до виключення абзацу 4 частини 1 статті 43-1 КЗпП України на підставі Закону № 2352-IX від 01.07.2022.
Доводи позивача про те, що відповідач міг половину ставки передати ОСОБА_4 , змінивши у відділенні організацію праці, а його залишити працювати на ставку лікаря-хірурга екстреної допомоги, правильно не взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки це право не використовувалось відповідачем, а тому суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач не мав переважного права на залишення на роботі.
За такого колегія суддів відхиляє посилання апелянта в апеляційній скарзі про те, що позивач мав переважне право на залишення на роботі, має більший стаж роботи, не притягувався до дисциплінарної відповідальності тощо, оскільки судом першої інстанцій встановлено на підставі належної правової оцінки доказів відсутність у позивача переважного права на залишення на роботі. Відповідним обставинам судом першої інстанції надано правову оцінку, з якою погоджується колегія суддів.
Таким чином, з огляду на відсутність порушення порядку звільнення ОСОБА_2 з боку роботодавця, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, том Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює.
У відзиві на апеляційну скаргу представником відповідача зазначено про те, що відповідач очікує понести витрати у розмірі 15000 грн. у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Українець Світланою Вікторівною, залишити без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 03 жовтня 2025 року