03 жовтня 2025 р. Справа № 520/11716/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Калиновського В.А. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2025, (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В.) по справі № 520/11716/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 11 жовтня 2024 року дострокову пенсію за віком як учаснику бойових дій відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також проводити відповідні виплати, без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 та без застосування будь-яких обмежень щодо виплати заборгованості, в тому числі поетапного чи часткового;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 31.01.2025 №205050014280;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій та скасувати рішення про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 № 205050014280 від 21.01.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду , позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, про невірне встановлення судом обставин справи, помилковість висновків суду, що позивач не є військовослужбовцем та набув статус учасника бойових дій , як працівник ЗСУ, а не військовослужбовець. Також суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що наявність статусу учасника бойових дій не свідчить про те, що особа є військовослужбовцем.
Зазначає, що позивач проходив військову службу в 1987-1989 роках, не має обмежень щодо проходження військової служби, є військовозобов'язаним та працівником Збройних Сил України, працює у Військовій частині НОМЕР_1 , в особливий період виконував роботи по забезпеченню обороноздатності держави, на момент участі в бойових діях виконуючі бойові завдання із забезпечення оборони держави працював такелажником цеху складання та регламенту ракет 5 розряду та виконував роботи із забезпечення оборони держави в особливий період, отже набув право на призначення дострокової пенсії.
З посилання на п.4 ч.1 ст.115 Закону України " Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування" зазначає, що має право на призначення пенсії, як особа з числа військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п.19 ст.6.
Так, статус учасника бойових дій підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.06.2015 року.
Судом не враховано, що достроковий вихід на пенсію можливий, навіть якщо особа не є кадровим військовим, але має статус учасника бойових дій та була військовозобовязаною в період участі в бойових діях в особливий період.
Відповідач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 14.01.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій, відповідно до Закону № 1058-IV.
До заяви надав: посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 04.06.2015 року, довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України № 256 від 09.08.2024, видану Військовою частиною НОМЕР_3 , згідно якої ОСОБА_1 в період з 13.01.2015 по 18.01.2015, з 21.01.2015 по 26.01.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м. Маріуполь Донецької області.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в м. Києві та прийнято рішення від 21.01.2025 № 205050014280, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою відмови зазначено, що надана довідка від 09.08.2024 № 256 не відповідає додатку 1 Постанови КМУ від 20.08.2014 року №413 про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (не зазначено військове звання). Не взято до уваги витяги з наказів від 14.01.2015 № 14, від 18.01.2015 № 18, від 21.01.2015 № 21, від 26.01.2015 № 26, оскільки зазначена посада “працівник Збройних Сил України» не дає права на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону.
ОСОБА_1 24.01.2025 повторно звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій, відповідно до Закону № 1058-IV.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Луганській області та прийнято рішення від 31.01.2025 № 205050014280, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою відмови зазначено, що посада (зазначена в документах) “працівник Збройних Сил України», не дає права на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058.
Не погоджуючись із рішеннями пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення пенсійного органу прийняті на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки статус учасника бойових дій позивач набув саме як працівник Збройних Сил України, а не військовослужбовець, а тому не має права на призначення дострокової пенсії.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058- IV), який регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з п.1 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема пенсія за віком.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 45 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Згідно зі ст.16 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відповідно до ч.4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,
особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6,
особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно із п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб» від 22 травня 2018 року № 2443-VIII який набрав чинності 25 липня 2018 року у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в абз. 1 п. 19 ст. 6 слова «та працівники» і «працівники» виключено.
Згідно із п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються, зокрема особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 263/14242/17, правом на дострокове призначення пенсії за віком за визначених умов наділені не всі особи зі статусом учасника бойових дій, а тільки ті особи, які є військовослужбовцями, резервістами чи військовозобов'язаними, або особами, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» містяться визначення категорій громадян України щодо військового обов'язку, відповідно до яких: військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - це особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Судом встановлено, що позивач є особою, якій надано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням № 256 від 09.08.2024, виданої Військовою частиною НОМЕР_3 , позивач, в період з 13.01.2015 по 18.01.2015, з 21.01.2015 по 26.01.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м. Маріуполь Донецької області.
На час надання статусу учасника бойових дій, позивач мав статус військовозобов'язаного, що підтверджується військовим квитком № НОМЕР_4 від 22.12.1987.
Тобто, позивач є особою, які перебуває у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Колегія суддів зазначає, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема у постанові від 02.08.2022 у справі №360/2417/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що правом на дострокове призначення пенсії за віком за визначених умов наділені не всі особи зі статусом учасника бойових дій, а тільки ті, які є військовослужбовцями, резервістами чи військовозобов'язаними, або особами, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Також у постанові від 07.09.2022 у справі № 219/5161/17 Верховний Суд вказав, що оскільки позивач не має статусу військовослужбовця, резервіста чи військовозобов'язаного, а тому на неї не розповсюджуються пільги щодо призначення дострокової пенсії за віком.
Відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії як ГУ ПФУ в м. Києві у рішенні від 21.01.2025 № 205050014280 так і ГУ ПФУ в Луганській області у рішенні від 31.01.2025 № 205050014280 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058, пенсійними органами вказано, що посада (зазначена в документах) “працівник Збройних Сил України», не дає права на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закон № 1058.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 04.06.2015 року та військового квитка № НОМЕР_4 від 22.12.1987, мав статус військовозобов'язаного.
Оскільки позивач має статус учасника бойових дій та є військовозобов'язаним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі щодо призначення дострокової пенсії, тому рішення пенсійного органу щодо відмови й такому призначенні є протиправним.
Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права при ухваленні судового рішення, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 31.01.2025 №205050014280 та рішення № 205050014280 від 21.01.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Щодо позовних вимог про призначення пенсії позивачу, а також проведення виплат без застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 року, та без застосування будь-яких обмежень щодо виплати заборгованості, в тому числі поетапного чи часткового, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до абз. 3 п. 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути “ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до ч.1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Колегія суддів зазначає, що оскільки пенсійним органом не встановлено обставин щодо наявності у позивача необхідного стажу, віку, не враховано статус учасника бойових дій, та те, що він є військовозобов'язаним, тому ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.01.2025 про призначення достроково пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до вимог п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі № 520/11716/25 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві № 205050014280 від 21.01.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 31.01.2025 №205050014280 щодо відмови ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву 24.01.2025 про призначення достроково пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до вимог п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді В.А. Калиновський А.О. Бегунц