апеляційне провадження №22-ц/824/8197/2025
справа №761/14011/24
17 вересня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Верланова С.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Васильченко Ганною Іванівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О.Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізінг» про зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зобов'язання вчинити певні дії.
Вимоги позову мотивує тим, що 29 грудня 2022 року між позивачем та ТОВ «Авентус Лізинг» укладено договір фінансового лізингу № 2465.
Відповідно до розділу 3 Договору № 2465 предметом лізингу є автомобіль марки FORD FOCUS, 2006 року випуску, вартість об'єкта 215 332,00 грн.
Згідно пункту 9.1 Договору № 2465 загальна сума лізингових платежів складає 328 393,94 грн. Тобто, вартість об'єкта лізингу становить 215 332,00 грн, а загальна сума лізингових платежів становить 328 393,94 грн, отже винагорода Лізингодавця складає 328 393,94 грн - 215 332,00 грн = 113 061,94 грн.
Умовами Договору визначено графік внесення лізингових платежів.
Позивач вказує, що сплачував лізингові платежі за період з 29 грудня 2022 року по квітень 2024 року на загальну суму 215 371,98 грн, тобто оплатив повністю об'єкт лізингу, що підтверджується платіжними документами у кількості 11-ти штук та розрахунком позивача оплат за Договором фінансового лізингу № 2465 від 29 грудня 2022 року.
Вказує, що з 22 березня 2022 року ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , де служить по теперішній час, що підтверджується довідкою форми 5 від 09 лютого 2024 року №320 та військовим квитком серії НОМЕР_2 від 31 липня 2023 року.
Зазначає, що на підставі положень частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 27 лютого 2024 року позивач звернувся до ТОВ «Авентус Лізинг» із заявою про списання штрафних санкцій, пені та відсотків за користування договором фінансового лізингу № 2465 від 29 грудня 2022 року, зарахувавши сплачені ОСОБА_1 штрафні санкції, пеню та відсотки в рахунок погашення суми основного боргу за договором фінансового лізингу № 2465 від 29 грудня 2022 року та надати актуальний розрахунок заборгованості з урахуванням пільги.
У відповідь на заяву позивача відповідач направив лист №Ю-3-21 від 14 березня 2024 року, відповідно до якого відмовив у списанні штрафних санкцій, пені та відсотків за користування (винагороду) та нагадав про огляд об'єкта лізингу та наслідки порушення умов договору.
Позивач уважає, що частина 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повинна бути застосована до цих правовідносин, а відмова ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» є протиправною.
Вказує, що природа платежів, а саме відсотки за користування предметом лізингу за договором, є ідентичною до природи процентів у кредитному договорі.
Мотивуючи наведеним, просить суд:
зобов'язати ТОВ «Авентус Лізинг» здійснити перерахунок лізингових платежів за договором про надання фінансового лізингу № 2465, який укладений 29 грудня 2022 року ТОВ «Авентус Лізинг» з ОСОБА_1 , а саме: - зарахувати сплачену ОСОБА_1 винагороду (комісію) в рахунок платежів, що відшкодовують вартість об'єкту лізингу (автомобіль марки FORD FOCUS, 2006 року випуску);
виключити із належної до сплати суми коштів - винагороду (комісію) за договором фінансового лізингу № 2465 від 29.12.2022 у розмірі 113 061,94 грн та стягнути з відповідача судові витрати.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про фінансовий лізинг". Суд вказав, що відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, у тому числі оплати ремонту, відшкодування витрат на ремонт об'єкта фінансового лізингу, та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов'язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства.
Суд не погодився із твердження представника позивача, про те, що винагороди (комісії) за договором фінансового лізингу є ідентичними до природи процентів у кредитному договорі, які визначені Главою 71 ЦК України та зробив висновок про відмову у задоволенні позову.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Васильченко Г.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення. Вказує, що судом першої інстанції не застосовано частину 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Вказує, що з аналізу норм чинного законодавства убачається, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає із змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України, проте це не означає, що до договору фінансового лізингу застосовуються виключно положення статті 58 ЦК України.
Зазначає, що виходячи із змісту договору та паспорту фінансового лізингу, винагорода за користування предметом лізингу за своєю правовою природою відноситься до відсотків за користування кредитом, як такі, що нараховуються за кожен день користування предметом лізингу.
Отже, природа платежів, а саме винагороди (комісії) за договором фінансового лізингу є ідентичною до природи процентів у кредитному договорі.
Вказує, що особливий період в Україні розпочався з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.
Звертає увагу, що згідно підпункту 3 пункту 4 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язання перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Вказує, що до суду першої інстанції позивачем надано копію довідки про призов на військову службу та копія військового квитка, що підтверджують його право на пільгу на підставі частини 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, призваному на військову службу під час мобілізації, на особливий період не повинні нараховуватись ані відсотки за користування кредитом, ані штрафні санкції та пеня за невиконання зобов'язання, окрім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Вказує на неправильне застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року №910/2153/19, від 31 жовтня 2019 року №910/2219/19, від 21 листопада 2019 року №910/2233/19, від 15 січня 2020 року №910/2242/19, оскільки такі висновки не можуть бути застосовані у цій справі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі №288/383/15-ц, від 22 листопада 2017 року у справі №405/2286/15-ц, від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц, а також у рішенні Господарського суду Харківської області від 27 лютого 2024 року №922/4671/23.
Зазначає, що у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 гривень, які у разі задоволення апеляційної скарги просить стягнути з відповідача.
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
17 березня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ТОВ "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву вказує, що до складу лізингових платежів включаються: сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.
Стверджує, що позивач помилково ототожнює правовідносини позики (кредит) із правовідносинами фінансового лізингу, які мають відмінний предмет та правовий режим регулювання.
Суд першої інстанції правильно вказав про те, що винагорода (комісія) за договором фінансового лізингу не є ідентичними до природи процентів у кредитному договорі, які визначені главою 71 ЦК України.
Вказує на нерелевантність правових висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник до обставин цієї справи.
Вказує, що 18 квітня 2024 року лізингодавцем в односторонньому порядку розірвано договір фінансового лізингу №2465 від 29 грудня 2022 року.
Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.
5. Позиція учасників справи.
21 липня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли пояснення адвоката Васильченко Г.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 .
Зазначає, що договір фінансового лізингу є змішаним і поєднує елементи оренди та купівлі-продажу. У складі лізингових платежів передбачена винагорода (3,5% щомісяця від залишку), яка за своєю суттю є відсотками за користування кредитними коштами.
Зазначає, що ОСОБА_1 проходить військову службу, що підтверджено військовим квитком та посвідченням учасника бойових дій, тому відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач звільняється від сплати відсотків, штрафних санкцій і пені. Тому нарахування цих платежів за договором лізингу №2465 уважає неправомірним.
Вказує, що посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду є необґрунтовані, оскільки обставини, встановлені судами під час розгляду справи, не є релевантними до обставин цієї справи.
Просить апеляційну скаргу задовольнити.
28 липня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли пояснення ТОВ "АВЕНТУС ЛІЗИНГ".
Погоджується із тим, що спірний договір фінансового лізингу є за своєю формою змішаним договором, який поєднує у собі договір оренди та купівлі-продажу. Отже, укладення договору лізингу, передбачає набуття права власності, а не просто платне користування транспортним засобом.
Порівняльно-правовий аналіз кредитних правовідносин та правовідносин із фінансового лізингу свідчить, що такі правовідносини мають різний предмет, мету та правове регулювання, отже не є тотожними.
Звертає увагу, що ТОВ "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" не є кредитодавцем та цей спір виник не із відносин споживчого кредитування.
В судовому засіданні адвокат Васильченко Г.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримала доводи апеляційної скарги, просила суд її задовольнити.
Представник ТОВ "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" - адвокат Лисенко Д.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, представника відповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Установлено, що 29 грудня 2022 року між ТОВ "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу №2 465, предметом якого є автомобіль марки FORD FOCUS, 2006 року випуску, вартість об'єкта лізингу - 215 332,00 грн (а.с. 26-36).
Згідно пункту 5 договору строк лізингу, на який лізингоодержувачу надається право володіння та користування об'єктом фінансового лізингу, становить 18 місяців.
Згідно пункту 9.1 договору лізингу загальна сума лізингових платежів на момент підписання цього договору становить 328 393,94 гривень.
Згідно пункту 9.4 договору лізингу лізингові платежі включають до свого складу платежі на погашення (компенсацію) вартості (повної або частини) Об'єкта фінансового лізингу, комісію (винагороду) лізингодавця за наданий в лізинг об'єкт фінансового лізингу та інші платежі, передбачені договором та чинним законодавством , зокрема, компенсація за залучені кошти (банківський кредит). Перший лізинговий платіж (визначений в графіку платежів) включає в себе: авансовий платіж, що є частиною Об'єкта фінансового лізингу та включає вартість ПДВ; разову комісію лізингодавця від 0,01% до 15% (згідно паспорту продукту), що є платою за організаційні заходи, пов'язані із підготовкою та укладанням договору фінансового лізингу, до якої також входять інші платежі.
Пунктом 10 договору визначено графік внесення лізингових платежів, відповідно до якого убачається, що загальна сума лізингового платежу становить 328 393,94 гривень, з яких: 215 332,00 гривень - платежі, що відшкодовують вартість об'єкта лізингу; 113 061,94 гривень - винагорода (комісія) лізингодавця.
З даних довідки форми №5 від 09 лютого 2024 року №320 убачається, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації у в/ч НОМЕР_1 з 22 березня 2022 року (а.с. 42).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом першої інстанції правильно установлено, що правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу.
Згідно статті 1 Закону України «Про фінансовий лізінг» фінансовий лізинг ? вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини 1 статті 5 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно частини 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.
2. До складу лізингових платежів включаються:
1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу;
2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу;
3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.
Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.
3. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу.
Верховний Суд у своїй практиці, зокрема в Постанові Великої Палати ВС від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, вказав, що на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж. За своєю правовою природою відносини лізингу передбачають право лізингоодержувача користуватися предметом лізингу, тобто містять елементи договору оренди (найму), у яких користування предметом оренди є платним, тож узгоджене сторонами регулювання не суперечить змісту лізингових відносин, за якими лізингоодержувачу майно надається у виключне користування на визначений термін, та положенням законодавства.
З огляду на зазначене та враховуючи параграф 1 глави 58 ЦК України убачається, що у частині 2 статті 806 ЦК України закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК України), тому до договору лізингу можуть застосовуватися лише норми параграфа 1 глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави.
Таку правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду, на які правильно вказав суд першої інстанції, від 08 жовтня 2019 року №910/2153/19, від 31 жовтня 2019 року №910/2219/19, від 21 листопада 2019 року №910/2233/19, від 15 січня 2020 року №910/2242/19, а також інших, а саме у постанові від 24 квітня 2024 року №756/11019/22 та інших.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що положення Глави 71 ЦК України не є застосовними до правовідносин щодо договору фінансового лізингу, винагорода (комісія) за договором фінансового лізингу не є ідентичною до природи процентів у кредитному договорі, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є помилковими та відхиляються апеляційним судом.
Окрім того, апеляційний суд уважає за доцільне звернути увагу на таке.
Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Тобто, вказаною нормою визначено, що проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі №288/383/15-ц, від 22 листопада 2017 року у справі №405/2286/15-ц, від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц, апеляційним судом приймаються, проте з урахуванням обставин цієї справи вони не свідчать, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, вказані постанови не містять протилежного висновку щодо застосування статті 806 ЦК України.
Щодо посилання скаржника на судове рішення від 27 лютого 2024 року №922/4671/23, таке ухвалено Господарським судом Харківської області, а не Верховним Судом, натомість згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Васильченко Ганною Іванівною, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суд міста Києва від 03 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 03 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді С.М. Верланов
В.В. Соколова