Унікальний номер справи № 362/6271/24 Головуючий у суді першої інстанції - Марчук О.Л.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/6000/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
03 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
встановив:
У вересні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позивач зазначав, що 15 серпня 2021 року між ним і відповідачем було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 631760250 відповідно до якого позивач надав відповідачу кредитний ліміт в сумі 82 000 грн зі сплатою процентів у розмірі 35,99 % строком на 12 місяців.
Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за договором кредиту не виконує, станом на 28 лютого 2023 року у нього виникла заборгованість за кредитом у розмірі 75 355,98 грн, що порушує права позивача.
На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у вказаному розмірі.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс банк» грошові кошти в сумі 75 355,98 грн та 3 028 грн у відшкодування судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс банк» заборгованість у розмірі 25 000 грн, без урахування нарахованих відсотків, пені та штрафів.
Скаргу мотивує тим, що позивач не надав доказів застосування електронного підпису чи іншого аналога власноручного підпису, які відповідали б вимогам ст. 207 Цивільного кодексу України, тому у матеріалах справи відсутні належні докази укладення кредитного договору між сторонами.
Вказує, що банк продовжував нарахування пені, штрафів і відсотків, обслуговування, в період воєнного стану, що суперечить чинному законодавству.
Стверджує, що передача прав вимоги від Альфа-Банку до Сенс Банку була здійснена без належного повідомлення та згоди боржника, що порушує принципи прозорості.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Сенс банк» вказує, що факт укладення кредитного по договору підтверджується належними та допустимими доказами, розмір заборгованості, що підлягає стягненню, є доведеним, тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, тому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 75 355,98 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, що 15 серпня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 631760250 про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредитний ліміт в сумі 82 000 грн зі сплатою процентів у розмірі 35,99 % строком на 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк (а.с. 11 - 20).
Також відповідача ознайомлено із паспортом споживчого кредиту (а.с. 10).
Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується відомостями виписки по картковому рахунку за період з 15 серпня 2021 року по 28 лютого 2023 року (а.с. 21 - 23).
Також встановлено, що 01 грудня 2022 року АТ «Альфа-банк» змінило найменування на АТ «Сенс банк», що відображено у витягу з державного реєстру банків (а.с. 32).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Як встановлено судом, відповідач свої зобов'язання за договором у повному обсязі не виконав внаслідок чого утворилася заборгованість.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 28 лютого 2023 року відповідач має заборгованість по договору на загальну суму 75 355 гривень 98 копійок, з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 32 534 гривні 15 копійок, відсотки за користування кредитом - 274 гривні 30 копійок, тіло кредиту - 39 039 гривень 65 копійок і заборгованість за простроченими відсотками - 3 507 гривень 88 копійок (а.с. 18).
Відповідач вказаного розрахунку не спростував, доказів повного чи часткового погашення боргу не надав, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по тілу кредиту є обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні належні докази укладення кредитного договору між сторонами є безпідставними.
Так, із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між сторонами було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису ОСОБА_1 шляхом введення ним одноразового ідентифікатора «6145», який було надіслано на його номер телефона.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у банку виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання платіжних карток згідно тарифів та повернути кредит.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії, користувався кредитними коштами та періодично погашав заборгованість, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості та випискою по рахунку клієнта.
При цьому, як видно зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 , він не заперечує факт отримання кредитних коштів від банку. Ба більше, не заперечує щодо стягнення з нього заборгованості за фактично отриманим тілом кредиту.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що передача прав вимоги від Альфа-Банку до Сенс Банку була здійснена без належного повідомлення та згоди боржника, оскільки, як встановлено судом, в даному випадку відбулась лише зміна найменування кредитора, що не передбачає обов'язкового повідомлення боржника чи отримання його згоди.
Твердження апелянта про неможливість нарахування пені, штрафів і відсотків у період воєнного стану на висновки суду першої інстанції також не впливають.
Так, дійсно, відповідно до п. 18 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України, боржники звільняються від сплати штрафів, пені та інших платежів за прострочення зобов'язань під час воєнного стану та 30 днів після його завершення.
Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Разом з цим, як видно із матеріалів справи, при укладенні договору сторонами було визначено сплату процентів за користування кредитом та їх розмір.
Визначені сторонами договору умови є обов'язковим до врахування.
У своїй позовній заяві банк просить стягнути з відповідача заборгованість, яка складається із тіла кредиту та відсотків, нарахованих на нього на підставі умов кредитного договору. Вимог щодо стягнення штрафів, пені чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, позовна заява не містить.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.А. Нежура
Судді: Т.О. Невідома
В.В. Соколова