02 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/8027/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі також - відповідач 2), про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо перешкоджанню у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 , з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п.3 ч.5, абз.6 п.3 ч 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю у нього дитини до 18 років; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 в особі її командира звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 , з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п.3 ч.5 абз.6 п.3 ч 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю у нього дитини до 18 років.
В обґрунтування позову посилається на те, що має дитину до 18 років, мати якої померла, у зв'язку з чим звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі п.п. «г», п. 3 ч. 5, абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Проте, на час звернення до суду рапорт не розглянутий та рішення не прийнято. За вказаних обставин вважає дії ВЧ НОМЕР_1 протиправними та просить позовні вимоги задовольнити у спосіб, визначений у прохальній частині позову.
28.07.2025 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач ВЧ НОМЕР_1 подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на абз. 2 та абз. 3 п.п. 2 п. 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, оскільки спірне питання відноситься до повноважень командирів корпусів та командування військ оперативних командування. За вказаних обставин вважає, що позов поданий не до тієї особи.
18.08.2025 ухвалою суду клопотання представника позивача задоволено, залучено в якості співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02.09.2025 від ВЧ НОМЕР_2 надійшов до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки подання про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами від 08.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило, про що надає лист від 28.08.2025 № 765/9/ 19530.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наполягає на своїй позиції, викладеній у позові, а також вказує, що не зрозуміло, які перешкоди існують у кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України на звільнення позивача з підстав, наведених у позовній заяві.
ВЧ НОМЕР_1 надіслала суду відповідь на відзив ВЧ НОМЕР_2 , в якій зазначила, що жодних порушень щодо оформлення направлення особової справи позивача до вказаного відповідача, не допущено.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Відповідно до наказу № 77 від 29.03.2016 командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 , старшину військової служби за контрактом ОСОБА_1 призначено на посаду інструктора навчального взводу навчальної батареї навчального зенітного ракетного дивізіону з 29.03.2016 зараховано до особового складу частини та на всі види забезпечення.
Згідно наказу № 129 від 26.05.2022 капітана ОСОБА_1 , командира навчального взводу - викладача навчальної батареї навчального зенітного ракетного дивізіону призначено на посаду командира роти охорони.
27.02.2025 ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 щодо його звільнення з військової служби у запас відповідно до п.п. «г» п.3 ч.5, абз.6 п.3 ч 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю у нього дитини- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (не досягла 18 років). При цьому зазначено, що мати дитини - ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Особову справу просив направити до ІНФОРМАЦІЯ_5 . До рапорту було додано копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про смерть дружини і копію свідоцтва про шлюб.
Проте рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами на час розгляду справи відповідачем 2 не прийнято.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1 та 5 ст.1 цього Закону визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2).
Згідно з ч.ч.3 і 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Як вже встанови суд позивач проходив військову службу за контрактом.
Частиною 5 ст. 26 Закону №2232-XII встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: ґ) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У свою чергу, згідно з абз 6 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Суть спірних правовідносин полягає у тому, що позивач, будучи військовослужбовцем, звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 3 ч.5, абз 6 ч. 12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, а саме, за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю у нього дитини до 18 років, мати якої померла. Проте вказаний рапорт відповідачем не розглянутий та рішення не прийнято.
З матеріалів справи суд встановив, що позивач має дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі мати записано - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 .
Мати дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 .
Отже, з наведеного слідує, що позивач має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.3 ч.5, абз 6 ч. 12 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до абз. 2 п.п. 2 п. 225 розд. XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) звільнення з військової служби військовослужбовців у військових званнях до майстер- сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами, передбаченими частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", здійснюється командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а згідно абз. 3 п.п. 2 п. 225 розд. XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) звільнення з військової служби військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно, за всіма вказаними вище підставами, здійснюється командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
У свою чергу ВЧ НОМЕР_1 у відповіді на відзив зазначає, що втретє до ВЧ НОМЕР_2 направлено особову справу у тому числі рапорт позивача від 27.02.2025 для розгляду, що підтверджується також листом від 01.09.2025 № 193 дск.
Однак рапорт залишено нерозглянутим.
При цьому, суд звертає увагу, що порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо спірного питання, не свідчить про відсутність права у позивача на звільнення. Тягар за неналежне ведення документації має нести військова частина, а не військовослужбовець.
У контексті спірних у даному спорі відносин суд зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За наведеного, слідує висновок, що не вчинення начальником кадрового центру Сухопутний військ Збройних Сил України визначених законодавством дій є протиправною бездіяльністю, а не діями, як вважає позивач, яка призвела до порушення його прав як особи, що звернулася із рапортом про звільнення з військової служби.
Стосовно позовних вимог про «зобов'язання відповідача звільнити з військової служби позивача за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 3 ч.5, абз 6 ч. 12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, то такі є передчасними, оскільки у справі, що розглядається, як зазначено вище, уповноваженим органом не приймалося відповідного рішення за рапортом позивача від 27.02.2025. Застосування ж судом способу захисту у цій адміністративній справі, про який просить позивач, шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії по звільненню позивача з військової служби, не відповідатиме завданню адміністративного судочинства, яке, насамперед, полягає у здійсненні судового контролю за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.
Слід зазначити, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом допущено бездіяльність та не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, у спірному випадку, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_6 ( ВЧ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт позивача від 27.02.2025 про звільнення його з військової служби за п.п. «г» п. 3 ч.5, абз 6 ч. 12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, а саме: у зв'язку з наявністю дитини віком до 18 років, мати якої померла.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000 грн, то суд зазначає наступне.
Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому згідно з ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частинами 7, 9 ст. 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також за змістом ч. 9 ст. 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення у вказаній справі зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано: договір про надання правової допомоги, квитанцію про оплату правової допомоги.
Водночас при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В цьому аспекті суд зауважує, що справа не визнана судом складною та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не свідчить про те, що підготовка сторони позивача до розгляду справи в суді вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Враховуючи вищевикладене і факт часткового задоволення позовних вимог, суд доходить до висновку, що витрати позивача на допомогу адвоката підлягають зменшенню до 6000,00 грн і що такий розмір відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Кадрового Центру ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 27.02.2025 про звільнення його з військової служби за п.п. «г» п. 3 ч.5, абз 6 ч. 12 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Зобов'язати Кадровий Центр ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за п.п. «г» п. 3 ч.5, абз 6 ч. 12 ст.26 Закону №2232-ХІІ із прийняттям відповідного рішення згідно з вимогами законодавства, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 с-ще Десна,Чернігівський р-н, Чернігівська обл.,17024 рнокпп НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_7 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ), АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 .
Повний текст рішення виготовлено 02 жовтня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко