Провадження № 2/557/526/2025
Справа № 557/1238/25
03 жовтня 2025 року селище Гоща
Гощанський районний суд Рівненської області в складі
головуючого судді Тишкуна П.В.
за участі секретаря судового засідання Довгалець Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Гоща в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики -
1. Суть спору.
Представник - адвокат Бруснік І.А. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обгрунтування позову посилається на те, що 02 листопада 2016 року відповідач під розписку позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 25 000 євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ на день укладення даної угоди становило 705 180,00 грн., які зобов'язався повернути до 01.01.2025 року.
Окрім цього, 07 листопада 2016 року відповідач під розписку додатково позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 5 000 євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ на день укладення даної угоди становило 141 850, 00 гривень і які також зобов'язався повернути до 01.01.2025 року. У встановлений договором строк відповідач грошові кошти не повернув. Станом на день подання дозову борг відповідача перед позивачем складає 30 000 євро, які позивач проситься стягнути з ОСОБА_2 на її користь, а також понесені судові витрати по справі.
2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Гощанського районного суду від 28.07.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Гощанського районного суду від 22.08.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті 30.09.2025.
Інші процесуальні дії по справі судом не здійснювалися.
Позивач та її представник -адвокат Бруснік І.А. в судове засідання не з'явилися. Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за їхньої відсутності. Згідно заяви. позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, але подав до суду заяву про визнання позову та розгляд справи у його відсутності.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст.13 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності,суд дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, прийшов до наступного висновку.
3. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Судом встановлено, що 02 листопада 2016 року ОСОБА_2 під розписку позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 25000 євро, які зобов'язався повернути до 01.01.2025.
Окрім цього, 07 листопада 2016 року відповідач під розписку додатково позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 5000 євро, які також зобов'язався повернути до 01.01.2025.
Таким чином, зазначені розписки містить суттєві умови, передбачені законом для договору позики, у них зазначено сторони зобов'язання, предмет (позика), сума, а також - строк повернення боргу.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 204 ЦК України визначено принцип презумпції правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
На підтвердження своїх вимог позивач надав суду оригінали власноручних розписок відповідача від 02.11.2016 та 07.11.2016.
Як роз'яснив Верховний суд України у постанові від 13 грудня 2017 року у справі №309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-24 ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання.
Отже, судом встановлено, що між позивачем, як позикодавцем та відповідачем, як позичальником, було укладено договори позики у формі розписок позичальника від 02.11.2016 року, якою посвідчується факт передання позикодавцем у власність позичальнику грошових коштів у розмірі 25000 євро, та від 07.11.2016 року, якою посвідчується факт передання позикодавцем у власність позичальнику грошових коштів у розмірі 5000 євро, які останній зобов'язаний був повернути позикодавцю у строки визначені в договорах позики укладених у формі розписки.
Відповідач грошові кошти не повернув. Про неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення грошових коштів свідчить наявність боргового документа (розписки) саме у кредитора, який надав її суду.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Відповідно до укладеного договору позики сторонами визначено валюту договору Євро.
Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з огляду на приписи ст. 1049 ЦК України, суд приходить до переконання, що вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 30000 євро за договорами позики від 02.11.2016 та 07.11.2016 є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню, оскільки між сторонами виникли договірні відносини з приводу позики коштів, умови яких щодо своєчасного повернення грошових коштів відповідачем на час розгляду справи в суді не виконані.
Відповідно ст. 141 ЦПК України з відповідача має бути стягнуто підтверджені судові витрати у справі в розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам. Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики -задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 30000 (тридцять тисяч) євро та сплачений позивачем судовий збір в розмірі 14760 (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
С у д д я П.В.Тишкун